Туристські ресурси територій та об'єктів природно-заповідного фондуУкраїни

Природно-заповідний фонд (ПЗФ) включає ділянки гео- та акваторії окремі об'єкти, що мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження при­родної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного та рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу, забезпечення моніторингу довкілля. Території та об'єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених Законом “Про ПЗФ України” та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися:

у природоохоронних і науково-дослідних цілях;

в оздоровчих та інших рекреаційних цілях;

у в освітньо-виховних цілях;

для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

До складу ПЗФ в Україні входять 11 категорій об’єктів, структура яких наведена на рис. 1.

За значенням об’єкти ПЗФ можуть бути міжнародного та загально-державного значення (52 %), чи місцевого значення (48 %).

Рис.1 Структура природно-заповідного фонду України (у % від площі ПЗФ)

Загальна кількість об'єктів ПЗФ сягає понад 7 тис. об’єктів різних категорій, які займають 4,6 % території держави (2,8 млн. га). Тоді як норма цього показника в країнах Західної Європи знаходиться у межах 8-10 %. Частка заповідних територій від загальної площі країни динамічно зростає і найближчим часом досягне 10% внаслідок формування національної екомережі як складової панєвропейської мережі ЕСОМЕТ, що передбачено Законом України «Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі на 2000-2015 роки» від 28.09.2000 р. її основою стане існуюча мережа ПЗФ, доповнена новими елементами, пов'язаними між собою екокоридорами: широтними - Поліським (лісовим), Галицько-Слобожанським (лісостеповим), Південноукраїнським (степовим), Прибережноморським; меридіональними - Дунайським, Дністровським, Бузьким, Дніпровським, Сіверсько-Донецьким.

Природні заповідники - природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки. Використання цих об’єктів з метою рекреації відповідно до основних завдань можливе виключно для організації поширення екологічних знань – екскурсії з науковою метою. На Україні створено 17 природних заповідників: Кримський (АР Крим), Канівський (Черкаська обл.), Український степовий (Донецька. Сумська, Запорізька обл.), Луганський (Луганська обл.), Поліський (Житомирська обл.), Ялтинський гірсько-лісовий (АР Крим), «Мис Мартьян» (АР Крим), Карадазький (АР Крим), «Розточчя» (Львівська обл.), «Медобори» (Тернопільська обл.), «Дніпровсько-Орільський» (Дніпропетровська обл.), «Єланецький степ» (Миколаївська обл.), «Горгани» (Івано-Франківська обл.), Казантипський (АР Крим), Опукський (АР Крим), Рівненський (Рівненська обл.), Черемський (Волинська обл.).

Біосферні заповідники є природоохоронними, науково-дослідними установами міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів.

Біосферні заповідники створюються на базі природних заповідників, національних природних парків з включенням до їх складу територій та об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій та інших земель і належать до всесвітньої глобальної мережі біосферних заповідників. Для біосферних заповідників установлюється диференційований режим охорони, відтворення та використання природних комплексів згідно з функціональним зонуванням: заповідна зона, буферна зона, зона антропогенних ландшафтів яка включає території тра­диційного землекористування, лісокористування, водокористуван­ня, місць поселення, рекреації та інших видів господарської діяль­ності. На сьогодні в Україні до біосферних заповідників належать Асканія-Нова ім. Фальц-Фейна, Чорноморський, Карпатський і Дунайський. Поряд із ними до світової мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО включено Ужанський національний природний парк із з Надсянським регіональним ландшафтним парком у складі українсько-польсько-словацького транскордонного резервату «Східні Карпати». Дунайський біосферний заповідник також є частиною транскордонного румунсько-українського біосферного резервату «Дельта Дунаю».

Національні природні парки (НПП) є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Серед головних завдань національних природних парків - збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об'єктів та створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів та об'єктів.

На території НПП з урахуванням при­родоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об'єктів, виділяють заповідна зону, зону регульованої рекреації, зону стаціонарної рекреації та господарську зону. В межах зони регульованої рекреації проводяться короткост­роковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць; у цій зоні дозволяється влаштування та відповідне обладнання туристських маршрутів і екологічних сте­жок. Зона стаціонарної рекреації призначена для розміщення го­телів, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслуговування відвідувачів парку;

На території зони регульованої рекреації, стаціонарної рекреації та господарської зони забороняється будь-яка діяльність, яка при­зводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища та зниження рекреаційної цінності території національного природного парку.

Зонування території національного природного парку, рекре­аційна та інша діяльність на його території провадяться відповідно до Положення про національний природний парк та Проекту ор­ганізації території національного природного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комп­лексів і об'єктів, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Рекреаційна діяльність на території національних природних парків організовується спеціальними підрозділами адміністрації парків, а також іншими підприємствами, установами та організа­ціями на підставі угод з адміністрацією парку.

Мережа національних парків України включає сьогодні 19 об'єктів, які репрезентують усі природні зони країни (крім Гірського Криму та ПБК загальною площею або 25,1 % від усіх заповіданих територій України: Карпатський (Івано-Франківська обл.), Шацький (Волинська обл.), «Синевир» (Закарпатська обл.), Азово-Сиваський (Херсонська обл.), «Вижницький» (Чернівецька обл.), «Подільські Товтри» (Хмельницька обл.), «Святі Гори» (Донецька обл.), Яворівський (Львівська обл.), «Сколівські Бескиди» (Львівська обл.), «Деснянсько-Старогутський» (Сумська обл.), Ужанський (Закарпатська обл.), «Гуцульщина» (Львівська обл.), «Гомільшанські ліси» (Харківська обл.), Галицький (Івано-Франківська обл.), Ічнянський (Чернігівська обл.), «Великий Луг» (Запорізька обл.), Мезинський (Чернігівська обл.), Прип’ять – Стохід (Волинська, Рівненська обл.), Голосіївський (Київська обл.).

Ступінь використання НПП в рекреаційній діяльності вкрай незначний і потребує інтенсифікації.

Перший національний природний парк в Україні - Карпатський із центром у смт. Яремча Івано-Франківської області - було створено в 1980 році. Його площа - 50,3 тис. га. На території парку знаходяться такі відомі туристичні центри, як Яремча, Ворохта, Кремінці, Яблуниця. Тут прокладено багато пішохідних, велосипедних, лижних, кінних, водних туристичних маршрутів. В заповідній зоні представлені унікальні лісові та альпійські природні ландшафти. Місцева флора налічує понад 1100 видів судинних рослин, а фауна включає 46 видів ссавців (ведмідь, рись, куниця лісова, олень європейський, рідкісна порода гуцульських коней), 180 видів птахів (тетерук, беркут, лелека чорний). У парку багато мальов­ничих водоспадів (поблизу Яремчі - водоспад Прибій висотою 12 м), гірських озер, печер та інших цікавих природних об'єктів. Туристичну цінність мають також етнографічні особливості цього району Карпат. Карпатський національний природний парк щороку приймає близько 1,5 млн. відпочиваючих, що становить приблизно 80% його ємності.

Шацький національний природний парк, створений у 1983 році, розкинувся на площі близько 50 тис. га. Його мета - охорона природи і регулювання рекреації в районі розташування 22 озер карстового походження, що мають здатність до самоочищення. На території парку знаходиться найглибше (58,4 м) озеро України - Світязь. За даними, що наводяться Ф.Заставним, вода в озерах Світязь і Пісочне чиста і придатна для пиття, гідрокарбонатно-кальцієвого типу [14]. Дев'ять озер у даній місцевості мають однакову назву - Святе. Тут водяться карасі, окуні, щуки, шацькі вугрі. 70% місцевих лісів - соснові, в першу чергу сосняки-чорничники. В межах національного парку функціонує близько 40 пансіонатів і баз відпочинку.

Природний національний парк «Синевир» розташований у центральній частині Українських Карпат, у верхів'ях рік Теребля та Ріка в Міжгірському районі. Він створений у 1989 році і має площу 40,4 тис. га. Його мета - охорона малопорушених природних ландшафтів південно-західної частини Ґорган, рідкісних рослинних угруповань, а також раціональне використання багатих рекреаційних ресурсів. На території парку є джерела мінеральної води типу Нарзан, Арзні, Єсентуки-17. Найвизначнішим природним об'єктом є озеро Синевир (площа водного дзеркала -,4 га, глибина - 21 м, висота над рівнем моря - 989 м). Місцева флора налічує близько 800 видів судинних рослин із чітко вираженою висотою поясністю. Тут ростуть букові, буково-ялицеві, ялицеві, ялинові ліси, що мають оздоровчий вплив на людський організм. В урочищі Кончівський виявлено рідкісне для Карпат рослинне угруповання з переважанням в'яза гірського і явора. Біля с. Негровець розташоване найбільше в органах верхове сфагнове болото. Рідкісні види місцевої флори занесе-і до Червоної книги України. В гірських річках водиться форель.

Азово-Сиваський національний природний парк було на базі заповідно-мисливського угіддя. Його площа - 52,1 тис. га, вона охоплює акваторію затоки Сиваш із численними островами та о. Бирючий із Федотовою косою. Головним охоронним об'єктом парку є багата орнітофауна. Сезонні скупчення птахів перевищують 1 млн. особин. Із представлених тут видів 30 занесено до Червоної книги. Це зуйок морський, ходуличник, кулик-сорока, славка, реготун чорноголовий, орлан-білохвіст та ін.

Національний природний парк «Святі Гори» існує в такому статусі з 1997 року. Хоча ще в 1704 Петром І виданий указ про охорону цієї території. Перша письмова згадка про Святогірськ належить німецькому послу Ґерберштейну і відноситься до 1526 року. Природною домінантою парку є високі (100-120 м) білі крейдяні гори над меандрами Сіверського Донця, на крутих схилах яких ростуть хвойні ліси. На протилежному боці річки відкривається панорама трьохсотлітньої діброви. В ландшафт природно вписується Святогірська Успенська лавра, інші історико-архітектурні пам'ятники. Цей наймальовничіший серед рівнинних парк називають «українською Швейцарією». Національний парк має загальну площу 40,6 тис. га і є складовою курортної зони Святогірська.

Яворівський національний природний парк функціонує з 1998 р. міжселенній території Яворівського та Жовківського районів Львівської обл. На цій ділянці головного європейського вододілу ростуть переважно грабово-дубові, сосново-дубові та соснові ліси з реліктовими ареалами смереки, ялиці, явора на площі 7,1 тис. га. Парк має багатий видовий склад флори і фауни. Так серед промислових звірів переважають заєць-русак, білка, куниця, дикий кабан, козуля, єнотовидний собака, лисиця.

На відміну від інших національних парків Карпат, Вижницький парк площею 7,9 тис. га (1995 р.) репрезентує низькогірну частину регіону з досить м'яким кліматом і переважанням теплолюбних порід дерев - бука і ялиці. Це єдине місце в Українських Карпатах, де росте надбородочник безлистий і деякі інші орхідні. Тут представлені мальовничі ландшаф­ти басейнів Черемоша і Серета; мінеральні джерела Черешенька, Вижниця, Лужки (в Європі лише три мінеральні джерела, подібні за поєднанням терапевтично активних іонів, що використовуються для лікування органів травлення і гемофілії), джерела води типу Нафтуся. Туристичним ресурсом виступають також культура і побут Північної Буковини.

Найбільший за площею національний природний парк України (1996 р.) - Подільські Товтри у Хмельницькій обл., (261,3 тис. га) - поєднує на своїй території мальовничі ландшафти унікального Товтрянського кряжу, що підноситься над навколишньою рівниною на висоту 60-65 м, і величезну кількість водойм і мінеральних джерел; річок із каньйоноподібними долинами; карстові печери і гроти; об'єкти історико-культурної спадщини світового значення. Регіон не зазнав впливу історичних зледенінь і тому являє собою один Із ареалів ендемізму, в якому флора представлена багатьма теплолюбними видами.

В 1999 році поблизу курортів Східниця і Сколе в басейні р. Стрий та її притоки Опір було створено національний природний парк Сколівські Бескиди (35,7 тис. га), де під охорону взята територія з майже незайманою природою західної частини Українських Карпат. Парк включає північні макросхили Бескид на висоті 600-1200 м із віковими природними буковими лісами та еталонними смерековими і ялицевими лісами. Кіль­кість джерел мінеральної води (в т. ч. типу Нафтуся) на території парку перевищує 30. Поряд із Карпатським і Шацьким НПП, Сколівські Бескиди входять у число найбільш залучених до рекреаційної сфери: довкола парку функціонує близько 50 санаторіїв, пансіонатів, баз відпочинку і туристичних кемпінгів.

Деснянсько-Старогутський національний парк площею 16,2 тис. га (1999 рік) складається з двох частин: Деснянської, яка репрезентує фло­ру річкових заплав і Старогутської, що являє собою майже суцільний лісовий масив (сосна, дуб, береза, вільха, клен). У парку багато стариць, озер. Ці місця пов'язані з партизанським рухом періоду Другої світової війни. Серед представників пернатих поширеним видом є чорний лелека. Національний природний парк Ужанський (39,2 тис. га), заснований у 1999 році, представлений незайманими або малозайманими бучинами, яворовими та ялицево-буковими лісами і пралісами середньо- та високогірних районів Карпат на кордонах із Польщею і Словаччиною. Це цікава в етнографічному відношенні частина Лемківщини.

Хронологічно останнім серед національних парків України є створений у 2002 році парк Гуцульщина (32,3 тис. га), туристична цінність якого визначається не лише природним, а й етнографічним компонентами. Він включає мальовничі ландшафти Покутсько-Буковинських Карпат і характеризується культурною своєрідністю місцевого населення, наявністю локальних народних промислів (писанкарство, килимарство).

Регіональні ландшафтні парки є природоохоронними рекреаційними установами місцевого чи регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об'єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення. Головним їх завданням є: збереження цінних природних та історико-культурних комп­лексів та об'єктів;створення умов для ефективного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів і об'єктів; сприяння екологічній освітньо-виховній роботі.

На території регіональних ландшафтних парків проводитися зонування з урахуванням вимог, встановлених для територій НПП. В Україні створено 44 регіональних ландшафтних парки.

Заказники. Заказниками оголошуються природні території (акваторії) з ме­тою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. На території заказника обмежується або забороняється діяль­ність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник. Господарська, наукова та інша діяльність, що не суперечить цілям і завданням заказника, проводиться з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища. Заказники поділяються на ботанічні, лісові, загальнозоологіні, ентомологічні, орнітологічні, іхтіологічні. В них зберігається видове різноманіття флори і фау­ни, охорона рідкісних та зникаючих видів, в першу чергу тих, які занесе­ні до Червоної книги України. Загальна чисельність цієї категорії об’єктів в Україні становить 2632.

Із загального числа заказників за кількістю переважають ботанічні (найбільша їх кількість у Запорізькій, Чернігівській, Тернопільській обл.), далій йдуть - лісові (Житомирська, Волинська, Чернігівська обл.), загальнозоологічні (Тернопільська, Волинська, Житомирська, Луганська обл.), ентомологічні (Харківська, Запорізька, Рівненська обл.), орнітологічні (Волинська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька обл.), іхтіологічні (Чернівецька, Закарпатська, Луганська, Тернопільська обл.).

Пам'ятками природи оголошуються окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне пізнавальне значення, з метою збереження їх у природному стані.

В цілому в Україні під охороною держави перебуває 3028 пам'яток природи. Найбільша кількість таких об'єктів у Тернопільській (251 і 3), Івано-Франківській (144 і 1), Львівській (108), Волинській (102 і 8), Вінницькій (97 і 6) областях. Такі об'єкти є основою для розвитку ек­скурсійної діяльності, пізнавального і наукового туризму. Така велика кількість об’єктів пояснюється тим, що серед пам’яток природи досить багато поодиноких дерев - екзотичних, еталонних, багатовікових, а також пов'язаних із життям видатних людей.

З них найбільш наближені до основних туристичних маршрутів України - кледрастис жовтий, сосна румелійська, псевдотсуга, кіпарисовик горіхоплодний, гледичія (м. Львів); 160-річна восьми-стовбурна сосна австрійська (с. Струсів Теребовлянського р-ну); п'яти-стовбурний каштан (м. Сімферополь); яблуня-колонія (м. Кролевець Сумської обл.); п'яти-стовбурний дуб (Бучацький р-н); бундук канадський та софора японська (м. Заліщики); тюльпанові дерева (м. Сквира та Хмельницький р-н); екзотичні дерева на території Глухівського педінституту; гінкго білоба, дуб білий, липа американська (Одеса, Полтава); 150-річні гінкго дволопатеві (Тернопіль, Івано-Франківськ); золота модрина (Берегометський парк); іменні дерева — дуб Максима Залізняка (Чигиринський р-н), дуби Тараса Бульби (Зліщицький р-н), липа і дуб Б.Хмельницького (відповідно Золочівський р-н та урочище «Різаний яр» Корсунь-Шевченківського р-ну), липа Максимовича (Звенигородський р-н), дерева Тараса Шевченка (переважно Черкащина, Тернопільщина), пушкінський платан (Одеса), сосна М. Гоголя (Канівський р-н), дуб Івана Франка (Стрий), сосна Лесі Українки (Шумський р-н) та Лесин ясен (Луцьк), дуб М. Коцюбинського (Жмеринський р-н), липа і дуб П. Тичини (Бобровицький р-н); еталонні модрини (с. Деревичі, Любарський р-н), алея дуба червоного (Барський р-н), каштановий гай (поблизу смт. Середнє Ужгородського р-ну) та ін.

Заповідними урочищами оголошуються лісові, степові, болотні та інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані. На території заповідних урочищ забороняється будь-яка діяль­ність, що порушує природні процеси, які відбуваються у природних комплексах, включених до їх складу, відповідно до вимог, встанов­лених для природних заповідників. Їх кількість в Україні становить – 774, використовуються аналогічно пам’яткам природи.

Ботанічні сади - науково-дослід­ні природоохоронні установи, які створюються з метою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження в спеціально створених умовах та ефек­тивного господарського використання рідкісних і типових видів місцевої і світової флори шляхом створення, поповнення та збереження ботанічних колекцій, ведення наукової, навчальної і освітньої роботи. У межах ботанічних садів для забезпечення необхідного режиму охорони та ефективного використання можуть бути виділені зони: наукова, заповідна, адміністративно-господарська та експозиційна, яка саме і використовується для організації обслуговування відвідувачів саду –проведення екскурсій. В Україні функціонує 22 ботанічних сади державного значення в різних ландшафтно-кліматичних зонах.

Ботанічні сади є переважно науково-дослідними установами, однак унікальні колекції вітчизняної і зарубіжної флори є підставою для їх включення у сферу екскурсійної діяльності. Так, серед ботанічних садів України лише в Чернівецькому ростуть псевдотсуга Мензіса, плакуча форма дуба, ялина колюча, ліквідамбар смолоносний. Найбагатшу флористичну колекцію з-поміж українських ботанічних садів (близько 15 тис. видів і форм) має Нікітський, найбільший за площею (876,6 га). Заснований він у 1812 році ботаніком Х.Х. Стевеном. Рослини згруповані в розрахунку на оптимальний декоративний ефект і розосереджені у Верхньому, Нижньому і Приморському парках, звідки відкриваються чудові морські та гірські краєвиди з мисом Ай-Тодор і горою Ай-Петрі. Тут зібрані численні представники субтропічної флори: різні види пальм, криптомерія японська, мирт, бамбук, кипарис. Парк має одну з найбільших колекцій троянд.

Улюбленим місцем відпочинку киян, особливо в пору цвітіння бузку (понад 1000 кущів), є Національний ботанічний сад їм. М. Гришка НАН України, створений у 1936 році. Він відрізняється мальовничими природними ландшафтами (перепад висот у межах саду - близько 90 м), природною «вписаністю» в міське середовище (панорама Дніпра, вид на музей Великої вітчизняної війни, Києво-Печерську лавру та Видубецький монастир).

Одним із найдавніших в Україні є ботанічний сад ім. академіка Фоміна при Київському університеті імені Тараса Шевченка, закладений у 1839 році. Проект, розроблений О. Беретті, реалізований під керівництвом ф. Р.Е. Трауетфеттера. В оранжереях саду, будівництво яких розпочато в 1846 році, зібрана найстаріша колекція пальм, араукарій, саговиків у притому ґрунті. Тут найповніше представлені форми кактусів і сукулентів, багата колекція декоративних рослин (понад 300 видів). Унікальним є багатоярусний сад хвойних порід.

В Одеському ботанічному саду представлена ділянка дикого степу з властивим для нього трав'яним покривом, що налічує значну кількість відвідних видів. Тут є також колекція катальпи квітучої, кам'яна гірка з мексиканськими опунціями, конвалієве дерево, колекція цитрусових, горіхів, персиковий сад. У ботанічному саду Львівського національного університету ім. І. Франка зібрано 179 екзотичних та садово-гібридних видів і форм дерев, вікові липи, колекція троянд, жоржин, ірисів, тюльпанів, па­нтів, гладіолусів що в поєднанні з архітектурними спорудами XVIII ст. створюють живописні краєвиди. Ботанічні сади місцевого значення діють у Кривому Розі, Львові, Сумах, Почаєві, Тернополі, Києві, Луганську.

Дендрологічні парки - науково-дослідні природоохоронними установами які створюються з метою збереження і вивчення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій для найбільш ефективного наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання. На території дендрологічних парків може бути проведено зонування відповідно до вимог, встановлених для ботанічних садів. У відповідності з цим завданням ними здійснюється інтродукція та акліматизація рослин, їх селекція, причому особлива ува­га приділяється збереженню рідкісних видів і тих, яким загрожує зни­кнення. Більшість дендропарків є екскурсійно-туристичними об'єктами, місцем кортокочасного відпочинку місцевих жителів.

В Україні функціонує 39 дендропарків, з них 20 — загально державного значення.

Першість серед українських дендропарків належить уманській Софіївці, де унікальна колекція екзотичних дерев і чагарників (550 видів і форм) поєднується з нагромадженням каміння (геологічний музей під відкритим небом), водними джерелами і творіннями садово-паркової архітектури. Він створений у рекордно короткий термін (1796-1800 рр.) за велінням графа Потоцького на честь його дружини Софії. Бельгійський інженер Метцель втілив свій задум у співпраці з кріпосним садівником Зарембою, хоча початковий вигляд парку неодноразово змінювався шляхом його реконструювання. Парк за своїм планувальним вирішенням та архітектурними формами виконаний у стилі пізнього романтизму. Єдиній ідеї підпорядковані всі ландшафтно-архітектурні елементи парку: тарпейська скеля, павільйон Флори, фонтан Змія, долина гігантів, великий водоспад, річка Стікс, Єлісейські поля, грот Венери, Амстердамський шлюз, острів Цірцеї, трояндовий павільйон, англійський парк, тераса муз, алея скуль­птур, китайська альтанка тощо.

На декілька років раніше (1793 рік) закладений один із найкрасивіших і найбільших за площею (297,0 га) дендропарк України - Олександрія в м. Біла Церква. Задуманий як заміська резиденція графа К. Браницького, він також витриманий у романтичному стилі. Автор проекту - італієць Д. Бонаті, який реалізував свій задум при допомозі садівника А. Стронге. В межах парку є гармонійно поєднанні лісові масиви (близько 800 видів і форм дерев і чагарників при домінуванні багатовікових дубів), паркова архітектура у стилі пізнього неокласицизму (палац, турецький будиночок, колонада Ехо, китайський та арковий містки, колона смутку, кругла альтанка, композиція «Лев» та ін.), ставки і водоспади, мальовнича долина річки Рось.

На відміну від більшості парків України, домінантою Тростянецького дендропарку (Ічнянський р-н Чернігівської області) виступає не архітектура, а сама природа. Посеред близько 20 лісових масивів (Бабусин, Прохолода, Метечь, Вітерець, Наталин, Ялинки та ін.) сформовано живописні галявини. Парк веде свою історію від 1830 року, коли І.М. Скоропадський отримав у спадок хутір Тростянець. Уже в 1833 році було збудовано палац і викопано штучні ставки (Великий, Лебединий, Куциха, Безіменний), в 1834-36 роках висаджено групи екзотичних дерев, привезених із садів Петербурга, Риги, Києва, Криму. Унікальним за своїм рельєфом і неповторним за красою є гірський сад «Швейцарія».

Найстарішим серед дендропарків України є Оброшинський у Пустомитівському районі на Львівщині, закладений у 1730 році. Дендропарк є невід'ємною складовою новоасканійського природно-заповідного комплексу. Він заснований у 1887 році і досі залишається унікальним оазисом посеред південноукраїнського степу, що має од­ну з найбагатших флористичних колекцій - близько 1000 видів і форм рослин. Основа експозиційної зони дендропарку - велика степова галявина в оточені дубів і сосен. Тут є також горіхова галявина, бір із чорної сосни, діброви, мальовничі приозерні ландшафти. Ці галявини по мірі настання тепла вкриваються почергово килимом конвалій, барвінку, фіалок, бузку, жасмину. Через усі ці території пролягає головний марш­рут дендропарку завдовжки 3,3 км.

Одним із наймолодших дендропарків України загально державного значення є Діброва в Богородчанському районі Івано-Франківської області закладений у 1972-73 рр. На обмеженій площі у 8 га тут представлена колекція, що налічує майже 300 видів і форм дерев євразійської та північноамериканської флори. В парку представлена також найбільша в Карпатах колекція кедрових сосен.

Ще коротшу історію має Березнівський дендропарк державного значення в Рівненській області. Він заснований у 1989 році. Наймолодші дендропарки місцевого значення - Дружба (м. Лозова, Харківська обл.) та Євпаторійський, закладені в 2000 р. Найбагатшою у видовому відношенні колекцією (близько 2000 видів) є колекція дендропарку Дружба (Івано-Франківськ).

Зоологічні парки - природоохоронні культурно-освітні установи, які створюються з метою організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотич­них та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових основ її розведення у неволі. На території зоологічних парків з метою забезпечення виконання поставлених перед ними завдань виділяються наукова, господарська, рекреаційна і експозиційна зони. Організація відпочнку і культурно-просвітницька робота є головними завданнями зоопарків. В Україні функціонує 13 зоопарків, у т. ч. 7 - державного значення: у Миколаєві, Одесі, Рівному, Харкові, Черкасах, Києві, Мені Чернігівської обл. (див. картосхему 7). Одним з найстаріших зоопарків країни є Харківський (1895 р.). У 2-й пол. 90-х років XX ст. було створено зоопарки в Ново-миколаївському районі Запорізької області (зоопарк «Таврія» є найбіль­шим за площею в Україні - 290 га), Пустомитівському районі Львівської області, Рогатинському районі Івано-Франківської області (Підмихайлівський), Тернопільській області (Лановецький зооботсад), у Кам'янець-Подільському.

Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва є природоохоронними рекреаційними установами. Такий статус надається найбільш визначним та цінним зразкам паркового будівництва з метою їх охорони і використання в естетичних, виховних, наукових, при­родоохоронних та оздоровчих цілях. На території парків-пам'яток садово-паркового мистецтва забезпечується проведення екскурсій та масовий відпочинок населення. На території парків-пам'яток садово-паркового мистецтва може проводитися зонування відповідно до вимог, встановлених для ботанічних садів. В Україні до числа об'єктів ПЗФ віднесено 538 парків - пам'яток садово-паркового мистецтва, з них 88 - загальнодержавного значення.

Серед парків - пам'яток садово-паркового мистецтва виділяються: Немирівський (м. Немирів, Вінницька обл.), ім. Т.Г. Шевченка (м. Дніпропетровськ), Трощанський (Чуднівський р-н, Житомирська обл.), Партизанської слави (смт. Делятин, Івано-Франківська обл.), Згурівський (Київська обл.), Хутір Надія та Онуфріївський (Кіровоградська обл.), Гостра могила (м. Луганськ), Стрийський, Високий замок, Шевченків гай (м. Львів), Кардамичівський (Одеська обл.), Хомутецький і Полтавський міський (Полтавська обл.), Гощанський (Рівненська обл.), Тростянецький (Сумська обл.), Більче-Золотецький та Скала-Подільський (Тернопільська обл.), Краснокутський, Наталіївський, Шарівський (Харківська обл.), Сатанівська перлина, Самчиківський, Полонський (Хмельницька обл.), Корсунь-Шевченківський, Тальнівський, «Соснівка» (Черкаська обл.), Сокиринський (Чернігівська обл.), парки Південного берега Криму (Алупкинський, Лівадія, Масандрівський та ін.), Володимирська гірка, Марийський, Феофанія, Голосіївський ім. М. Рильського, Сирецький (м. Київ).

Основні види рекреації на територіях ПЗФ регулюються «Положенням про рекреаційну діяльність у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду України». До основних видів рекреаційної діяльності на територіях об’єктів ПЗФ належать:

Відпочинок (загальнооздоровчий, культурно-пізнавальний, короткостроковий 5-10 годин до 1- 2 днів);

Екскурсійна діяльність - екскурсії (прогулянки) маркованими екологічними стежками, а також на виставки, в музеї, засновниками яких є установи ПЗФ, інші суб’єкти рекреаційної діяльності;

- Туристична діяльність: науково-пізнавальний пішохідний туризм, орнітологічний туризм (спостереження за птахами), етнографічний туризм, лижний і гірськолижний туризм, велосипедний туризм (прогулянки, подорожі на велосипедах), кінний туризм (прогулянки, подорожі на конях), водний туризм (спуск гірською річкою на надувних плотах, човнах, катамаранах (рафтинг), подорожі на яхт, катання на водних лижах, віндсерфінг, прогулянки на човнах), спелеотуризм, підводний туризм (підводне плавання з аквалангом, екскурсії до підводних печер і гротів), парапланеризм, дельтапланеризм, балунінг (прогулянки і подорожі на повітряних кулях);

- Оздоровлення – використання рекреантами природних лікувальних ресурсів ПЗФ з метою відновлення розумових, духовних і фізичних сил.

- Любительське і спортивне полювання і рибальство.

Слід відзначити, що не всі з категорій об’єктів ПЗФ активно використовуються в рекреаційних цілях. Най­більш задіяними в рекреаційній діяльності країни є природ­ні національні парки, парки — пам'ятки садово-паркового мистецтва, ботанічні сади і зоопарки.

Питання і завдання для самоперевірки:

1. Дайте загальну характеристику наявності та складу природних біологічних туристських ресурсів.

2. Охарактеризуйте природні біологічні рослинні туристські ресурси України та їх використання з метою розвитку туризму.

3. Охарактеризуйте природні біологічні тваринні туристські ресурси України та їх використання з метою розвитку туризму.

4. Опишіть структуру та склад об’єктів ПЗФ України.

5. Які види рекреаційного використання можливо здійснювати на територіях і об’єктах ПЗФ.

6. Які з категорій об’єктів ПЗФ на сучасному рівні найбільш задіяні в сфері туризму і відпочинку на Україні.

7. Охарактеризуйте насиченість окремих регіонів держави об’єктами ПЗФ.

8. Назвіть найвідоміші в Україні заповідники, біосферні резервати, НПП, парки садово-паркового мистецтва в Україні.