Козацькі селянські повстання 1620-30

Це був період нового піднесення антифеодального й національно-визвольного руху, викликаного посиленням експлуатації й безправ’я народних мас, а також політикою національно-релігійної дискримінації. Однією з причин було те, що польський уряд у жовтні 1621 р. наказав залишити в реєстрі лише 3000 чол.а всіх інших негайно повернути до своїх панів. До того ж, саме в ці роки закінчився термін “слобод”, коли з метою освоєння земель магнати й шляхта звільняли селян від податків і панщини.Відбувається кілька великих повстань, в яких провідною силою виступає козацтво. До козаків приєднуються селяни. Повстання охоплюють переважно Черкащину, Київщину, частину Поділля й Волині. Очолюють їх досвідчені козацькі ватажки Марко Жмайло (1625 р.), Тарас Трясило (1630 р.), Павло Бут (1637 р.) Яків Остряниця і Дмитро Гуня (1938 р.). Повстанці здобули кілька перемог над польсько-шляхетськими військами“Ординація війська Запорозького” (1638 р.). Внаслідок козацьких повстань 1620-1630 рр. польський уряд змушений був піти на деякі поступки. Козацький реєстр був збільшений до 6 тис, а пізніше – до 8 тис. Але в другій половині 30-х рр. Річ Посполита вирішує остаточно приборкати український народ, в першу чергу козацтво. З цією метою на Дніпрі будується, по-перше, фортеця Кодак. По-друге, у лютому 1638 р. Сейм схвалив “Ординацію”, яка значно урізала права козацтва. Реєстр зменшувався до 6 тис. Ліквідовувалася виборність старшини. Реєстрове козацтво мав очолювати старший комісар із шляхтичів, призначений сеймом. Осавул і полковники теж призначалися зі шляхти. Жоден козак без дозволу комісара не міг піти на Січ. Міщанам заборонялося не тільки вступати в козаки, але й навіть віддавати заміж за них своїх доньок. Передбачалася відбудова фортеці Кодак, зруйнованої козаками у 1635 р. під проводом Івана Сулими.Таким чином, польсько-шляхетській владі вдалося придушити козацько-селянські повстання. Причини поразок полягали, насамперед, у переважанні сил магнатів і польської шляхти, котрі мали у своїх руках державний апарат, армію, були краще організовані, ніж повстанці. Повстання мали стихійний, переважно неорганізований характер. Учасники їх були значно гірше озброєні. Жодне з них не поширювалося на всю Україну. Тактика повстанців носила, як правило, оборонний характер.