Сталінська індустріалізація України.

Після зміцнення своєї влади більшовики розпочали докорінну пе­ребудову країни, що отримала назву «радянська модернізація».

Складові радянської модернізації України: індустріалізація, колек­тивізація, масові репресії, «культурна революція».

У грудні 1925 р. відбувся XIV з'їзд ВКП(б), який проголосив курс на індустріалізацію СРСР. Наступний, XV з'їзд, у 1927 р. визнав пріори тет державного плану над ринком, що означало згортання непу і зни­щення товарно-грошових відносин. На думку Сталіна, плани повин­ні були мати не прогнозуючий, а директивний характер, тобто бути обов'язковими для виконання. Передбачалося досягти 19 % щоріч­ного приросту промислової продукції, а в 1929 р. XVI конференція ВКП(б) затвердила ще вищі темпи розвитку. Противники надзвичай­них заходів і штурмівщини — М. Бухарін, О. Риков, М. Томський та інші — були оголошені «правим ухилом» і під час «чистки» партії виключені з її лав. На основі показників першого п'ятирічного плану на 1928/29—1932/33 рр. відповідно були розроблені плани економічного розвитку України, затверджені XI Всеукраїнським з'їздом Рад.

Перша п'ятирічка становила суму річних планів, які постійно кори­гувалися в бік збільшення. Для України встановлювалися напружені темпи зростання важкого машинобудування, хімічної промисловості, видобутку електроенергії. Фактично закріплювалася дореволюційна структура господарства, розрахована не на впровадження нових тех­нологій, а на використання енергетичних і сировинних ресурсів.

На тлі світової економічної кризи 1929—1933 рр. створювалося враження швидкого економічного прогресу в СРСР. Це породжувало в більшовицьких лідерів бажання ще більше напружити сили народу і здійснити великий стрибок у соціалізм. Сталін установив темпи при­росту промислової продукції на другий рік п'ятирічки 32 %, а далі — 45 %. Така «надіндустріалізація» не підкріплювалася реальними мож­ливостями. Окремі галузі економіки розвивалися з випередженням, інші відставали. Унаслідок цього на новобудовах не вистачало коштів, кваліфікованих кадрів, устаткування. Для залучення нових ресурсів використовувалися будь-які заходи.

Джерела індустріалізації: доходи державного сектора економіки; доходи від державної монополії на зовнішню торгівлю, збільшен­ня експорту сировини і сільгосппродукції за кордон; «ножиці цін» між промисловою продукцією і сільгосппродукцією; націоналізація промисловості, ліквідація приватного сектора економіки (згортання непу); скасування конвертації червінців, інфляція; збільшення норм виробітку при збереженні існуючих зарплат; подовження робочого дня; колективізація, «розкурі^лення»; примусові державні позики; праця в'язнів; трудовий ентузіазм, стаханівський рух; підвищення цін на винно-горілчані напої; продаж за кордон національно-культурних цінностей; антирелігійна кампанія, пограбування церков; збільшення прямих і непрямих податків; запровадження карткової системи роз­поділу продуктів і предметів першої необхідності, зниження життєвого рівня населення.

З'явилося таке поняття як «штурмівщина», коли плани капіталь­ного будівництва неодноразово переглядались, але кожен із них мав виконуватись.

У роки першої п'ятирічки в Україні будувалося близько 400 нових підприємств, у тому чисілі Дніпровська гідроелектростанція, завод інс­трументальних сталей у Запорожжі «Дніпроспецсталь», Харківський тракторний завод, шахти в Донбасі та інші. Велика промисловість Ук­раїни перейшла в підпорядкування загальносоюзних наркоматів. Таким чином, Україна, як й інші республіки, була позбавлена економічної самостійності. Адміністративно-директивні методи управління стали головними в розвитку радянської економіки.

Щоб довести тріумф першої п'ятирічки, Сталін маніпулював ста­тистичними показниками. Спеціальним рішенням Політбюро окремим відомствам було заборонено друкувати підсумки своєї роботи. Зрос­тання промислової продукції подавалося не в конкретному обчисленні, а в карбованцях. Отже, досить було встановити великі ціни На нову продукцію, як валові показники різко зростали. Це дало змогу оголо­сити про виконання першої п'ятирічки за 4 роки і 3 місяці. Щорічний приріст промислової продукції в середньому становив близько 16 %, тобто менше, ніж було заплановано.

У роки другої п'ятирічки 1933—1937 рр. темпи зростання були виз­начені на рівні 16,5 %. В Україні стали до ладу гіганти металургійної промисловості — «Запоріжсталь», «Криворіжсталь», «Азовсталь», а та­кож Новокраматорський завод важкого машинобудування — один із найбільших у Європі.

Виконання перших п'ятирічок потребувало надзвичайних зусиль народу СРСР. Причому п'ятирічки не були розраховані на підвищен­ня матеріального добробуту. Більше того, голод 1932—1933 рр. знищив мільйони людей, село запустіло, міста й новобудови поновлювалися дешевою робочою силою. «Шахтинська справа» (1928 р.) у Донбасі — суд над старими спеціалістами вугільної промисловості — започаткува­ла організоване цькування фахівців із дореволюційними дипломами.

Більшовики не надавали належного значення матеріальним стиму­лам праці. Карткова система давала можливість робітникам і служ­бовцям придбати мінімум товарів. Ігноруючи економічні важелі підви­щення продуктивності праці, керівники більшовицької партії та уряду намагалися скористатися ентузіазмом мас, а також неоплачуваною пра­цею мільйонів безневинно ув'язнених. Соціалістичне змагання (стаханівський рух та ін.) надовго стало головною формою боротьби за вищі показники праці.

Передбачене в більшовицьких планах витіснення капіталістичних елементів вилилося у фізичну ліквідацію значної частини економічно активного населення — так званого «куркульства» на селі та власників приватних підприємств у місті. Посилився товарний голод, оскільки зусилля в галузі важкої промисловості супроводжувалися хронічним занепадом соціальної сфери і легкої промисловості. Щоб зберегти тем­пи розвитку промисловості, робітників та інженерно-технічних праців­ників фактично прикріпили до підприємств і установ, а порушення дисципліни прирівнювалося до кримінального злочину.

Отже, позитивніш підсумком індустріалізації України стало зростан­ня підприємств важкої промисловості (майже вії разів), будівництво нових шахт, електростанцій і, як результат, перетворення України на індустріально-аграрну країну, яка за рівнем окремих галузей промисло­вості випередила деякі європейські держави.

Негативні наслідки-, під­рив розвитку сільського господарства, легкої і харчової промисловості; нераціональне й нерівномірне розміщення продуктивних сил; посиле­на централізація управління промисловістю; ігнорування економічних механізмів розвитку економіки; зниження життєвого рівня населення (поширення державних позик, торгівля алкогольними напоями, чер­ги, продовольчі картки, хронічний дефіцит товарів і послуг, житлові проблеми тощо).