Та правового виховання

Правосвідомість; види правосвідомості; структура правосвідомості; правова культура; види правової культури; структура правової культури; суть правового виховання; процес правового виховання; форми правового виховання; загальна та індивідуальна профілактична робота; самовиховання

§ 1. Поняття і види правосвідомості та правової культури

Побудова демократичної, соціальної, правової держави і відповідного громадянського суспільства неможлива без підвищення рівня правової свідомості та правової культури всьо­го населення країни. В умовах економічної кризи, соціальної невлаштованості населення, росту злочинності та криміналізації суспільства певного значення набуває робота з підвищення рівня правосвідомості та правової культури населення України. З цих позицій теоретичний розгляд і осмислення понять, структури і видів правосвідомості та правової культури, форм і методів фор­мування у кожної людини цих правових якостей слід вважати дуже актуальною проблемою.

Правосвідомість є специфічною формою суспільної свідо­мості, системою відображення правової дійсності у поглядах, теоріях, концепціях, почуттях, уявленнях людей про право, місце та роль права у забезпеченні свободи особи, інших загально­людських цінностей. Це особливий елемент дійсності. Головна риса, притаманна правосвідомості та ставить її на особливе місце серед всіх явищ правової дійсності, передбачає те, що вона, так

152

Глава 5

Основи правосвідомості... та правового виховання

153

би мовити, «чиста», хоча й специфічна (за предметом і деякими іншими особливостями) форма суспільної свідомості. Перебу ває вона в одному ряду, в прямій взаємодії з іншими формами суспільної свідомості, такими як мораль, політична, філософська та інші форми свідомості і наділена усіма якостями та характе­ристиками, властивими суспільній свідомості взагалі.

Свідомість виникає в процесі будь-якої діяльності людини та відображається в ній. Тому функції або призначення право­свідомості можуть бути зрозумілими лише в контексті резуль­татів діяльності її суб'єктів. Згідно з теоретичною концепцією, яку поділяє більшість авторів, основними функціями правосвідо­мості є пізнавальна, оцінна та регулятивна. Всі інші функції практично охоплюються ними, зокрема інформативна, прогно­стична тощо.

Правосвідомість розглядають як вид (форму) суспільної свідомості, що включає сукупність поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій і компетенцій, а також уявлень і настанов, які ха­рактеризують ставлення людини, суспільних груп і суспільства в цілому до чинного чи бажаного права, форм і методів правового регулювання.

Характерні ознаки правосвідомості:

а) правосвідомість є однією з форм суспільної свідомості та
вкупі з політичною, моральною, філософською, іншими форма­
ми свідомості відображає суспільне буття;

б) правосвідомість містить поняття, уявлення, судження,
почуття, емоції, концепції, теорії, програми;

в) правосвідомість обумовлена соціально-економічним уст­
роєм конкретного суспільства, рівнем розвитку його загальної
культури;

г) ідеологічні елементи правосвідомості виступають голов­
ними елементами правової культури та правового виховання.

Отже, існують різні форми суспільної свідомості, серед яких правова свідомість є одним із різновидів ідеологічного і психологічного сприйняття чинного та бажаного права.

Правова свідомість характеризується різними підходами до розуміння права. Уявлення про чинне право дає змогу особі не тільки сприймати справедливість правових приписів, а й пере­конуватись у ній. Сприйняття права нами реалізується не через зір чи слух, а через розуміння законодавчих конструкцій і пра-

вил, в яких формулюється обсяг певної поведінки. Право-розуміння особи підкреслюється досягненим рівнем соціально-економічного розвитку, тому що без матеріального забезпечен ня жодна програма не може бути реалізована у повному обсязі.

В основі правової ідеології лежать правові знання. Рівень засвоєння таких знань визначає ступінь розвитку правової ідеології та правової культури людини¹. Структуру правової свідомості людини складають правова ідеологія та правова психологія. Перша охоплює сукупність принципів, теорій, концепцій, що формуються внаслідок наукового узагальнення правового розвитку суспільства. Друга характеризується як сукупність правових почуттів, емоцій, оцінок, настрою, які домінують у суспільстві, виявляються у громадській думці.

Правова ідеологія формується як процес виявлення теоретич­ного усвідомлення, координації та узгодження різних суспіль­них інтересів через досягнення соціального компромісу В цьо­му випадку правова ідеологія буде містити великий моральний потенціал, під яким розуміють пріоритет прав і свобод особис­тості, розподіл влади, політичний плюралізм, високу роль суду як політичного антиподу командно-бюрократичного управлін­ня. Все це властиве ідеологічно та економічно здоровому суспільству з розвинутою загальною і правовою культурою. Пра­вова ідеологія обґрунтовує й оцінює існуючі та виникаючі пра­вові відносини, законність і правопорядок. Правопорядок скла­дається з того, що кожний з нас визнається живим духовним центром, особистістю, котра має вільну правосвідомість і покли­кана зберігати, виховувати та зміцнювати в собі цю право­свідомість і цю свободу. В основі будь-якого права та правопо­рядку і будь-якої прийнятної державної форми покладено ду­ховне начало: людина покликана до самостійного вибору тих предметів, яким вона служить. Правова ідеологія є найбільш безпосереднім відображенням життєвих стосунків членів сус-

¹ У соціології права активно використовується поняття «правова соціа­лізація», за яким характеризується процес засвоєння правових норм, зразків поведінки. Це засвоєння відбувається через сприйняття цінностей та інте­ресів особливо значущих для молоді й проходить через кілька етапів і по­руч із певним соціальним оточенням (сім'я, дозвільне спілкування, спілку­вання у навчанні тощо). Правова соціалізація людини складний процес від незнання до розуміння права (диб Соціологія права С 124 -127).

154

Глава 5

Основи правосвідомості... та правового виховання

155

пільства, що складають нації, народності та різні групи та вер­стви населення.

Поняття «правова психологія» з'явилося в літературі як яви­ще, що відрізняється від правової ідеології. Вона виступає як компонент суспільної свідомості і формується стихійно на ос­нові емпіричного, безпосереднього відображення суб'єктами правових відносин, правової поведінки у вигляді суспільної дум­ки, переживань, почуттів, емоцій, оцінок і має певну структуру

У структурі правової психології слід виділяти:

а) сталі елементи і динамічні складові (правові звичаї, тра­
диції, звички, настрої, почуття, переживання);

б) пізнавальні та емоційні складові (правові знання, уявлен­
ня, погляди, правові емоції, почуття, настрої);

в) регулятивні елементи (правові звички, традиції, звичаї).

Правова психологія є практичною правосвідомістю, яка за­снована на правових почуттях індивіда, суспільної групи і сус­пільства в цілому і пов'язана з елементарним знанням правових фактів, явищ, їх оцінок, що виражені в правових почуттях, пра­вових навичках і звичках.

Відомі різні види правосвідомості. За суб'єктами право­свідомість поділяється на індивідуальну, групову та суспільну (масову). Індивідуальна і групова правосвідомість має суспіль­ний (соціальний) характер. Суспільна і групова правосвідомість не існує поза індивідуальною. З точки зору глибини відобра­ження правової діяльності виділяють три рівні правосвідомості: повсякденна (емпірична), наукова (теоретична) та професійна.

Повсякденна правосвідомість складається стихійно під впли­вом конкретних умов життя, особистого життєвого досвіду і правової освіти, яка доступна населенню. її ще називають бу­денною. Це сукупність знань, ідей, теорій, концепцій, почуттів, емоцій та інших ідеологічних і психологічних якостей основної маси громадянського суспільства щодо чинного та бажаного пра­ва і правової системи.

Професійна свідомість характеризується як сукупність юри­дичних професійних правових знань, почуттів, емоцій, оцінок, настанов, мотивів, що характерні для представників відповідної групи та формуються завдяки професійній діяльності і навчан­ню. Це, як правило, правосвідомість юриста. Залежно від предме­та відображення в правосвідомості юриста утворюються сфери,

що відповідають різним галузям правових відносин (наприклад, господарським, комерційним, банківським, цивільно-правовим тощо). Сутність і особливості правосвідомості юристів конкре­тизуються в системі правових уявлень, установок, ціннісних орієнтацій, що належать до певної професійної групи.

Наукова правосвідомість — це сукупність наукових знань, теорій, доктрин, оцінок, емоцій і почуттів юристів-науковців щодо чинної та бажаної правової системи громадянського суспільства. Вона на відміну від повсякденної формується на основі широких і глибоких правових узагальнень, на знанні за­кономірностей і спеціальних досліджень соціально-правової дійсності. Точніше, наукова правосвідомість повинна бути без­посереднім джерелом правотворчості, служити вдосконаленню юридичної практики, бо немає нічого більш практичного, ніж докладна теорія.

Суспільна (масова) правосвідомість — це знання і ставлення до діючого чи бажаного права, що характеризує основну масу населення певної країни.

Групова свідомість характеризує правову ідеологію та пра­вову психологію, що властиві певній групі населення країни (лікарям, вчителям, військовослужбовцям, юристам тощо).

Індивідуальна свідомість — це сукупність правових знань, емоцій і настанов конкретного суб'єкта щодо чинного чи бажа­ного права.

Правова культура — це глибокі знання й розуміння права, ретельне виконання його вимог як усвідомленої необхідності та внутрішньої переконаності. Основними показниками рівня пра­вової культури вважають: право, що відповідає вимогам справедливості та свободи; рівень правосвідомості громадян і посадових осіб, їхню переконаність діяти відповідно до вимог правових приписів; рівень культури творення та реалізації пра­ва; рівень якості роботи правоохоронних і правозастосовних органів та посадових осіб; якість системи законодавства, пев­ний рівень законності й правопорядку.

В основі права лежить принцип справедливості, що харак­теризує моральний зміст нормативного характеру правил по­ведінки людей у суспільстві, встановлених і забезпечених дер­жавою. Законодавство являє собою зовнішній вираз права, визначає рівень свободи людини, яка постійно вступає у

Глава 5

правовідносини з іншими людьми, колективами людей, держа­вою та суспільством у цілому. Кожна приватна чи посадова осо­ба, громадянин, особа без громадянства чи іноземний громадя­нин мають бути переконані в тому, що їхня діяльність відповідає вимогам правових приписів. Названі правові приписи характе­ризують рівень культури творення та реалізації права кожної посадової особи. Якісна праця посадових осіб цих органів є критерієм якості законодавства та його здійснення.

Правова культура має певну структуру, що охоплює право­ву психологію (правові почуття, емоції; оцінні поняття щодо права чинного та права бажаного; елементи настрою стосовно конкретних правових явищ і правових ситуацій), правову ідеологію (правові ідеї, правові теорії, правові поняття й категорії, правові принципи) та елементи поведінки (вміння і навички ефективної реалізації норм права в повсякденному практичному житті; правову активність громадян). До правової культури належать: правові знання, в тому числі знання конк­ретних норм права; про державний устрій, про призначення дер­жави, політичну систему суспільства; престиж юридичної професії, авторитет і ступінь розвитку юридичної науки; участь громадян в управлінні державою, стан законності й правопоряд­ку; форми та методи правового регулювання, якість роботи пра­воохоронних органів.

Отже, правова свідомість і правова культура — це не тільки знання, розуміння і психологічне сприйняття чинного права, а й поведінка особи в межах чинної правової моделі.

У сучасних умовах у нашому суспільстві, включаючи і юрис­тів, поширеним явищем є правовий нігілізм — напрям суспіль­но-політичної думки, націлений на девальвацію права і закон­ності, на відверту недооцінку соціальної і особистої цінності права. Прихильники цього вважають право найменш доскона­лим способом регулювання суспільних відносин. Правовий нігілізм існує у різних формах: а) байдуже ставлення до ролі і значення права; б) скептичне ставлення до потенційних мож­ливостей права; в) ігнорування правових приписів більш висо­кої юридичної сили; г) повна недовіра до приписів права; г) не­гативне ставлення до права в цілому

Основи правосвідомості... та правового виховання 157

Для зниження впливу правового нігілізму необхідні: а) за­безпечення високої якості законів, що приймаються; б) зміцнен­ня законності; в) підвищення ролі судів і прокуратури; г) підви­щення ролі правового виховання; г) підвищення правової куль­тури українського суспільства і професійної правової культури.

§ 2. Правове виховання як засіб

підвищення рівня правосвідомості та правової культури

Правове виховання розглядають у широкому та вузькому розумінні. В широкому розумінні воно характеризується як вплив усіх правових чинників суспільного життя, в тому числі й право­вої системи, на формування в індивідів і колективів людей з пев­ними правовими якостями, що відповідають досягнутому в суспільстві рівню правової свідомості та правової культури. У вузькому розумінні — це цілеспрямований, повсякденний, сис­тематичний вплив юридичної теорії та практики на свідомість людей з метою виховання у них відповідного рівня правової свідомості, культури та зразкової правомірної поведінки.

Процес правового виховання охоплює суб'єкти та об'єкти, основні вимоги і мету.

До суб'єктів правової виховної діяльності відносять органи держави, громадські організації, трудові колективи, їх посадо­вих і службових осіб, окремих громадян.

Об'єктом правового виховання є свідомість людини, її інтелект і здатність сприймати, оцінювати і здійснювати певні правові явища.

Метою правового виховання є: формування правосвідомості громадян і підвищення на цій основі їхньої правової культури, виховання поваги до права, щоб його вимоги стали особистим переконанням кожної людини, а повсякденне додержання юри­дичних норм — звичкою; ознайомлення громадян з питаннями державно-правового будівництва, підвищення їхньої соціальної та політико-правової активності; допомога їм в оволодінні всією сукупністю юридичних знань з різних галузей і сфер функціону­вання права; сприяння ефективній роботі механізму правового регулювання.

158

Глава 5

Основи правосвідомості... та правового виховання

159

Основними вимогами до правовиховної роботи є: набуття людиною основ правових знань; необхідність формування у свідомості людини переконань, настанов, мотивів активної правомірної поведінки; формування у людей соціально-комунікатнвних якостей особистості тощо

§ 3. Форми правового виховання

Правовиховна робота здійснюється у певних формах. До та­ких форм теорія та юридична практика відносять, правову осві­ту; правову агітацію; правову пропаганду; юридичну практику; історію української та світової культури з правової тематики; самовиховання.

Правова освіта - це конкретний вид навчального процесу під час якого під керівництвом досвідчених юристів члени сус­пільства оволодівають правовими знаннями, навичками, вміннями здійснення правових норм. Правове навчання здій­снюється через систему навчальних закладів юридичного і не-юридичного профілю, через спеціалізовані організації (наприк­лад, організацію «Знання» тощо), шляхом самостійного вивчен­ня чинного права.

Правова агітація - це форма правового виховання, що по­лягає у правовому впливі на правосвідомість і настрої членів суспільства через колективні та індивідуальні співбесіди, вис­тупи на мітингах, зборах з допомогою преси, телебачення тощо.

Правова пропаганда — це цілеспрямована діяльність з фор­мування у членів суспільства високого рівня правосвідомості та правової культури, роз'яснення правової політики та поши­рення правових знань, ідей, іншої правової інформації з допо­могою засобів масової інформації та інших форм доведення пра­вової інформації до широкого загалу¹

Юридичну практику можна визначити як сукупність напра­цьованого досвіду внаслідок правотворчої, правоохоронної та з реалізації права (включно з правозастосовною) діяльності різних суб'єктів права.

¹ В Україні професійні юристи широко залучені до правового вихо­вання Основний обов'язок з координації цієї роботи покладено на Міністерство юстиції України.

Зміст юридичної практичної діяльності включає в себе¹ а) суб'єктів як учасників правових дій; б) завдання, мету, функ­ції, методи та результати діяльності; в) внутрішню організацію діяльності, що включає в себе процесуальне провадження, стадії, процедури та режими; г) зовнішню форму діяльності, що вияв­ляється у правотворчих та правореалізаційних актах; г) зовнішні зв'язки діяльності, що характеризуються її соціальною цінністю, призначенням, результативністю та ефективністю.

Однак не вся юридична діяльність є практичною. Слід розр­ізняти юридичну наукову та освітянську діяльність від юридич­ної практичної діяльності. В основі першої лежать дослідження політичної і правової системи суспільства, а в основі останньої -напрацювання та узагальнення юридичної практики шляхом професійної діяльності юриста.

Узагальненням щодо забезпечення законності та правопоряд­ку в процесі правотворчої, правореалізаційної та правоохорон­ної діяльності здійснюється різними органами. Загальне узагаль­нення щодо здійснення законності та додержання правопорядку в Україні здійснює Генеральна прокуратура України і підпо­рядковані їй прокуратури на місцях.

Узагальнення судової діяльності, діяльності правоохоронних органів здійснює Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди, касаційні та апеляційні судові інстанції. Суди загальної юрисдикції здійснюють контроль за законністю діяльності пра­воохоронних органів при реалізації своїх повноважень із здійснення правосуддя. Центральні структури системи право­охоронних органів здійснюють контроль та узагальнюють юри­дичну практику щодо додержання законності та зміцнення пра­вопорядку підлеглими підрозділами.

Узагальнення юридичної діяльності законодавчого і виконав­чих органів та Конституційного Суду України покладається на ці органи. Верховна Рада України узагальнює юридичну прак­тичну діяльність парламенту. Президент України та Кабінет Міністрів України узагальнюють практичну юридичну діяль­ність органів виконавчої влади. Конституційний Суд України слідкує за конституційністю правових актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України та Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

160

Глава 5

Основи правосвідомості... та правового виховання

161

Отже, юридична практика включає в себе як діяльність, так і результати діяльності професійних юристів та державних органів. Узагальнення юридичної практичної діяльності та ви­роблення пропозицій щодо покращення як самої юридичної практичної діяльності, так і її результатів з метою удосконален­ня законодавства та практики його реалізації складає основу юридичної практики¹.

Історія української та світової культури з правової темати­ки визначається як система літературної, художньої, кіно-, телевізійної та іншої творчості про правову дійсність.

Отже, існуючі форми правового виховання не виключають й інших форм, таких як загальна та індивідуальна профілактика, підвищення рівня соціальної забезпеченості, покращення соці­альних умов життя, стимулювання правомірної поведінки тощо.

§ 4. Самовиховання як важлива форма правового виховання

Особливу цінність для підвищення рівня правової свідомості та правової культури має правове самовиховання — цілеспря­мована, повсякденна, систематична діяльність людини з оволодіння правовими знаннями, формування позитивних пра­вових мотивів і настанов, навичок правомірної поведінки, що полягає в самостійних зусиллях, спрямованих на вироблення звички до активної правомірної поведінки.

Правове самовиховання передбачає глибоке самостійне вив­чення чинного права, системи чинного законодавства. Людина прагне самостійно виробити в собі потребу діяти відповідно до норм права, гартувати свою волю, оцінювати свою поведінку на підставі нормативно закріплених вимог

Волю слід розглядати як психологічну властивість людини, що виявляється в усвідомлених діях для досягнення поставленої мети з переборювання труднощів і перешкод. Цілеспрямована, повсяк­денна, систематична діяльність людини з оволодіння юридични­ми знаннями, формування в її свідомості позитивних правових

¹ Популярна юридична енциклопедія / Кол авт . В. К Гіжевський, В. С. Ковальский (кер.), А. М. Колодій, А. Ю. Олійник та ін. • К., 2002. С 520.

навичок і настанов, здійснення моделей поведінки, що відповідають чинним нормам права, може здійснюватися лише за наявності активного вольового аспекту, що означає самоорганізацію і стриманість, вияв активності й витримку, рішучі дії за екстремаль­них обставин, здатність керувати своїми діями чи утримуватися від дій тоді, коли це необхідно. Вольова людина вміє стримувати власні інтереси й потреби та діяти в напрямі, якого вимагають правові норми, для досягнення суспільної мети.

Правове самовиховання передбачає не тільки глибоке вив­чення правових норм, формування поваги до чинного правово­го закону, вироблення звички його дотримуватися та впевне­ності у його справедливості, а й формування у своїй свідомості правових почуттів, в яких відображаються переживання особистістю щодо тих вчинків і дій, що встановлені правовими нормами. До правових почуттів відносять почуття відпо­відальності, дисциплінованості, обов'язковості, потрібності пра­вового регулювання тощо.

Отже, правове самовиховання є ефективною формою вихов­ної роботи з підвищення рівня правової свідомості та правової культури.

Запитання та завдання