Правовий статус суб'єктів правовідносин з капітального будівництва

Суб'єктами правовідносин з капітального будівництва є суб'єкти, які володіють сукупністю господарських прав і обов'язків, необ­хідних для організації та здійснення капітального будівництва.

Залежно від правового статусу і функцій суб'єкти правовідносин з капітального будівництва слід розділяти на дві групи. До першої належать суб'єкти господарювання — юридичні особи, незалежно від організаційно-правової форми і форми власності, громадяни- підприємці, які безпосередньо беруть участь у будівельній діяль­ності: забудовники, інвестори, підрядники, підрядні організації, девелопери. До другої належить держава, яка діє в особі: вищих органів державної виконавчої влади; спеціально уповноваженого органу у сфері капітального будівництва, галузевих та інших ор­ганів державного управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування.

Залежно від функцій, які виконуватиме суб'єкт правовідносин з капітального будівництва, їх поділяють на забудовника, замовника, інвестора, підрядника, проектувальника, спеціаліста та ін.

Важливим учасником капітального будівництва є забудовник, особа, яка набула право на забудову земельної ділянки. Однак чин­не будівельне законодавство ототожнює поняття таких правових категорій як «забудовник» і «замовник», що, в свою чергу, вна­слідок різних економіко-правових функцій відповідних суб'єктів не можливо.

Зокрема, Законом України «Про внесення змін до деяких законо­давчих актів України щодо сприяння будівництву» від 16.09.2008 р. забудовник розглядається як фізична або юридична особа, яка має у власності або у користуванні земельну ділянку і подала у встановле­ному законодавством порядку заяву (клопотання) щодо її забудови для здійснення будівництва або зміни (у тому числі шляхом знесення) об'єкта містобудування. Законом України «Про фінансово-кредитні •механізми і управління майном при будівництві житла і операції з нерухомістю» від 19.06.2003 р. визначено, що «забудовником може бути особа, яка згідно із законодавством має право на виконання функцій замовника будівництва для спорудження об'єктів будів­ництва та уклала договір з управителем». Отже, вищезазначені нормативні акти підходять до визначення «забудовника» через по­няття замовника, та різниця вбачається лише в об'єкті капітального будівництва.

Слід зазначити, що стаття 1 Закону України «Про архітектурну діяльність» категорію «забудовника» не ототожнює з категорією «замовника» і містить фундаментальний критерій, який відріз­няє забудовника від інших учасників капітального будівництва, а саме — наявність прав на земельну ділянку.

Забудовник є основним суб'єктом в двох правовідносинах. По-перше, забудовник — це особа, з якої починаються і на якому закінчуються всі права на здійснення будь-яких будівельних дій відносно земельної ділянки. По-друге, мотивація і дії забудов­ника зумовлюються перетином встановлених публічною владою обмежень і його власними спрямуваннями і планами. Тому забудовник — це суб'єкт господарювання, який на законних підставах отримав право власності або користування земельною ділянкою для здійснення капітального будівництва і виконує безпосередні дії, відносно об'єкта будівництва.

Не дивлячись на застосування поняття «замовник» в главі 33 ГК України, зміст цього поняття прямо не розкривається. Однак Його можна встановити з контексту окремих норм будівельного законо­давства. Відповідно до Постанови КМУ № 1764 від 27.12.2001 р. в редакції від 09.10.2009 р. «замовник — юридична або фізична особа, яка замовляє виконання робіт, поставку продукції, надання послуг, пов'язаних з капітальним будівництвом, організовує проведення торгів (тендерів), укладає договори (контракти), контролює хід будів­ництва та здійснює технічний нагляд за ним, проводить розрахунки за поставлену продукцію, виконані роботи, надані послуги, приймає закінчені роботи». У Постанові КМУ «Про затвердження Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві» від 01.08.2005 р. поняття замовника звужується до сторони договору підряду, яка за власним рішенням або дорученням інвестора розміщує замовлення на виконання робіт (будівництво об'єкта), приймає закінчені роботи (об'єкт будівництва) та оплачує їх. Отже, поняття «замовник» і дія особи, визначеної цим поняттям, розкривається через проміжне положення між особою, якій переда­ється замовлення, і особою, від імені якої передається замовлення. Забудовник може вступати у правовідносини зі своїми підрядниками безпосередньо. В цьому випадку ми матимемо справу із забудовником і замовником в одній особі. Забудовник може в процесі будівництва обійтися без третіх осіб, наприклад, у тому випадку, коли забудов­ником є суб'єкт господарювання, основним видом діяльності якого є капітальне будівництво. В цьому випадку ми матимемо справу із «забудовником-замовником-підрядником» в одній особі.

Капітальне будівництво є господарською діяльністю, яка потре­бує значних затрат, у тому числі фінансових. Зазвичай капітальне будівництво здійснюється із залученням грошових коштів від юридичних або фізичних осіб, які виступають учасниками капі­тального будівництва та набувають статусу інвестора. Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України «Про інвестиційну діяльність» від 18.01.91р. інвестори — суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рі­шення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.

Дане визначення базується на двох критеріях: а) чиї засоби ви­користовує інвестор; б) хто може бути інвестором. Інвестор може використовувати наступні засоби: власні, позичкові, залучені.

Забудовник, не маючи власних засобів, може використовувати залучені кошти, при цьому необхідно враховувати, що згідно зі ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» об'єктами інвестиційної діяльності не можуть бути об'єкти житлового будівництва, фінансування спорудження яких здійснюється з викорис­танням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридич­них осіб, у тому числі в управління. Інвестування та фінансування будівництва таких об'єктів може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, які створені та діють відповідно до законодавства, а також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром ви­ступає одиниця такої нерухомості. Вказана норма є імперативною і поширюється безпосередньо на інвестування і фінансування будів­ництва житлового фонду, у зв'язку з чим інвестиційний договір, який був основним договором, відповідно до якого відбувалося залучення грошових коштів на будівництво житла з 14 січня 2006 року, залишився за межами правового поля.

Закон України «Про фінансово-кредитні механізми і управ­ління майном при будівництві житла і операції з нерухомістю» від 19.06.2003 р. встановив загальні принципи, правові і органі­заційні принципи залучення коштів фізичних і юридичних осіб в управління з метою фінансування будівництва житла і особливості управління цими коштами.

До учасників капітального будівництва входять також підрядні організації, проектувальники, спеціалізовані організації. Правове положення підрядника і особливості підрядних стосунків, крім ГК і ЦК України, регламентує Постанова Кабінету Міністрів України від 01.08.2005 р. № 668 «Про затвердження Загальних умов укла­дення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві».

Функції підрядника у капітальному будівництві обумовлені тим, що згідно зі ст. 318 ГК він зобов'язується своїми силами і засобами на замовлення другої сторони (замовника) побудувати і здати замовни­кові у встановлений строк визначений договором об'єкт відповідно до проектно-кошторисної документації або виконати зумовлені до­говором будівельні та інші роботи. Підрядник має право за згодою замовника залучати до виконання договору як третіх осіб субпід­рядників на умовах укладених з ними субпідрядних договорів, від­повідаючи перед замовником за результати їхньої роботи. У цьому випадку підрядник виступає стосовно замовника як генеральний підрядник, а стосовно субпідрядників — як замовник, що ще раз підтверджує тезу про те, що не може замовник ототожнюватися з поняттям забудовника і навпаки.

Закон України «Про архітектурну діяльність» розширює по­няття, визначене у Постанові Кабінету Міністрів України від 01.08.2005 р. № 668 «Про затвердження Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві» та до підрядників відносить архітектора, який проводить архітектурно- проектні роботи і виконує інші функції при проектуванні і будівни­цтві об'єктів. Закон визначає права і обов'язки архітектора, інших проектувальників і підрядників, пов'язаних з проектуванням і будівництвом об'єкта.

Отже, підрядниками є суб'єкти господарювання, які займаються капітальним будівництвом, здійснюють посередницькі, управлін­ські або інші функції, здійснюють підбір безпосередніх виконавців, укладають з ними контракти, координують їхню діяльність, за­безпечують безпосереднє виконання будівництва і здачу об'єктів в експлуатацію. Генеральний підрядник відповідає за виконання всього комплексу робіт, передбачених контрактом, за передачу їх замовникові і забезпечує координацію діяльності інших підрядни­ків. Головний підрядник відповідає за виконання частини робіт на об'єкті, здає їх генеральному підрядникові або замовникові і за­безпечує координацію діяльності субпідрядників. Субпідрядники виконують спеціальні і інші види робіт за договором з генеральним підрядником, головним підрядником або замовником.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про архітектурну діяльність», ст. 8 Закону України «Про основи містобудування», ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р. господарська діяльність у сфері капітального будівництві підлягає ліцензуванню. При цьому слід зазначити, що Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» регламентує ліцензування виключно такого виду гос­подарської діяльності, як проектування, будівництво нових і рекон­струкцію існуючих меліоративних систем. Детально питання ліцен­зування капітального будівництва вирішені Постановою Кабінету Міністрів України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності в будівництві» № 1396 від 05.12.2007 р.

Слід зазначити, що наказом Державної архітектурно-будівельної інспекції від 19.02.2008 р. № 24 затверджений «Перелік робіт про­ведення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури», де перераховані види господарської діяльності у сфері будівництва, що підпадають під ліцензійні процедури. У переліку будівельних робіт, що підлягають ліцензуванню, з'явилося декілька додаткових розділів та видів робіт. Зокрема, перелік доповнений розділом 4.00.00 «Інжинірингові роботи». Згідно з розділом 3.02.00 "Роботи з опорядженням конструкцій та устаткування» переліку ліцензійних будівельних робіт, ліцензію тепер повинні отримувати підприємці, які займаються будівельно-ремонтними роботами. Зо­крема, до переліку лізензуємих робіт входять: опорядження фасадів та приміщень (штукатурення); встановлення вікон, вітрин, вітра­жів, зенітних ліхтарів, дверей, воріт тощо; скління; облицювання приміщень, стель, підлог; улаштування покрівель; ліпні роботи; малярні роботи; шпалерні роботи. Отже, якщо вищеперелічені ро­боти буде здійснювати юридична особа або фізична особа — підпри­ємець у своїй підприємницькій діяльності, то придбавати ліцензію необхідно. Крім того, як і раніше, ліцензуються роботи з монтажу водопосточання, каналізації, теплового і гарячого водопостачання, газопостачання, електропостачання, електроосвітлення, зв'язку, сигналізації, радіо, телебачення.

Слід зазначити, що, не дивлячись на практику, що склалася, з 1 січня 2008 р. суб'єкти господарювання, що виконують функції генерального підрядчика в будівництві, повинні в обов'язковому порядку отримувати ліцензію.

Таким чином, види будівельних ліцензій можна умовно розді­лити на три групи: проведення інженерних досліджень з метою по­дальшого зведення об'єкта на досліджуваній ділянці, архітектурне проектування і безпосереднє зведення будівель і споруд.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про ліцен­зування певних видів господарської діяльності в будівництві» лі­цензування здійснює Державна архітектурно-будівельна інспекція (далі — ДАБІ). Міністерство регіонального розвитку і будівництва України наказом від 28.10.2008 р. № 486 затвердило «Положення про ліцензійну комісію Державної архітектурно-будівельної інспек­ції і її територіальних органах».

Ліцензії суб'єктам господарювання видаються при виконанні ними ліцензійних умов, передбачених Наказом Міністерства ре­гіонального розвитку та будівництва України від 27 січня 2009 року № 47 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності у будівництві, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури».

Ліцензійні умови передбачають наявність організаційних, кваліфікаційних і технологічних вимог до осіб, що планують зай­матися будівельною діяльністю. Якщо всі ліцензійні умови дотри­мані, необхідно отримати експертний висновок. Експертизу щодо спроможності суб'єкта господарювання здійснювати будівельну діяльність здійснює низка організацій, визначених ДАБІ при Мініс­терстві регіонального розвитку і будівництва України. Експертний висновок готується протягом 25 днів відповідно до Методичних вказівок з підготовки експертного висновку щодо визначення здат­ності суб'єктів здійснювати господарську діяльність, пов'язану із створенням об'єктів архітектури, схвалених вирішенням колегії ДАБІ України від 14.12.2007 р. №7. Після закінчення цього тер­міну експерти повинні встановити, чи може ліцензіат здійснювати діяльність, пов'язану з будівництвом. Після отримання експертного висновку суб'єкт господарювання повинен звернутися до територі­альних органів ДАБІ з заявою про видачу ліцензії. Крім експертного висновку, до заяви додаються: належно завірені копії реєстрацій­ного свідоцтва і довідка про включення в Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України (ЄДРПОУ), а також відомості про виробничо-технічну базу, склад працівників, технологію виробни­цтва, інформаційне і нормативно-правове забезпечення, наявність системи контролю над якістю виконання робіт.

Територіальний орган ДАБІ розглядає заяву протягом 10 робочих днів і направляє документи в територіальне відділення ліцензійної комісії, яка у свою чергу готує пропозицію про видачу ліцензії і протягом 10 робочих днів подає її в ДАБІ. Остання протягом трьох робочих днів оформляє ліцензію, яка видається заявникові.

Якщо йдеться про роботи підвищеної складності або виникли спірні питання, ДАБІ передає документи на розгляд Ліцензійної комісії, яка готує свій висновок протягом 7 робочих днів. Якщо рішення позитивне, ліцензія, як і в першому випадку, видається протягом трьох робочих днів. Отже, оформлення ліцензії може за­тягнутися на строк до 30 робочих днів.

Відповідно до нового порядку ліцензування будівельної діяль­ності перша ліцензія видається на 3 роки, повторна — на 5 років. Таке правило покликане полегшити діяльність компаній, що пра­цюють стабільно. Адже за статистикою, приблизно 40% суб'єктів господарювання не беруть повторні ліцензії, а побудувавши декілька об'єктів, просто припиняють діяльність.

На даний час статистика свідчить, що в зв'язку з новими прави­лами ліцензування, що вступили в силу з початку 2008 г., кількість ліцензій на ведення господарської діяльності у сфері будівництва і архітектури, виданих Державною архітектурно-будівельною ін­спекцією протягом січня-вересня 2008 р. скоротилася в порівнянні з аналогічним періодом 2007 року в три рази — до 2274 штук.

Таким чином, процедура оформлення ліцензії передбачає цілу низку заходів, які необхідно пройти суб'єктам господарювання, а саме — підготувати повний пакет документів; пройти обов'язкову виїзну експертну перевірку; подати заявку на отримання необхідної ліцензії в територіальному відділенні інспекції і пройти попередню комісію; захиститися перед засіданням експертної комісії.

Поряд з підрядними організаціями у правовідносинах з капі­тального будівництва значну роль відіграють проектні організа­ції, не дивлячись на договірну участь проектувальника в процесі капітального будівництва. Згідно з Державними будівельними нормами «Проектування. Склад, порядок розробки, узгодження і затвердження проектної документації для будівництва», які за­тверджені Наказом Держбуду України від 20.01.2004 р. № 8, проек­тувальник — це юридична особа або фізична особа — підприємець, які отримали ліцензію на право розробки проектної документації, або її окремих розділів. Окрім ліцензування, діяльність проекту­вальників не підлягає ні обов'язковому страхуванню, ні серти­фікації, як де загальноприйнято у деяких західноєвропейських країнах з метою мінімізації потенційних будівельних ризиків. Між тим, відповідно до ст. 891 ЦК України і ст. 324 ГК України на підрядників (проектувальників) покладається відповідальність за недоліки проектно-кошторисної документації, що виявлені в ході будівництва, а також у процесі експлуатації об'єкта.

Взаємини між забудовником і проектувальником базуються на основі договору підряду на проведення проектно-досліджуваних робіт. При цьому відповідним договором може бути передбачено, що проектувальник може здійснювати як весь комплекс робіт без­посередньо, так і доручати виконання окремих елементів іншим проектувальним організаціям. У другому випадку він виступатиме генеральним проектувальником, який буде відповідальним перед замовником за результати робіт залучених ним проектувальних орга­нізацій. Саме тому проектувальника інколи ще називають проектним підрядником. До учасників правовідносин з капітального будівництва слід віднести спеціалізовані організації або спеціаліста. Відповідно до ч. 3 ст. 881 ГК України забудовник має право з метою здійснення контролю та нагляду за будівництвом і прийняття від свого імені відповідних рішень укласти договір про надання такого виду послуг із спеціалізованою організацією або спеціалістом. В разі залучення до підрядних стосунків у капітальному будівництві спеціалізованої організації (спеціаліста) її повноваження і функції визначаються в договорі підряду на капітальне будівництво. При цьому слід мати на увазі, що здійснення контролю і нагляду спеціалізованою організа­цією (спеціалістом) має певні обмеження: воно не може виходити за рамки закону, договору і прав, наданих забудовникові.

Девелопер — це відносно новий і раніше невідомий вітчизняній економіці учасник правовідносин з капітального будівництва. Ним є особа, що здійснює управління проектом від концепції до введен­ня об'єкта будівництва в експлуатацію. Іншим словами, девелопер звільняє забудовника від проблем забезпечення реалізації проекту будівництва. При цьому, в міжнародній практиці інтерес девелопера полягає швидше навіть не в будівництві об'єкта, а в отриманні прибутку від його подальшого комерційного використання (напр., частини прибутку від здачі в оренду). Існують дві схеми взаємин девелопера і забудовника: 1) девелопер не бере на себе фінансування проекту і працює за винагороду від вартості проекту. Його завдання зводиться до організації проектування за кошти інвестора, здобуття необхідних узгоджень, висновків, будівництва і введення об'єкта в експлуатацію. До всіх робіт він залучає відповідних спеціалістів але відповідальність за ведення всього проекту в цілому несе сам; 2) девелопер сам фінансує проект, керує процесом його реалізації і накінець отримує право власності на долю в побудованому об'єкті. Такий вид девелопмента є ризиковим, але при цьому і більш при­бутковим. З урахуванням того, що законодавство не визнає участь девелопера обов'язковим у процесі забудови і його відносини із за­будовником (інвестором) будуються лише на договірних основах, є всі підстави вважати його факультативним учасником капітального будівництва.

Слід зазначити, що в такому складному процесі як капітальне будівництво практично не можна обійтися без посередників. По суті,посередники є інфраструктурою будівельно-інвестиційного процесу, що забезпечує вирішення фінансових проблем учасників правовід­носин з капітального будівництва. Доценко-Белоус Н.А. пропонує посередників у капітальному будівництві підрозділити на групи:

1)банки і фінансові установи (надання кредитів і позик, органі­зація фондів фінансування будівництва та ін.);

2)інститути спільного інвестування (корпоративні і пайові ін­вестиційні фонди);

3)суб'єкти ринку цінних паперів (торговці цінними паперами, реєстратори, депозитарії);

4)суб'єкти ринку нерухомості.

При цьому, власне фінансування проектів капітального будівни­цтва забезпечують лише перша і друга з вказаних груп посередників. Останні групи або забезпечують дотримання законодавчо встанов­леної процедури переходу капіталу від інвесторів до забудовника (замовника) (суб'єкти ринку цінних паперів) або впливають на визначення вартості проекту і обсягів його фінансування (суб'єкти ринку нерухомості).

Необхідно звернути увагу, що деякі учасники правовідносин з капітального будівництва можуть виступати і як основні, і як фа­культативні суб'єкти будівельного процесу. Наприклад, управителі фондів фінансування будівництва, фондів операцій з нерухомістю (банки і фінансові установи), інститути спільного інвестування (КІФ), недержавні пенсійні фонди є обов'язковими суб'єктами правовідносин при будівництві житла за рахунок залучення коштів від фізичних і юридичних осіб. У останніх випадках ці суб'єкти будуть факультативними учасниками будівельного процесу, тобто необов' язковими.

У зв'язку з тим, що капітальне будівництво є потенційно небез­печним видом господарської діяльності, воно підлягає відповід­ному державному регулюванню з боку держави в особі її вищих органів державної виконавчої влади; спеціально уповноваженого органу у сфері капітального будівництва, галузевих та інших ор­ганів державного управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування. Згідно з Законом України «Про основи містобудування» державне регулювання містобудування (та капітального будівництва, яке є частиною містобудівної ді­яльності) включає: аналіз стану містобудування, прогнозування Його розвитку; підготовку, затвердження і реалізацію державних, регіональних і місцевих містобудівних програм, містобудівної до­кументації; координацію взаємодії учасників містобудівного про­цесу; проведення державної експертизи містобудівної документації і проектів конкретних об'єктів; розробку і затвердження державних стандартів, норм і правил; контроль за дотриманням містобудівного

законодавства, державних стандартів, норм і правил, містобудівної документації і проектів конкретних об'єктів та ін.

До органів державної влади, що застосовують засоби регулю­ючого впливу на капітальне будівництво, належать Міністерство регіонального розвитку і будівництва, ДАБІ, Державний комітет із земельних ресурсів, санітарно-епідеміологічна служба України, Державна екологічна інспекція, Державна інспекція а контролю за охороною і використанням земель, Державна інспекція з нагляду за охороною праці, Державна комісія з цінних паперів і фондового рин­ку, Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг і ін.).

До органів місцевого самоврядування — органи, які згідно з Конституцією і законами України управляють майном, яке пере­буває у комунальній власності, регулюють земельні відносини і здійснюють контроль за дотриманням містобудівного законодав­ства на відповідній території, вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, зокрема, Законом «Про місцеве самоврядування». Повноваження вказаних органів у цій сфері поділяються на власні і делеговані державою.

Залежно від умов здійснення капітального будівництва учасників вищевказаної групи пропонуємо класифікувати на основні і факуль­тативні. Наприклад, участь Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку України, Державної комісії з регулювання ринку фінансових послуг України не визнається обов'язковою при про­веденні капітального будівництва забудовником за власні кошти.

Законодавством визначені спеціально уповноважені органи містобудування і архітектури. До них належать: Міністерство регі­онального розвитку і будівництва України (далі — Мінрегіонбуд) і Міністерство з питань житлово-комунального господарства Украї­ни, які відповідно до Постанови КМУ «Про утворення Міністерства регіонального розвитку та будівництва України і Міністерства з питань житлово-комунального господарства України» № 323 від 01.03.2007 р. є правонаступниками Міністерства будівництва, ар­хітектури і житлово-комунального господарства України.

Зокрема, Мінрегіонбуд є головним органом у системі централь­них органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної регіональної політики і політики у сфері будівництва, архітектури і містобудування, а Міністерство з питань житлово- комунального господарства України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалі­зації державної політики у сфері житлово-комунального господар­ства і житлової політики. Відповідно до покладених завдань вказані органи готують пропозиції щодо формування державної політики в сферах будівництва, містобудування, архітектури, промисловос­ті будівельних матеріалів, житлово-комунального господарства і міського електричного транспорту, а також державної житлової політики; забезпечують розробку державних будівельних норм, затверджують їх і здійснюють реєстрацію цих норм; згідно з зако­нодавством організовують розробку, схвалення, зміну стандартів, порядків, норм і правил з питань будівництва, містобудування, архітектури, промисловості будівельних матеріалів, житлово- комунального господарства, міського електричного транспорту і затверджують їх відповідно до своїх повноважень; беруть участь у здійсненні архітектурно-будівельного контролю, державного контролю за плануванням, забудовою і іншим використанням те­риторій; забезпечують проведення комплексної державної експер­тизи інвестиційних програм, проектів будівництва, містобудівної документації і т. д.

Державна архітектурна будівельна інспекція (ДАБІ) є урядовим органом державного управління, яка діє у складі Мінрегіонбуду і йому підпорядковується. Відповідно до Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію від 18.10.2006 р. основними завданнями ДАБІ є: участь у формуванні і реалізації державної по­літики у сфері архітектури і будівництва; виконання дозвільних, реєстраційних функцій і здійснення контролю і нагляду у сфері бу­дівництва, містобудування і архітектури (державний архітектурно- будівельний контроль). Безпосередньо ДАБІ розробляє і подає на розгляд Мінрегіонбуду: пропозиції відносно формування державної політики у сфері архітектури і будівництва, вдосконалення законо­давства з питань здійснення архітектурно-будівельного контролю; готує проекти відповідних нормативно-правових актів; видає забу­довникам і реєструє в установленому порядку дозвіл на виконання робіт відносно нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, благоустрою об'єктів містобудування, роз­ширення і технічного переоснащення підприємств; бере участь у роботі комісій з прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, а також у розслідуванні причин аварій на будівництві; проводить перевірку: відповідності виконання будівельних робіт, будівельних матеріалів, виробів і конструкцій вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил, технічним умовам, затвер­дженим проектним рішенням; своєчасності і якості проведення, передбачені нормативно-технічною і проектною документацією, зйомок, намірів, випробувань, а також ведення журналів робіт, паспортів, сертифікатів і іншої документації; наявності у виконавця будівельних робіт у передбачених законодавством випадках серти­фікатів на будівельні матеріали, вироби і конструкції; розглядає питання про правопорушення у сфері містобудування з ухваленням відповідних рішень і т. д.

Таким чином, враховуючи складну процедуру капітального будівництва, враховуючи засоби регулюючого впливу, правовідносини з капітального будівництва ~~ це комплексні відносини учасників даної галузі, врегульовані будівельним законодавством та господарськими договорами, змістом яких є організація та виконання будівельного процесу.