Об'єднання підприємств

Об'єднанням підприємств є господарська організація, утворе на у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних і соціальних завдань (ст. 118 ГК України). Регулювання правових засад утворення і функціонування об'єднань підприємств здійснює глава 12 ГК України.

Об'єднання підприємств є юридичною особою. Підприємства - учасники об'єднання зберігають статус юридичної особи незалежно від організаційно-правової форми об'єднання, і на них поширю­ються положення відповідних законів про регулювання діяльності підприємств.

Об'єднання підприємств утворюються підприємствами на добро­вільних засадах або за рішенням органів, які відповідно до закону мають право їх утворювати. Таким чином, об'єднання підприємств можна класифікувати на договірні і наказні утворення.

Залежно від того, який установчий документ визначає взаємо­відносини учасників об'єднання (установчий договір або статут), їх можна класифікувати на договірні (асоціація, корпорація) і ста­тутні (консорціум, концерн).

Залежно від характеру взаємовідносин між об'єднанням та його членами розрізняють об'єднання координаційного і субординаційного типу. Перші займаються координацією основної господарської діяльності членів об'єднання і можуть виконувати одну або декілька виробничо-господарських і управлінських функцій у відношенні до них (асоціація, корпорація та інші об'єднання з координаційним характером зв'язків). Другі спеціалізуються на управлінні підпри­ємствами, що входять до складу об'єднання (концерни, державні об'єднання та ін.).

До об'єднань можуть входити підприємства, створені за законо­давством інших держав, а підприємства України можуть входити до об'єднань, утворених на території інших держав.

Майно об'єднання, внесене його учасниками, відбивається на його балансі. До складу майна господарського об'єднання не входить майно членів цього об'єднання.

Об'єднання підприємств не відповідає за зобов'язаннями його учасників, а підприємства-учасники не відповідають за зобо­в'язаннями об'єднання, якщо інше не передбачене договором або статутом об'єднання.

Господарські об'єднання мають найвищі органи управління (за­гальні збори учасників) і утворюють виконавчі органи, передбачені статутом такого об'єднання.

Учасники об'єднання можуть вносити на умовах і в порядку, пе­редбачених його установчими документами, майнові внески (вступ­ні, членські, цільові і т.ін.). Підприємства-учасники об'єднання можуть вийти з його складу із збереженням взаємних зобов'язань і укладених договорів з іншими суб'єктами господарювання. Май­но, яке залишилося після припинення діяльності господарського об'єднання, розподіляється між підприємствами і організаціями, які входили до нього.

Господарські об'єднання утворюються у вигляді асоціацій, кор­порацій, консорціумів, концернів та інших об'єднань підприємств, передбачених законодавством.

Особливим правовим статусом володіють державні і комунальні господарські об'єднання.

Державне (комунальне) господарське об'єднання — об'єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємства­ми за рішенням Кабінету Міністрів України, міністерств або інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що ство­рюють об'єднання, або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування. Такі об'єднання утворюються переважно у формі корпорацій або концернів, незалежно від найменування об'єднання (комбінат, трест і т.ін.).

Підприємство, яке входить до складу такого об'єднання, не має права без згоди об'єднання виходити з його складу, а також об'єднувати на добровільних засадах свою діяльність з іншими суб'єктами господарювання і ухвалювати рішення про припинення своєї діяльності.

Розглянемо різні види об'єднань підприємств.

Асоціація — це договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або декількох виробничих і управлін­ських функцій, розвитку спеціалізації 1 кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових і матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації.

Асоціація—найбільш поширена форма господарських об'єднань, яка відрізняється від концерну і корпорації невисоким рівнем цен­тралізації, а від консорціуму - широкою спрямованістю. Позитивна риса асоціації — те, що її учасники не обмежуються в можливостях вступу до інших асоціацій та господарських об'єднань.

В рамках асоціацій їх учасники зазвичай координують виконан­ня окремих своїх завдань або спільно здійснюють тільки частину не основних функцій. Таке обмеження зв'язку між учасниками уне­можливлює взаємну майнову відповідальність за боргами учасників і асоціації загалом. З іншого боку, це робить можливою участь тієї самої юридичної особи в різних асоціаціях.

Управління в асоціації може здійснюватися як спеціально ство­реними органами управління, так і головною юридичною особою (з відома учасників). Орган управління, що створюється в асоці­ації, для учасників в основному є інформуючим, координуючим центром, який забезпечує узгоджені дії з окремих видів діяльнос­ті, Він може бути і центром, який акумулює грошові кошти для здійснення інвестицій і загальних завдань.

З метою забезпечення захисту конкуренції і недопущення її не­правомірного обмеження Антимонопольним комітетом України розроблені Принципи забезпечення відповідності антимонополь­ному законодавству утворення та діяльності асоціації підприємців.

Об'єднання підприємців в асоціацію з урахуванням цих Прин­ципів розглядається Антимонопольним комітетом України як здійснення підприємцями їх законного права на договірне добро­вільне об'єднання з метою, визначеною в ч.І ст. 118 ГК України, і у вигляді, який не суперечить антимонопольному законодавству, тобто без створення монопольного утворення, монополізації ринків і без обмеження конкуренції. Принципи застосовуються до асоціацій, що створюються підприємцями, які є конкурентами, або підприєм­цями, які не є конкурентами, проте їх об'єднання на інших умовах, ніж визначено в Принципах, може привести до появи монопольного утворення, монополізації ринку, обмеження конкуренції.

Найбільш характерними видами координаційної діяльності і функцій асоціації, які не призводять до створення монопольних утворень, монополізації ринків, обмеження конкуренції, є:

а) забезпечення учасників асоціації інформацією щодо технічних розробок, промислових стандартів, тощо;

б) надання учасникам послуг, які найефективніше можуть на­даватися на галузевому рівні або централізовано (зокрема, таких, як юридичні консультації, допомога в здійсненні експорту, страху­вання, кредитування, навчання);

в) затвердження норм поведінки асоціації, її учасників або прий­няття внутрішнього кодексу поведінки з урахуванням вказаних Принципів. Метою норм є стимулювання кращої підприємницької політики учасників, справедливе поводження із споживачами, до­тримання правил і чесних звичаїв у підприємництві;

г) підтримка інтересів учасників у державних органах; коорди­нація спільних розробок і досліджень.

На підставі відповідних норм чинного законодавства в установ­чих документах асоціації можуть бути передбачені додаткові до­пустимі види діяльності асоціації, які пов'язані з особливостями функціонування галузей, ринків, їх сегментів, зокрема, їх дер­жавним регулюванням і контролем, особливостями промислової політики в галузі.

Зміни в установчих документах асоціації, які призводять до пере­реєстрації асоціації відповідно до ч. 14 ст. 58 ГК України, попередньо обов'язково узгоджуються з Антимонопольним комітетом України.

Корпорацією визнається договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, з делегуванням ними окремих повноважень, що стосуються централізованого регулювання діяльності кожного ^ з учасників, органам управління корпорації. Члени корпорації зберігають виробничо-господарську самостійність, але за певним колом питань відповідно до договору підкоряються єдиному центру ухвалення господарських рішень.

Слід зазначити, що корпорація виконує лише ті функції і здій­снює ті повноваження, які добровільно передані їй учасниками.

Важливою рисою корпорації є також те, що вона не може розпо­ряджатися майном підприємств, які входять до її складу на правах засновників.

У господарській практиці розрізняють корпорації, що створю­ються підприємствами на основі договору, і корпорації, що створю­ються за рішенням уряду або Президента України. В останньому випадку корпорації виступають як правонаступники міністерств, департаментів, тощо. Такі корпорації створюються на добровільних засадах і об'єднують державні підприємства за галузевою ознакою або єдиним технологічним циклом, проте до їхнього складу можуть

входити інші підприємства, господарські організації й об'єднання незалежно від форми власності¹.

Концерном визнається статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінан­сової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концер­ну наділяють його частиною своїх повноважень, зокрема, правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами й організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.

Головна особливість концерну — фінансова залежність учасників об'єднання і централізація широкого кола функцій. Учас­ники наділяють концерн правом вирішувати питання, пов'язані з матеріально-технічним забезпеченням, збутом продукції та інші важливі питання.

Властива концерну централізація значної частки виробничо- господарських функцій і здійснення всіма його учасниками єдиної політики у межах концерну призводить до наділення його широким колом власних повноважень здійснення виробничої діяльності, зо­крема щодо створення централізованих фінансових фондів, нових суб'єктів господарської діяльності на користь учасників концерну.

Тому ГК України встановив заборону для учасників концерну бути учасниками інших концернів, проте вони мають право бути членами різних асоціацій. Жорсткий зв'язок учасників у концерні створює умови для існування додаткової майнової відповідальності учасників за його зобов'язаннями загалом, про що можуть домови­тися учасники концерну.

Консорціум — тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної загальної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних про­ектів тощо). Консорціум використовує грошові кошти і ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, в порядку, ви­значеному його статутом, а після досягнення мети його створення припиняє свою діяльність (ліквідовується або перетворюється на інший вид об'єднання).

У зв'язку з цим консорціуми не допускають високого рівня централізації і концентрації управління. Вступаючи до складу об'єднання, його учасники не лише зберігають права юридичних осіб, але і можливість вільного виходу з нього.

Слід розрізняти господарські об'єднання і господарські това­риства. Вони володіють низкою загальних рис:

- основою їх створення є договір (угода) Учасників та/або статут;

- статутний фонд формується за рахунок коштів засновників (учасників);

- їх члени, як правило, беруть участь в управлінні таким утво­ренням.

Відмітними рисами об'єднань підприємств є:

а) різні джерела правового регулювання;

б) наявність у статусі об'єднання координаційної і управлінської компетенції щодо підприємств-учасників, що відсутнє в господар­ських товариствах;

в) завдання господарського товариства, як правило, не перети­наються з основною господарською діяльністю його засновників. Об'єднання створюється в цілях постійної координації (управління) основної господарської діяльності його учасників;

г) майно господарського товариства може належати йому лише на праві власності, а господарське об'єднання може бути наділене також правом господарського ведення або оперативного управління.

Наразі в літературі наголошується, що законодавство не дозволяє провести достатньо чітку грань між поняттями господарських това­риств і господарських об'єднань, оскільки функції господарського товариства, що реалізуються, наприклад, в холдингу, аналогічні більшості функцій господарських об'єднань.

Згідно зі ст. 126 ГК України сформована ще одна форма об'єднань підприємств — асоційоване підприємство. Це група суб'єктів гос­подарювання — юридичних осіб, пов'язаних між собою відносинами економічної та/або організаційної залежності у формі участі в ста­тутному фонді та/або управлінні. Залежність між асоційованими підприємствами може бути простою і вирішальною.

Проста залежність виникає у випадку, якщо один з них має можливість блокувати прийняття іншою (залежною) особою рішень, які повинні прийматися відповідно до закону та/або установчих документів цього підприємства кваліфікованою більшістю голосів.

Вирішальна залежність виникає у випадках, коли між підпри­ємствами встановлюються стосунки контролю-підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючого підприємства в статут­ному фонді та/або загальних зборах або інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства, зокрема, володіння контрольним пакетом акцій.

Стосунки вирішальної залежності можуть встановлюватися за умови відповідного погодження з боку Антимонопольного комітету України. Наявність простої або вирішальної залежності має бути за­значена у відомостях державної реєстрації залежного підприємства і надрукована в засобах масової інформації".

Згідно з ч. 5 ст.126 ГК України під холдинговою компанією розуміється публічне акціонерне товариство, що володіє, користується і розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств (крім пакетів акцій, що перебувають у державній власвості). Особ­ливості правового статусу холдингів визначається Законом «Про холдингові компанії в Україні» від 16.03.2006 р. Між холдинговою компанією та її дочірніми підприємствами встановлюються від­носини контролю-підпорядкування і на цих засадах — відносини економічної залежності.

Дочірні підприємства, залежні від холдингової компанії або створюючі ПФГ, залишаються юридично самостійними учасника­ми, проте пов'язані відносинами організаційно-економічної залеж­ності. Холдинг — головний суб'єкт частіше є «фінансовим центром і мозком» економічного об'єднання, причому даний суб'єкт, хоча і може, але найчастіше сам господарської діяльності не здійснює.

Для виділення групи суб'єктів в холдинг необхідно, щоб еконо­мічне об'єднання характеризувалося наступними ознаками:

--холдинг — головний суб'єкт має бути власником акцій інших учасників групи;

--пакет акцій, що належить холдингу — головному суб'єктові, дає можливість контролювати інших учасників групи;

--учасники групи, контрольовані холдингом, мають бути юри­дично самостійними особами;

--представники дочірніх підприємств можуть і не брати участі в управлінні справами холдингової компанії;

--право вільного виходу мають тільки засновники холдингу, а не його учасники — дочірні підприємства, хоча може скластися ситуація, коли засновник і учасник є однією особою. В даному ви­падку вихід здійснюватиметься згідно зі статутом холдингу;

--холдинг, за своєю суттю, може виступати як підприємство і як орган господарювання, що здійснює управління діяльністю під­леглих йому дочірніх підприємств.

Холдингова компанія може переслідувати різні цілі. Найваж­ливішими з них є:

а) розширення масштабів комерційних операцій шляхом ство­рення нових фірм і придбання контролю над вже існуючими;

б) узгодження виробничих, інвестиційних і збутових програм реалізації дочірніх підприємств;

в) оптимізація оподаткування;

г) розподіл господарських ризиків між різними дочірніми фір­мами тощо.

В Україні спеціальній регламентації піддається діяльність холдин­гів, що створюються на базі державних підприємств: до них застосо­вується Указ Президента «Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації» від 01.05.94 р. № 224/94.

Холдингові компанії створюються у формі публічного акціонер­ного товариства шляхом об'єднання в статутному фонді контроль­них пакетів акцій дочірніх підприємств та інших активів. Таким чином, дочірнє підприємство — це господарюючий суб'єкт, кон­трольним пакетом акцій якого володіє холдингова компанія.

Контрольний пакет акцій — це кількість акцій (пай, частка ста­тутного фонду), яка дає право холдинговій компанії здійснювати фактичний контроль над господарюючим суб'єктом. Рішення для підтвердження наявності контрольного пакета акцій, якщо його розмір складає менше 51%, приймає Антимонопольний комітет України з урахуванням конкретних особливостей установчих до­кументів і структури статутних фондів підприємств.

Проекти установчих документів і планів розміщення акцій холдингових компаній підлягають узгодженню з АМК України. Це необхідно для того, щоб створення холдингових компаній не при­водило до протизаконної концентрації суб'єктів господарювання. Відповідні питання регламентовані Законом України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 р. (див. докладніше роз­діл 9 підручника).

По суті холдинг виступає як компанія, яка визначає стратегію дочірніх підприємств. Якщо під впливом контролюючого суб'єкта господарювання дочірньою організацією були укладені невигідні для неї угоди або правочини, то контролюючий суб'єкт повинен компенсувати заподіяні дочірньому підприємству збитки. Якщо дочірня організація з вини контролюючої опиниться в становищі неплатоспроможності і буде визнана банкрутом, то субсидіарну від­повідальність перед кредиторами дочірнього підприємства нестиме контролююче підприємство (ст. 126 ГК України).

Своєрідним правовим статусом характеризуються також промислово-фінансова група (ПФГ). Відповідно до ст. 1 Закону "Про промислово-фінансові групи в Україні» від 21.11.95 р. іст. 125 ГК України ПФГ є об'єднанням, в яке можуть входити промислові та інші підприємства, банки, наукові і проектні установи, інші установи і організації всіх форм власності, що створюється за рішенням Кабінету Міністрів України на певний строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України і ви­робництва кінцевої продукції.

Підприємства, які входять до складу ПФГ, пов'язані між собою численними зв'язками фінансової, виробничої, збутової та іншої залежності на підставі договору про спільну діяльність.

Основними цілями створення ПФГ є:

- збереження і розвиток єдиних виробничо-технологічних комп­лексів, продукція яких конкурентоздатна на світовому ринку;

- створення фінансово стійких організаційних структур, здат­них виконувати самофінансування структурних змін;

- здійснення узгодженої міжгалузевої корпоратизації,

Важливо підкреслити, що метою ПФГ в господарських стосун­ках є не отримання прибутку, а реалізація державних програм розвитку економіки, хоча кожен учасник ПФГ однією зі своїх цілей ставить також отримання прибутку. Це означає, що ПФГ орієнтуєть­ся на досягнення вигідного для всіх учасників спланованого вироб­ничого результату. У цьому закладена програмно-функціональна, а не конкретно-комерційна ідея ПФГ.

ПФГ створюються і функціонують з дотриманням вимог законо­давства про захист економічної конкуренції згідно а Положенням про створення (реєстрацію), реорганізацію і ліквідацію промислово- фінансових груп, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.07.96 р. № 781.

ПФГ складається з головного підприємства і учасників.

Головним є підприємство, яке виробляє кінцеву продукцію, здійснює її збут, сплачує податки в Україні і офіційно представляє інтереси ПФГ в Україні та за її межами. У складі ПФГ може бути тільки одне головне підприємство. Учасники ПФГ—підприємство, банк, наукова або проектна установа, організація, створені згідно з законодавством України, або іноземна юридична особа, яка входить до складу ПФГ, виробляє проміжну продукцію або надає банківські чи інші послуги учасникам і головному підприємству ПФГ і має на меті отримання прибутку.

Для створення ПФГ необхідно виконати низку встановлених законодавством умов:

підприємство, установа, організація можуть бути головним підприємством або учасником тільки однієї ПФГ;

у складі ПФГ може бути тільки один банк;

головним підприємством не може бути торговельне, транспорт­не підприємство, підприємство у сфері громадського харчування, побутового обслуговування, матеріально-технічного постачання, банк, фінансово-кредитна установа;

створення ПФГ забороняється у сфері торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, матеріально- технічного забезпечення, транспортних послуг;

керівник головного підприємства одночасно є за посадою пре­зидентом ПФГ.

Взаємні зобов'язання головного підприємства і учасників ПФГ щодо виробництва кінцевої продукції, а також взаємні зобов'язання учасників ПФГ щодо виробництва проміжної продукції оформля­ються відповідно до Генеральної угоди про спільну діяльність ПФГ та двосторонніми угодами. .

ПФГ, до складу учасників якої входять українські та іноземні юридичні особи, має статус транснаціональної ПФГ,

Схожість ПФГ, холдингу й об'єднання підприємств виявляється в тому, що вони створюються на добровільних засадах, здійснюють управління або координацію діяльності своїх учасників, якими можуть бути тільки юридичні особи, зокрема підприємства та інші господарські організації однієї або різних галузей виробництва. Стосовно їх здійснюється антимонопольно регулювання (зокрема, при їх створенні).

Відмінність об'єднань підприємств і ПФГ:

а) господарське об'єднання є юридичною особою, ПФГ такого статусу не має;

б) господарське об'єднання може створюватися як на невизна- чений строк, так і на визначений, але діяльність ПФГ завжди має тимчасовий характер;

в) установчими документами господарського об'єднання є ста­тут і засновницький договір; а в ПФГ відношення між учасниками регулює Генеральна угода про спільну діяльність;

г) ПФГ має специфічний порядок реєстрації, який здійснюється Міністерством юстиції України, а об'єднання підприємств реєстру­ються в загальному порядку;

д) правове положення ПФГ відрізняється від об'єднання також певними вимогами до учасників ПФГ (наприклад, обов'язкова участь банку) і обмеженнями щодо сфер діяльності (заборона на ство­рення ІІФГ у сферах торгівлі, громадського харчування, транспорт­них послуг та ін.), що не характерне для господарського об'єднання.

Згідно зі ст. 127 ГК України об'єднання інтересів підприємств може відбуватися і в інших формах. Зокрема, світовій практиці відомі союзи, картелі, синдикати, корнери, конгломерати, трести.

Окремі автори формою господарського об'єднання називають франчайзинг. Проте, враховуючи вимоги глави 36 ГК України щодо ; договору комерційної концесії, франчайзинг є скоріше формою використання одним суб'єктом прав іншого суб'єкта, ніж формою господарського об'єднання.

Незважаючи на позитивне значення концентрації капіталу у формі господарських об'єднань, воно має і значні негативні на­слідки. Зокрема, міжнародна інтеграція вітчизняних підприємств збільшує залежність української економіки від світових фінансових ринків, погіршує конкурентну позицію вітчизняного бізнесу, що призводить до банкрутства окремих підприємств і цілих галузей, підсилює відтік інтелектуального потенціалу тощо.

§ 14. Суб'єкти некомерційної господарської діяльності (неприбуткові організації)

Поняття суб'єктів некомерційної господарської діяльності варто розглядати з погляду суб'єктного складу некомерційної господарської діяльності, якій присвячена глава б розділу 1 ГК України (ст.ст. 52- 54), поняття непідприємницьких товариств та установ, закріплених у ст.ст. 83,85,86 ЦК України, і поняття неприбуткових організацій, закріплених у податковому законодавстві.

Положення ст. 52 ГК України визначають склад некомерційної господарської діяльності. Некомерційне господарювання — це са­мостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економіч­них, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку. Некомерційна господарська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання державного або комунального секторів економіки в галузях (видах діяльності), в яких забороняється підприємництво, на основі рішення відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування. Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися також іншими суб'єктами господарювання, яким здійснення господарської діяльності у формі підприємництва забороняється законом.

У відповідності зі ст. 85 ЦК України непідпрнємницькими є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його на­ступного розподілу між учасниками.

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. № 334/94 у п.11.1 ст. 7 визначає вичерпний перелік неприбуткових організацій. Зокрема, до неприбуткових установ й організацій належать:

а) органи державної влади України, органи місцевого самовря­дування й створені ними установи або організації, які втримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів;

б) благодійні фонди й благодійні організації, у тому числі гро­мадські організації, створені з метою виробництва екологічної, оздоровчої, спортивної, культурної, освітньої й наукової діяльності, а також творчі союзи й політичні партії, науково-дослідні установи й вищі навчальні заклади III—IV рівнів акредитації, які внесені до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави, заповідники, музеї-заповідники;

в) пенсійні фонди, кредитні спілки;

г) спілки, асоціації й інші об'єднання юридичних осіб, створені для представлення інтересів засновників, які утримуються лише за рахунок внесків таких засновників і не здійснюють господарську діяльність, за винятком одержання пасивних доходів;

д) релігійні організації, зареєстровані в порядку, передбаченому законодавством;

в) житлово-будівельні кооперативи, об'єднання співвласників багатоквартирних будинків, створені в порядку, визначеному за­конодавством ;

ж) професійні спілки, їх об'єднання й організації профспілок.

Виходячи з аналізу даних положень, можна дійти висновку, що суб'єктами некомерційного господарювання є ті суб'єкти, які систематично здійснюють самостійну господарську діяльність, спрямовану на досягнення економічних, соціальних й інших ре­зультатів без мети одержання прибутку. Дані суб'єкти створюються для виконання благодійних, культурних, наукових, управлінських функцій, функцій з охорони здоров'я громадян, задоволення їх духовних й інших нематеріальних потреб, захисту прав і законних інтересів тощо.

Варто звернути увагу, що розподіл суб'єктів господарювання на комерційні й некомерційні пов'язаний не з фактом одержання прибутку, а з метою його одержання, що визначається в установ­чих документах при створенні суб'єкта господарювання. Тому не виключена можливість отримання суб'єктами некомерційного гос­подарювання прибутку (доходу), однак при цьому вони не можуть вільно розпоряджатися ним, розподіляти чистий прибуток між засновниками, а останній повинен спрямовуватися, як правило, на забезпечення статутних цілей діяльності організації.

Майно некомерційним суб'єктам господарювання може належа­ти на праві власності й праві оперативного управління. Зокрема, казенні підприємства володіють, користуються й розпоряджаються державним майном на праві оперативного управління.

Можна погодитися з точкою зору B.C. Щербини з приводу того, що виділення в ГК й інших актах господарського законодавства неприбуткових організацій як самостійних суб'єктів, що можуть здійснювати певні види господарської діяльності, має найбільш важливе значення з погляду оподатковування цих осіб. Для госпо­дарського ж законодавства більш прийнятним є розподіл суб'єктів господарювання залежно від мети їхньої діяльності на підпри­ємницькі (комерційні) і непідприємницькі (некомерційні). Цей висновок підтверджується й нормами ЦК України (ст.ст. 84 й 85).

Особливості створення, державної реєстрації та припинення діяльності суб'єктів некомерційного господарювання окремих організаційно-правових форм регламентується ГК України й низ­кою законів, а також у підзаконних нормативно-правових актах.

Діяльність иекомерційних суб'єктів господарювання регламен­тується окремими законодавчими актами. Зокрема, Законом «Про благодійність та благодійні організації» від 16.09.97 р. № 531/97. Цей Закон встановлює, що основними ознаками благодійних орга­нізацій є: а) недержавна організація, б) мета — здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб; в) неприбутковий характер діяльності. Закон України«Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.91 р. № 987 визначає, що релігійні організації створюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідати й поширювати віру. Вони в порядку, передбаченому законодавством, мають право для досягнення своїх цілей, що закріплені у статуті, засновувати видавничі, поліграфіч­ні, виробничі й інші підприємства, а також благодійні установи. Прибуток від такої діяльності обкладають податками в порядку Й розмірах, встановлених для підприємств громадських організацій. Закон України «Про політичні партії в Україні» від 05.04.2001 р. № 2365 закріплює, що політичні партії не мають права засновувати підприємства й займатися комерційною діяльністю, за винятком продажу пропагандистсько-агітаційних матеріалів і проведення суспільно-політичних заходів.

Крім зазначених вище законів, також дані питання регулюються: законами України «Про професійні спілки, їх правах та гарантії діяльності» від 15.09.99 p. № 1045, «Про кредитні спілки» від 20.12.2001 р. N° 2908, «Про об'єднання співвласників багатоквар­тирного будинку» від 29.11.2001 р. № 2866 тощо.

Всі ці закони поряд з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» також закріплюють некомерційний статус зазначених суб'єктів.

При цьому спеціальний режим оподатковування для некомерційних суб'єктів господарювання в частині звільнення від податку на прибуток виникає з моменту їх включення до Державного реєстру неприбуткових установ і організацій, відповідне положення про який затверджено наказом Державної податкової адміністрації України 232 від 11.07.97 р.

Разом з тим, невключения такої особи до зазначеного Реєстру не означає відсутність у нього некомерційного статусу. Як справедливо відзначив у цьому зв'язку Вищий господарський суд України, пере­глядаючи в касаційному порядку справу за участю некомерційної організації як відповідача, «сам по собі факт невнесення відпо­відача до Реєстру неприбуткових організацій може свідчити про порушення встановленого порядку реєстрації, однак не нівелює статусу відповідача як некомерційної організації й не є свідченням прибуткової діяльності відповідача».

За характером здійснюваної діяльності зазначені суб'єкти істотно відрізняються один від одного. Переважна більшість таких органі­зацій виступає пасивним учасником у господарських відносинах, як правило, тільки одержуючи товари й послуги від суб'єктів підпри­ємництва. В основному їхня діяльність опосередкована соціальними Цілями, як, наприклад, задоволення потреб власних членів у сфері культури, спорту, дозвілля й т.ін., залучення уваги громадськості до різних проблемних питань функціонування суспільства й держави, що характерно для громадських організацій; надання благодійними фондами допомоги нужденним категоріям населення за рахунок внесків, безповоротної фінансової допомоги, пожертвувань; захист професійними спілками трудових і соціально-економічних прав й інтересів своїх членів.

Однак діяльність інших некомерційних суб'єктів спрямована, насамперед, на досягнення конкретного економічного ефекту у ви­гляді, наприклад, утримання та обслуговування нерухомого майна, що є основним видом діяльності об'єднань співвласників багатоквар­тирних будинків, будівництва житла — для житлово-будівельних кооперативів, кредитування й надання фінансових послуг — для кредитних спілок тощо.

Контрольні запитання:

1 У чому полягає поняття суб'єкта господарського права?

2 Як співвідносяться поняття суб'єкта підприємництва, суб'єкта господарювання й учасників відносин у сфері господарювання?

3 Назвіть ознаки і види суб'єктів господарювання.

4 У чому полягає правовий статус громадян — підприємців?

5 Що таке підприємство як основний господарюючий суб'єкт?

6 Які види підприємств передбачені законодавством України?

7 Визначте склад установчих документів суб'єктів господарю­вання.

8 У чому полягає правовий статус державних і комунальних унітарних підприємств?

9 Охарактеризуйте правовий статус казенних підприємств.

10 Дайте визначення й назвіть основні ознаки кооперативу як підприємства колективної власності.

11 Назвіть загальні етапи історії виникнення господарських товариств.

12 У чому полягає сутність і співвідношення різних видів гос­подарських товариств?

13 Визначте правовий статус акціонерного товариства.

14 У чому полягає відмінність правового статусу товариств з обмеженою й додатковою відповідальністю?

16. Назвіть основні ознаки повного й командитного товариства.

17 Яке місце господарських об'єднань у системі організаційно- правових форм господарювання?

18 Охарактеризуйте поняття суб'єкта некомерційної господар­ської діяльності (неприбуткової організації).