Лекция № 1
Доходи | Витрати |
1. Податкові надходження. | Соціальні виплати. |
2. Доходи від емісії та продажу цінних паперів. | Інвестиції в економіку, дотації, субсидії. |
3. Внутрішні та зовнішні позики. | Витрати на утримання апарату управління. |
4. Доходи від митної діяльності. | Витрати на оборону та підтримку внутрішнього порядку. |
5. Доходи від користування державною власністю. | Надання кредиту внутрішнім та зовнішнім суб’єктам господарства. |
6. Доходи від роздержавлення і приватизації. | Погашення заборгованості по кредиту. |
7. Доходи від конфіскації майна та ін. | Витрати на науку, культуру, медицину, освіту та ін. |
Різниця між доходами та витратами бюджету є бюджетне сальдо.
Якщо доходи перевищують витрати, утворюється надлишок бюджету – це позитивне сальдо (профіцит). Якщо витрати перевищують доходи – негативне сальдо (дефіцит).
33 вопрос.Рівень бюджетного дефіциту визначається як відношення обсягу дефіциту до ВНП, виражене у відсотках.
Дефіцит держбюджету не є небезпечним для економіки в цілому, якщо він знаходиться на рівні 2-3% ВНП. У випадку 20%, відповідно критеріям МВФ, країна вважається некредитоспроможною, у ній спостерігається фінансова нестабільність критичного рівня.
Розрізняють такі види дефіцитів:
Фактичний дефіцит – різниця між поточними державними витратами і доходами, які отримав держбюджет протягом поточного року.
Структурний дефіцит – різниця між поточними державними витратами і доходами, які отримав би держбюджет в умовах повної зайнятості.
Циклічний дефіцит – різниця між фактичною величиною дефіциту держбюджету та структурним дефіцитом.
Джерела фінансування бюджетного дефіциту:
1) грошового – кредитна емісія ;
2) державні позики ;
3) збільшення податків ;
4) продаж держмайна.
34 вопрос.Державний борг є нагромадженою сумою позичених урядом коштів для фінансування дефіцитів.
Внутрішній державний борг – це заборгованість держави перед громадянами.
Зовнішній борг – заборгованість держави перед громадянами та організаціями інших країн.
Управління державним боргом здійснюється через сукупність заходів держави, основними з яких є :
1) рефінансування – випуск нових позик для того, щоб розрахуватися з власниками облігацій старої позики ;
2) конверсія – це зміна умов позики і величини відсотків, які сплачуються по ній ;
3) консолідація – зміна строків погашення, коли короткострокові зобов’язання консолідуються у довгострокові.
35 вопрос.Кредит – це надання коштів у тимчасове користування і за певну плату.
Основні ознаки кредиту :
1) поверненість ;
2) певні строки користування ;
3) платність ;
4) матеріальне забезпечення або інші гарантійні покриття.
1. Комерційний кредит – це кредит, який надається підприємствами, об’єднаннями та іншими господарськими суб’єктами друг другу.
2. Банківський кредит – це кредит, який надається кредитно-фінансовими установами (банками) різним господарським суб’єктам у вигляді грошових позик.
3. Міжгосподарський кредит – надається господарськими суб’єктами друг другу шляхом, як правило, випуску підприємствами та організаціями акцій, облігацій та інших цінних паперів.
4. Споживчий кредит – надається приватним особам на строк до 3 років при купівлі споживчих товарів довгострокового користування.
5. Іпотечний кредит – надається у вигляді довгострокових позик під заставку нерухомості.
6. Державний кредит – це система відносин, у яких держава виступає позичальником, а населення та приватний бізнес – кредиторами грошових коштів.
7. Міжнародний кредит – це рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин.
36 вопрос.Банки – це установи, основними функціями яких є кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів, а також касове обслуговування економічних суб’єктів.
Банківська система в сучасній ринковій економіці є звичайно дворівневою та включає центральний і комерційні банки.
Функції комерційних банків :
1. Здійснює прийом вкладів.
2. Надає кредити підприємствам та населенню.
3. Формують резерви.
4. Здійснюють облік чеків.
5. Обмін валют.
6. Здійснюють операції з цінними паперами.
7. Надають різні комісійно–посередницькі послуги, які пов’язані з виконанням певних операцій на замовлення клієнтів за певну плату.
Операції комерційних банків:
Факторинг – це переуступка банку клієнтом-постачальником несплачених платіжних вимог за доставлені товари і відповідно права отримання платежу за ними.
Фарфейтинг – це довгостроковий факторинг, тобто продаж банку боргів, погашення яких настане через 1-5 років.
Трастові операції – це добровільна передача власником якого-небудь майна, цінних паперів або грошових коштів права банку здійснювати управління цими об’єктами з метою їх найбільш прибутковою в користуванні.
Консалтинг – це надання банківських консультацій за різними фінансово-економічними питаннями.
37 вопрос.Центральний банк (ЦБ) називають „банком банків”, його функції та повноваження відрізняються від тих, які мають комерційні банки.
Основні функції центрального банку :
1) здійснює емісію національних грошових знаків, організація їх обігу, забезпечення їх стабільність ;
2) несе відповідальність за управління державним боргом ; виплачує позики уряду і відсотки власником державних цінних паперів ;
3) здійснює зберігання золото-валютних резервів країни, регулює валютний курс ;
4) міжбанківський розрахунковий цент, кредитор комерційних банків ;
5) зберігає обов’язкові резерви комерційних банків ;
6) контролює діяльність комерційних банків ;
7) формує та реалізує грошово-кредитну і валютну політики.
Грошово-кредитна політика – це сукупність взаємозв’язаних заходів держави, які впливають на грошовий обіг і стан кредиту.
Цілі та інструменти грошово-кредитної політики групують наступним чином.
Кінцеві цілі :
§ економічне зростання ;
§ повна зайнятість ресурсів ;
§ стабільність цін .
Проміжні цільові орієнтири :
§ грошова маса ;
§ ставка відсотка ;
§ курс валюти.
Інструменти грошово-кредитної політики :
1) прямі :
– грошова емісія ;
– ліміти кредитування ;
– пряме регулювання ставки відсотка ;
2) непрямі :
– облікова ставка ЦБ ;
– норма обов’язкових резервів ;
– операції на відкритому ринку цінних паперів.
38 вопрос.У економічній теорії і політиці склалися два підходи до проведення грошово-кредитної політики : кейнсіанська і монетаристська моделі.
Цільовим орієнтиром у кейнсіанській моделі виступає ставка відсотка. Ставка відсотка визначає розмір інвестиційних витрат в економіці, і відповідно, обсяг національного виробництва і рівень зайнятості. Згідно твердженням кейнсіанців, для підтримки стабільності необхідно підтримувати певний рівень ставки відсотка, а для забезпечення економічного росту треба „зливанням” грошової маси забезпечити зниження ставки відсотка.
Етапи механізму реалізації грошово-кредитної політики за кейнсіанською моделлю :
1. Цб своїми діями збільшує грошову масу (зниження резервної норми, купівля облігацій та ін.).
2. Відбування мультиплікативне розширення банківських депозитів, пропозиція грошей зростає.
3. Зростання пропорції грошей призводе до їх подешевлення (?), тобто до зниження відсоткової ставки, що розширяє попит на інвестиції.
4. Наслідкам зниження відсоткової ставки буде збільшення приватних та державних інвестицій.
5. Зріст капіталовкладень приведе до зростання доходів, розширення виробництва, збільшення зайнятості.
Монетаристська модель здійснення грошово-кредитної політики базується на рівнянні обміну :
MV = PQ
У монетаристський моделі цільовим орієнтиром э регулювання грошової маси, що означає контроль над інфляцією.
М. Фрідмен виступав за законодавче встановлення монетарного правила, згідно якого грошова пропозиція щорічно розширяється у такому ж темпі, що і щорічний темп потенційного зростання реального ВНП – на 3% – 5% у рік.
Таким чином, на погляд монетаристів, можна усунути макроекономічну нестабільність.
39 вопрос.Основною метою аналізу економіки за допомогою моделі „IS-LM” є об’єднання товарного і грошового ринків у єдину систему.
Модель „IS-LM” дозволяє знайти такі сполучення ставки відсотка (r) та доходу (Y), при яких одночасно забезпечується рівновага на товарному та грошовому ринках.
Основні рівняння моделі:
1. Y = C + I + G + Xn ;
2. C = а + в (Y – T + TR), T = Ta + t · Y ;
3. I = e – d R ;
4. M/p = k · Y – h · R
Внутрішні змінні моделі :
1) Y – рівень доходу (випуску);
2) C – споживчі витрати ;
3) I – інвестиції ;
4) R – ставка відсотка.
Зовнішні змінні моделі :
1) G – державні закупки товарів та послуг ;
2) M3 – пропозиція грошей ;
3) T – ставка оподаткування ;
4) TR – трансферти.
Крива IS відображає рівновагу на товарному ринку. Вона являє собою геометричне місце точок, що характеризує усі комбінації доходу та відсоткової ставки, які одночасно задовольняють тотожності доходу, функціям споживання та інвестицій. В усіх точках кривої IS виконується умова рівноваги попиту та пропозиції, інвестицій та заощаджень.
Крива LM відображає рівновагу на грошовому ринку. Вона фіксує всі комбінації доходу (Y) та ставки відсотка (R), які задовольняють функції попиту на гроші при заданій величині пропозиції грошей MS. В усіх точках кривої LM попит на гроші дорівнює їх пропозиції.
Рівновага в економіці визначається сполученням кривих IS та LM.
Крива IS визначає варіанти співвідношень доходу Y та відсоткової ставки r , які відповідають рівновазі на товарному ринку. Крива LM відображає можливі комбінації доходу і відсоткової ставки, які відповідають рівновазі на грошовому ринку. Поєднання двох кривих визначає єдину комбінацію доходу Y та відсоткової ставки.
40 вопрос. Соціальна політика-діяльність держави по управлінню розвитком соціальної сфери суспільства, спрямована на задоволення соціальних потреб людини, забезпечення мінімально необхідного доходу громадян та рівня соціальних послуг.
Соціальна політика реалізується через систему соціального захисту та забезпечення соціальних гарантій.
Соціальний захист-заходи держави щодо забезпечення суспільного-необхідного матеріального та соціального стану громадян.
Соціальні гарантії – обов’язки держави через кожним своїм членом щодо задоволення на належному рівні його соціально необхідних потреб (фінансування установ охорони здоров’я, освіти, охорони порядку та ін.)
Основі засоби реалізації соціальних гарантій:
1. примусове соціальне страхування та здійснення певних трансфертних платежів ;
2. державне фінансування соціальної сфери ;
3. визначення стандартів малозабезпеченості і мінімального рівня доходу ;
4. державне регулювання відносин зайнятості.
Ринковий механізм є чутливим до багатьох факторів, які відбиваються на рівні доходів. Різні здібності людей, освіта, фах, власність, вдача та зв’язки – усі ці фактори впливають на величину доходу, що отримають економічні суб’єкти.
Ступень нерівності у розподілі доходів можна відобразити на кривій Лоренца. Крива Лоренца – це графічна модель фактичного розподілу доходів в економіці.
На горизонтальній осі цієї кривої зазначають частки сімей у відсотках. Відповідно, усі сім’ї будуть складати 100%. Частки доходу розміщують по вертикальній осі, а весь доход складають 100%. Теоретичну можливість абсолютної рівності в розподілі доходу представляє бісектриса, оскільки всі її точки відповідають умови, коли певна кількість сімей отримує такий же відсоток доходів. Тобто 20% сімей отримують і 20% від всього доходу; 40% – 40%, а 60% – 60% і так далі. Чим більше фактична крива Лоренцо відхиляється від бісектриси, тим більшим є ступінь нерівності в економіці.
На основі кривої Лоренца розраховують Джині-коефіцієнт, як відношення площі заштрихованої фігури до площі трикутника АОВ.
Для оцінки нерівності доходів використовують децильні коефіцієнти-відношення між середніми доходами 10% найзаможніших людей і середніми доходами 10-% найбідніших верств населення.
41 вопрос. Економічне зростання – це такий розвиток національного господарства, при якому збільшується реальний національний доход, реальний валовий внутрішній продукт.
Процес економічного зростання містить у собі взаємодію певних факторів. У макроекономіці виділяють три групи факторів економічного зростання:
- фактори пропозиції – містять у собі наявність людських ресурсів, природних ресурсів, основного капіталу і рівень технології;
- фактори попиту – це рівень цін, споживчі витрати, інвестиційні витрати, державні витрати, чистий обсяг експорту;
- фактори розподілу – це раціональність і повнота залучення ресурсів у процес виробництва, ефективність використання ресурсів в економічному обороті.
Фактори економічного зростання можна ще розділити на:
· Внутрішні,
· зовнішні
· Змішані.
Внутрішні чинники росту включають фактори виробництва даної країни.
До зовнішніх факторів росту відносяться іноземні ресурси, а до змішаних - і ті, і інші. Прикладом змішаного фактора економічного зростання виступають змішані інвестиції. Мається на увазі, що якийсь проект фінансується частково вітчизняним капіталом і частково залученими іноземним капіталом.
42 вопрос.Модель зростання, названа за прізвищами її авторів, розглядає економічне зростання за умови постійності коефіцієнтів капіталоозброєності та схильності до заощадження. Згідно цієї моделі, робоча сила, яка вимірюється в показниках ефективності з урахуванням технічного прогресу, збільшується у відповідності з екзогенним природним постійним темпом приросту n. Якщо постійний коефіцієнт капіталоозброєності v і постійний коефіцієнт схильності до заощадження s, а національний дохід дорівнює Y, то заощадження дорівнюють sY. При доході Y бажаний обсяг капіталу дорівнює νY; якщо він зростає, коли темп зростання g-постійний, то бажаний обсяг інвестицій дорівнює gvY. Очікувані обсяги заощаджень і інвестицій рівні sY=gvY отже g=s/v. Єдиний темп зростання, який дозволяє це зробити, - g=w, гарантований темп зростання економіки, що забезпечує повне використання ресурсів. Якщо w=n, то зростання можливе при постійному питомій вазі зайнятої робочої сили. Якщо w<n, то це означає, що гарантований темп зростання економіки, що забезпечує повне використання ресурсів, менше природного темпу, отже, збалансований ріст національного доходу приводить до постійно збільшується безробіття. Якщо w>n, то збалансований зростання стає неможливим, як тільки буде досягнута повна зайнятість, так що виникає уповільнення темпів зростання призводить до кризи. Модель економічного зростання Харрода-Домара може бути протиставлена моделі економічного зростання Солоу, в якій ν задовольняє будь-якої комбінації s і n. Модель Харрода-Домара вказує на проблеми, які можуть виникнути, якщо ν і s не здатні до зміни; модель Солоу розглядає, як виглядатиме світ, якщо б ці проблеми були вирішені.
43 вопрос.Одним із типів моделі економічного зростання є модель, яка була розроблена в 50-60-х рр. лауреатом Нобелівської премії Робертом Солоу. Ця модель дає змогу дослідити, як основні фактори виробництва - праця, капітал, технологічні зміни - впливають на динаміку обсягу виробництва, коли економічна система перебуває у рівноважному сталому стані. Перевагою моделі Солоу є розмежування цих факторів і поступове дослідження впливу кожного з них на процес довгострокового зростання національного доходу.
Передумови та позначення моделі Солоу:
• пропозиція товарів описується за допомогою відомої нам виробничої функції: Y=F(К,L), яка характеризується постійним ефектом масштабу виробництва;
• виробнича функція є нелінійною, у=f/(k), і характеризується спадною граничною продуктивністю капіталу (МРК);
• сукупний попит задається через характеристики споживання (с) та інвестицій (і) в розрахунку на одиницю праці: у=с+і, де с=С/L, а і=I/L.
Модель Солоу містить, окрім перерахованих, ще цілу низку передумов, а саме:
• вибуття капіталу W є пропорційним до величини його запасу К;
• норма заощадження s постійна;
• інвестиційний лаг дорівнює нулеві;
• чисельність зайнятих L зростає з постійним темпом п;
• працезберігаючий технологічний прогрес змінюється з темпом g.
Як уже зазначалося, ця модель дає змогу дослідити характер процесу економічного зростання у стані довгострокової рівноваги, тобто з'ясовує, як основні фактори виробництва впливають на темпи зростання потенційного ВВП.
44 вопрос.1. Основна макроекономічна тотожність (тотожність доходу) відображає рівність доходів і витрат:
Y = C + I + G + NX.
2. Тотожність заощаджень та інвестицій. Розглянемо закриту економіку, в якій відсутній державний сектор, отже, і податки. тоді:
Витрати на ВНП = Споживання + Інвестиції.
Дохід, або ВНП, виміряний по доходах = Заощадження + Споживання.
Тому витрати на ВНП і доходи, отримані в результаті виробництва ВНП, рівні, то прирівнюючи рівняння, маємо:
C + I = S + C або I = S.
Сукупні заощадження поділяються на приватні (Sp), державні (Sg) і заощадження решти світу (Sr):
S = Sp + Sg + Sr.
Приватні заощадження = сумі доходів (Y), трансфертів (TR),% по державному боргу (N) за вирахуванням податків (T) і споживання (C):
Sp = (Y + TR + N - T) - С.
Державні заощадження визначаються як:
Sg = (T - TR - N) - G.
Якщо заощадження держави є позитивною величиною, то вони складають бюджетний надлишок. Якщо ж вони негативні, то це бюджетний дефіцит (BD):
BD = - Sg.
Заощадження зовнішнього світу = доходу, який зовнішній світ отримує за рахунок нашого імпорту (IM), мінус витрати на наш експорт (Х):
Sr = IM - X або Sr = - NX = - Xn.
Заощадження зовнішнього світу можуть бути використані для купівлі фінансових активів в нашій країні, для скорочення іноземної заборгованості, і тоді ми маємо приплив капіталу в країну.
Sp + Sg + Sr = (Y + TR + NT) - C + (T-TR-N) - G + (- NX) = Y - C - G - NX;
S = I.
3. Тотожність держбюджету. Заощадження можуть бути використані для інвестицій в реальні активи або для збільшення фінансових активів. Припустимо, є 2 види фінансових активів: державні облігації та готівку. Державні заощадження можуть бути використані або на покриття держборгу, або для скорочення грошової маси.
Sg = - (ΔM + ΔB),
де ΔM - зміна грошової маси;
ΔB - зміна суми випущених облігацій.
Це тотожність держбюджету. Якщо є дефіцит бюджету, то він може бути профінансований випуском грошей або облігацій:
BD = - Sg або BD = ΔM + ΔB.
Приватні заощадження можуть бути використані на збільшення реальних активів або залишатися у формі державних облігацій або готівки:
Sp = I + ΔM + ΔBp.
Заощадження решти світу можуть бути використані на купівлю облігацій нашої країни: Sr = ΔBr.
Сума трьох видів заощаджень з точки зору їх використання дає нам відоме тотожність: S = I.
Передбачається, що всі облігації, випущені державою (ΔB), купуються або приватним сектором (ΔBр), або іноземцями (ΔBr), тобто ΔB = ΔBр + ΔBr.
Лекция № 1
Тема: Производство земляных работ
1. Грунты и их технологические свойства
Грунты – породы, залегающие в верхних слоях земной коры.
Классификация грунтов:
а) немерзлые (талые) грунты – все виды грунтов, имеющих положительную температуру;
- скальные грунты – изверженные, метаморфические и осадочные породы с жесткими связями между зернами, залегают в виде сплошного или трещиноватого массива;
- крупнообломочные грунты – несцементированные грунты, содержащие более 50 % по массе обломков кристаллических или осадочных пород с размером частиц более 2 мм;
- песчаные грунты – сыпучие в сухом состоянии грунты, содержащие менее 50 % по массе частиц крупнее 2 мм и не обладающие свойством пластичности (грунт не раскатывается в шнур Æ 3 мм, lр< 1);
- глинистые грунты – связные грунты, для которых число пластичности lр> 1;
б) мерзлые грунты – все виды грунтов, имеющих отрицательную температуру и содержащих лед;
в) вечномерзлые грунты – грунты, находящиеся в непрерывно-мерзлом состоянии в течение 3 и более лет;
- твердомерзлые грунты – прочно сцементированные льдом грунты, под нагрузкой хрупко разрушаются и не сжимаются;
- пластичномерзлые грунты – сцементированы льдом, но имеющие вязкие свойства и сжимаются под нагрузкой;
- сыпучемерзлые грунты – крупнообломочные и песчаные грунты, имеющие отрицательную температуру, но сцементированные льдом вследствие малой их влажности.
Температура перехода из пластичномерзлого состояния в твердомерзлое состояние, - °С
Дата добавления: 2014-12-04; просмотров: 598;