Українське мистецтво радянського періоду.

Чималий доробок мало образотворче мистецтво. З відкриттям у 1917 р. Української Академії мистецтв у Києві активізувалась велика група молодих художників, яких приваблювали ідеали соціалізму. В академії працюють М. Бойчук, М. Бурачок, В. Кричевський, О. Мурашко, Ф. Кричевський, запрошений з Галичини О. Новаківський. Невдовзі академію було перейменовано в Художній інститут і підпорядковано завданням комуністичної пропаганди. Митці створювали плакати, лаконічні, виразні, сповнені полум’яного заклику; у містах споруджувалися пам’ятники на честь революційних подій, видатних діячів революції і культури, створювалися монументальні розписи. Чимало майстрів старшого і середнього поколінь, які сформувались у передреволюційний період, продовжували працювати у властивій їм реалістичній манері, разом з молодими художниками розвивали мистецтво нової доби. Одним з найвидатніших художників був Анатолій Петрицький (1895-1964). В його особі органічно поєднувались живописець і графік, театральний художник і педагог. Протягом 1922-1932 pp. А. Петрицький виконав серію портретів діячів культури – художників, письменників, акторів, режисерів, музикантів.

У галузі музичного мистецтва в 20-30-х pp. розвивались такі жанри, як обробка народних пісень, естрадна пісня. У цих напрямках працювали композитори Г. Верьовка, П. Козицький, Л. Ревуцький, С. Людкевич. Значних масштабів набрала концертна діяльність професійних та самодіяльних виконавських колективів. Серед них виділялася хорова капела «Думка», концерти якої збирали повні зали не лише на Україні, а й по всіх республіках СРСР. Помітними віхами у розвитку симфонічної музики стали друга симфонія Л. Ревуцького, перша симфонія Б. Лятошинського, симфонічні поеми Г. Майбороди «Лілея» та «Каменярі». Серед надбань оперної музики виділялась музична драма Б. Лятошинського «Золотий обруч» на лібретто Я. Мамонтова за повістю І. Франка «Захар Беркут».

Українські митці плідно працювали і в галузі архітектури та скульптури. Найбільш значними спорудами, створеними у цей час, стали Канівський музей-заповідник «Могила Т. Г. Шевченка» (1936-1938, архітекториВ. Кричевський, П. Костирко), будинки Верховної Ради Української РСР (1936-1939, архітектор В. Заболотний), Раднаркому УРСР (1936-1938, архітектори І. Фомін, П. Абросимов), Інженерно-будівельного інституту (1938, архітектор Д. Дяченко). Монументальна і монументально-декоративна скульптура збагатилась пам’ятниками Т. Шевченку в Харкові (1935), Києві та Каневі (1939) роботи М. Манізера, скульптурними портретами I. Франка, Т. Шевченка, О. Довженка, автором яких був Г. Пивоваров.

Бурхливо розвивалось кіномистецтво. Екранізувалися літературні твори, ставились фільми про громадянську війну (звичайно, виходячи з офіційних оцінок подій та їх учасників). Кінострічки донесли до нас гру відомих українських акторів М. Заньковецької («Остап Бандура», режисер В. Гардін), А. Бучми («Укразія», режисер П. Чардннін) та інших. Певними здобутками українського кіно можна вважати фільми П. Чардиніна «Тарас Трясило» (1927) і «Тарас Шевченко» (1926). В останньому знімались А. Бучма та І. Замичковськнй: фільм користувався популярністю не лише на Україні, а й за межами СРСР – в Чехословаччині, Нідерландах, Канаді. Режисер І. Кавалерідзе вперше у вітчизняному кіно створив кіноопери «Наталка Полтавка» (1936) та «Запорожець за Дунаєм» (1938). Перший етап розвитку українського кіномистецтва зв’язаний з творчістю О. Довженка, фільми якого «Звенигора» (1928), «Арсенал» (1929), «Земля» (1930), а згодом звукові картини «Іван», «Аероград», «Щорс», створені у 30-х роках, займають почесне місце в історії світового кіномистецтва. У 1958 р. на Всесвітній виставці в Брюсселі кінофільм «Земля» включено до почесного списку двадцяти найкращих фільмів усіх часів і народів.

Ідейну спрямованість творчості художньої інтелігенції 20-х і початку 30-х років великою мірою визначали ідеологічні установки та світоглядні орієнтації Пролеткульту – організації, яка виступала безпосередньо від імені революційних мас і вважала себе породженням творчої діяльності робітничого класу, що переміг в соціалістичній революції. Пролеткультівські організації на Україні намагались підпорядкувати своєму впливові все культурно-творче життя. У заклику до всіх пролетарських культурно-освітніх організацій 1922 р. керівництво всеукраїнського Пролеткульту називало його «єдиним культурно-творчим осередком нової пролетарської культури на Україні», котрий має своїм головним завданням «організацію нової ідеології трудящого людства, якій є цілком не знані почуття конкуренції і національної ворожнечі». Плутані філософсько-світоглядні установки всеросійського Пролеткульту було доповнено ще однією – концепцією «двох конкуруючих інтелігенцій: петлюрівської і русотяпської», які, мовляв, і є головною небезпекою на шляху боротьби за пролетарську культуру, що твориться виключно робітниками.