Джерела Конституційно-процесуальне право

Система джерел конституційно-процесуального права, яка являє собою організовану сукупність взаємопов’язаних нормативно-правових актів, що містять конституційно-процесуальні норми, включає:

Конституцію України, яка як основний Закон держави має вищу юридичну силу і пріоритет перед іншими правовими актами (в тому числі й міжнародними), які приймаються на ?її основі і повинні їй відповідати. Конституція — це базовий за­конодавчий акт, положення якого є вихідними для усіх інших галузей права, позаяк вона є законом, що визначає принципи регулювання всіх суспільних відносин, які виникають у державі;

акти всеукраїнського та місцевих референдумів як акти безпосередньої влади народу, що виступає її єдиним носієм;

закони України, інші нормативні акти Верховної ради України;

нормативні укази президента України;

нормативні постанови Кабінету Міністрів України;

накази, інструкції та інші підзаконні акти центральних та місцевих органів виконавчої влади;

рішення та висновки Конституційного суду України;

правові акти Верховної ради автономної республіки Крим і рішення ради міністрів автономної республіки Крим;

статути територіальних громад, інші акти органів місцевого самоврядування;

нормативно-правові (наприклад, Конституційний договір між Верховною радою України та президентом України “про основні засади організації та функціонування державної влади та місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України” від 8 червня 1995 р.) та міжнародно-правові договори України.

Джерелами конституційно-процесуального права України є також нормативно-правові акти колишньої Української РСР, які діють на території України на підставі принципу правонаступництва або на період до прийняття нових нормативно-правових актів з відповідних питань. так, згідно зі ст. 3 Закону України “про правонаступництво України” від 12 вересня 1991 р., закони Української РСР та інші акти, ухвалені Верховною радою Української РСР, діють на території України, якщо вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України. а в п. 1 перехідних положень (розділ XV) Конституції України зазначено, що закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності Конституцією України, є чинними в частині, що не суперечить Конституції України.

Джерелами конституційно-процесуального права в принципі можуть виступати також конституційно-правові звичаї — норми, які регулюють політико-правові суспільні відносини, пов’язані з організацією та здійсненням державної влади, виникають внаслідок тривалого і однакового застосування учасниками конституційно-процесуальних відносин на практиці, та забезпечуються або санкціонуються державою. до конституційних звичаїв відносять звичаї, які виникають як результат укладення конституційних угод або впровадження конвенційних норм, а також звичаї, які складаються поза межами дії конституційного механізму і лише санкціонуються державою як сталі конституційно-процесуальні норми.

Зрештою, джерелом конституційно-процесуального права виступають також конституційні прецеденти як об’єктивовані рішення органів державної влади у конкретній справі, яким надається формальна обов’язковість при вирішенні наступних аналогічних справ. до конституційних прецедентів можна віднести низку парламентських актів, а також рішення Конституційного суду України як акти конституційного судочинства, якими, по-перше, визначається правова політика (принаймні, встановлюється її загальний орієнтир, основний вектор), якої повинні додержуватися при прийнятті нових нормативно-правових актів правотворчими органами держави; по-друге, вносяться певні зміни до чинної системи національного законодавства (при прийнятті рішень з питань визнання неконституційними законів, інших правових актів; офіційного тлумачення Конституції та законів), уточнюється зміст і межі правового регулювання.