Репресії проти церкви.

Переслідуючи ту ж мету розколу церковної ієрархії, компартійно-радянське керівництво України дозволило утворити незалежну від Російської православної церкви українську автокефалію. Утворена ще у 1918 р. Всеукраїнська церковна рада даремно добивалася від російського патріархату дозволу на автокефалію. Нарешті, у жовтні 1921 р. було скликано у Києві Всеукраїнський православний церковний собор. У ньому взяло участь майже півтисячі делегатів від духовенства та мирян. Керівну роль в організації собору, який скликався за активної протидії тихонівської РПЦ, відігравав протоієрей Василь Липківський. Таємним голосуванням його обрали на посаду єпископа – митрополита. Так виникла Українська автокефальна православна церква (УАПЦ).

Квітень 1923р. — проголошення XII з'їздом РКП(б) курсу на коренізацію.Коренізація — це надання народам СРСР можливості розвивати власні культури, мови, готувати національні кадри з метою посилити вплив ко­муністичної партії у національних районах.

В Україні коренізація набула'характеру українізації. Складові українізації:підготовка та залучення кадрів із представників української на­ціональності до партійних і державних органів та установ;

— запровадження в усіх установах та навчальних закладах україн­ської мови;

— видання газет, журналів, книжок українською мовою;

— усебічний розвиток української культури і партійне керівництво нею;

— глибоке вив.чення національної історії, відродження традицій;

— створення умов для розвитку мови та культури всіх національ­них меншин, які мешкали в Україні.

Українізацію підтримували М. Скрипник, О. Шумський, В. Затонський, Г. Гринько.

Українізації чинили опір верхівка КП(б)У, чиновники, керівники великих підприємств, трестів, російські та зрусифіковані міщанство, пролетаріат, інтелігенція (зокрема М. Горький, А. Луначарський), священики Російської православної церкви.

Освіта

— Відсутність фінансування, нестача освітянських та наукових кад­рів,-класовий підхід до працівників освіти та науки.

— Насильницька реорганізація «Просвіт» в сільські будинки та хати-читальні.

— Кампанія з ліквідації неписьменності (ухвалення декрету про ліквідацію неписьменності (1921 р.), створення комісії для боротьби з неписьменністю (1921 р.), заснування товариства «Геть неписьменність» (1923 р.) тощо).

— Створення розгалуженої системи освітніх закладів.

— Безкоштовне навчання дітей у загальних семирічних школах та професійно-технічних закладах.

— Створення навчально-виховних закладів для сиріт та безпри­тульних.

— Зростання кількості шкіл з українською мовою викладання.

— «Пролетаризадія» студентства, розширення мережі робітфаків.

— Впровадження української мови в навчальний процес вищої шко­ли (декрет Раднаркому УСРР про необхідність переведення вузів на українську мову викладання (1923 р.)).

— Розширення мережі вузів, які готували спеціалістів для всіх га­лузей народного господарства.

— Створення навчальних закладів, покликаних забезпечити біль­шовицьку партію та державу, кадрами кваліфікованих праців­ників, викладачів, пропагандистів (заснування вищої партійної школи у Харкові (1921 р.), яку в 1922 р. було перетворено на Ко­муністичний університет ім. Артема).

Наука

— Центр наукового життя — Всеукраїнська академія наук (ВУАН) на чолі з В. Липським, яка розгорнула роботу в трьох напрям­ках:

— історико-філологічному;

— фізико-математичному;

— соціально-економічному.

Плідна діяльність членів ВУАН В. Вернадського (природознав­ство), Д. Багалія та М. Грушевського (історія), Д. Граве, М. Кри- лова та Г. Прейфа (математика), А. Кримського (філологія), О. Бо­гомольця (медицина), Л. Писаржевського та В. Кістяковського (хімія) тощо.Заснування Інституту української наукової мови (1921 р.). Створення в Харкові фізико-технічного інституту (1928 р.), в яко­му розгорнулись дослідження з ядерної фізики та радіофізики. Процес підпорядкування науково-дослідницьких закладів Украї­ни центру (перетворення ВУАН на філію Академії Наук СРСР).

Література. Створення численних літературно-художніх об'єднань («Гарт», «Плуг», «Ланка», «Молодняк», «Авангард» тощо). Поява талановитих творів українських письменників М. Драй- Хмари, М. Зерова, М. Куліша, В. Сосюри, М. Хвильового, В. Яло­вого та ін. Створення (1925 р.) ВАПЛІТЕ на чолі з М. Хвильовим, до складу якоїувійшлиП. Тичина, М. Бажан, П. Панч, Ю.Яновськийтаін.

ВАПЛІТЕ — Вільна академія пролетарської літератури — провідне літе- | ратурне об'єднання в Україні в 20-* рр. XX ст., лідером якого був М. Хви- І льовий, який вважав-, що українська література повинна розвиватися під І впливом кращих досягнень західноєвропейської культури. Припинило І своє існування в 30-ті рр. XX ст.

Розгортання літературної дискусії про майбутні перспекти­ви й напрямки розвитку української літератури, в центрі якої опинився М. Хвильовий. Він пропагував широке використан­ня досягнень європейського мистецтва, відхід від однобічної орієнтації на російську культуру. Радянське керівництво оці­нило виступ М. Хвильового як поширення антиросійських на­строїв і розгорнуло гостру критику письменника, а згодом зму­сило його разом з учасниками ВАПЛІТЕ писати лист із розка­янням.