Тема №4: Фінансові ресурси підприємств

1. Сутність та принципи підприємницької діяльності

2. Види діяльності.

3. Фінансові ресурси підприємств.

4. Фінансовий результат діяльності підприємств.

1. підприємство є головною ланкою фінансової системи, тому що саме на них формується ВВП і служить базою всього суспільства.

Підприємництво – це самостійна ініціатива, на власний ризик, господарська діяльність з метою отримання прибутку.

Принципи:

1. Вільний вид діяльності.

2. Самостійний вибір постачальників і споживачів.

3. Вільний набір робітників.

4. Вільне розпорядження прибутку, що залишаються в розпорядженні.

Підприємство може бути:

1. Індивідуальні

2. Колективні.

Фінанси підприємств – це економічні відносини пов’язані з формуванням, розподілом, використанням та контролем за фінансовими ресурсами на рівні підприємства.

Функції:

1. Формування

2. Розподіл

3. Контроль

Фінансові відносини підприємств:

Відносини пов’язані з рухом грошових коштів:

1. Між підприємствами та бюджетом;

2. Підприємствами та споживачами

3. Підприємствами та кредиторами

4. Підприємствами та кредиторами

5. Підприємствами та власниками.

Види діяльності на підприємстві:

1. Звичайна.

2. Надзвичайна

Звичайна включає:

- операційна – це діяльність, пов’язана з випуском продукції або надання послуг.

- інвестиційна – це діяльність, що пов’язана з придбанням та реалізацією необоротних та фінансових активів

- фінансова – пов’язана зі змінами розміру власного та позикового капіталу.

Надзвичайна діяльність – це діяльність, яка не планується і не очікується та має випадковий характер.

Для виконання своєї функції підприємству потрібні фінансові ресурси. На початку своєї діяльності фінансові ресурси підприємств – це його статутний капітал, який утворюється або через випуск акцій або через частки вкладів засновників.

Статутний капітал розподіляється на оборотні активи та необоротні активи з метою початку виробництва.

Величина статутного капіталу більше 1250 мінімальних з/п для АТ та більше 100 мінімальних з/п для ТОВ. в процесі подальшої діяльності підприємства може брати кредити як у грошовій так і у товарній формі, тому його початкові фінансові ресурси будуть з часом змінюватись.

Фінансові ресурси підприємства включають:

1. Власні фінансові ресурси – це статутний фонд, резервний фонд, пайовий, додатковий, нерозподілений прибуток. Власні фінансові ресурси формуються при утворенні підприємств і збільшуються.

2. Залученні фінансові ресурси – це ресурси, які підприємство може отримати в результаті додаткового випуску акцій або дотацій із бюджету. Ці кошти збільшують власні фінансові ресурси підприємств.

3. Позикові фінансові ресурси – отримує підприємство на певний час і підлягають поверненню.

а) банківський кредит;

б) бюджетний;

в) товарний.

В результаті всіх видів діяльності підприємство отримує дохід і робить певні витрати.

Дохід – це збільшення активу і зменшення зобов’язань, що зумовлює зростання власного капіталу.

Найбільший дохід підприємство отримує від реалізації продукції або послуг і являє собою кошти, що надійшли за реалізовану продукцію або послуги.

Д = Р * Q

Крім цього доходу підприємство отримує і такі:

1. Інші операційні доходи – це доход від реалізації оборотних активів, від оренди майна, штрафи та пеня.

2. Фінансові доходи – як отриманні дивіденди та % по вкладах.

3. Інші доходи – дохід від реалізації необоротних активів та від реалізації цінних паперів.

4. Надзвичайні доходи – це відшкодування збитків від надзвичайних подій .

Витрати – це зменшення активів або збільшення зобов’язань, які приводить до зменшення власного капіталу.

Найбільші витрати підприємство має у зв’язку з випуском продукції, тобто це собівартість реалізованої продукції і включає затрати на оплату праці, соц. старх., амортизацію, податки.

Крім цих основних витрат є такі:

1. Адміністративні – це витрати пов’язані з управлінням підприємства.

2. Витрати на збут – витрати на реалізацію продукції.

3. Інші операційні витрати – це штрафи і пеня.

4. Фінансові витрати - це оплата відсотків за кредит.

5. витрати від участі в капіталі – це витрати від інвестування спільних або дочірніх підприємств.

6. Інші витрати – собівартість реалізації необоротних активів та цінних паперів.

Надзвичайні витрати – це витрати від катастроф і стихійних лих.

Всі доходи і витрати підприємства відображаються у формі №2 – «Звіт про фінансові результати».

Фінансовий результат – це різниця між доходами і витратами підприємства.

Д > В – це прибуток

Д < В – це збиток

Виділяють такі прибутки :

1. Прибуток від реалізації продукції

Пр = Ц – С

2. Прибуток від операційної діяльності

3. Балансовий прибуток – це прибуток від усіх видів діяльності

4. Чистий прибуток – це різниця між балансовим та податком на прибуток. Він залишається у розпорядженні підприємства.

Чистий прибуток після виплати дивідендів направляється на збільшення власного капіталу(резервний фонд, нерозподілений прибуток).

Найбільшу частку в балансовому прибутку займає прибуток від реалізації продукції.

Фактори, що впливають на величину прибутку:

1. Ціна

2. Собівартість

3. Якість

4. Попит

Функції прибутку:

1. Оціночна – чим більше прибуток , тим краще підприємство.

2. Стимулююча – джерело розвитку підприємства.

Хоча прибуток і є головним результативним показником для підприємства, але він не показує ефективності використання наявних ресурсів. Для цього вживають показник рентабельності.

1. Рентабельність продукції – відношення прибутку від реалізації до собівартості реалізованої продукції:

R= Пр / С

2. Рентабельність виробу – це відношення прибутку з 1-го виробу до його собівартості.

3. Рентабельність капіталу – це відношення чистого прибутку до середньої вартості капіталу або активів за звітний період.

R= ЧП / (А1 + А2)/2

Фінансова діяльність підприємства може бути організована такими методами:

1. Комерційний розрахунок – це діяльність побудована на співставленні доходів і витрат на принципах.

а) Самостійність

б) Самоокупність – доходи покривають витрати

в) Самофінансування – за рахунок прибутку підприємство фінансує свій технічний та соціальний розвиток.

2. Неприбуткова діяльність – підприємства надають послуги без мети отримання прибутку, компенсуючи витрати.

Д=В

3. Кошторисне фінансування – це фінансування витрат за рахунок бюджету

Тема №5: «Державні фінанси»

1. Державні фінанси та їх роль в суспільстві.

2. Державні доходи

3. Державні видатки.

1.Не всі потреби суспільства можна задовольнити через ринковий механізм. Це такі потреби:

1. Правопорядок

2. Оборона країни

3. Захист навколишнього середовища

4. Освіта населення

5. Охорона здоров’я

6. Соціальне забезпечення

7. Перебудова економіки

8. Підготовка кадрів

Саме ці функції виконує держава, для чого їй потрібно грошові кошти, які накопичуються в державному бюджеті, місцевих бюджетах, державно цільових фондах, державний кредит, державні підприємства.

Державні фінанси – це економічні відносини пов’язані з формуванням, розподілом та контролем за фінансовими ресурсами необхідним державі для виконання нею своїх функцій.

За рівнем виконання функцій державні фінанси поділяються на:

1. Загальнодержавні фінанси – забезпечують фінансовими ресурсами ті функції держави, які мають загальнонаціональний характер і включають державний бюджет, державно цільові фонди, державний кредит та фінанси державного сектору.

2. Місцеві фінанси – забезпечує ресурсами виконання своїх функцій місцевими органами влади і включають місцеві бюджети, місцеві позики та фінансово-комунальні господарства.

В своєму розвитку державні фінанси пройшли кілька етапів:

1. До 20 рр. 20 століття держава розглядалась як «нічний сторож» з незначними витратами.

2. економічна криза в 30 рр. викликала появу нової теорії державних фінансів – кейнсіанська.

3. Характеризується появою іншої теорії – монетарна.

Останні роки в розвинутих країнах спостерігається посилення ролі держави в економічному і соціальному розвитку. Кожна держава обирає ту чи іншу модель взаємозв’язку держави і суспільства.

2.Державні доходи - це кошти, які мобілізує держава для фінансування своєї діяльності.

Державні доходи можуть бути:

1.Централізовані – державний бюджет, державно цільові фонди)

2.Децентралізовані – фінанси державних підприємств.

Державні доходи залежать від обсягу ВВП, тому держава повинна сприяти економічному розвитку суб’єктів господарювання.

Державні доходи формуються за рахунок:

1. податків та зборів

2. коштів від приватизації

3. кредиту та іншого

Економічна теорія виділяє фінансові ресурси держави – це ресурси усіх суб’єктів господарювання на певну дату.

1. державний бюджет

2. місцеві бюджети

3. державно цільові фонди

4. фінансові ресурси підприємств

5. фінансові ресурси усього населення

3.Державні видатки – це сума коштів, що витрачаються державою в процесі виконання своїх функцій.

Видатки:

1. Кошторисне фінансування – це фінансування державних організацій на основі кошторису.

2. Інвестиційне фінансування – це виділення коштів державою в об’єкти економічного та соціального розвитку. Джерелом цих є бюджет та ресурси вітчизняних та зарубіжних інвесторів.

3. Бюджетні кредити – це надання позики суб’єктам господарювання на умовах кращих ніж комерційні банки.

4. Державні дотації підприємств – це виділення коштів тим підприємствам, які отримали збиток від вироблення соціально необхідних товарів.

5. Субсидія – це будь-яка фінансова допомога держави на користь суб’єкта підприємницької діяльності.

ема №6: «Бюджет і бюджетна система»

1. Сутність бюджету

2. Принципи бюджетної системи

3. Бюджетний процес

4. Між бюджетні відносини

1.Згідно Бюджетного Кодексу: бюджет – це план формування і використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоуправління протягом року.

В перекладі з англійської Бюджет – це мішок з грошима. Функції бюджету аналогічні функціям фінансів.

Бюджетна система України складається із державного бюджету – затвердженого Верховною Радою, та місцевих бюджетів – затвердженого місцевими органами влади.

До місцевих бюджетів відносять:

1. Бюджети сіл.

2. Селищ

3. районів.

4. міст

5. областей

6. АРК

Зведений бюджет – це бюджет, що включає в себе показники державного бюджету та всі місцеві бюджети країни; цей бюджет не затверджується, а його показники використовуються для статистичної звітності.

Частка зведеного бюджету у ВВП =30% , в розвинутих країнах Європи ВВП=50%. Загальна світова тенденція – збільшення перерозподілу ВВП через бюджет.

Частка місцевих бюджетів у зведеному зменшується – це свідчить про погіршення бази місцевих бюджетів.

Процеси в бюджетній сфері регулюються:

1. Конституція

2. Бюджетний Кодекс

3. Закон України «Про бюджет за відповідний період»

4. Рішення місцевих органів влади

2.Принципи бюджетної системи:

1. Єдності – це єдина грошова одиниця та єдині закони

2. Збалансованості – витрати = доходи

3. Самостійності – фінансова незалежність місцевих бюджетів від державного.

4. Повнота – необхідно враховувати всі надходження та видатки.

5. Обґрунтованість – бюджет будують на реальних показниках економічного і соціального розвитку.

6. Ефективність – при мінімальних затратах отримати максимальний ефект.

7. Субсидіальність – надання послуг споживачу у відповідності із наближенням до нього.

8. Цільове використання бюджетних коштів – витрачання коштів на цілі згідно до бюджетного призначення.

9. Справедливість – рівномірний і справедливий розподіл ВВП між територіями і громадянами.

10. Прозорість – бюджети приймаються і публікуються відкрито в пресі.

11. Відповідальність – це відповідальність кожного учасника бюджетного процесу.

3.Бюджети розробляються та затверджуються у відповідності з бюджетним процесом.

Бюджетний процес – це регламентований законом діяльність з приводу складання, затвердження та виконання бюджетів всіх рівнів:

1. Кабінет Міністрів до 1.06. надає на розгляд ВР основні напрямки бюджетної політики на наступний рік.

2. Після схвалення цих напрямків ВР , Міністерство Фінансів розпочинає роботу по розробці бюджету, працюючи з розпорядниками бюджетних коштів:

3. Розпорядники складають кошторис витрат на плановий період і подають до Міністерства Фінансів.

4. Міністерство Фінансів до 15.09 подають проект державного бюджету до ВР.

5. У ВР проект державного бюджету проходить 3 читання, де розглядаються всі витрати і доходи і робляться зауваження: 1-е – до 20.10, 2-е – до 20.11, 3-е – до 25.11.

6. До 1.12 державний бюджет згідно закону повинен бути прийнятий.

7. Після опублікування державного бюджету в пресі протягом 2-х тижнів повинні бути прийняв місцеві бюджети, якщо у відповідний термін державний бюджет не затверджується, то видатки дозволяється проводити в сумі 1/12 видатків минулого року.

4.Міжбюджетні відносини – відносини між державою та місцевими органами влади щодо забезпечення місцевих бюджетів фінансовими ресурсами необхідних місцевим органам влади для виконання своїх функцій.

Причиною міжбюджетних відносин є різний економічний потенціал регіонів України.

Через нерівний розподіл ВВП існує і нерівне формування доходів місцевих бюджетів. Є регіони, які мають самодостатній бюджет, а інші потребують фінансової допомоги, яка надається у вигляді між бюджетних трансфертів.

Міжбюджетні трансферти – це кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого.

1. Дотації вирівнювання – між бюджетні трансферти на вирівнювання дохідної частини місцевих бюджетів, коли його дохід менше витрат.

2. Субвенція – міжбюджетний трансферт з державного бюджету до місцевого на певні наперед визначені цілі.

3. Міжбюджетний трансферт з місцевих бюджетів до державного в разі, коли їх доходи більше витрат.

1. Більшість місцевих бюджетів мають слабку фінансову базу для свого фінансування.

2. Між регіонами країни проводиться значний перерозподіл ВВП.

Тема №7: «Доходи і видатки державного бюджету»

План

1. Доходи державного бюджету

2. Видатки державного бюджету

3. Дефіцит та шляхи його покриття.

1. Доходи бюджету – це грошові надходження н безповоротній основі до бюджету згідно законодавства.

По відповідності із Бюджетним Кодексом:

1. Податкові надходження – податки визначенні законом.

2. Неподаткові надходження – доходи від власності держави, її підприємницької діяльності.

3. Операції з капіталом – надходження від реалізації матеріальних цінностей.

4. Трансферти

Найбільшу частку надходжень до бюджету складають податкові та неподаткові надходження.

У доходах бюджету виділяють:

1. Спеціальний фонд – кошти сформовані за рахунок конкретно визначених джерел та мають конкретні напрямки витрат.

2. Загальний фонд – доходи, що не мають спеціальних напрямків витрат.

Сума спеціального і загального фонду складають графу всього.

2. Видатки бюджету – кошти, що спрямованні на певні програми та заходи, передбаченні бюджетом.

Згідно Бюджетного Кодексу видатки поділяють на 21 напрямок, але у статистичній звітності вони класифікуються по функціональним напрямкам:

1. Загальнодержавні – фінансування діяльності Кабінету Міністрів, Президента, Верховної Ради, СБУ, міжнародних відносин та інше.

2. Оборона

3. Громадський порядок та судова влада

4. Економічні видатки – інвестиції в різні галузі

5. Соціально-культурні – медицина, школи, освіта, культура, спорт.

3.В залежності від співвідношення доходів та витрат бюджету він може бути:

- Збалансований (Д=В)

- Дефіцитний (Д < В)

- Профіцитний (Д > В)

Рівень дефіциту визначається по відношенню до ВВП. В ЄС норма дефіциту 2,5 %, а в цілому світі 4-5 %.

Причини дефіциту:

1. Значна частка тіньової економіки, згідно рекомендацій ООН, якщо рівень тіньової - 20% - це загроза національної безпеки держави, в Україні – 40-50%, в США – 8%, в Європі – 10%, в Азербайджані – 70%.

2. Низька ефективність виробництва.

3. Нераціональні бюджетні видатки.

Шляхи фінансування дефіциту бюджету:

1. Інфляційна – додаткова емісія грошей – не рекомендується.

2. Неінфляційна – покриття державного дефіциту через випуск державних цінних паперів та за рахунок приватизації державного майна.

В бюджетному дефіциті слід виділити такі терміни:

1. Секвестр – це пропорційне зниження бюджетних видатків на 5-10% по всіх напрямках витрат, крім захищених статей в результаті зниження дохідної

частини бюджету.

2. Сеньйораж – це дохід держави від додаткової емісії грошей, виникає через ріст цін, а відповідно через ціни збільшуються надходження до бюджету.

Тема №8: «Податки та податкова система»

1. Економічна сутність податків, їх роль в суспільстві

2. Принципи та функції податків

3. Класифікація податків

4. Шляхи реформування податкової системи

1.Податкові надходження до державного бюджету складають 72 %.

Найважливіші податки – податок на прибуток, ПДВ, податок на дохід фізичних осіб, акцизний збір.

Податок – це безповоротний платіж юридичних і фізичних осіб в бюджет певного рівня в розмірах і терміни встановленні законом.

Їх значення полягає в тому, що за рахунок податків відбувається мобілізація коштів у бюджети, в тому числі створюється фінансова база для виконання державою своїх функцій.

2.А. Сміт у роботі «Дослідження про природу і багатство народів» наводить принципи оподаткування:

- Справедливість – всі громадяни повинні підтримувати свою державу у відповідності з доходами.

- Визначеність – податки повинні бути визначенні у розмірі завчасно, а не бути довільними.

- Зручність – податки повинні платитися у найвигідніший для платника час.

- Економічність – витрати на збирання податків повинні бути мінімальними.

Функції податків:

1. Фіскальна – наповнює бюджет і державно цільові фонди.

2. Регулююча – через встановлену диференціальність податків регулюється економічний розвиток тих чи інших галузей.

3. Контрольна – оцінює ефективність кожного податку і податкової системи в цілому.

Податкова система – це сукупність встановлених в Україні податків і зборів згідно «Податкового кодексу».

Елементи податкової системи:

1. Суб’єкти оподаткування – це особи фізичні або юридичні, які зобов’язані платити податки.

2. Об’єкти – в0казує, що саме оподатковується. Від назви об’єкта походить назва податку:

- на прибуток;

- дохід громадян.

3. Одиниця – вказує в яких одиницях вимірюється об’єкт оподаткування (податок на прибуток – 19%, дохід громадян – 17 %, додану вартість – 20% )

4. Ставка податку – встановлена законом, величина податку на 1-цю оподаткування.

3.За формою взаємовідносин між платником і державою податки бувають:

1. Прямі – встановлюються безпосередньо до платника податків і обсяг податків залежить від розміру об’єкта оподаткування. Його принцип – більше платить той, хто має більший дохід, прибуток, землю.

2. Непрямі – встановлюються в ціні товарів та послуг і сплачуються споживачами. Його принцип: платить більше той, хто споживає (АЗ, мито, ПДВ).

Чим більше розвинута країна, тим більша частка прямих податків. В залежності від органів влади, які встановлюють податки вони можуть бути:

1. Загальнодержавні – встановлюються вищими органами влади і є обов’язковими на всій території країни:

- ПДВ

- АП

- Податок на прибуток

- На доходи фізичних осіб

- Мито та інші.

Розглядаються основні податки, що наповнюють державний бюджет:

1. Податок на прибуток

Д – В) * 0,25

2. ПДВ визначається в розмірі 20% обороту, що включають прибуток, собівартість, акцизний збір, мито.

ПДВ = (Пр + С + АЗ + мито)* 0,2

3.Акцизний податок – це непрямий податок на підакцизні товари, які встановлюються ВР (авто, ювелірні вироби, тютюн)

(Пр + С) * АП

2. Місцеві податки і збори – встановлюються місцевими органами влади і їх сплата є обов’язковою лише на певній території.

3.

4.Кожна країна має свою систему оподаткування. Для їх характеристики використовують величину податкового тиску – це відношення податкових надходжень до бюджету різних рівнів та позабюджетних фондів до ВВП.

В Україні ця величина складає – 30 %, в Японії – 33 %, в США – 35%.

Якщо враховувати податкове навантаження на суспільство, то воно, згідно законів більше 50% - це призводить до ухилень від податків, до мінімізації економіки.

Згідно теорії американського вченого Лафера: сума прямих та непрямих податків на ВВП не може бути більше 37,7 % - саме при цій нормі найбільші надходження до бюджету.

Недоліки системи оподаткування в Україні:

1. Нестабільність податкових законів - відсутність «Податкового Кодексу».

2. Велика кількість законодавчих актів, складність розрахунку податків.

3. Значний податковий тиск як на підприємства так і на фізичних осіб.

Шляхи оподаткування податкової системи в Україні:

1. ПДВ слід диференціювати в залежності від споживчої вартості продукції та товари першої необхідності – 10 %, на інші – 15-20%

2. Податок на прибуток знизити до 20 %, а на прибуток що направлений на впровадження наукових розробок ввести нульову ставку.

3. Неоподаткований дохід громадян збільшити до прожиткового рівня.

Спосіб стягнення податків:

1. Кадастровий – за реєстром, що містить перелік об’єктів оподаткування.

2. З джерела – вилучення податків до одержання власником доходу.

3. За декларацією вилучення податку після одержання доходу власником із складанням декларації.

Однією із причин ухилення від податків є подвійне оподаткування – це обкладання податком одного об’єкту оподаткування тим самим або аналогічним податком за той самий період.

Тема №9: «Місцеві фінанси»

1. Економічна сутність місцевих фінансів

2. Доходи місцевих бюджетів

3. Видатки місцевих бюджетів

1.Місцеві фінанси – це система формування, розподілу і використання фінансових ресурсів для забезпечення місцевих органів влади виконання покладених на них функцій і завдань.

Вони включають:

1. Місцеві бюджети

2. Фінансові ресурси комунальних підприємств.

Місцевий бюджет – балансовий розрахунок доходів і витрат, які мобілізуються і витрачаються на певній території.

У світі місцеві органи влади займаються початковою середньою освітою, охороною здоров’я, благоустрій.

Фінансові ресурси місцевих бюджетів характеризують забезпеченість місцевих органів влади коштами.

Відношення місцевих бюджетів до ВВП у Швеції – 25%, в Угорщині – 19%, Фінляндії – 18%.

Згідно бюджетного кодексу, доходи місцевих бюджетів включають:

1. Податкові надходження

2. Неподаткові

3. Операції з капіталом

4. Трансферт

2.Найбільшу частку доходів місцевих бюджетів складають податкові надходження, і в ту ж чергу податки з доходів фізичних осіб, плата за користування природними ресурсами, значна частка з трансфертів державного бюджету свідчить про недостатню фінансову самостійність місцевих бюджетів.

Тема №11: «Державний кредит і борг»

1. Державний кредит і його функції

2. Державний борг

3. Управління боргом

1.Державний кредит:

- брати

- надавати

- гарантії повернення взятого кредиту

Державний кредит – це економічні відносини держави з юридичними і фізичними особами, в яких вона виступає позичальником, кредитором або гарантом. Як позичальник держава залучає кошти для покриття бюджетного дефіциту і виконання інших н/г зобов’язань.

Як кредитор держава дає кредити на платній основі з бюджету на більш вигідній основі ніж банки.

Як гарант держава гарантує повернення позики взятих на себе юридичних і фізичних осіб.

Функції:

1. Фіскальна – наповнює бюджет.

2. Регулююча – регулює грошовий обіг в країні.

3. Контрольна – контроль за залученням і поверненням взятих коштів.

Форми:

1. Державні позики – залучення вільних коштів фізичних та юридичних осіб як на території країни так і за її межами через випуск цінних паперів.

2. Казначейські зобов’язання – залучення коштів держави через кредитні відносини без цінних паперів

3. Казначейські позики – надання коштів за рахунок бюджету підприємствам і органам державної влади і поза її межами.

4. Гарантовані позики – гарантії уряду на повернення кредитів взятих підприємствами чи органами в разі неплатоспроможності.

2.Використовуючи державні позики, казначейські зобов’язання і гарантійні позики держава формує свій державний борг – сума всіх взятих і непогашених на певну дату державою боргових зобов’язань з %, як на внутрішньому так і на зовнішньому ринку.

Державні боргові зобов’язання:

1. Прямий борг – сума кредитів з відсотками на певну дату взятих державою.

2. Гарантований борг – сума кредитів з % взятих юридичною особою під гарантії уряду.

Розмір державного боргу регулюються у світі законодавчо, бо його велика сума може викликати фінансову небезпеку для країни, яка виражається в неефективному фінансуванні економіки.

В Україні згідно ст. 18 Бюджетного Кодексу: сума державного боргу не повинна перевищувати 60% фактичного ВВП.

За цим показником Україна відноситься до країн з помірним борговим навантаженням (до 20%).

Поточний державний борг – сума коштів, що виділяється в поточному році на погашення державного боргу і вказується в державному бюджеті на відповідний рік.

3.З метою одержання найбільшого ефекту від взятого кредиту необхідно управляти державним боргом – це комплекс заходів, що включає в себе:

1. Вибір умов залучення коштів

2. Розміщення

3. Своєчасне погашення кредитів.

Основним елементом в управлінні боргом є розміщення коштів. Найбільш ефективним є використання їх на збільшення виробничих потужностей. І на цій основі повернення боргу.

Інколи не вдається своєчасно повернути кредит, тоді використовуються методи:

- Конверсія – зміна дохідності позики в сторону її зменшення.

- Консолідація – збільшення строків позики.

- Уніфікація – об’єднання кількох позик в одну.

- Реструктуризація – використання умов згідно 1,2,3 одночасно.

- Дефолт – відмова державою від сплати по взятих кредитів.

Тема №12: «Страхування і страховий ринок»

План

1. Економічна сутність страхування.

2. Страхові потоки

3. Страховий ринок України.

1.Страхування – відносини між суб’єктами страхування по формуванню страхових фондів за рахунок страхових внесків усіх учасників і відшкодування збитків із цих фондів тим, хто зазнав їх внаслідок певних подій і обставин.

Суб’єкти страхування:

1. Страховик – юридична особа, страхова компанія, що діє згідно ліцензії і бере на себе зобов’язання по створенню страхових фондів і виплати з нього страхових відшкодувань.

2. Страхувальник – юридична чи фізична особа, яка на основі відповідної угоди зі страховиком сплачує страхові внески до страхового фонду.

3. Застрахований – юридична чи фізична особа, якій належить страхові відшкодування при настанні страхового випадку.

Страхові випадки:

1. 2-х сторонні – коли страхувальник є одночасно і застрахованим, тобто він отримує страхові відшкодування.

2. 3-х сторонні – коли страховий платіж платять одні, а отримують кошти інші.

Страхування в Україні регулюється законом «Про страхування».

Функції страхування:

1. Ризикова – надання фінансової допомоги при настанні страхового випадку.

2. Попереджувальна – використання частини страхового фонду на зниження страхового ризику.

3. Контрольна

Перестрахування – передача частини взятих на себе страхових ризиків і платежів іншому страховику.

За формою страхування:

1. Добровільне – на основі бажання

2. Обов’язкове – через неможливість компенсувати збитки першою особою.

За видами:

1. Майнове

2. Особисте

3. Соціальне

4. Страхування відповідальності:

- власників транспортних засобів за можливу шкоду в автотранспортних пригодах

- професійна відповідальність певні професії за можливу шкоду заподіяну 3-м особам.

5. Страхування ризиків – збитки в результаті підприємницької і фінансової діяльності.

2. Страхові потоки мають форми:

1. Страхові платежі – плата за страхування, яку страхувальник вносить страховику.

2. Страхове відшкодування – виплата страховиком певної суми збитків застрахованому .

3. З метою отримання додаткових коштів страхова компанія розміщує залученні кошти на фінансовому ринку.

3. Страховий ринок в Україні характеризується показниками:

1. Найбільшу частку в страхуванні займає страхування майна.

2. Через нестачу грошей ту населення – низький рівень страхування життя.

3. Досить низька частка страхування ризиків.

4. Страховий ринок в Україні характеризується певною недовірою населення до страхування.

5. В системі страхування України задіяно до 2% ВВП, за кордоном до 8-12% ВВП.

Тема №13: «Фінансовий ринок»

1. Сутність фінансового ризику

2. Кредитний ризик

3. Ринок цінних паперів

4. Ринок фінансових послуг

1.Досить часто гроші є в одних суб’єктів, а потрібні іншим. Операції із переміщення фінансових ресурсів туди, де вони потрібні виконує фінансовий ринок.

Фінансовий ринок – це сукупність економічних відносин, пов’язаних з мобілізацією грошових ресурсів, їх розподілом, купівлею-продажем тимчасово вільних коштів та цінних паперів.

Суб’єкти фінансового ринку:

1. Держава

2. Підприємства

3. Громадяни

Об’єкти фінансового ринку:

1. Гроші

2. Цінні папери

Функції фінансового ринку:

1. Мобілізація фінансових ресурсів (банки, страхові компанії, інвестиційні фонди)

2. Розподіл фінансових ресурсів між споживачами (підприємства, держава, громадяни)

3. Кваліфіковане посередництво між продавцями і покупцями грошових коштів.

4. Визначення найефективніших напрямків використання фінансових ресурсів

2. Кредитний ринок – це сукупність фінансових відносин з приводу використання на платній основі тимчасово вільних фінансових ресурсів.

За терміном фінансовий ринок може бути:

1. Ринок грошей – термін кредиту до 1-го року, в основному використовується для фінансування оборотних коштів.

2. Ринок капіталу – термін більше 1-го року, використовується для фінансування не оборотного капіталу .

За видами кредитування:

1. Банківський кредит – взаємовідносини між позичальниками і кредитними установами, які можуть бути банківськими і небанківськими.

Основою кредитної системи є комерційні банки.

2. Комерційний кредит – це відносини купівлі – продажу товару між суб’єктами господарювання з відстрочкою платежу.

3. Державний кредит – це відносини між державою суб’єктами господарювання з приводу виділення грошових коштів з бюджету.

4. Лізинговий – це відносини між суб’єктами господарювання, які виникають під час оренди майна.

3.Ринок цінних паперів - це ринок, де об’єкти торгівлі є цінні папери – фондовий ринок.

Сутність фондового ринку в тому, що фізичні чи юридичні особи інвестують свої вільні кошти в цінні папери і перетворюють їх в вільний капітал, а структури, що випускаючи цінні папери отримують додаткові кошти для розширення своєї діяльності.

Ринок цінні регулюється законом «Про цінні папери та фондовий ринок».

Цінні папери – це документи встановленої форми, що свідчить про грошове або майнове право, визначають взаємовідносини особи, яка їх випустила і власника та передбачає виконання забовязань згідно з умовами їх розміщення.

Класифікація цінних паперів:

1. Акція – іменний цінний папір АТ, який засвідчує право на певну частку власності цього товариства і дає право на отримання доходу у вигляді дивідендів. Вони бувають:

- Привілейовані – гарантує дивіденди та не дає право голосу на зборах акціонерів.

- Проста – дає право голосу і не гарантує дивідендів.

- Іменна – це значить, що ведеться облік власників по реєстру.

2. Облігація – це боргове зобов’язання позичальника перед кредитором, яке оформлюється не кредитною угодою, а продажем – купівлею спеціальних цінних паперів, в яких вказується сума запозичень, дата повернення, % за користування

3. Казначейські зобов’язання – це державні цінні папери, що свідчать про мобілізацію коштів до державного бюджету на покриття його дефіциту.

4. Інвестиційний сертифікат – це цінний папір, що випускається інвестиційними фондами

5. Ощадні сертифікати – це цінні папери комерційного банку, що видається на певний термін.

6. Вексель – це цінний папір, що свідчить про безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму власнику векселя.

7. Іпотечні – це цінні папери, які забезпечують нерухомість.

8. Приватизаційні цінні папери – це цінні папери, що засвідчують право власника на безкоштовне одержання процесів приватизації частки державного майна.

9. Похідні – це цінні папери , продаж яких пов'язаний з певним терміном встановлення договору.

Учасники фондового ринку:

1. Емітенти – це юридичні особи, які випускають цінні папери з метою залучення коштів.

2. Інвестори – це юридичні і фізичні особи, які вкладають кошти в цінні папери.

3. Посередники – надають послуги в процесі руху цінних паперів від емітентів до інших.

Фондова біржа – юридична особа, яка утворена без мети отримання прибутку і сприяє розвитку фондового ринку, використовуючи функції посередника створюючи умови для торгівлі цінними паперами.

На фондовому ринку виділяють 2-і сфери:

1. Первинний ринок – це продаж цінних паперів емітентами, інвестуючи в результаті цієї операції кошти від продажу цінних паперів до суб’єктів господарювання і впливають на їх розвиток.

2. Вторинний – купівля – продаж цінних паперів між інвесторами в результаті цієї операції кошти не надходять до суб’єктів господарювання, але коли їх ціна росте, то підприємство в цей час можуть додатково випустити цінні папери для залучення коштів. На вторинному ринку виділяють:

- біржовий

- позабіржовий

Біржовий – це організаційний ринок купівлі-продажу цінних паперів на біржах.

Основним показником фондової біржі є той чи інший біржовий індекс, який побудований на основі ринкової вартості акцій на тих підприємствах, які взято в основу цих індексів.

Позабіржовий ринок - це торгівля цінними паперами поза межами біржі між громадянами та юридичними особами.

В своїй торгівлі позабіржовий ринок орієнтується на ціни біржового.

Учасники біржового ринку:

1. Фінансові посередники – брокери, юридичні та фізичні особи, які виконують операції з цінними паперами за рахунок коштів клієнтів, отримуючи за це певний відсоток.

2. Дилери – юридичні та фізичні особи, які виконують операції з цінними паперами за власні кошти на свій ризик.

3. Андеррайтер – юридичні особи, які за певну плату розміщують цінні папери емітентів.

Щодо ціни акцій слід відмітити, що вона може бути:

- номінальна

- реальна

4.Ринок фінансових послуг – це сфера послуг, які надаються підприємствам, державі та громадянам у процесі їх фінансової діяльності.

- залучення депозитів з виплатою %

- кредити

- обмін валют

- переказ грошей

- торгівля цінними паперами

- факторингові послуги – оплата банком дебіторської заборгованості в розмірі 80-90%, решта коштів виплачується з утриманням плати за послуги після нової оплати покупців продукції

- довірче управління цінними паперами

- лізинг –оренда

- випуск платіжних карток

- послуги у сфері страхування

- консалтингові послуги

Основними суб’єктами ринку фінансових послуг є комерційні банки, страхові компанії, фондові біржі, пенсійні фонди.

Тема №14: «Міжнародні фінанси»