Демократичний режим

Демократичному режиму як одному з величезних завою​вань світової цивілізації притаманна широка соціальна база державної влади та відповідні методи її здійснення: чим шир​ше його соціальна база, тим демократичнішим він є. У роз​винених демократичних державах цю базу становить весь народ, але, так чи інакше, за умов демократичного режиму влада завжди підтримується більшістю населення. Легітима​ція влади (її визнання громадською думкою) у даних дер​жавах відбувається під час проведення загальних, заснова​них на демократичних принципах виборів. Легітимною влада стає внаслідок делегування її від одного суб'єкта — народу — іншому суб'єкту — державі. Отже, влада сприймається сус​пільством не тільки як законна, а й як така, що відповідає його прагненням. Шляхом виборів народний суверенітет пе​ретворюється на суверенітет держави, обмежений лише не​обхідністю дотримуватися основних прав людини.

Наявність певних ознак громадянського суспільства зу​мовлює створення демократичного режиму. Необхідно та​кож, щоб у країні склалися конкретні форми самоврядуван​ня. Його існування й розвиток є однією з ознак і важливим напрямом функціонування та поширення демократії.

За умов демократії має бути виключене зловживання владою. Свобода кожної людини поєднується зі свободою всіх громадян. У суспільстві право панує як міра свободи, за​гальної і рівної для всіх.

У сучасному розумінні демократичний режим базується на додержанні й гарантованому захисті невід'ємних прав лю​дини, на участі населення у формуванні і діяльності держав​них органів, прямої його участі у вирішенні державних справ. За сучасних умов головними ознаками демократичної держави є визнання найвищої цінності особистості, захище​ність її природних і невід'ємних прав. належне забезпечення всіма економічними, політичними, ідеологічними та юридич​ними гарантіями у тому числі судовим захистом проти будь-яких порушень, охоплюючи ті, що мають бути з боку суто державних структур. Демократичний режим, що діє в інте​ресах громадян, є обов'язково конституційним. Належить, щоб його функціонування було засноване на визнанні при​мату права перед державою, обмеженості останньої правом, неухильному дотриманні законності, спрямованості на до​держання принципів правової держави (наприклад, верхо​венство правового закону, відповідальність не тільки людини перед державою, а й держави перед людиною).

Винятково важливим для демократичного режиму є здійснення принципу поділу влади. Він не обмежується кон​статуванням існування законодавчої, виконавчої, судової та наглядово-контрольної гілок влади.

Кожна гілка здійснює певні функції. Відносини між ними засновані на взаємних стримуваннях і противагах, що гаран​тує певну рівновагу між владами. Це виключає узурпацію влади будь-якою з її гілок і забезпечує захист інтересів кож​ної особи.

Демократичний режим характеризується економічною, політичною та ідеологічною різноманітністю (плюралізмом), не допускає монополізації в будь-якій з цих сфер. Рівень де​мократії при цьому безпосередньо не залежить від кількості існуючих і конкуруючих політичних партій і організацій, від однопартійного чи коаліційного складу уряду. Він залежить від рівня політизації населення і свідомої підтримки суспіль​ством окремих партій, рівня політичної культури партійних функціонерів і громадян.

Політичне життя у країнах з демократичним режимом має проходити на засадах гласності та врахування громад​ської думки. Дуже важливо, щоб поряд з підкоренням мен​шості рішенням, прийнятим у конституційному порядку біль​шістю проводились консультації і дебати між окремими суб'єк​тами політичних відносин з метою узгодження різних точок зо​ру, досягнення компромісу або консенсусу, запобігання конфронтації, гарантування миру і злагоди у суспільстві.

За умов демократичного режиму слід забезпечити охоро​ну прав усіх громадян, включаючи тих, хто складає мен​шість. Тому більшість не повинна тиснути на меншість. За меншістю — етнічною, політичною, релігійною — збері​гаються визначені законом права. На неї поширюється прин​цип рівності всіх перед законом. Меншість має право вису​вати власні ініціативи, бути репрезентованою у різних дер​жавних органах (наприклад, парламентських комісіях), мати у процесі дебатів своїх співдоповідачів, може критикувати виконання прийнятих рішень і т. ін. Більшість не уповнова​жена просто ігнорувати меншість, а зобов'язана уважно роз​глядати і обґрунтовано відповідати на її критичні зауважен​ня. Саме в інтересах меншості найважливіші політичні рі​шення приймаються кваліфікованою більшістю голосів.

Можливі різні рівні і зміст демократизму і, безперечно, є значні відмінності між режимами розгорнутої або обмеженої так званої елітарної демократії, де владним є невеликий про​шарок суспільства, а державне керівництво здійснюється вузьким колом осіб (аристократія, верхівка бізнесу, фахівці та ін.). Рівень демократизму залежить від питомої ваги при​мусу в процесі здійснення державної політики.

Щодо розвинутої демократії, то її виникнення можна очі​кувати ляше тоді, коли влада здійснюється безпосередньо або через представницький орган широкими верствами насе​лення і коли права кожної особи надійно захищені, незалеж​но від того, хто саме у даний момент при владі. Ця захище​ність має спиратися, в першу чергу, не на державний при​мус, а на високу свідомість представників державного апара​ту й усього населення.

Від філософів Просвітництва (Ж.-Ж. Руссо) до політич​них ідеологів сучасності (Ш. де Голль) наголошується на пе​ревазі демократичного режиму, що спирається, головним чи​ном, на пряме здійснення народовладдя всім населенням че​рез референдуми, петиції, народні обговорення і т. ін., порів​няно з таким, основою діяльності якого є народне представництво, тобто парламентський режим, деякі перева​ги якого слід, однак, визнати. Лише він уможливлює прий​няття рішень на належному професійному рівні, узгодження в рамках представницького органу, різноманітних поглядів з допомогою компромісу. Парламентаризм дозволяє врахову​вати в ході державного управління переконання і права мен​шості. Саме тому представницьке правління більш сприяє формуванню корисного, обґрунтованого, ефективного зако​нодавства і становить вищий рівень демократичного режи​му. Усе це не виключає корисності, а в деяких випадках і не​обхідності сполучати парламентське правління з безпосеред​нім народовладдям. Останнє є пріоритетним тоді, коли вирі​шуються особливо важливі державні питання, прямо віднесені до компетенції суверенного народу, проведення ре​ферендуму з яких визначено законом як обов'язкове. Умо​жливлюється й те, що з появою сумнівів стосовно відповід​ності волі вищого представницького органу до волі народу, виникає необхідність проведення референдуму за народною ініціативою. У зв'язку з цим воля народу фактично пере​вершує над волею народного представництва.

Одним з різновидів демократичного режиму є лібераль​но-демократичний режим, в умовах якого передбачається су​воре обмеження міри втручання держави в суспільні і, особ​ливо, економічні відносини. Так, на ранньому етапі розвитку капіталізму державна влада фактично виконувала функцію "нічного вартівника" суспільних відносин. За останні роки певні зрушення в бік лібералізму спостерігаються у США. У Великій Британії поворот до лібералізму був пов'язаний з правлінням консервативного на чолі з М. Тетчер уряду, який розгорнув активну діяльність щодо денаціоналізації націона​лізованих лейбористським урядом підприємств. Через змен​шення політичної ваги лівих сил у Франції за наших часів там розпочалися аналогічні процеси. Ряд авторів, констатую​чи існування ліберальних режимів у розвинених країнах у XIX ст., зазначає їх виникнення за сучасних умов у деяких країнах, що розвиваються (Індія, Філіппіни). Як ознаки цього режиму вони підкреслюють наявність вузької соціаль​ної бази правлячої еліти, неспроможність більшості населен​ня користуватися демократичними інститутами внаслідок його культурної відсталості. У певних країнах, що розви​ваються, політичні режими дійсно мають згадані особливос​ті, але навряд чи це є підставою для їх належності до лібе​рально-демократичних режимів.

Особливо слід підкреслити, що найважливішою рисою демократичного режиму є те, що він характеризується одно​часно як режим законності. Жодні зміни державного керів​ництва не дозволяють відмовитися від цього режиму, відхи​литися від дотримання чинного, правового за змістом, зако​нодавства.

Безумовно, навряд чи можна стверджувати про існуван​ня в сучасному світі моделі ідеальної демократії. За наших часів в окремих країнах спостерігається відсутність тих чи інших перерахованих вище ознак і принципів демократії чи відхилення від них. Це, наприклад, порушення власного за​конодавства, спроба занадто обмежити окремі права люди​ни, вводити без істотних підстав режим президентського правління тощо. Наявність згаданих явищ в умовах збере​ження переважної частини ознак і принципів, притаманних демократичному режиму, не може розглядатися як знищен​ня цього режиму, не виключає його існування, хоча й у більш вузьких рамках.