Адаптовано за Kaliner M., 1987).
Патологічні зміни | Медіатори |
Бронхоспазм Набряк слизової оболонки Клітинна інфільтрація (гіперреактивність бронхів) Гіперсекреція слизу Десквамація епітелію Потовщення базальної мембрани | Гістамін(Н1-рецептори) Лейкотрієни С4, Д4, Е4 (повільно-реагуюча речовина анафілаксії) Простагландини і тромбоксан А2 Брадикінін Фактор активації тромбоцитів Гістамін Лейкотрієни С4, Д4, Е4 Простагландин Е Брадикінін ФАТ Фактори хемотаксиса еозинофілів Анафілаксії Фактори хемотаксиса нейтрофілів Запальні фактори анафілаксії Моногідроксиейкозатетраєнові кислоти Лейкотрієн В4 Гістамін (Н2-рецептори) Простагландини Моногідроксиейкозатетраєнові кислоти Лейкотрієни С4, Д4, Е4 Стимулятор секреції слизу макрофагів Простагландин-генеруючий фактор анафілаксії Анафілотоксини С3а, С5а О2ˉ, Н2О2, ОНˉ Протеолітичні ферменти О2 Протеолітичні ферменти |
Збільшення кількості еозинофілів у крові і харкотинні характерно як для екзогенної, так і для ендогенної форми астми. Кристали Шарко-Лейдена в харкотинні хворих на астму складаються з білка еозинофілів – фосфоліпази типа В. Еозинофілія є показником зворотності обструкції бронхів.
Вдихання специфічного алергену у хворих на бронхіальну астму викликає бронхоспазм, який розвивається упродовж 10 хв. після інгаляції, досягає максимуму через 30 хв. і обривається через 1-3 год. Цей тип реакції на алерген називають ранньою або негайною астматичною реакцією. У деяких випадках рання бронхіальна обструкція персистує і бронхіальна прохідність або не відновлюється або ж бронхіальна обструкція через 3-4 год. розвивається знову ще з більшою силою і утримується часто упродовж доби і довше.
Такий стан називають пізньою астматичною реакцією. Можлива також ізольована пізня астматична реакція, її розвитку не обов’язково передує клінічно значима рання реакція. В основі пізньої астматичної реакції лежить гіперреактивність бронхів, яка може утримуватись упродовж тижнів і місяців.
В розвитку пізньої астматичної реакції (гіперреактивності бронхів) приймають участь лейкотрієни, тромбоксан, простагландини. ЇЇ обумовлює також клітинний компонент запальної реакції, яка розвивається після контакту з алергеном.
Існує також зв’язок між опасистими клітинами і базофілами з лімфоцитами, які виділяють так звані лімфокіни, які впливають на різні функції опасистих клітин і базофілів. Так, активовані Т-лімфоцити продукують так званий гістамін-рилізінг фактор, який викликає вивіль-нення з опасистих клітин і базофілів повільнореагуючої речовини анафілаксії (лейкотрієни С, Д, Е).Лімфоцити хворих на бронхіальну астму здатні до антигеноспецифічної продукції цього лімфокіна, яка проявляється через декілька годин після контакту з алергеном і утримується упродовж декількох днів. Це свідчить про участь гістамін-рилізинг фактора в розвитку пізньої астматичної реакції.
В патогенезі бронхіальної астми доведено також значення антитіл IgG4, які взаємодіють з тими ж рецепторами, що і антитіла IgЕ.На-явністю антитіл IgG4 субкласа пояснюють нутритивну астму при низь-кому рівні антитіл IgЕ класа.
IgЕ-залежні механізми мають значення у розвитку ендогенної і екзогенної астм.
Тепер посилено вивчається роль третього типу імунопатологічних реакцій за Джеллом і Кумбсом (1968) в патогенезі бронхіальної астми. Це імунокомплексні реакції типу феномена Артюса. При цьому відбувається пошкодження клітин імунними комплексами, які утворюються в гемоциркуляції на відміну від викладеного вище 1-го типу імунопатологічних реакцій, коли антигени фіксуються на поверхні клітин.
В імунопатологічних реакціях 3-го типу приймають участь окремі компоненти комплементу (С3а, С5а,С5, С6,С7), які володіють хемотаксичною дією по відношенню до фагоцитів і викликають гостру запальну реакцію. Фагоцити поглинають імунні комплекси пошкоджують ендотелій капілярів, втягуються в процес внутрішньосудинного згортання крові. Антигенами в імунних комплексах можуть бути харчові та інфек-ційні антигени, різні аероатигени.
З неімунних механізмів патогенезу астми найбільш значну роль має неспецифічне вивільнення гістаміну в ході так званих псевдоалергічних реакцій на медикаменти (аспірин, міорелаксанти, препарати опія, наркотики, антибіотики з групи аміноглікозидів, йодвмісні рентгенконтрастні препарати, декстрани тощо).Багаті на гістамін і деякі харчові продукти – ковбаси, квашена капуста, сухі вина, помідори, квас, консерви.
Є також продукти, які сприяють вивільненню гістаміну – яйця, раки, шоколад, ягоди, банани, горіхи. Для псевдоалергічних реакцій характерна непостійність проявів, а також їх залежність від дози речовин.
Найбільш вивчена аспіринова астма. нгібування аспірином циклооксигенази (ферменту, відповідального поряд з ліпооксигеназою за метаболізм арахідонової кислоти) супроводжується інтенсифікацією синтеза лейкотрієнів (LT B4), які, як відомо, викликають набряк слизової оболонки бронхів і погіршують прохідність бронхів.
Інший неімунологічний механізм виникненя бронхіальної астми – вагусний. Власне вагусними впливами і пояснюють розвиток гіперреактивності бронхів до таких речовин як вуглець, двоокис сірки, дистильована вода. Про існування вагусного механізму астми вказує позитивний досвід білатеральної ваготомії.
Є й так звана бета-адренергічна теорія бронхіальної астми, у відповідності з якою це захворювання трактується як наслідок набутого або й вродженого дефекта молекулярних механізмів реалізації впливу катехоламінів на бета-адренорецептори (можливо у зв’язку із зменшенням кількості бета-адренорецепторів).
Певне значення в патогенезі адренергічної астми надають відносному збільшенню кількості альфа-адренорецепторів і зростанню співвідношення альфа-/бета-адренорецептори.
Разом з тим, одним лише дисбалансом медіаторів важко пояснити розмаїтість клінічної картини бронхіальної астми. Малоперспективним є й антимедіаторний підхід до лікування цього захворювання.
Більше значення серед неімунологічних механізмів має патологія верхніх дихальних шляхів (ринобронхіальний рефлекс).У частини хворих можливий бронхоспазм на охолодження певних зон грудної клітки, що має значення в холодну, сиру або спекотну чи вітряну погоду. Рефлекорний бронхоспазм зустрічається й при шлунково-стравохідному рефлюксі.
Виділяють також емоційну та ендокринну астму. Перебіг астми погіршується при гіпертиреозі, в період менопаузи з гормональною і вегетативною дисфункцією.
Гіперреактивність бронхів з бронхоспазмом і гіперсекрецією слизу спостерігається і при бактеріальній та респіраторній вірусній інфекції. Доведено зв’язок гіперреактивності бронхів із запальними змінами периферійних відділів бронхіального дерева.
Окремо варто зупинитись на астмі фізичного зусилля. Це по-суті, один з клінічних проявів неспецифічної гіперреактивності бронхів, тобто клінічний варіант захворювання. Астма фізичного зусилля викликається артеріальною гіпоксемією, гіпервентиляцією, охолодженням дихальних шляхів або дегідратацією з підвищенням осмолярності рідини на поверхні дихальних шляхів. В розвитку цього клінічного варіанту астми мають також значення вагусні впливи і посилення виділення медіаторів опасистих клітин.
Нічні приступи бронхіальної астми обумовлені підвищенням вночі холінергічних впливів, зменшенням рівня кортизолу і циркулюючих катехоламінів, зниженням мукоціліарного кліренса і температури тіла, охолодженням дихальних шляхів.
Факторами ризику виникнення бронхіальної астми є:
· обтяжена спадковість;
· часті респіраторні інфекції (риніт, отит, поліпоз слизової оболонки носа, поліноз);
· штучне вигодовування;
· високий рівень імуноглобулінів Е;
· професійні, географічні, соціальні шкідливості;
контакти з домашніми тваринами, домашнім порохом, окремими харчовими продуктами тощо.
Дата добавления: 2014-11-29; просмотров: 963;