Особливості культури східних слов’ян: міфологічні та релігійні уявлення, побут і повсякденне життя

Доба VI – IX ст. в історії східного слов’янства характеризується глибокими якісними суспільними змінами, визріванням та становленням тих факторів суспільного життя, що сприяли в IX ст. виникненню Давньоруської держави на теренах Східної Європи.

Соціально-економічна сфера. Як правило, слов’янські поселення мали площу 1 – 2,5 га і розташовувалися на південних схилах річок та інших водоймищ цілими групами недалеко одне від одного. Житлом для людей служили напівземлянки або землянки із плетеними чи зрубними стінами й вогнищем, а з V ст. – пічкою-кам’янкою.

Система господарювання східних слов’ян ґрунтувалася головним чином на землеробстві. Допоміжну роль відігравали розвинуте скотарство та сільські промисли. Протягом VII – IX ст. значно вдосконалюється техніка землеробства. Саме на цей час припадають поява і поширення залізних наральників, серпів, кіс-горбуш, мотик, ручних жорен. Розширюється асортимент вирощуваних злаків, починають активно культивуватися пшениця, жито, ячмінь, овес. Археологічні знахідки зерен ярих й озимих культур свідчать про застосування двопільної системи землеробства.

Підвищення продуктивності праці й зростання виробництва додаткового продукту сприяли кардинальним змінам у соціальній сфері. Земля, насамперед орні ділянки, і результати праці на ній усе частіше почали переходити у власність окремих сімей, які ставали своєрідними господарськими одиницями суспільства. Поступово розгортається процес розпаду родових патріархальних зв’язків та відбувається перехід до сусідської територіальної общини.

Розвиток продуктивних сил сприяв соціальному розшаруванню, розкладу родо-общинного ладу, формуванню феодальної системи. Військова і племінна знать дедалі більше концентрує у своїх руках гроші, цінності, багатства, використовує працю рабів та збіднілих общинників (смердів). На цьому ґрунті спочатку зароджується, а потім поглиблюється класова диференціація – землевласники перетворюються на феодалів, а вільні общинники трансформуються на феодальнозалежне населення, що створює передумови для активного державотворчого процесу.

У IV – VII ст. у східнослов’янських племен значного поширення набувають ремесла – залізообробне, ювелірне, косторізне, гончарне та ін. Найрозвинутішими були залізодобування і металообробка, тобто саме ті галузі, що визначали рівень розвитку суспільства, його здатність до прогресивних змін, адже саме від них залежав стан двох основних життєзабезпечуючих сфер – землеробства й військової справи.

На цьому етапі металургія відокремлюється від ковальства, помітно розширюється асортимент залізних виробів (понад 30 назв), удосконалюється технологія, якість продукції підвищується.

Прогресивні зміни в розвитку ремесла зумовили поглиблення суспільного поділу праці, обміну як між общинами, так і в середині общин, що сприяло активізації торгівлі та виникненню й зростанню кількості постійних поселень, у котрих відбувався міжобщинний обмін, – “градів”.

Відокремлення ремесла від сільського господарства, зародження товарного виробництва в VIII – X ст. сприяли активізації не тільки внутрішнього обміну, а й розширенню зовнішньої торгівлі. Особливо жвавими були торговельні зв’язки з Великою Моравією, Болгарією, Хозарією, Візантією та іншими країнами. Розширення торгівлі, з одного боку, – збагачувало слов’янську родоплемінну знать, посилювало диференціацію суспільства, з іншого – надзвичайно гостро ставило питання про захист важливих торговельних шляхів і створення власної державності. До того ж торгівля сприяла державотворчому процесу, ніби “зшиваючи” в одне ціле строкаті клаптики земель слов’янських сусідських територіальних общин.

Політична сфера. Своєрідним фундаментом перших протодержав у Східній Європі були великі союзи слов’янських племен – дулібів, полян, волинян. Поступово з розкладом родоплемінного ладу і появою класів у VIII – IX ст. набирає силу процес об’єднання окремих племен та їхніх союзів (Додаток 21). Саме на цьому ґрунті й виникають державні утворення – племінні князівства та їхні федерації. За свідченням арабських авторів, уже у VIII – IX ст. існувало три осередки східнослов’янської державності: Куявія (земля полян з Києвом), Славія (Новгородська земля) й Артанія (Ростово-Суздальська, а можливо, Причорноморська і Приазовська Русь). Найбільшим було державне об’єднання, яке літописець називає Руською землею (арабські автори асоціюють його з Куявією) з центром у Києві. Як уважають фахівці, саме воно й стало тим територіальним та політичним ядром, навколо якого зросла Давньоруська держава.

Показово, що існування ранньодержавного осередка в дніпровських слов’ян з єдиновладним правителем на чолі підтверджується численними вітчизняними і зарубіжними джерелами. Зокрема, французька урядова придворна хроніка “Бертинські аннали” повідомляє про послів “народу Рос”, які 839 р. прибули до імператора франків Людовика Благочестивого в Інгельгейм.

У V – VI ст. суспільний лад слов’ян перебував на стадії становлення, відбувався перехід від первісно-родового до класового суспільства. Це була доба військової демократії, суть якої полягала в тому, що реальна влада належала племінним зборам, а не концентрувалася в руках знаті (старійшин та князів). Проте з часом глибокі зміни в суспільному житті, що відбулися в VII – IX ст., підштовхнули процес державотворення. Становлення державності східних слов’ян логічно випливало з їхнього суспільного розвитку:

1) еволюція родоплемінної організації, збільшення об’єднаних територій, постійна воєнна активність зумовили необхідність переходу до нових методів і форм управління. Роль народних зборів поступово занепадає. На передній план у політичному житті дедалі впевненіше виходить князівська влада (спочатку виборна, а пізніше – спадкова);

2) зростаюча зовнішньополітична активність перших осередків державності. Посилення соціально-політичної ролі князівської влади сприяли виділенню дружини на чолі з князем у відособлену привілейовану корпорацію професійних воїнів, що стояла поза общиною і над нею. Будучи спочатку лише силовою опорою для князів та племінної аристократії, дружина з часом перетворилася на своєрідний самостійний орган публічної влади;

3) прогресуюча соціальна диференціація суспільства зумовила появу постійних органів примусу.

Сфера культури та побуту. Протягом усього І тис.н.е. матеріальна культура східних слов’ян зберігала спільні риси. Тенденції до формування спільної матеріальної культури посилювалися спільністю діалектних говорів, створюючи сприятливий ґрунт для консолідації слов’ян.

Аграрна культура слов’ян визначила всю систему слов’янського світосприймання, культурних пріоритетів та соціальної організації. Землеробська сутність ментальності українців проявляється, зокрема, в їхній космогонії (тільки в українців існує міф про “земне” походження людини: чоловіка Бог зліпив із землі, а жінку – з тіста), в легендах про божественне походження землеробських знарядь праці, в особливо розвиненому культі хліба, в обожнюванні селянської праці (показовим може бути такий колядковий сюжет: Бог зі святим Петром орють ниву, а Божа Матір носить їм їсти).

Основою релігії давніх слов’ян було обожнювання сил природи, славлення радості життя, вшанування культури предків. Слов’яни створили цілісну світоглядну систему, яка дістала назву язичництва – вшанування сил природи, вірування у надприродні властивості речей і явищ природи.

Розселення слов’ян з праслов’янської території по Центральній і Східній Європі від Ельби до Дніпра й від південних берегів Балтійського моря до півночі Балканського півострова вплинуло на розвиток варіантів загальнослов’янської міфології: міфології балтійських слов’ян, міфології східних слов’ян, південнослов’янських племен. Етнографія дає змогу побачити залишкові форми давніх слов’янських обрядів і звичаїв, вивчити їх змістове наповнення. Фольклористика дає можливість пізнати слов’янську язичницьку духовну культуру через казки, перекази, легенди, обрядові пісні тощо. Різні аспекти слов’янського язичництва досліджували М.Костомаров, І.Срезневський, В.Іванов, В.Топоров, М.Толстой.

Серед образів слов’янської міфології виділяються Даждьбог, Сварог, Перун, Волос, Стрибог, Подага, Жива, Лада, Мокоша, Хорс, Ярило, Чур, Род і Рожаниця. Житлом богів були гори, скелі, ліс. Сварог – Бог небесного вогню й захисник шлюбу, покровитель сімейного начала: вогонь та шлюб у первісному побуті перебували у близьких стосунках. Від Сварога походять інші Боги – Сварожичі. Даждьбога слов’яни розуміли як джерело всіх можливих благ, як вихідний першопочаток життя взагалі. Це Бог земного достатку, символ урожаю. Найбільше звернень до Даждьбога збереглося у хліборобських піснях. Ярило – Бог весняного сонця, Бог кохання, юнацької свіжості, сили та хоробрості. Стрибог – Бог неба, повітря, вітру. Він приносить і довгожданий дощ, і швидкі бурани. Богиня Лада вважалася у слов’ян покровителькою кохання й шлюбу, богинею юності, краси і плодючості. Дочка її, Леля, асоціювалася з весною, розквітом оновленої природи. Волос був Богом багатства, скотарства, пошанування та правильного використання багатств і сил природного світу. Мокоша – покровителька жіночої роботи, прядіння та ткацтва, мати врожаю, жіночої життєвої сили.

Отже, зміни, що відбулися в суспільному житті східних слов’ян у VI – IX ст. (удосконалення техніки та технології землеробства, піднесення ремесла, пожвавлення торгівлі, розклад родово-общинного ладу, класова диференціація, виділення дружини на чолі з князем у відособлену привілейовану корпорацію, формування спільної культури, поява перших протодержав) сприяли створенню фундаменту, на якому в IX ст. зросла могутня будова Давньоруської держави.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть основні періоди розвитку культури на території України у найдавніші часи.

2. Визначте сутність і значення неолітичної революції в історії людства.

3. Схарактеризуйте господарство, побут і духовний світ трипільців.

4. Поясніть термін „скіфський звіриний стиль”.

5. Чому скіфська пектораль поряд із скарбами Тутанхамона стала головною археологічною знахідкою ХХ ст.?

6. Розкрийте політичний устрій, систему господарювання та особливості культури грецьких міст-полісів.

7. Руїни якого давньогрецького міста знаходяться поблизу міста Севастополь?

8. Проаналізуйте соціальний устрій, тип поселень і спосіб господарювання східних слов’ян.

9. Назвіть особливості міфологічних і релігійних уявлень східних слов’ян.

10. Дайте визначення поняття „язичництво”.

Тестові завдання

1. Первісна людина з’явилася на території сучасної України близько:

а) 2 млн. років тому;

б) 1 млн. років тому;

в) 500 тис. років тому;

г) 150 тис. років тому.

2. Поява дистанційного індивідуального полювання за допомогою винайдення лука і стріли – це характерна риса епохи:

а) палеоліту;

б) мезоліту;

в) неоліту;

г) енеоліту.

3. Яке явище називають “неолітичною революцією”:

а) перехід від матріархату до патріархату;

б) початок виготовлення людиною мідних знарядь праці;

в) появу першого сплаву металів – бронзи;

г) перехід від привласнювальних форм господарювання до відтворювальних?

4. У який період первісної епохи Україна набуває ознак, що й донині притаманні українському народові:

а) трипільський період;

б) скіфський період;

в) антський період;

г) сарматський період?

5. Уперше назва кімерійців з′являється в джерелі:

а) “Історія” Геродота;

б) “Гетика” Йордана;

в) “Одіссея” Гомера;

г) “Велика Скітія” Паїка.

6. Скіфська золота пектораль була знайдена у кургані:

а) Мельгунівський;

б) Ульський;

в) Товста могила;

г) Соколова Могила?

7. Що з наведеного стосується історії скіфських племен:

а) налагодження торговельних зв’язків із грецькими містами-колоніями;

б) утвердження монотеїстичної релігії;

в) високий рівень благоустрою міст;

г) витіснення на Кримський півострів сарматськими племенами;

д) високий рівень освіченості населення;

е) основа господарства – орне рільництво;

ж) панування в образотворчому мистецтві “звіриного стилю”?

8. Оберіть рядок, у якому подано лише грецькі міста-колонії на території сучасної України:

а) Керкинітида, Неаполь Скіфський, Пантикапей, Тіра;

б) Херсонес Таврійський, Ольвія, Мілет, Фанагорія;

в) Танаїс, Тіра, Пантикапей, Ольвія;

г) Ольвія, Керкинітида, Пантикапей, Феодосія.

9. Установіть послідовність панування кочовиків на території сучасної України:

1) скіфи а);

2) гуни б);

3) кімерійці в);

4) сармати г).

10. Установіть відповідність між поняттями та визначеннями, що характеризують духовну культуру на українських землях у найдавніші часи:

ТЕМА 3. КУЛЬТУРА КИЇВСЬКОЇ РУСІ

ПЛАН

1. Витоки культурного процесу Київської Русі. Прийняття християнства та його вплив на розвиток культури.

2. Розвиток освіти в Київській Русі.

3. Поява писемної літератури: основні види та жанри.

4. Особливості розвитку архітектури.

5. Види і жанри образотворчого мистецтва. Декоративно-ужиткове мистецтво.

6. Особливості музичного мистецтва.

7. Внесок Київської Русі у розвиток світової культури.

ЛІТЕРАТУРА

1. Асєєв Ю. Мистецтво стародавнього Києва / Ю. Асєєв. – К.: Мистецтво, 1969. – 236 с.

2. Баран В.Д. Походження українського народу / В.Д. Баран, Я.В. Баран – К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського, 2002. – 403 с.

3. Бунятун К.П. На світанку історії / К.П. Бунятун, В.Ю. Мурзін, О.В. Симоненко – К.: Альтернативи, 1998. – 336 с.

4. Воропай О. Звичаї нашого народу: етнографічний нарис / Олекса Воропай. – К.: Оберіг, 1993. – 589 с.

5. Горбаченко Т.Г. Вплив християнства на становлення писемної культури Русі-України: релігієзнавчо-філософський аспект / Т.Г. Горбаченко. – К.: Видавничий дім „Академія”, 2001. – 272 с.

6. Попович М.В. Нарис історії культури України: навчальний посібник / М.В. Попович. – К.: АртЕк, 2001. – 728 с.

7. Рыбаков Б.А. Из истории культуры Древней Руси / Б.А. Рыбаков. – М.: Изд-во Московского университета, 1984. – 241 с.

8. Толочко П.П. Київська Русь / П.П. Толочко. – К.: Абрис, 1996. – 360 с.

9. Українська та зарубіжна культура: навчальний посібник / М.М. Закович, І.А. Зязюн, О.М. Семашко та ін.; за ред. М.М. Заковича. – Київ: Т-во „Знання”, КОО, 2000. – 622 с.

10. Чмихов М.О. Археологія та стародавня історія України / М.О. Чмихов, Н.М. Кравченко, І.Т. Черняков – К.: Либідь, 1992. – 375 с.