Економічна криза в Україні після розвалу Радянського Союзу та шляхи її подолання.

Економічна ситуація постійно погіршувалась і в середині 1992 року напруга в суспільстві вкрай загострилася. Чергове підвищення цін на сільськогосподарську продукцію викликало обурення серед населення, шахтарі піднялися на страйк. Збільшувався зовнішній борг, скорочувався випуск товарів народного споживання. Виробництво промислової продукції в 1993 р. знизилось на 21 %. Місячна інфляція восени перевищила 75 %, в грудні – 90 %. За даними Світового банку, у другій половині 1993 р. рівень інфляції в Україні був найвищим у світі і перевищував показники часів світових воєн.

За 1990–1994 рр. вироблений в Україні національний продукт скоротився майже на 58 %. В умовах гіперінфляції відбувалася масова бартеризація внутрішньої та зовнішньої торгівлі.

У 1998 р. 50 % підприємств країни були збиткові, тоді як ще 1996 р. вони становили 12 %. Економіка набуває напівкримінальних рис – „тіньовий сектор” становить близько 60 %. Зростає зовнішня заборгованість України: вона досягла вже 12 млрд. доларів. Лише наприкінці XX ст., у 2001–2002рр. вдалося стабілізувати економіку і навіть добитися її певного зростання.

Шляхи подолання:проведення широкомасштабної модернізації національної економіки, її структурної перебудови; стимулювання науково-технічного прогресу, інтеграцію науки та виробництва; радикальні зміни у практиці банківського кредитування; боротьба з корупцією і створення ефективної національної системи боротьби з легалізацією кримінальних доходів; упорядкування відносин власності, забезпечення необхідної правової та політичної підтримки і надійного захисту прав приватної власності, формування ефективного власника приватизованих підприємств; завершення земельної реформи; вироблення та реалізації нової енергетичної стратегії; стимулювання розвитку малого підприємництва і розширення внутрішнього ринку; зміцнення позицій середнього класу з одночасним скороченням частки населення, доходи яких нижчі за прожитковий мінімум; запровадження пенсійної і житлово-комунальної реформи, піднесення соціального статусу працівників медицини та освіти.