Виникнення та призначення ПДВ, методи розрахунку доданої вартості

(ПДВ) називають наймолодшим податком, оскільки він був винайдений лише у XX ст. після ІІ Світової війни. Окремі ідеї та пропозиції щодо ПДВ висувалися німцем Вільгельмом фон Сименсом (1919 р. - вперше запропонував ПДВ, тоді цей податок називався "облагороджений податок з обігу"²) та Томасом С. Адамсом (1921 р . - пропозиції щодо організації справляння ПДВ, зокрема метод рахунків-фактур¹), однак остаточна схема визначення ПДВ була запропонована французьким економістом Морісом Лоре у 1954 р., якого й називають "батьком" ПДВ. У 1958 р. цей податок був уведений у Франції. Його називають європейським податком, і він є "наймолодшим" податком у системі оподаткування в цілому.

Уведення ПДВ у світі було викликане такими обставинами:

значними недоліками прямих податків;

значними масштабами ухилення від сплати податків;

розширенням простору і зняттям митних бар'єрів у зв'язку зі створенням економічних союзів

збільшенням обсягів споживання розмірів торгових організацій та самої торгівлі

підвищенням інфляції ( спричиненої іншими податками що мали кумулятивний ефект)

Призначенням ПДВ можна вважати необхідність швидкого наповнення бюджету зарахунок збільшення темпів споживання,усуваючи при цьому кумулятивний ефект та рівномірно розподіляючи податкове на вантаження на між всіма учасниками руху продукції

Економічним об'єктом оподаткування ПДВ є додана вартість. Додана вартість - частина повної вартості товару чи послуги, саме та її частина, яка створюється на даному етапі виробництва. Обчислити її обсяг можна двома методами:

Прямий адитивний метод передбачає безпосередньо оподаткування створеної на підприємстві доданої вартості. Тобто, сума податку визначається за наступною формулою (1):

∑ПДВ = ДВ * Ст(1)

∑ПДВ – сума податку на додану вартість;

ДВ – додана вартість;

Ст – ставка податку на додану вартість.

Таким чином, щоб застосовувати прямий адитивний метод потрібно, щоб у звітності підприємства знаходив своє відображення показник доданої вартості.

Непрямий адитивний схожий до прямого адитивного методу обчислення ПДВ, проте різниця полягає в тому, що оподатковується одразу не вся сума доданої вартості, а її складові (формула 2).

∑ПДВ = (ЗП*Ст) + (Ст*А) + (Ст*П) + (Ст*ПК) + (Ст*ПВ) + (Ст* І) (2)

∑ПДВ – сума податку на додану вартість;

ЗП – заробітна плата разом із нарахуваннями;

ПВ – податки, що відносяться до витрат підприємства;

ПК – плата за користування капіталом;

П – прибуток;

А – амортизаційні відрахування;

І – інші витрати, що збільшують додану вартість підприємства.

Вважаємо, що такий метод є більш трудомістким, оскільки потребує окрім виокремлення складових доданої вартості обраховувати суму податку за кожним із них, а потім отримані результати підсумовувати.

Для обрахування ПДВ за зазначеними методами необхідні дані бухгалтерського обліку щодо доданої вартості, проте така інформація на сьогодні не знаходить свого відображення у звітності підприємства, у зв’язку з чим існують певні методологічні труднощі з обрахуванням ПДВ за адитивним методом.

Метод прямого вирахування (віднімання) дозволяє обчислити ПДВ за такою формулою (3):

∑ПДВ = (В - М)*СТ (3)

∑ПДВ – сума податку на додану вартість;

В – виручка від реалізації товарів (робіт, послуг);

М – матеріальні витрати;

СТ – ставка податку.

При цьому до обрахунку мають прийматися лише ті матеріали, що придбані у інших суб’єктів господарювання.

Непрямий метод віднімання (метод накладних, кредитний або інвойсовий) полягає у тому, що сума ПДВ, яка підлягає сплаті в бюджет відрізняється від нарахованої суми ПДВ підприємством (формула 4).

∑ПДВ_б = В*Ст - М*Ст (4)

∑ПДВ_б – сума податку на додану вартість, що підлягає перерахуванню до бюджету;

В – виручка від реалізації товарів (робіт, послуг);

М – придбані матеріали (товари, роботи, послуги);

Ст – ставка податку.

Отже, як видно до бюджету перераховується лише різниця між податковими кредитом та податковим зобов’язанням. У результаті такого механізму не викривлюється економічна суть податку: оподатковується лише створена на підприємстві додана вартість та не створюється каскадний ефект, як при функціонування податку з обороту.

Проте застосування кредитного методу є складним з точки зору бухгалтерського обліку та документування операцій.

Його переваги над іншими методами полягають у такому:

1. Немає необхідності обчислювати величину доданої вартості, завдяки чому полегшується контроль не тільки податкових органів, а й самих платників за правильністю обчислення ПДВ.

2. Існує можливість установлювати менший інтервал між строками сплати податку, а в платників виникає зацікавленість у правильному визначенні суми податку, яку вони сплачують постачальникам та виконавцям робіт (послуг).

Елементи ПДВ

В Україні ПДВ був запроваджений у 1992 р. і разом з акцизним збором замінив податок з обороту і податок з продажу. Ставки ПДВ змінювалися кілька разів ПДВ – V розділ ПКУ

Субєкти оподаткування –носій – споживач на кожноу етапі перепродажу, глобально – кінцевий споживач продукції.

платник(ст 180) - можна поділити на дві групи: 1) ті, що підлягають реєстрації (обов' язковій або добровільній):

1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу;

2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку;

3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України,

2) ті, що не підлягають реєстрації, але мають сплачувати цей податок.