Основні способи захисту речових прав суб'єктів господарювання

Речові права на майно є життєво важливими для кожного суб'єкта господарювання та охороняються найретельніше. Охороні речових прав суб'єктів господарювання приділяють найбільшої уваги при здійсненні правової роботи в господарському комплексі, а захист речових прав часто здійснюють у судовому порядку. Основ­ними судовими способами захисту речових прав є віндикаційний та негаторний позови, визнання речових прав, стягнення збитків, заподіяних порушенням речових прав.

Віндикація полягає у витребуванні своєї речі власником, не­законно позбавленим володіння, у незаконного володільця (на­бувача), який фактично володіє такою річчю. Слід зазначити, що закон надає власникові право витребувати річ у недобросовісного набувача, і не висуває додаткових умов, крім доведення власного права. Але ж недобросовісність набувача здебільшого також під­лягає доведенню, оскільки фактичний володілець заперечуватиме незаконність свого володіння. Привласнення майна без достатніх підстав часто підпадає під диспозицію норм кримінального або ад­міністративного права, тому у багатьох випадках преюдиціальним фактом недобросовісності для суду є вирок у кримінальній справі або ухвала про притягнення фактичного володільця до адміністра-

тивної відповідальності. У таких випадках розгляд віндикаційного позову припиняється до завершення розгляду судом кримінальної справи або адміністративного провадження стосовно осіб, винних у привласненні манна.

Витребування речі у добросовісного набувача можливе, якщо добросовісний набувач отримав майно безплатно, що в господарському обігу трапляється рідко. У будь-якому випадку не підлягають витребуванню у добросовісного набувача гроші та цінні папери на пред'явника. Таким чином, суб'єкт господарювання, в разі отри­мання майна, краще захищений від його вилучення на користь попереднього власника. У випадках, коли майно отримане добро­совісним набувачем на оплатній основі, воно може бути витребуване законним власником тільки за умови, що:

а) майно було загублене законним власником; або

б) майно було викрадене у законного власника; або

в) майно вибуло з володіння законного власника не з його влас­ної волі іншим шляхом (за винятком примусового відчуження за рішенням суду).

Випадки втрати та викрадання повинні бути підтверджені в установленому порядку. Зокрема, заяву про втрату необхідно вчас­но подати до правоохоронних та контролюючих органів, крім того, можуть бути використані інші докази. Що стосується викрадання чи розкрадання (іншого вибуття), то в господарській практиці їх підтвердженням може бути вирок суду, який набрав силу, стосовно винних осіб. Припинення кримінальної справи або адміністратив­ного провадження за нереабілітуючими обставинами (наприклад, у зв'язку з перевищенням термінів попереднього слідства, за амніс­тією, у зв'язку з недоведеністю), на жаль, часто перешкоджає закон­ному власнику витребувати своє майно у добросовісного набувача.

В.о. Генерального прокурора України від імені держави Україна звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору застави цінних паперів, укладеного між Акціонерною холдинго­вою компанією «Укрнафтопродукт» як заставником та Веоаіо Іпиезітепіз Ьітііед, як заставоутримувачем на тій підставі, що пакети цінних паперів належать державі Україна, а АХК «Укрнаф то продукт» вони передані до статутного фонду для управління, без права відчуження. Однак суд загальної юрисдикції, а згодом всі інстанції господарських (у 2001 році — арбітражних) судів визнали за АХК «Укрнафтопродукт" право власності на акції, передані до його статутного фонду. Суди, таким чином, надали тлумачення статті 16 (Право власності товариства) Закону України «Про господарські товариства", яка стверджує: «Товариство є власником:... майна, переданого йому засновниками у власність Не беручи до уваги те, що засновник (КМ України) умисно зазначав про залишення переданих акції у власності держави, судові інстанції, вирішили не поширювати право господарського відання або оперативного управління на майно в статутному фонді акці­онерної холдингової компанії. Таким чином, передача державного майна як внесок у статутний капітал суб'єкта господарювання, надає такому суб'єктові господарювання право розпоряджатися майном на власний розсуд, без урахування положень законодавства про приватизацію.

Для усунення перешкод у здійсненні права власності або іншого речового права, що не пов'язані з позбавленням володіння, застосо­вується негаторний позов. Наприклад, негаторний позов можливий у таких ситуаціях:

а) коли суб'єкт господарювання не може здійснювати розпо­рядження майном внаслідок незаконно накладеного арешту або податкової застави;

б) коли неможливо отримати доступ до власного судна, яке стоїть у порту, іншому транспортному засобу через перешкоди, зведені громадськими екологічними організаціями, заборонами митної або санітарної служби;

в) коли суб'єкт господарювання не може розпорядитися майном на складі внаслідок корпоративного конфлікту між попереднім та новим керівниками підприємства зберігача тощо.

Результатом негаторного позову, у разі його задоволення, є рі­шення суду щодо певного або невизначеного кола осіб, яке наказує усунути перешкоди законному володільцеві майна, а також заборо­няє таким особам здійснювати певні дії. У господарській практиці важливо мати докази перешкод, які стоять на шляху здійснення речових прав та їх зв'язок з діями (бездіяльністю) конкретних осіб, проти яких поданий позов.

Особливо це важливо для віндикації, оскільки правомочність володіння включає як фактичне володіння, так і господарський контроль (наприклад, утримання на балансі) — себто водночас воло­дільцями можуть бути декілька осіб. Тому легше довести існування перешкод, які заважають здійсненню інших правомочностей, крім володіння, передусім, користування та розпорядження.

У період збирання врожаю підприємство, яке орендує сільськогосподарські угіддя (орендар), не могло вивести на поля свою тех­ніку, оскільки йому заважали невідомі співробітники охоронної фірми. В той же період збиральна техніка інших організацій без узгодження з орендарем землі збирала та вивозила врожай. Як ви­дно. орендар був фактично позбавлений господарського контролю угідь, проте довести це (в порядку віндикації) було складно з огляду на те, що ані техніка, ані угіддя не переходили в чуже володіння; крім того, було важко ідентифікувати суб'єктів господарювання, які привласнили собі врожай.У цій ситуації ефективнішим для за- хисту прав орендаря був негаторний позов щодо заборони будь-яким організаціям здійснювати діяльність на угіддях, які орендувало під­приємство. Водночас, щодо зібраної сільськогосподарської продукції, яка вже була передана на зберігання третім особам, ефективним може виявитися віндикаційний позов; стосовно врожаю, переданого на зберігання товарному складу — заява про встановлення права власності й передачу прав вимоги до зберігана за договором схову.

Визнання права власності та похідного права на майно суб'єкта господарювання може проводитися як шляхом самозахисту, так і в судовому порядку на підставі встановленого законом права власника на визнання та захист державою своїх прав на майно (ст.ст. 8,13 Конституції, ст. 386 ЦК України). Володіння майном вважається правомірним, поки судом (третейським судом) не встановлено інше (ч. 2 ст. 328 ЦК).

Право на майно може встановлюватися судом як у позовному порядку, так і в непозовному. Позовний порядок визнання прав суб'єктів господарювання на майно застосовується для його ви­требування у незаконного власника (віндикація), примусу інших осіб до визнання прав такого суб'єкта на майно шляхом здійснення певних дій або дотримання обмежень відносно володіння майном. У непозовному порядку особа може звернутися до суду з прохан­ням встановити юридичний факт володіння майном на законних підставах. У такому випадку рішення суду виступить первинним документом, що встановлює право на майно.

Широко відомим в юридичних колах України здобув процес ви­конання фірмою ТМR рішення Стокгольмського арбітражу з інвес­тиційної суперечки між ТМК та Державою Україна в особі Фонду державного майна України, зокрема, спроба арешту та примусового продажу літака АН-124 «Руслан». Літак знаходився в державній власності та був закріплений за АНТК на праві господарського відання. Канадський суддя зосередився на питанні розщеплення власності за правомочностями та ухвалив, що адекватною ме­тодологією для аналізу режиму господарського відання України є аналогічний інститут узуфрукта у законодавстві Канади. Внаслідок цього, як зазначено в рішенні, «хоча експерти [з боку] АНТК можуть намагатися представити права держави як такі, що мають чисто адміністративну або наглядову функцію, я не поділяю таку думку. Держава Україна може бути «голим » власни­ком літака, однак таке право несе з собою право відновити повну власність після корпоратизації[АНТК] та право скасувати право господарського відання АНТК, передати літак [у господарське відання іншого суб'єкта] або, як видається, на мою власну думку, просто забрати його (літак) назад" Таким чином,рішенням ви­знано, що з переданням у господарське відання право власності не припиняється; через це майно підпадає під стягнення кредиторами держави {власника), без огляду на те, чи несе такий суб'єкт гос­подарювання відповідальність за зобов'язаннями власника, чи ні.

Існують труднощі практичного характеру, пов'язані з поряд­ком звернення суб'єкта господарювання до суду та розгляду його звернень. Станом на кінець 2009 року, ПІК України не передбачає провадження про встановлення фактів, що мають юридичне значен­ня, хоча проект Господарського процесуального кодексу України, внесений у березні 2008 року в парламент, містить главу 27 (Про­вадження у справах про визнання права та встановлення фактів, що мають юридичне значення).

Сьогодні для встановлення юридичного факту господарським судом суб'єкти господарювання, зазвичай, ініціюють позов будь - якого, навіть абсурдного характеру з тим, щоб суд як другорядне питання розглянув права позивача (відповідача) на майно. Ця обста­вина невигідно відрізняє українські господарські суди від спеціалі­зованих судів інших країн. Наприклад, Арбітражно-процесуальний кодекс Російської Федерації містить відповідний розділ, цілком присвячений процедурам встановлення юридичних фактів.

Підприємство, після передачі майна афілійованій організації, може подати до останньої негаторний або віндикаційний позов, дійсною метою якого є рішення суду про відмову в задоволенні позову і, таким чином, преюдиціальне встановлення факту законності прав нового володаря на майно. Поширеною практикою також є подання пазову щодо примушення органу виконавчої влади (органу місцевого самоврядування) зареєструвати майно на ім'я суб'єкта господарювання. Для цього суб'єкт господарювання подає у відпо­відний орган документи на реєстрацію, дістає письмову відмову «а оскаржує її в господарському суді. При вирішенні питання про законність дій реєстраційного органу, господарський суд змушений розглядати питання законності прав суб'єкта господарювання — фактичного володільця майна та встановлювати такий факт у своєму рішенні.

З 2004 року набувальна давність закріплена в ЦК України як підстава набуття права власності. Право власності на нерухомість, транспортні засоби та цінні напери у зв'язку з надувальною давністю встановлюються рішенням суду (ч. 4 ст. 344 ЦК України). Прямим засобом визнання права власності є встановлення юридичного факту в непозовному порядку. Проте, через зазначені вище недоліки господарсько-процесуального законодавства України, набуття права на майно за набувальною давністю для суб'єкта господарювання час може відбуватися виключно через позовне провадження.

Контрольні запитання:

1. Дайте визначення та назвіть види правового режиму майна суб'єктів господарювання.

2. Що таке цілісний майновий комплекс підприємства і яке він має значення для господарської діяльності? Які фонди виділяють у цілісному майновому комплексі?

3. Чому право власності є основним речовим правом у сфері гос­подарювання?

4. Які об'єкти права власності передбачені законодавством України?

5. Що таке промислова власність?

6. У чому полягають особливості права господарського відання та оперативного управління в порівнянні з правом власності?

7. Які речові права, не передбачені Господарським кодексом України, можуть бути застосовані у сфері господарювання?

8. Якими є функції статутного капіталу?

9. Охарактеризуйте основні способи захисту речових прав суб'єктів господарювання.

10. Які види позовів можуть подавати суб'єкти господарювання з метою усунення перешкод щодо здійснення своїх речових прав?