Е. Хом виділив чотири зони міжособистісного спілкування.

Зона інтимного спілкування (від півметра до безпосереднього тілесного контакту). На такій відстані спілкуються знайомі, батьки з дітьми, дуже близькі люди. Крім найближчих, у цю зону допускаються лікарі, медсестри, перукарі та інші спеціалісти, професія яких потребує безпосереднього тілесного контакту з клієнтом. Намагаючись у спілкуванні з кимось увійти в цю зону, ви тим самим натякаєте на те, що хотіли б вважати його другом.

Зона особистого спілкування(0,5-1,5 м). Межі цієї зони різні для різних культур. Як правило, на такій дистанції спілкуються добре знайомі один одному люди. Ця відстань дає їм змогу торкатись один одного, потиснути один одному руку, похлопати по плечу. Більшість людей вважають цю зону своїм особистим простором і не схильні впускати в неї сторонніх людей. Наприклад, коли ви сидите в кафе, де є вільні місця, і новий відвідувач підсідає до вас, то ви почуватиметеся незручно. Або інший приклад. В переповненому транспорті люди уникають візуального контакту один з одним, намагаються дивитись у вікно або на стіну, щоб таким чином витримувати межі особистого простору.

Зона формального спілкування (1,5-3 м). На такій дистанції ведуть ділові, а також випадкові і малозначимі розмови. Існує вислів "витримати дистанцію", за допомогою якої описують відносини начальника і підлеглого.

Зона публічного спілкування (понад 3 м). Простір, що відділяє людину від оратора в залі, є зоною публічного спілкування. В такій ситуації коментарі, інтимні жести не є дотепними (наприклад, потиснути руку лекторові, похлопати по плечах).

Зробимо короткий висновок сказаному. Людина в процесі спілкування використовує два види засобів: вербальні та невербальні. На перший погляд здається, що більше відсотків при передачі інформації припадає на вербальне спілкування, але хочемо зазначити, що близько 70 % ми спілкуємося невербальними засобами і 30 % — вербальними, або словесними. Отже, більше про людину може сказати не її слово, а її тіло, зважуючи на їх конгруентність.

У психологічній науці поняття конгруентність— термін, який означає відповідність між вербальними та невербальними чинниками повідомлення, узгодженість усіх його складових частин, продиктовані прагненням "підлаштуватися" під співбесідника, знайти з ним контакт.

У процесі комунікації люди проявляють по-різному. У психології спілкування виділяються основні типи комунікабельності людей, які розрізняються залежно від переваги таких мовленнєвих характеристик:

- домінантність;

- мобільність;

- ригідність;

- інтровертність.

Домінантний співрозмовник намагається заволодіти ініціативою у мовленнєвій комунікації, не любить, щоб його перебивали. Він досить часто буває різким, глузливим, говорить трошки голосніше, ніж інші.

Щоб досягти мети спілкування, особливо в діловій сфері, не рекомендується перехоплювати в домінантного партнера ініціативу, перебивати, використовувати вирази мовленнєвого тиску ("Досить!" "Замовкни!" та ін.). Слід застосувати стратегію "мовленнєвого вимотування". Дочекавшись паузи, швидко й чітко сформулювати свої інтереси. Вступ у бесіду через паузу не виглядає зовнішньо як перехоплювання ініціативи, хоча по суті і є таким. З кожною паузою ваша позиція стає все чіткішою, домінантний співрозмовник змушений вже з нею рахуватися та якось оцінювати. Ви добилися головного —- вас уважно слухають.

Мобільний співрозмовник не відчуває ніяких труднощів у мовленнєвій комунікації. Він легко входить у розмову, говорить багато, охоче, іноді цікаво, часто перестрибує з теми на тему, не розгублюється в незнайомій компанії.

Це один з кращих типів для побутового спілкування. Однак у діловій сфері постійне бажання мобільного співрозмовника змінювати тему знижує ефективність мовленнєвої комунікації. Тому слід через резюме, питання, висновки повертати його до теми. Інакше можна із задоволенням проговорити весь день і розійтися без з´ясування навіть основних моментів теми.

Ригідний співрозмовник відчуває труднощі звичайно при вступі у мовленнєву комунікацію. Коли ж етап вступу позаду, ригідний співрозмовник чітко формулює свою позицію, є логічним, розсудливим. Цей тип найбільше підходить для плідного ділового спілкування.

Щоб мовленнєва комунікація з ригідним партнером була продуктивною, його слід "розігріти". У даному випадку не рекомендується одразу переходити до предмета мовленнєвої комунікації, найкраще розширити вступну частину, поговорити на абстрактну тему, створити ситуацію етикетного спілкування.

Якщо з мобільним партнером ви почнете мовленнєвий контакт з розмови на абстрактну тему, то дуже швидко гірко пошкодуєте про це. Але якщо з ригідним партнером ви перейдете до теми без вступу, то спочатку на ваші запитання будете отримувати відповіді "можливо", "треба подумати" та ін.

інтровертований співрозмовник не намагається заволодіти ініціативою і готовий віддати її без особливих заперечень. Він досить часто сором´язливий, скромний, схильний принижувати свої можливості, не любить розмов на інтимні теми. Різкі, грубі фрази можуть вибити його з колії, а присутність під час бесіди сторонніх (особливо незнайомих) осіб помітно сковує його.

Для того щоб мовленнєвий контакт з інтровертним партнером проходив нормально, слід постійно вербально (через схвальні слова етикету) та невербально (поглядом, кивком голови) показувати, що ви поважаєте його як цікавого співрозмовника, цінуєте його висловлювання. Не слід перебивати інтроверта, спростовувати його доводи без мотивації— мовленнєвий контакт може раптово й надовго перерватись.

Основними компонентами спілкування є:

1.Почуття присутностіозначає щирий інтерес до співроз­мовника. Коли людина сприймає інформацію співрозмовника лише на слух (без інтересу), цю ситуацію можна порівняти з диктуван­ням своїх думок на магнітофонну касету. Іншими словами, почут­тя присутності повинен викликати психологічно зворотний зв'я­зок між співрозмовниками.

2.Уміння слухатиозначає концентрацію своєї уваги на сло­вах, думках і почуттях інших людей під час розмови з/ними. Уміння слухати - це активні свідомі зусилля щодо вироблення почуття присутності, а не просто пасивне сприймання інформації. Цей компонент спілкування вимагає чуйності, розуміння й утри­мання від якихось суджень і установок відносно співрозмовника. Уміння слухати, окрім простого розуміння смислу слів, вимагає концентрації уваги, неупередженості й щирого зацікавлення тим, про що йдеться в розмові. Воно полегшує розпізнавання потреб пацієнта, його турбот.

3. Проявити турботупро іншу людину означає надати їй до­помогу. Для налагодження турботливих взаємовідносин між людь­ми спілкування повинно характеризуватись розумінням, терпін­ням, чесністю, щирістю, довірою і мужністю.

4.Розкриття - це процес відкриття свого "Я" іншій людині, взаємний двосторонній процес. Не можна повністю сприйняти іншу людину, не розкрившись їй самому. Під час бесіди хворий повинен повністю розкритись. Саморозкриття є обов'язковою умовою для спілкування і здійснення психотерапії. А щоб доби­тись саморозкриття зі сторони хворого, потрібно і самому бути відкритим.

5.Повага до світогляду і точки зору іншої людини. Ніколи не можна ігнорувати співроз­мовника як особистість.

6.Співпереживання, або емпатія, — це здатність поставити себе на місце співрозмовника, щоб сприйняти його таким, яким він ба­чить і почуває себе. Воно є обов'язковим компонентом почуття присутності. Емпатія - це уважне вислуховування співрозмовни­ка і чуттєве сприймання його думок і почуттів, а також уміння оцінити їх пряме і приховане значення. Співпереживання має вирі­шальне значення для встановлення і налагодження довірливих міжособистісних відносин, повноцінного душевного контакту.

7.Щирістьє необхідною умовою для того, щоб викликати довіру. Вона означає, що людина чесно ділиться своїми думками, п:-чуттями і досвідом з іншою людиною. Щирість є передумово: вільного і відкритого спілкування.

8.Повага - це сприймання співрозмовника як достойної люд ни незважаючи на її недоліки. Усвідомлення хворого, що його поважають, є необхідним для підтримки здоров'я.

Перше враження про людину є манери її поведінки, одягу та зачіски. Одяг має велике значення в спілкуванні. Якщо людина вдягнена неохайно, то вона завжди сприймає неприємне враження, що може викликати негативне ставлення до неї оточуючих. Людина аккуратна, одягнена зі смаком, завжди справляє приємне враження і викликає довіру. Одяг людини впливає не лише на тих, з ким вона спілкується, а я на неї саму. Якщо людина гарно і зручно одягнена, то це додає їй упевненості в собі. Слід пам’ятати, що головне в одязі це не відповідність моді, а відповідність місцю і часу використання. Кожна людина повинна прагнути до свого стилю в одязі. Цей стиль має виявляти індивідуальність, приховувати вади, підкреслювати переваги. Всі деталі одягу мають створити одне ціле. Це велике мистецтво і доклавши певних зусиль, опанувати його може кожна людина.