Родини ортоміксовірусів і параміксовірусів

До родини Orthomyxoviridae (orthos - правильний, myxa - слиз) належать віруси грипу А, В, С.
Вірус грипу має сферичну форму, його розміри 80-120 нм. Геном утворений однонитковою РНК. За внутрішнім нуклеопротеїдним антигеном розрізняють три типи вірусів грипу - А, В, С, які можна визначити в РЗК. У вірусу типу А людини є три різновидності гемаглютиніну (Н1, Н2, Н3) і дві - нейрамінідази (N1, N2). Залежно від їх комбінацій, виділяють підтипи вірусів грипу А H1N1, H2N2, H3N2. Їх визначають у реакції гальмування гемаглютинації (РГГА) з відповідними сироватками. Гемаглютинин розпізнає клітинний рецептор, забезпечує проникнення вірусу в клітину, визначає мінливість вірусу та має імуногенні властивості. Нейрамінідаза забезпечує вірусемію та також визначає мінливість вірусу грипу. Вірус грипу А дуже мінливий. У середньому через 10 років з’являється новий антигенний варіант, що призводить до виникнення чергової глобальної епідемії захворювання.

Віруси грипу легко культивуються в курячих ембріонах і різноманітних культурах клітин. Максимальне накопичення вірусів відбувається через 2-3 дні.

У зовнішньому середовищі вірус швидко втрачає інфекційність через висушування. При низькій температурі в холодильнику зберігається протягом тижня, при -70° С - значно довше. Нагрівання призводить до його інактивації через кілька хвилин. Під впливом ефіру, фенолу, формаліну швидко руйнується.

Грип характеризується масовістю захворювань, які можуть охопити

10 - 50 % населення. Такі спалахи грипу А виникають кожні 1-2 роки в зимовий період. Епідемії грипу В реєструються кожні 3-4 роки. Резервуаром вірусу є хворі люди і вірусоносії. Проте в природі віруси можуть тривалий час перебувати в організмі свійських і диких тварин і птахів. Людина заражається повітряно-краплинним шляхом. Інкубаційний період триває 1-2 дні. Віруси перебувають у носоглотці за 1-2 дні до початку хвороби і стільки ж після появи перших симптомів. У цей час людина найбільш заразна при чханні, кашлі, розмові. Вірус може проникати в кров і розноситись по тканинах і органах.

Особливості патогенезу і клінічної картини. Інкубаційний період короткий — 1—2 доби. Вірус адгезується і проникає у клітини епі­телію верхніх дихальних шляхів (переважно трахеї), де він репро­дукується і руйнує інфіковані клітини, що клінічно проявляється сухим болючим кашлем. Потім вірус проникає у кров — розвиваєть­ся вірусемія. Розмноження вірусу у клітинах ендотелію капілярів призводить до підвищення проникності їх стінок. У тяжких ви­падках утворюються великі геморагії в легенях, міокарді й інших внутрішніх органах, інколи розвивається набряк легень, мозку, що призводить до летального наслідку. Продукти розпаду клітин про­никають у кров, спричинюють сильну інтоксикацію і підвищен­ня температури тіла до 38—39 °С. Період гарячки триває 3—5 діб і супроводжується болем у м’язах, нежитем, загальною слабкістю, кашлем, головним болем. Вірус грипу А нейротропний, тому, осо­бливо у дітей, можливі неврологічні симптоми (судоми, затьмарен­ня свідомості). У патогенезі захворювання важливу роль відіграє інтоксикація й дія нейрамінідази, яка зменшує в’язкість слизової плівки, оголюючи рецептори епітеліальних клітин. Це сприяє розповсюдженню вірусів у трахею й бронхи, ушкодженню миготливого епітелію, проникненню вторинної мікрофлори - стафілококів, стрептококів, пневмококів. клебсієл та ін. В такому разі виникають такі ускладнення як пневмонія, бронхіт, плеврит, отит, менінгіт, енцефаліт.
Важливу роль в постінфекційному імунітеті відіграють IgA, інтерферон, антитіла проти гемаглютиніна й нейрамінідази. Несприйнятливість до вірусу грипу типу А триває 1-2 роки, типу В - 3-5 років, типу С - протягом усього життя.
Лабораторна діагностика Для дослідження відбирають змив із носоглотки, виділення з носу, мокротиння. Для дослі­дження використовують декілька методів.

Експрес-діагностику проводять шляхом імунофлуоресцентної мікроскопії мазків із носа і носоглотки. В уражених клітинах вірус у перші 3 дні міститься в цитоплазмі.

Вірусологічний метод ґрунтується на зараженні курячих ембрі­онів або культур клітин. Метод більш ефективний у перші дні хво­роби. Для індикації вірусів алантоїсну рідину заражених курячих ембріонів або культуральну рідину досліджують на наявність фено­мену гемаглютинації в РГА з еритроцитами курей, морських свинок або людей з І (0) групою крові. Ідентифікують вірус у РГГА з діагнос­тичними сироватками.

Серологічний метод: РГГА ставлять у парних сироватках з інтер­валом 8—14 діб. Підтвердженням є збільшення титру антитіл біль­ше ніж у 4 рази під час порівняння зразків сироватки, отриманої у період гострої фази хвороби і через 2—3 тиж у період реконвалес­ценції. Крім РГГА використовують також РЗК, ІФА, РПГА.

Специфічна профілактика. Використовують методи пасивної й активної імунопрофілактики. Для пасивної імунізації застосовують гомоло­гічний протигрипозний імуноглобулін, отриманий із крові донорів, імунізованих грипозними вакцинами. Для активної імунізації роз­роблені живі й інактивовані вакцини. В Україні зареєстровані і використовуються субодинична вакцина “Інфлувак”, призначається дітям з 6-місячного віку до 12 років і людям похилого віку, а також субвіріонні “Флюарикс” і “Ваксигрип”, які містять антигени двох типів вірусу грипу А і один тип вірусу грипу В. їх штамовий склад змінюють щороку відповід­но до прогнозу (який штам вірусу спричинить епідемічний спалах інфекції).

Лікування. Здебільшого проводять симптоматичне лікування та застосовують імуномодулятори. Препарати амантадину (ремантадин) використовують для лікування і профілактики грипу.


До родини Paramyxoviridae (para - біля, myxa - слиз) належать віруси парагрипу, епідемічного паротиту, кору та респіраторно-синцитіальний вірус.


Вірус епідемічного паротиту.

Під електронним мікроскопом віріони мають вигляд частинок неправильної куполоподібної форми діаметром 150-170 нм., які містять однотинкову РНК. Збудник паротиту добре культивується в курячих ембріонах, а також у культурах клітин ниркового епітелію ембріона людини, клітинах HeLA. Віруси мають виражені гемаглютинуючі, нейрамінідазні й гемолітичні властивості.

Вірус епідемічного паротиту малостійкий, під впливом ефіру, детергентів та інших дезінфекційних засобів руйнується протягом декількох хвилин. Але у висушеному стані за температури 4 °С збе­рігає інфекційність протягом 2 міс, за кімнатної температури — протягом 4 днів.

Антигенна структура однорідна, має один сероваріант.

Захворювання поширене повсюдно. Джерелом є тільки хвора людина або носій. Людина заразна в інкубаційний період і на 1-му тижні хвороби. Шлях передачі — повітряно-краплинний. Хворіють частіше діти віком 5—15 років (переважно хлопчики), але можуть хворіти і дорослі.

Інкубаційний період триває 14—21 добу. Первинне розмножен­ня вірусу відбувається в епітеліальних клітинах верхніх дихаль­них шляхів. Із порожнини рота вірус проникає через привушну протоку у привушні слинні залози, де також накопичується. Вна­слідок цього розвивається запалення, а також збільшення привуш­них і інших слинних залоз, що супроводжується помірним підви­щенням температури тіла, нездужанням. У більшості випадків захворювання не супроводжується ускладненнями і закінчується повним одужанням. У 47 % випадків має безсимптомний перебіг. Інколи вірус проникає у кров і розвивається вірусемія, внаслідок якої вірус проникає у різні органи: яєчки, яєчники, підшлункову і щитоподібну залози, мозок і спричинює ускладнення (орхіт, ме­нінгіт, менінгоенцефаліт, тиреоїдит, поліартрит, нефрит, панкре­атит). Тяжкий перебіг орхіту може призвести до статевої стериль­ності. Підлітки та дорослі частіше хворіють у тяжчій формі, ніж діти, і мають ускладнення.

У дітей до 6-місячного віку виражений природний пасивний іму­нітет завдяки материнським антитілам. Постінфекційний імунітет напружений, тривалий і зберігається впродовж всього життя.

Матеріал для дослідження: слина, сеча, спинномозкова рідина, пунктат залоз, кров. Використовують вірусологічний і серологічний методи.

Специфічна профілактика проводиться живою паротитною вак­циною (ЖПВ) відповідно до календаря щеплень. Вакцинацію про­водять у віці 1 року, ревакцинації підлягають юнаки у віці 15 років. Дослідження напруженості протипаротитного імунітету у 15-річних підлітків у різних регіонах України показало, що кількість сприй­нятливих до захворювання у цій віковій групі коливається від 55,1 до 71,43 %.

Вірус кору.

Зрілий віріон має овальну форму діаметром 120-250 нм. На відміну від інших парамікосвірусів, не містить нейрамінідази, однак має гемаглютинін, який спричиняє аглютинацію еритроцитів мавп. Репродукується в первинно-трипсинізованих культурах клітин ниркового епітелію, HeLA, Hep-2, погано культивується в курячих ембріонах.

Вірус кору нестійкий в навколишньому середовищі. Дезінфек­цію в осередку кору не проводять.

Джерелом інфекції є тільки хвора людина, яка стає заразною в останні 1—2 дні інкубаційного періоду і до 4-5-го дня після появи висипу. Найбільш заразними є хворі у катаральний період. Меха­нізм передачі — повітряно-краплинний. Вірус кору не передається через предмети побуту, продукти харчування, через третіх осіб.

Сприйнятливість до кору становить 95—98 % і залежить від віку. Вхідними воротами є слизові оболонки верхніх дихальних шляхів і кон’юнктива ока.

Інкубаційний період триває близько 10 діб. Продромальний період характеризується явищами гострої респіраторної хвороби: риніт, фарингіт, кон’юнктивіт, а також підвищенням температури тіла. Вірус розмножується в епітеліальних клітинах слизової оболонки носоглотки, трахеї, бронхів і регіонарних лімфатичних вузлах. Про­никаючи у кров з 3-го дня інкубації, спричинює ураження клітин ендотелію судин, унаслідок чого утворюється висип. Останній має вигляд папул, звичайно з’являється на 4-й день після підвищен­ня температури тіла спочатку за вухами, на лобі, потім поширю­ється по всьому тілу. На слизовій оболонці щік утворюються пля­ми Коплика—Філатова. Вірус кору уражає Т-лімфоцити, порушує функцію моноцитів, що призводить до імунної супресії, наслідком якої є вторинні інфекції (пневмонія бактеріальної етіології).

Захворювання може супроводжуватися такими ускладненнями: круп (унаслідок набряку гортані), зрідка може виникати гострий коровий енцефаліт у дітей віком понад 8—10 років.

У дітей, яким з профілактичною метою було введено імуноглобулін, хвороба має легкий перебіг (мітигований кір).

Постінфекційний імунітетнапружений, стійкий і довічний.

Мікробіологічну діагностику проводять у разі потреби. Матеріа­лом для дослідження є слиз із носоглотки, кров, секційний матеріал (мозок). Використовують мікроскопічний (експрес-метод), вірусоло­гічний і серологічний методи.

Експрес-метод — це виявлення вірусу у заражених клітинах за допомогою РІФ.

Специфічна профілактика проводиться атенуйованою живою коровою вакциною відповідно до календаря щеплень. Але 0,3 % ді­тей після одноразової вакцинації втрачають імунітет. Вакцина ви­пускається у вигляді моновакцини, а також у вигляді комбінованої тривакцини проти кору, краснухи і паротитної інфекції. В Україні вакцинація проти кору починається з 12—-15 міс життя, ревакцина­цію проводять у 6 років. Контактним у віці до 30 років, які раніше не хворіли і не були щеплені, для профілактики кору вводять коро­ву вакцину не пізніше 3 днів після контакту.

Для лікуваннякору використовують імуноглобулін, рибавірин.


Родина рабдовірусів

Вірус сказумає типову паличкоподібну форму розмірами 180х80 нм.До складу генома входить однониткова мінус-РНК, яка оточена капсидними білками. Нуклеокапсид має РНК-полімеразу, а ліпопротеїнова оболонка - глікопротеїд. Останній визначає єдиний антигенний варіант вірусу.

Резистентність. Вірус сказу порівняно малостійкий у навколиш­ньому середовищі, але в трупах тварин за низької температури збе­рігається до 4 міс. За температури 50 °С гине через 30—40 хв, під час кип’ятіння — майже миттєво. У разі заморожування до —70 °С зберігається протягом декількох років.

Рабічний вірус культивується в культурах клітин багатьох тварин і диплоїдних клітинах людини. Досить швидко адаптується до курячих ембріонів. Є два варіанти вірусу: вуличний (дикий), який циркулює серед багатьох видів диких тварин, і фіксований вірус (virus fixe), отриманий Пастером після 133 пасажів на кроликах. Фіксований вірус використовують для виготовлення антирабічних вакцин.

Особливості епідеміології. Джерелом сказу є дикі і свійські тварини. У різних регіонах Землі є свої особливості осередків ска­зу, в яких роль резервуару інфекції виконують різні дикі тварини. В Україні це лисиці, в Південній Америці — кажани, в Північній Америці — єноти. Джерелами інфекції можуть бути вовки, шакали, мангусти. Серед свійських тварин основним джерелом інфекції є со­баки (до 90 %), але можуть бути коти, корови, коні, свині. У тварин віруси сказу накопичуються в слинних залозах. Основним шляхом передачі є укус тварин (90—95 % випадків) або попадання слини інфікованої тварини через мікротравми. Вірус на­копичується у великій кількості у слині тварин за 7—10 діб до появи клінічних проявів хвороби. Особливо небезпечним є потрапляння вірусів в очі, в рани на голові чи обличчі. Можливі й інші шляхи передачі. Через плаценту вірус не пере­дається. У людей не кожне зараження супроводжується розвитком хвороби. Хворіють близько 15-30 % заражених, але кожний, хто захворіє, вмирає.

Особливості патогенезу і клінічної картини. Вірус проникає че­рез ушкоджену шкіру у м’язи і сполучну тканину. У клітинах цих тканин відбувається первинна реплікація та накопичення вірусу. В цих тканинах вірус може зберігатися в латентному стані протягом тривалого часу (іноді місяці). У разі проникнення в периневральний простір периферичних нервів вірус починає рухатися по їх аксонах у центральну нервову систему зі швидкістю 3 мм/год. Там вірус про­никає в клітини сірої речовини головного і спинного мозку, поши­рення вірусу відбувається від клітини до клітини. На цьому етапі віруси проникають також у спинномозкову рідину. В уражених нер­вових клітинах виникають дегенеративні зміни, в них з’являються специфічні для сказу включення (тільця Бабеша—Негрі). Внаслідок цього в тканині мозку порушується кровообіг, утворюється набряк, розвивається специфічний рабічний енцефа­літ. Після розмноження в клітинах центральної нервової системи віруси знову по волокнах периферичних нервів поширюються у зво­ротному напрямку, проникають майже в усі органи і накопичують­ся у великій кількості в слинних і слізних залозах. Проникнення вірусу у внутрішні органи призводить до порушення їх іннервації та функції. Перебіг хвороби триває до 5—7 діб. Смерть настає внаслі­док асфіксії або тяжких серцево-судинних уражень.

Інкубаційний період при сказі найчастіше триває 1—3 міс, інко­ли скорочується до 7—8 днів або подовжується до 1 року. Його три­валість залежить від локалізації і глибини рани, а також від дози та властивостей штаму вірусу, що потрапив в рану.

Розрізняють дві форми перебігу сказу: буйну і тиху. При буй­ній формі виділяють три клінічні стадії: стадію депресії, збуджен­ня (буйна стадія) та стадію паралічів. На першій стадії з’являються невизначений біль, м’язові посмикування і свербіж у ділянці рани, змінюється настрій (порушується сон, з’являється втомлюваність, депресія, відчуття страху, тривоги, зникає апетит). У хворого роз­виваються слухові і зорові галюцинації. Хворий шукає самотності, його мучить думка про смерть. Потім (можливо, на наступний день) підвищується температура тіла, виникає нудота, блювання, біль у горлі, кашель, біль у животі, іноді розширюються зіниці.

У стадії збудження хворий неспокійний, навіть агресивний, об­личчя перелякане, очі блищать, зіниці нерівномірно розширені, ви­діляється велика кількість слини, яку хворий не може проковтнути через болючі спазми ковтальних м’язів. Судоми і спазм ковтальних м’язів виникають також, коли хворий намагається випити води (звідси назва “гідрофобія” — боязнь води).

Стадія збудження може переходити у стадію паралічів. У хворо­го припиняються судоми, відновлюється ковтання, хворий заспо­коюється — “зловісний спокій”. Але у хворих розвивається парез ніг, голосових зв’язок. Ця стадія триває 2—3 доби. Смерть настає миттєво.

При тихій формі стадія збудження відсутня, тобто І стадія зразу переходить у стадію паралічів.

Імунітет. При сказі в крові і спинномозковій рідині накопичу­ються віруснейтралізуючі антитіла, синтезується інтерферон. Але захворювання має настільки швидкий перебіг, що ні антитіла, ні інтерферон не встигають виконати свої функції. Після вакцинації імунітет зберігається протягом 1 року.

Мікробіологічну діагностику проводять мікроскопічним, віру­сологічним, біологічним і серологічним методами. Матеріалом для дослідження є слина, спинномозкова рідина, біоптати шкіри (поти­лиці і шиї), секційний матеріал.

Мікроскопічним методом виявляють тільця Бабеша—Негрі у зрізах мозкової тканини.

Вірусологічним методом виявляють вірус із слини, спинномоз­кової рідини, мозкової тканини шляхом зараження матеріалом культури клітин (найчастіше використовують клітини нейроблас4’ томи мишей).

Біологічним методом виявляють вірус унаслідок зараження мишенят-сисунців у головний мозок, які гинуть через 8—12 діб від сказу. Наявність вірусу визначають шляхом виявлення тілець Бабеша—Негрі під час дослідження мозку або виявленням антиге­нів у РІФ.

Серологічний метод (РІФ) використовують для виявлення анти­тіл у біоптатах шкіри і мазках-відбитках із центральної частини ро­гівки. Це експрес-метод, відповідь можна отримати через 6—8 год.

Профілактика. Неспецифічна профілактика спрямована на ізоляцію бездомних собак і котів. Профілактику сказу серед ди­ких тварин проводять шляхом додавання вакцини до харчових приманок.

У разі укусу необхідно промити рану мильною водою і оброби­ти спиртовим розчином йоду. Необхідність проведення специфічної профілактики залежить від обставин.

Якщо рана нанесена дикою чи бездомною хворою твариною, специфічну профілактику проводять зразу після оброблення рани. Спочатку вводять антирабічний імуноглобулін, а потім вакцину, введення якої починають не пізніше ніж через 2 тиж після укусу. Використовують два види вакцин: інактивовану вакцину Фермі (виготовлена з мозку овець, заражених атенуйованим фіксованим вірусом) і антирабічну інактивовану культуральну вакцину (виго­товлена на культурі клітин нирок сірійського хом’ячка, зараженій атенуйованим вірусом сказу). Культуральна вакцина більш ефек­тивна і менш реактогенна, тому використовується також для специ­фічної профілактики сказу особам, що належать до груп високого ризику зараження (медичні працівники відділень, де лікують хво­рих на сказ, працівники спеціальних лабораторій, професійні мис­ливці, ветеринари, спелеологи).

Лікування симптоматичне.








Дата добавления: 2016-11-02; просмотров: 982;


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам перенёс пользу информационный материал, или помог в учебе – поделитесь этим сайтом с друзьями и знакомыми.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2024 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.018 сек.