Вияснити розташування колони труб у свердловині.

Примітка: роз'єднання бурильної колони буде успішним, якщо породи, що складають розріз, є стійкими, а стовбур свердловини має невелику кривизну.

Поєднання зазначених та інших сприятливих умов для роз'єднання бурильної колони ще не забезпечує позитивного закінчення операції роз'єднання.

Для того щоб цей процес дав позитивний результат, потрібно ретельно виконувати напрацьовані багаторічною практикою такі мінімальні вимоги щодо технології роз'єднання бурильної колони частинами:

• ніколи не слід розкручувати бурильні труби великого діаметра трубами меншого діаметра. Застосування, наприклад, 114-мм бурильних труб з лівою різьбою для роз'єднання 140-мм труб з правою різьбою може лише ускладнити стан прихопленої колони;

• бурильні труби з лівою різьбою не можна з'єднувати у свічі на муфтах. Муфтові з'єднання самі (за певних умов) є джерелом аварії. Тому рекомендується використовувати труби незбірної конструкції;

• перед роботою бурильними трубами з лівими різьбами слід обов'язково встановити верньер-манометр індикатора ваги, який фіксує найменші зміни ваги бурильної колони, що характеризує ступінь відкручування бурильної колони;

• не можна допускати оббурювання бурильних труб обсадними трубами без надітого на їх кінець кільцевого фрезера. Здебільшого це призводить до залишення обсадних труб у затрубному просторі;

• перш ніж розпочати роз'єднання бурильної колони, слід забезпечити обертання ротора з мінімальною частотою (20—40 об/хв.). Для цього потрібно перевірити співвідношення кількості зубців на зірочках приводу ротора на піднімальному валу лебідки і валу ротора і у разі потреби замінити їх. Крім зменшення частоти обертання, цим досягаються передача ротору максимальних зусиль від приводу і плавність відкручування;

• у ловильного інструменту, який опускають для роз'єднання, мають бути напрямні та центрувальні пристрої. Розмір пристроїв має бути максимально допустимим;

• ведуча труба до початку роз'єднання має виступати над ротором не менше ніж на 2 м;

• під час розкручування бурильної колони треба слідкувати за кріпленням стовбура вертлюга до ведучої труби, тому що є багато випадків роз'єднання цього з'єднання внаслідок недогляду за станом різьб;

• перед роботою бурильними трубами з лівими різьбами натягують бурильну колону з правими різьбами із зусиллям, що дорівнює її вазі, і обертають колону вліво. В момент відкручування відбувається стрибок показань ГІВ. Після витягування відкручених труб з правими різьбами продовжують розкручувати колону бурильними трубами з лівими різьбами до місця прихвату без оббурування частини колони, яка знаходиться в свердловині;

• для попередження поломок бурових ключів при з'єднанні труб треба підмотувати нитки пенькового каната на один-два витки замкової різьби ніпеля, що набагато полегшує роз'єднання колони під час її піднімання. В інших випадках для прискорення роз'єднання бурильних труб колони, що піднімається, підігрівають замкове з'єднання кисневими горілками або паяльними лампами з дотриманням відповідних вимог техніки безпеки. З вищевикладеного випливає, що розкручувати бурильну колону з правими різьбами треба лише в крайньому разі, коли є відповідні сприятливі умови або коли не можна пропустити в колону торпеду із установленням її над долотом або ОБТ, наприклад, якщо всередині колони або у верхній її частині встановлено перехідник із невеликим прохідним отвором і якщо прихват колони стався після її обриву у верхній частині, а з'єднання мітчика з інструментом не дає змоги пропустити торпеду.

Після звільнення частини оббурених труб роботи з оббурювання повторюють, пробують звільнити прихоплені труби розходжуванням і за відсутності результатів їх знову розкручують (інколи зрізають). Зазначені роботи повторюють, до повного витягнення прихоплених труб.

Проте не слід надмірно захоплюватися роз'єднанням бурильної колони без оббурування, оскільки навіть частково прихоплену трубу довжиною 10—12 м у багатьох випадках відкрутити неможливо.

Такі способи, як оббурювання і звільнення колони частинами, ще потребують великих ви­трат часу та матеріальних засобів. У багатьох випадках дешевше та швидше перебурити інтервал прихвату (залишених в свердловині труб), а тому бурове підприємство має оцінити економічну доцільність виконання цих робіт. Ймовірність виникнення додаткових ускладнень з використанням зазначених способів набагато вища. Можливі випадки прихвату труб для оббурювання. Якщо бурильну колону звільнюють від прихвату частинами, то нерідко роз'єднання відбувається далеко від наміченого місця або одночасно в кількох місцях.

Прихват з розвитком подій може бути ускладнений іншими причинами, і тоді виникає комплексне за природою стримувальної сили прихвату.

Щоб не перебурювати стовбур свердловини, можна змінити підхід до черговості застосування різноманітних технологій, використовуючи у початковий момент часу виникнення аварії комбінацію певних технологій ліквідації прихватів, тобто застосувати комбіновані способи ліквідації прихватів, які грунтуються на використанні різних поєднань фізико-хімічних, гідрав­лічних і механічних способів дії на зону прихвату.

Крім зазначених способів ліквідації прихватів, які широко використовують на практиці, існують і багато інших, які поки що не вийшли за рамки теоретичних досліджень, наприклад:

­ електричний, що грунтується на використанні явища електроосмосу;

­ електрохімічний, результатом якого є розчинення металу прихоплених труб;

­ електрогідравлічний, що грунтується на створенні високовольтних розрядів у зоні прихвату (ефект Юткіна);

­ термічний та деякі інші.