Тема 9.Конституційно-правові відносини.

1. Поняття, склад і особливості конституційно-правових відносин. Проблема владо відносин і відносин взаємної відповідальності держави і громадянина.

Поняття і особливості конституційно-правових відносин; підстави виникнення, зміни та припинення конституційно-правових відносин; класифікація конституційно-правових відносин.

Конституційно-правові відносини - це суспільні відносини, врегульовані конституційно-правовими нормами, тобто відносини, суб'єкти яких наділяються взаємними правами і обов'язками згідно з приписами конституційно-правових норм. За змістом це найважливіші для забезпечення життєдіяльності суспільства відносини, спрямовані на здійснення народовладдя, забезпечення прав і свобод людини і громадянина, які після врегулювання їх нормами конституційного права набувають характеру конституційно-правових. Саме в рамках конституційно-правових відносин приписи конституційно-правових норм втілюються у поведінку суб'єктів конституційного права.

Конституційно-правові відносини характеризуються рисами як спільними для всіх видів правовідносин, так і специфічними, при­таманними лише цьому виду правовідносин.

Так, конституційно-правові відносини мають єдину для всіх правовідносин структуру - об'єкт, суб'єкт і зміст (суб'єктивні права та юридичні обов'язки), а їхня специфіка пов'язана:

по-перше, з їх змістом - вони виникають в особливій сфері суспільних відносин (відносини владарювання), які є предметом конституційного права й пов'язані зі здійсненням публічної влади та реалізацією прав і свобод людини;

по-друге, з особливостями об'єкта, суб'єкта та характером юридичних зв'язків між суб'єктами цих відносин.

КОНСТИТУЦІИНО-ПРАВОВІ ВІДНОСИНИхарактеризуються поділяються на

специфічним змістом -

пов'язані зі здійсненням

публічної влади

та реалізацією прав і свобод

людини і громадянина загальні — не визначено

конкретних суб'єктів,

їхніх прав та обов'язків

особливим суб 'єктним

складом - народ, держава,

територіальні громади,

депутати тощо

конституцшно-правові стани - конкретнихсуб'єк­тів визначено, але їхні права та обов'язки чітко не встановлено

особливим механізмом реалізації

прав і обоє 'язків суб 'єктів -у значній частині цих відносин

права та обов'язки суб'єктів

реалізуються не безпосередньо,

а через інші відносини конкретні - чітко визначено

суб'єктів, їхні взаємні права

та обов'язки

Схема 4. Конституційно-правові відносини

1. Субєкти конституційно-правових відносин

Суб'єкти конституційно-правових відносин - це особи, спільноти людей, органи, організації тощо, які згідно з приписами конституційно-правових норм є носіями суб'єктивних юридичних прав і обов'язків. Суб'єктами конституційного права зазначені особи, організації тощо можуть стати лише за умови їхньої право-суб'єктності, яка містить правоздатність і дієздатність.

Правоздатність - це обумовлена конституційно-правовою нормою здатність суб'єкта конституційно-правового відношення мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Правоздатність фізичної особи в конституційно-правовій сфері настає від моменту її на­родження і припиняється після її смерті.

Дієздатність - це обумовлена конституційно-правовою нормою здатність суб'єкта конституційно-правового відношення своїми діями набувати і здійснювати суб'єктивні права та юридичні обов'язки. У повному обсязі дієздатність фізичної особи в конституційно-правовій сфері виникає з досягненням нею 18 років. В окремих випадках закон передбачає деякі винятки. Так, наприклад, зміна громадянства дітей у разі зміни громадянства їхніх батьків, а також у разі усиновлення, може відбуватися тільки за згодою дітей, які досягли 15 років (ст. 16 Закону України «Про громадянство України»); засновниками молодіжних і дитячих громадських організацій можуть бути громадяни України, громадяни інших держав, особи без громадянства, які також досягли 15-річ-ного віку (ст. 11 Закону України «Про об'єднання громадян»).

Коло суб'єктів конституційно-правових відносин є досить специфічним і характеризує особливість таких відносин щодо інших видів правовідносин. Так, суб'єктами конституційно-правових відносин можуть бути:

1) фізичні особи - громадяни, іноземці, біпатриди (особи, які мають два громадянства), апатриди (особи без громадянства);

2) спільноти (колективи) людей - народ України, територіальні громади, населення адміністративно-територіальних одиниць (об­ластей, Автономної Республіки Крим, районів);

3) Українська держава в цілому;

4) Автономна Республіка Крим - невід'ємна складова частина України, що має автономний статус;

5) органи державної влади України та їхні посадові особи;

6) органи місцевого самоврядування та їхні посадові особи;

7) кандидати в депутати, кандидати у Президенти України, кандидати на посади сільських, селищних, міських голів;

8) народні депутати України;

9) депутати місцевих рад;

8) збори виборців;

9) депутати представницьких органів місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови;

9) органи та посадові особи Верховної Ради України;

10) виборчі комісії;"

11) об'єднання громадян - політичні партії, громадські організації, профспілки, релігійні об'єднання;

12) органи самоорганізації населення, загальні збори громадян за місцем проживання тощо.

Деякі із зазначених суб'єктів можуть виступати як носії правта обов'язків, передбачених приписами лише конституційно-правових норм, тобто вони не можуть бути учасниками правовідносин, що виникають внаслідок реалізації інших видів норм національного права України (наприклад, збори виборців, народ України, збори громадян за місцем проживання тощо).

Досить складним є питання щодо конституційної правосуб'єкт-ності юридичної особи - одного з основних суб'єктів приватного (цивільного) права. Це поняття не міститься в Конституції України, але передбачене деякими джерелами конституційного права, на­приклад, Законом України «Про Конституційний Суд України».

У Цивільному кодексі України під юридичною особою розуміється організація, створена і зареєстрована в установленому законом порядку (ст. 80). При цьому згідно зі ст. 81 Цивільного кодексу України юридичні особи, залежно від порядку їх створення, по­діляються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. До останніх відносять організації, створені роз­порядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого са­моврядування. Цей статус можна було б, на думку автора, надати територіальним громадам, Автономній Республіці Крим, Україн­ській державі в цілому.

. Аналізуючи суб'єктний склад конституційно-правових відносин, слід підкреслити, що їхньою важливою особливістю є нерів­ноправність суб'єктів. Ця обставина обумовлена тим, що в конституційно-правових відносинах (особливо в конкретних) діє принцип влади і підпорядкування, тобто одні із суб'єктів виступають управомоченою стороною, інші - зобов'язаною. Водночас один і той самий суб'єкт конституційного права в різних конституційно-правових відносинах може виступати одночасно як управомоченою, так і зобов'язаною (підпорядкованою) стороною. Наприклад, у випадках, коли людина виступає суб'єктом конституційних прав і свобод, вона може вимагати від держави відповідних гарантій реалізації цих прав і свобод. І, навпаки, держава вимагає від людини виконання її конституційних обов'язків.

1. Обєкти конституційно-правових відносин

Ключовим елементом складу конституційно-правових відносин, щодо яких здійснюється діяльність суб'єктів конституційного права, є їх об'єкти. Об'єктами загальних конституційних правовідносин виступають, головним чином, вищі соціальні суспільні цінності, що набувають конституційного рангу й отримують закріплення в конституційних принципах, у загально-регулятивних нормах, програмних положеннях.

Тобто, об'єктами (із лат. objectus - предмет) конституційних правовідносин виступають, головним чином, вищі суспільно-політичні цінності, що набувають конституційного рангу й отримують закріплення в конституційних принципах, у загальнорегулятивних нормах, програмних положеннях. Такими цінностями (благами) є: конституційний лад; народний і державний суверенітет; демократія, влада народу; державна влада, місцеве самоврядування; права і свободи людини і громадянина; інтереси суспільства і держави; внутрішня і зовнішня політика держави; ідеологічна і політична багатоманітність; функції і повноваження держави та органів державної влади і осадових осіб; право і законність; мир і міжнародне співробітництво та ін.

Пріоритетними об'єктами конституційного права України є: 1) конституційний лад України, тобто її суспільний і державний лад; 2) влада (воля) Українського народу, влада держави та її уповноважених органів, влада місцевого самоврядування; 3) державний устрій, форма державного правління; 4) джерела конституційного права: Конституція України, закони та інші джерела конституційного права; 5) повноваження, статус органів державної влади та їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб; 6) інтереси певних груп населення (об'єднання громадян, територіальні громади, релігійні громади, товариства національних меншин тощо); 7) громадянство, грошова і банківська системи, територія України, територіальний устрій. Збройні сили та інші військові формування, державні символи, закріплені в Основному Законі; 8) мова, інформація та інші духовні блага.

Об'єкти конституційного права доцільно класифікувати насамперед за основними інститутами конституційного права. Основними об'єктами інституту основ конституційного ладу України, зокрема, є: конституційний лад України, тобто державний лад і суспільний лад; суверенітет народу - Українського народу, суверенітет держави; влада (демократія), влада народу, державна влада, місцеве самоврядування; державний устрій; форма правління; життя і здоров'я людини, її честь І гідність, недоторканість і безпека; права і свободи людини і громадянина та їх гарантії; територія, державний кордон, територіальна цілісність і недоторканість; громадянство, державна мова та мови національних меншин І мови міжнародного спілкування; економіка, господарювання; ідеологія; природні ресурси: земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах України тощо.

Іншим інститутам конституційного права України також властиві комплексні системи об'єктів, що є елементами конституційно-правових відносин, які виникають, змінюються 1 припиняються на основі норм конституційного права, що об'єднані у складі цих інститутів.

Об'єкти конституційно-правових відносин можна розмежовувати й відповідно до сфер конституційного ладу. Безперечно, переважна більшість об'єктів конституційно-правових відносин відноситься до політичної сфери (народний і державний суверенітет, суспільний та державний лад, суспільні та державні інтереси, демократія та ін.), але ряд об'єктів відносяться й до економічної (власність, природні ресурси, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси континентального шельфу виключної (морської) економічної зони України), соціальної (інтереси соціальних груп, конституційні соціальні права), культурної (духовної) (національна ідеологія, культура, державна мова й мови національних меншин), інформаційної (інформаційний плюралізм, інформаційна безпека), екологічної (екологічна безпека) та інших сфер суспільного і державного ладу.

Наведена характеристика основних об'єктів конституційного права не є вичерпною, в силу багатоманітності конституційно-правових відносин, множинності суб'єктів цих правовідносин, юридичних фактів, що є елементом конституційно-правових відносин. До того ж конституційне право України як галузь права тяжіє до розширення кола суспільних відносин, що є предметом правового регулювання, а відтак, - збільшується кількість об'єктів конституційного права.

1. Зміст конституційно-правових відносин

Зміст конституційно-правових відносин характеризується складною структурою. Умовно в конституційно-правовому відношенні вирізняють юридичний (суб'єктивні права та юридичні обов'язки) і матеріальний (фактична поведінка суб'єктів) зміст'. При цьому в конкретних конституційно-правових відносинах суб'єктивне право учасників конституційно-правових відносин -це їхня, гарантована конституційно-правовою нормою, можливість вільно діяти в певних, визначених нормою межах, а юридичний обов'язок - установлена конституційно-правовою нормою вимога діяти певним, чітко визначеним чином або утриматися від здійснення певних дій.

Юридичний зміст загальних конституційно-правових відносин виявляється через конституційно-правовий статус їх суб'єктів. При цьому конституційно-правові норми не містять конкретного переліку суб'єктів і не індивідуалізують їхні взаємні права та обов'язки. Для таких відносин характерним є особливий механізм реалізації їх суб'єктами своїх прав та обов'язків. Так, у значній частині цих відносин права та обов'язки суб'єктів реалізуються не безпосередньо, а через інші правовідносини, що виникають внаслідок реалі­зації різних видів правових норм і мають конкретний характер.

* * *

Виникнення конкретних конституційно-правових відносин пов'язане з юридичними фактами, які приводять у дію конституційно-правову норму.

Юридичні факти - це конкретні життєві обставини, з якими конституційно-правові норми пов'язують виникнення, зміну або припинення конституційно-правових відносин. Юридичні факти формулюються у гіпотезах конституційно-правових норм і залежно від їх зв'язку з індивідуальною волею суб'єкта поділяються на дві групи: події та дії.

Події - це юридичні факти, що не залежать від волі суб'єктів (наприклад, досягнення громадянином України вісімнадцятирічного віку згідно зі ст. 70 Конституції України є підставою виникнення правовідносин з реалізації активного виборчого права).

Дії - це юридичні факти, що залежать від волі та свідомості суб'єктів конституційно-правових відносин. Під кутом зору законності дії поділяються на правомірні та неправомірні. Правомірні дії зумовлюють виникнення у суб'єктів прав та обов'язків, передбачених конституційно-правовими нормами. При цьому правомірні дії також поділяються на дві групи: юридичні акти і юридичні вчинки. Юридичні акти - це правомірні дії, що здійснюються суб'єктами з метою вступу їх у певні конституційно-правові відносини, а юридичні вчинки - це правомірні дії, що безпосередньо не спрямовані на виникнення, припинення або зміну конституційно-правових відносин, але тягнуть за собою такі наслідки.

Неправомірні дії - це юридичні факти, що суперечать вимогам конституційно-правових норм. Вони можуть стати підставою для притягнення відповідних посадових осіб та органів публічної влади до відповідальності.

При цьому доцільно звернути увагу на те, що порушення конституційно-правових норм може тягти за собою як конституційно-правову (конституційну) відповідальність, так і відповідальність, передбачену іншими галузями права (кримінальним, адміністративним, цивільним). Наприклад, згідно зі ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності й територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Порушення громадянами України вимог цієї конституційно-правової норми тягне за собою адміністративну або кримінальну відповідальність.

Класифікація конституційно-правових відносин (схема 4) здійснюється за різними підставами:

1. За змістом вони поділяються на такі групи:

- відносини, що виникають із закріпленням засад конституційного ладу України. Це, наприклад, відносини, що характеризують народовладдя, форму держави, поділ влади, верховенство права, принципи взаємовідносин людини і держави тощо;

- відносини, що виникають із закріпленням та охороною конституційно-правового статусу людини і громадянина (громадянство, конституційні права і свободи, їхні гарантії тощо);

- відносини, що виникають у процесі народного волевиявлення (вибори, референдум);

- відносини, що виникають у процесі організації та функціонування системи органів державної влади;

- відносини, що виникають у процесі встановлення територіального устрою України і відносини між Україною в цілому та її складовими частинами;

- відносини, що виникають у процесі організації та функціонування місцевого самоврядування.

2. Залежно від характеру взаємовідносин суб'єктів їх поділяють на загальні, конкретні конституційно-правові відносини та конституційно-правові стани.

Загальний або конкретний характер конституційно-правових відносин зумовлений характером відповідних норм конституційного права. Так, реалізація конституційно-правових норм загальнорегулятивного характеру (норм-принципів, норм-декларацій, норм-дефініцій тощо) приводить до виникнення конституційно-правових відносин загального характеру, якими не визначаються конкретні суб'єкти відносин, їхні взаємні права та обов'язки (ці питання деталізуються в чинному законодавстві та в конкретних правовідносинах). Це, зокрема, стосується декларованих Конституцією України принципів народного суверенітету (ст. 5), поділу влади (ст. 6). Зазначені відносини регулюються нормами конституційного права в головних рисах.

Інколи виокремлюють особливий різновид загальних конституційно-правових відносин - конституційні стани, себто такі відносини, якими визначаються конкретні суб'єкти. А права та обов'язки цих суб'єктів чітко не встановлено, наприклад, стан громадянства або статус Автономної Республіки Крим у складі України.

Для конкретних конституційно-правових відносин характерним є наявність чітко визначених сторін і визначені взаємовідносини між ними. На відміну від загальних конституційно-правових відносин вони регулюються нормами конституційного права в повному обсязі.

1. Підстави виникнення і динаміки конституційно-правових відносин

Важливим елементом конституційно-правових відносин, на прикладі якого найбільш рельєфно простежується причинно-наслідкова сутність цих правовідносин, є юридичні факти (лат. factum- зроблене, подія, вчинок). Під юридичним фактом в конституційному праві традиційно прийнято розуміти визначені гіпотезою конституційно-правової норми конкретні обставини (умови), з настанням яких виникають, змінюються або припиняються конституційно-правові відносини. Тобто конституційний юридичний факт.

Але таке визначення юридичного факту не розкриває його призначення в системі конституційно-правових відносин, зводить роль і місце юридичного факту до точки відліку конституційно-правових відносин. Юридичні факти як обов'язковий елемент конституційно-правових відносин є не тільки причинами (умовами, обставинами), що призводять до настання конституційно-правових відносин, а й наслідками існуючих конституційно-правових відносин, що ведуть до зміни чи припинення цих правовідносин. Тобто дуалізм правової природи конституційних юридичних фактів полягає в тому, що вони можуть бути як причиною, так і наслідком конституційно-правових відносин.

З огляду на те, що конституційні юридичні факти за своїм вольовим початком можуть мати як суб'єктивний, так і об'єктивний прояв у діях і подіях, можна стверджувати, що передбачена конституційно-правовими нормами цілеспрямована вольова поведінка суб'єктів конституційно-правових відносин, що проявляється в діяльності та поведінці цих суб'єктів, властива лише частині конституційно-правових відносин. Тоді як інша частина конституційно-правових відносин - події - не залежить від вольової діяльності або поведінки уповноважених суб'єктів, виступаючи об'єктивними проявами буття (стихійне лихо, народження дитини, досягнення повноліття тощо).

Відповідно до зазначеного вище, конституційний юридичний факт - це передбачені чи санкціоновані конституційно-правовою нормою причина або наслідок діяльності чи поведінки суб'єктів конституційно-правових відносин, або дії об'єктивних обставин, що зумовлюють виникнення, зміну та припинення конституційно-правових відносин.

Для конституційних юридичних фактів властиві такі кваліфікуючі ознаки: по-перше, конституційний юридичний факт є різновидом суспільних відносин, що виникають, змінюються та припиняються на основі конституційно-правових норм. По-друге, конституційні юридичні факти є обов'язковим, істотним елементом конституційно-правових відносин. Без конституційного юридичного факту конституційно-правові відносини не можуть ні виникнути, ні змінитися, ні припинитися. По-третє, за своїми сутністю і змістом конституційні юридичні факти можуть бути як цілеспрямованою вольовою діяльністю чи поведінкою суб'єктів конституційно-правових відносин, так і діями природних явищ, що відбуваються незалежно від волі відповідних суб'єктів. По-четверте, за впливом на конституційні правовідносини юридичні факти можуть виступати як причиною, так і наслідком, результатом цих правовідносин. По-п'яте, юридичні факти властиві конституційним правовідносинам на всіх їх стадіях - виникнення, зміни, припинення конституційно-правових відносин. До того ж один і той же конституційний юридичний факт може бути обов'язковим елементом різних конституційно-правових відносин. Водночас окремий вид конституційно-правових відносин може мати у своєму складі не одиничний конституційний юридичний факт, а цілу систему таких юридичних фактів, що отримала в юридичній науці назву "фактичного (юридичного) складу" правовідносин, зокрема у вигляді статусу окремих суб'єктів.

Конституційні юридичні факти як елемент конституційно-правових відносин різняться в кожному конкретно взятому випадку. Вони є досить різноманітними за сутністю і змістом, функціями, способами та засобами впливу на конституційні правовідносини, формою прояву та закріплення тощо. Тобто конституційні юридичні факти підлягають класифікації за певними критеріями.

Основними критеріями класифікації конституційних юридичних фактів є; сутність І зміст конституційних юридичних фактів; призначення у механізмі конституційно-правового регулювання (функції); умови існування тощо.

За сутністю та змістом юридичні факти в конституційному праві вчені-правознавці традиційно поділяють на юридичні події, юридичні дії та правові стани (режими). До юридичних подій у конституційному праві відносять факти, що не залежать від волевиявлення суб'єктів конституційно-правових відносин. Прикладом може бути досягнення громадянином певного віку для того, щоб бути кандидатом на посаду Президента України, народного депутата України, судді Конституційного Суду України тощо. Тобто події у конституційному праві, на думку вчених, створюють умови для настання конституційно-правових відносин.

Залежно від впливу волевиявлення суб'єкта, його цілеспрямованого впливу на виникнення, зміну та припинення конституційно-правових відносин, слід розрізняти юридичні факти, що є результатом суб'єктивної діяльності чи поведінки учасника конституційних правовідносин, а також конституційні юридичні факти, що існують незалежно від суб'єктивної діяльності чи поведінки учасника конституційних правовідносин і є результатом об'єктивних природних явищ. Тобто за сутністю та змістом конституційні юридичні факти поділяються на суб'єктивні конституційні юридичні факти та об'єктивні конституційні юридичні факти.

Суб'єктивні конституційні юридичні факти - це передбачені конституційно-правовою нормою причини або наслідки діяльності чи поведінки суб'єктів конституційно-правових відносин, що виявляються у виникненні, зміні та припиненні конституційно-правових відносин. Вони є наслідком цілеспрямованої вольової діяльності учасників конституційних правовідносин, що виявляється в їх суб'єктивних правах і юридичних обов'язках. Прикладами суб'єктивних юридичних фактів можна вважати голосування громадян України на виборах і референдумах (ч. 1 ст. 38 Конституції України), прийняття рішення про усунення Президента України з поста внаслідок імпічменту (ст. 111 Конституції України) тощо.

Об'єктивні конституційні юридичні факти - це визначені чи встановлені конституційно-правовою нормою причини або наслідки впливу об'єктивних явищ на виникнення, зміну та припинення конституційно-правових відносин. Прикладом таких юридичних фактів є досягнення громадянином України віку, із якого він може обиратися народним депутатом України (ч. 2 ст. 76 Конституції України), Президентом України (ч. 2 ст. 103 Конституції України), бути кандидатом у судді Конституційного Суду України (ч. З ст. 148 Конституції України), настання умов надзвичайного стану (п. 1 ст. 4 Закону України "Про надзвичайний стан" від 26 червня 1992 р.) тощо.

При цьому суб'єктивні юридичні конституційні факти (дії) можуть бути правомірними й неправомірними. Правомірні дії передбачають діяльність або поведінку, сутність і зміст якої полягає в тому, що учасник конституційно-правових відносин належним чином дотримується чи виконує визначені конституційними нормами правила діяльності або поведінки у суспільстві та державі, узгоджуючи їх результати з інтересами інших легітимних учасників конституційно-правових відносин.

Неправомірні суб'єктивні юридичні конституційні факти (конституційні делікти) - це діяльність або поведінка учасників конституційно-правових відносин, що виражається в порушенні деліктоздатними суб'єктами конституційного права правил діяльності або поведінки, визначених у конституційно-правовій нормі, або в неналежному виконанні цих правил. Прикладом конституційного делікту може бути порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина.

За призначенням у механізмі конституційно-правового регулювання, тобто за функціями конституційні юридичні факти слід поділяти на причинні (правоутворюючі) та наслідкові (правозмінюючі, правоприпинюючі).

За умовами існування конституційні юридичні факти поділяються на одиничні (разові) та множинні. Одиничні конституційні факти - це встановлені чи санкціоновані конституційно-правовою нормою причини або наслідки діяльності чи поведінки суб'єктів конституційно-правових відносин, або ж інших об'єктивних природних явищ, яких достатньо в разовій кількості для виникнення, зміни та припинення конституційно-правових відносин. Прикладом визначення одиничних конституційних юридичних фактів може бути нормативне положення ч. 3 ст. 79 Конституції України: "Повноваження народних депутатів України починаються з моменту складення присяги". Тобто для настання конституційних правовідносин, пов'язаних із набуттям особою, обраною до Верховної Ради України, конституційно-правового статусу народного депутата України необхідна наявність юридичного факту складення такою особою присяги.

Для виникнення або припинення інших конституційних правовідносин одного конституційного юридичного факту не завжди буває достатньо. Як правило, для виникнення або припинення складних конституційно-правових відносин необхідна сукупність (множина) конституційних фактів. Ця множина конституційних юридичних фактів має упорядкований, системний характер. Вони є взаємопов'язаними та взаємообумовленими й утворюють систему конституційних юридичних фактів. Прикладом множинних юридичних фактів у конституційно-правових відносинах є вимоги до судді Конституційного Суду України, визначені ч. 3 ст. 148 Конституції України: "Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг сорока років, має вишу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менш як десять років, проживає в Україні протягом останніх двадцяти років та володіє державною мовою". Тобто особа набуває правосуб'єктності кандидата на посаду судді Конституційного Суду України лише за умови існування визначеної відповідною статтею Конституції України системи конституційних юридичних фактів.

Система конституційних юридичних фактів - це упорядкована сукупність взаємопов'язаних І взаємозумовлених визначених чи санкціонованих конституційно-правовою нормою причин або наслідків діяльності чи поведінки суб'єктів конституційно-правових відносин, або ж інших об'єктивних природних явищ, що виявляються у виникненні, зміні та припиненні конституційно-правових відносин.