Переломи кісток таза

Усі ушкодження таза та його органів поділяють на відкриті й за­криті, вогнепальні й невогнепальні. Бувають поранення м'яких тканин, кісток таза, тазових органів, які можуть сполучатися з ушкодженням кісток таза. При пораненні м'яких тканин виникає біль, припухлість з ушкодженням кісток, часі о можливі множинні осколкові переломи, поранення великих судин і нервових стовбурів. Переломи кісток таза можуть супроводитися ушкодженням сечового міхура, уретри й прямої кишки.

Закриті переломи кісток таза бувають при прямому ударі або па­дінні, множинні є наслідком здавлювання таза.

Основні симптомиперелому кісток таза: при розриві лобкового зрощення - ноги зігнуті в колінах і зведені, потерпілий не може їх роз­вести; при переломі обох лобкових або сідничних кісток, а також при вертикальних переломах характерне «положення жаби» - ноги зігнуті в колінних суглобах і знаходяться в положенні розведення; при пере­ломі горизонтальної гілки лобкової кістки характерне положення «при­липлої п'ятки» (потерпілий самостійно не може підняти ногу, не згина­ючи її в коліні); при надавлюванні на кістки таза потерпілий відчуває біль на місці перелому, особливо при здавлюванні таза у передньо-за­дньому й боковому напрямках; виділення крові із сечівника, затримка

Мол. 77. Транспортна іммобілізація на носилках при переломах таза.

сечовипускання і болісна припухлість у ділянці промежини при роз­риві сечівника (найчастіше таке ускладнення трапляється у чоловіків). Перша медична допомога полягає в накладанні на рану первинної асептичної пов'язки, а при забоях і кровотечах - здавлювальної пов'яз­ки й холоду; потерпілим дають знеболювальні засоби; проводять іммо­білізацію таза драбинчастими шинами, які підкладають під таз і ноги потерпілого. Таз фіксують широкою полоскою тканини, складеним простирадлом, рушником або бинтом. Нижні кінцівки трохи згинають у колінних суглобах і злегка розводять. Під коліна підкладають твер­дий валик або згорнутий одяг. Потерпших транспортують на твердих носилках або на дерев'яному щиті (мал. 77).

2.5. ПЕРША МЕДИЧНА ДОПОМОГА ПРИ ВПЛИВІ НА ОРГАНІЗМ ВИСОКИХ ТА НИЗЬКИХ ТЕМПЕРАТУР, ЕЛЕКТРИЧНОГО СТРУМУ

2.5.1. Поняття про опіки, ступені опіків. Опікова хвороба

Опіками називаються ушкодження тканин, що виникають унаслідок дії термічних, фізичних і хімічних агентів. Розрізняють тер­мічні, хімічні й радіаційні опіки.

Термічні опіки бувають у результаті дії на поверхню тіла людини високої температури. Загибель тканин настає внаслідок зсідання білків від безпосереднього впливу термічного фактора на тканини. Важкість стану потерпілого від опіку залежить від поєднання дій різних факто­рів: діючого агента (гарячої пари або рідини, полум'я, предмета, нагрі­того до високої температури); тривалості дії агента на тканини; глиби­ни й площини ушкодження тканин; віку і стану потерпілого тощо.

Залежно від глибини ушкодження опіки поділяють на чотири сту­пені. Опіки І ступеня характеризуються почервонінням, набряком і на­явністю пекучого болю у результаті безпосередньої дії температурного фактора на нервові закінчення і здавлювання їх набряклими тканина­ми. Усі явища через 3-7 днів зникають, деколи залишаючи пігментні ділянки шкіри.

При опіках II ступеня ушкоджуються поверхневі шари шкіри, ви­никає почервоніння шкірних покривів, різної величини пухирці з дещо мутнуватою рідиною, деяке збудження, прискорення пульсу, підви­щення температури тіла, особливо при нагноєнні пухирців. При опіках більше 15 % поверхні тіла може виникнути опіковий шок. Такі опіки загоюються через 8—14 днів без утворення рубців, якщо нема нагною­вання.

При опіках III ступеня ушкоджуються як поверхневі, так і глибокі шари шкіри. Для Ш-А ступеня характерне ушкодження поверхневих шарів шкіри. Ранева поверхня покривається світло-коричневим або сі­рим струпом. Період загоювання триває до 3-4 тижнів без рубців або з утворенням ніжних рубців. При опіках Ш-Б ступеня наявне повне змертвіння на всю глибину, утворюється твердий темно-коричневий струп, що відпадає через 3-5 тижнів, залишаючи великі й деформовані рубці.

Опіки IV ступеня - це ушкодження всієї шкіри, підлеглих тканин аж до кісток. При цьому утворюється коричневий або чорний струп, через який просвічуються тромбовані венозні судини.

Важкість опіків залежить від глибини і площини ушкодженої по­верхні.

Для швидкого підрахунку площі користуються правилом «дев'я­ток», тобто по 9 % поверхні тіла становлять голова і шия; поверхня одної кінцівки; груди й живіт; задня поверхня тулуба (спина); одна нижня кінцівка (стегна), гомілка стегна; промежина - 1 %. Разом це 100%.

Для вимірювання невеликої площі опіку використовують прави­ло «долоні»: площа долоні людини в середньому становить 1,0-1,2 % площі його тіла.

До важких опіків належать опіки II, III, IV ступенів площиною ушкодження більше 20 % поверхні тіла, ускладнені шоком, промене­вою хворобою та опіками дихальних шляхів.

Опіки середньої важкості - це опіки II—Ш ступенів з площиною ураження 10-20 % загальної площі тіла; опіки І ступеня з ушкодженням 50 % поверхні тіла, але при загальному задовільному стані потерпілого.

До легких опіків належать обмежені опіки III —IV ступенів; опіки II ступеня з площиною ушкодження менше 10 % поверхні тіла; опіки І ступеня з площиною ушкодження менше 40 % поверхні тіла.

Хімічні опіки виникають у результаті впливу на тканини різних хімічних речовин, що мають припікальну дію (міцні кислоти, луги, фосфор, солі важких металів). Особливо часто хімічні опіки слизових оболонок бувають у дітей. Кислоти й солі важких металів викликають зсідання білків і збезводнювання тканин, унаслідок чого настає коагуляційний некроз з утворенням щільного струпа. При опіках сірчаною кислотою утворюється темний струп, соляною кислотою - білий, азот­ною - жовтий.

Луги розчиняють й омилюють жири, у результаті чого глибоко ура­жуються тканини й утворюється білий м'який струп.

Радіаційні (променеві) опіки спричинює іонізуюче опромінюван­ня (альфа- і бета-частинки, рентгенівське проміння, нейтрони). При цьому уражуються шкіра й слизові оболонки. Залежно від дози й три­валості опромінення можуть виникнути опіки з гострим, підгострим і хронічним перебігом. Променева реакція у вигляді почервоніння й на­бряку проявляється на першу або другу добу після опромінення і збе­рігається протягом 2-3 днів. Процес зворотний, на місці почервоніння залишається легка пігментація.

Променеве випадання волосся (алопеція) виникає на волосистій частині голови і триває 1-^4 тижні після опромінення. Волосся відрос­тає за 6-10 тижнів.

Гострий променевий дерматит І ступеня виникає на 15-20 день після опромінення. Прихований період триває в середньому два тиж­ні. У потерпілого з'являється почервоніння, набряк, випадає волосся. Через один-два тижні почервоніння зникає, залишається пігментація шкіри, починає відростати волосся.

При гострому променевому дерматиті II ступеня виникають по­червоніння, пухирі, що триває протягом 2-5 днів після опромінення. Прихований період - 1-2 тижні. Клінічні симптоми ушкодження у цей час не проявляються, потерпілий почуває себе порівняно добре. Через 1—2 тижні починається розпал клінічної картини ураження шкіри - ви­никає набряк, виражене почервоніння, збільшуються лімфатичні вуз­ли. Потерпілі скаржаться на біль в ушкодженій ділянці тіла. Набряк наростає, мілкі пухирці зливаються, утворюючи багатокамерні пухирі. Якщо вони інфікуються, то з'являються виразки. Захворювання триває один-півтора місяця, повне видужання не спостерігається.

Променеві опіки Ш ступеня характеризуються змертвінням шкіри й утворенням виразок. Прихований період триває 4-6 днів. Швидко на­ростає гостре запалення (почервоніння шкіри, набряк, різкий біль), під­вищується температура тіла, збільшуються лімфатичні вузли. Пухирі тріскають, утворюючи виразки, що при інфікуванні перетворюються в гнійні рани, внаслідок чого може виникнути сепсис. Виразки загою­ються дуже повільно, нерідко залишаються трофічні виразки, що мо­жуть перейти у злоякісні пухлини.

Опіки дихальних шляхів виникають унаслідок дії полум'я, розпе­ченого повітря, токсичних продуктів горіння (95 % усіх випадків), пе­регрітої пари, а також при опіках грудей, шиї, обличчя. Вдихання гаря­чого диму і токсичних продуктів горіння спричинюють опіки слизових оболонок верхніх дихальних шляхів, їх набряк, що призводить до зву­ження бронхів (бронхоспазму) та недостатності дихання. З'являються періодичний кашель, сухість у роті, білясті плями на слизовій порож­нині рота, біль у горлі під час ковтання, хриплий голос або афонія, за­дишка, синюшність обличчя, серцево-судинні розлади.

Опіки у дітей з усіх побутових травм становлять 27,7 % і посіда­ють перше місце. Причиною опіків найчастіше є бездоглядність, необе­режність з боку дорослих і дітей. Термічні опіки становлять 42 %, їх найчастіше отримують діти до 3 років (51,6 % усіх опіків за віковими групами). У цьому віці смертність від опіків найбільша, що пов'язане

з анатомо-фізіологічними особливостями дитячого організму. Близько 2/3 опіків діти одержують від гарячих рідин (води, молока, супів). Ніжна й тонка шкіра дітей ушкоджується глибше. Загальна реакція дитячого організму на опікову травму звичайно проявляється опіковим шоком і підвищеною чутливістю до інфекції. Симптоми ступенів опіків такі ж, як у дорослих. Площу опіків визначають залежно від віку дітей.