Контроль за вмістом шкідливих речовин у повітрі робочої зони

Контроль за вмістом шкідливих речовин у повітрі робочої зони повинен установлюватися:

· безперервний – для речовин 1-го класу небезпеки;

· періодичний – для речовин 2, 3, 4 класів небезпеки.

Відбір повітря для контролю необхідно робити безпосередньо на робочих місцях.

Всю сукупність методів контролю розділяють на дві категорії: методи якісного (лабораторні) та методи кількісного аналізу (виробничі).

Методи якісного аналізу шкідливих речовин у повітрі робочої зони полягають в відборі проб повітря в заданих місцях з наступним їх аналізом в лабораторії. Ці методи займають багато часу, але дають точні результати контролю. До таких методів відносяться спектроскопічний (заснований на вимірі інтенсивності й частотного розподілу спектральних ліній в оптичному або радіочастотному діапазоні після проходження випромінювань через досліджувану шкідливу речовину); хроматографічний (заснований на зміні кольору спеціальних індикаторів у результаті спалювання досліджуваної речовини); рентгенівський (заснований на визначенні хімічного складу шкідливої речовини через параметри кристалічної решітки).

Методи кількісного аналізу полягають в періодичному або постійному контролі за складом повітря безпосередньо у виробничих умовах. Вони не відрізняються високою точністю, але характеризуються малим часом проведення вимірів, оперативністю одержання інформації. Характерними представниками цієї групи методів є колористичний (заснований на появі колірного фарбування індикатора при досягненні гранично допустимої концентрації шкідливої речовини в повітрі); метод використання іонізуючих випромінювань (заснований на зміні інтенсивності потоку іонізуючих випромінювань при проходженні їх через повітряне середовище різної щільності). Найбільш часто використовують лінійно-колористичний метод, заснований на залежності висоти пофарбованої частини індикатора (L) від концентрації шкідливої речовини в повітрі (C). Для реалізації цього методу контролю визначений об’єм загазованого повітря робочої зони протягують через індикатор, розміщений у спеціальній скляній трубці. Концентрацію шкідливого газу визначають з використанням номограми, що побудована за функцією:

L = f(С).

Визначення допустимості умов праці виконують після проведення експерименту методом порівняння величини С з ГДК. Якщо концентрація С < ГДК, то умови праці приймають, як допустимі. Загальний вигляд приладу УГ-2 для визначення концентрації газу лінійно-колористичним методом наведено на рис. 2.6.