Предмет та завдання військової історії України

1. Недостаточность витаминов «С», «Р» и «К».

2. Существуют алиментарная, резорбтивная и диссимиляционная формы гиповитаминозов.

3. Биологическая роль витамина «С» заключается в следующем:

- Участвует в образовании межклеточных веществ, хряща, дентина и костей, особенно коллагена.

- Участвует в синтезе белковой части всех ферментов, что объясняет широкий спектр его биологического действия. Принимает участие в обменных процессах, являясь переносчиком водорода.

- Контролирует различные фазы белкового обмена.

- Влияет на скорость образования ДНК клеточного ядра.

- Контролирует сложные биохимические реакции в клетках центральной нервной системы.

- Способствует наиболее полному созданию гликогенных запасов печени и повышению ее антитоксической функции.

- Участвует в синтезе стероидных гормонов коры надпочечников и в обмене тироксина – гормона щитовидной железы.

- Повышает фагоцитарные свойства крови главным образом за счет нарастания фагоцитарной активности лейкоцитов, способствует выработке интерферона.

- Участвует в кроветворении (способствует всасыванию железа).

- Является природным антиоксидантом.

- Обладает антибластомогенным действием, связанным с блокирующим свойством аскорбиновой кислоты в образовании нитрозаминов в кишечнике.

- Влияет на обмен других витаминов.

4. Суточная потребность в витамине «С» у различных групп населения составляет от 30 до 120 мг/сутки.

5. Потребность в витамине С увеличена у беременных женщин, кормящих матерей, при усиленной умственной и физической работе, у людей, проживающих и работающих в районах Крайнего Севера, у больных инфекционными и рядом других заболеваний.

6. К развитию эндогенного С-гиповитаминоза могут приводить следующие заболевания:

- болезни органов пищеварения;

- болезни печени (гепатиты, цирроз);

- инфекционные болезни;

- промышленные и лекарственные интоксикации;

- болезни почек (острый и хронический нефрит);

- заболевания эндокринной системы (например, тиреотоксикоз).

7. Отрицательное воздействие длительного потребления больших доз аскорбиновой кислоты может заключаться в образовании недоокисленных продуктов, вызывающих раздражение слизистой мочевыводящих путей, и развитием цистита.

Предмет та завдання військової історії України

Військова історія - це комплексна наука. Складовими частинами її виступають історія воєн, історія військового будівництва (інакше - історія родів військ), історія воєнного мистецтва. Найрозробленіші з-поміж допоміжних військово-історичних дисциплін - військова історіографія та військово-історичне джерелознавство.

Завданням військово-історичної науки є вивчення й узагальнення історичного і, певною мірою, сучасного бойового досвіду й досвіду будівництва збройних сил.

Військова творчість українців і є об'єктом військової історії України; сюди належать усі без винятку війни і армії на території України, незалежно від національного характеру їх.

Предметом військової історії України є закономірності й особливості розвитку війни і армії на території України, а також військова діяльність українців за межами України. Дослідження цього являє собою головне завдання військової історії України. Крім того, як відзначав С. Петлюра, „спеціальна галузь воєнно-історичних дослідів... мусить включити в себе взагалі історію України з військового погляду"²².

До загальних проблем, пов’язаних з військовою історією, належать також відношення війни й політики (внутрішньої і зовнішньої), українського суспільства й українських збройних сил, української армії і української держави, світового і національного досвіду в українському воєнному мистецтві, виявлення відмінних рис української національної військової психології та ідеології військово-теоретичної думки тощо.