Філософія, її гуманістичний смисл і призначення.

Людина – єдина істота на Землі, здатна до пізнання буття та власної самосвідомості. Результатом цієї здатності є знання про світ і про себе, яке виступає в емпіричній або теоретичній формі.

Світ – це єдність природної та суспільної дійсності, зумовленої практичною діяльністю. Категорія “світ” визначає не тільки природні, об’єктивно-матеріальні властивості, а передусім особливості людського практично-діяльного відношення до себе, і до умов свого існування.

Світ – це визначене буття, універсальна предметність, в якій людина самовизначається як суб’єкт (індивідуум) діяльності, котрий відтворює власний світ – світ людського буття.

Категорія “буття” покликана допомагати розкривати взаємозв’язок людини і світу, визначенні їхньої сутності та конкретних форм прояву в дійсності.

В мовній практиці дієслово “бути”(не бути), а зв’язка “є” належать до найбільш уживаних слів у багатьох мовах (“есть”- у російській, “ist”- у німецькій,“is”- у англійській, “est”-у французькій). Тобто, це слово об’єднує усе те, що існує у світі і піддається розумовій оцінці.

Найбільш поширеною типологією світу є його поділ на мікрокосм – це людина і макрокосм – це Всесвіт, і світ створений людиною (Див мал.2).

У цьому плані, тобто думки про єдність мікрокосма і макрокосма, є цікавими підходи українського філософа Григорія Савича Сковороди: ”Коли хочемо виміряти небо, землю і моря маємо насамперед виміряти себе самих – власною нашою мірою”. Тобто, говорить Сковорода – пізнай себе і ти пізнаєш світ.

Слід зазначити, що ідея пізнання світу через пізнання себе має давнє, до Сковороди походження:

· Веди – релігійні трактати Давньої Індії (1,5 тис. р. до н.е.); пізніше Школа Санкхяінья , та власне і буддизм (XII-IVст. до н.е.)

· У давній Греції це софісти Протагор: “Людина є мірою усіх речей”, за ним Сократ.

Категорія “світ” лежить в основі розуміння такого досить вживаного у філософії та повсякденному житті поняття як “Світогляд”.

Світогляд – це необхідна складова людської свідомості, пізнання. Світогляд з’єднує в собі різнорідні “блоки” знань, переконань, думок, почуттів, настроїв, намагань, надій тощо. Різні сполуки елементів світогляду, їх пропорції дають різні результати. Це означає, що, наприклад, кожна людина має власний індивідуальний світогляд і разом з тим є частиною групового, суспільного світогляду. До речі, одним із завдань філософії є гармонічне поєднання суспільних світоглядних принципів та індивідуальних.

Отже, світогляд – це сукупність поглядів, оцінок, принципів, що визначають загальне бачення, розуміння світу, місця в ньому людини і разом з тим життєву позицію, програму поведінки, дій людини.

Поняття “світогляд” дає можливість краще зрозуміти що таке філософія, яке її покликання, тобто предмет і функції. Разом з тим, світогляд охоплює ширше коло явищ, ніж поняття філософії. Їх співвідношення схематично можна представити так:

II.

Філософія від грецького –люблю-мудрість- буквально означає “любов до мудрості”. Прийнято вважати, що слово “філософія” вперше застосував грецький математик і мислитель Піфагор ( 580-500 р. до н.е.), а термін “філософія” у Європейській культурі закріпив теж грецький, більш пізній філософ Платон.

Джерелами філософії, її предтечами були міфологія і релігія.

Міфологія – форма суспільної свідомості, спосіб розуміння світу, характерний для ранніх стадій суспільного розвитку. Міф – це найдавніша форма духовної культури людства. Вона об’єднала в собі зародки знань, релігійної віри, політичних поглядів, різних видів мистецтва, філософії.

Релігія – така форма світогляду, в якому освоєння світу здійснюється через його подвоєння на земний, природній, тобто такий, що сприймається органами чуття і поту сторонній, небесний, надприродній і надчуттєвий. Релігія – це певне явище духовної культури, форма ідеології, що має соціальну природу і функції.

Наука – це система знань на основі яких розроблені нові знання.

На відміну від міфологічного і релігійного світогляду філософська думка представляє собою принципово новий тип світорозуміння, міцним підґрунтям якого стали позиції розуму, інтелекту.

Предметом філософських роздумів є природний і суспільний світ і людина в їх складних співвідношеннях. Ще І.Кант, представник німецької класичної філософії (XVIIIст.)сформував три основні питання, що визначають предмет філософії:

1. Що я можу знати?

2. Що я повинен робити?

3. На що я можу надіятись?

4. Що таке людина? – питання, що є функцією попередніх.

Ці питання покликані відображати три типи відносини “Світ - людина” : пізнавальні, практичні і ціннісні відносини. У відповідності до поставлених цих питань вчені виділяють такі основні функції філософії:

· Пізнавальна

· Практична, яка реалізується як безпосередня взаємодія людини і природи через наукові спостереження, виміри, експерименти. Власне ця функція філософії сприяла виділенню з неї і розвитку таких наук як математика, фізика, естетика, етика, релігія, власне філософія. Існує думка серед вчених, що саме філософію можна вважати праматінкою усіх наук.

· Методологічна (з грецької буквально метод – шлях дослідження, пізнання, логос – вчення про метод) – це:

1. Вчення про методи пізнання та перетворення дійсності;

2. Сукупність прийомів дослідження, які застосовують в певній галузі знань.

Методологія розробляє пізнання людиною світу, розуміння взаємовідносин “людина-світ”. Основою цього апарату є поняття категорії, принципи і закони:

· “Поняття” дають можливість зрозуміти суть речі. Так Сократ не раз зауважував своїм учням: “Перш ніж говорити про будь-який предмет, слід мати поняття про нього”

· “категорії”- це універсальні форми мислення, форми узагальнення реального світу, в котрих знаходять своє відображення загальні властивості, риси і відношення предметів об’єктивної дійсності.

· Закон – це передусім, об’єктивність, те що не залежить від волі і бажання людини, від її свідомості; це внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між явищами і процесами, між протилежними сторонами окремих явищ і процесів, їх елементами та властивостями(наприклад закони діалектики).

· Принципи – це неявні узагальнення знань про розвиток явищ і процесів, їх елементів та властивостей (наприклад принцип всебічного зв’язку руху і розвитку).

Отже, поняття, категорії , закони і принципи виступають своєрідним інструментом до пізнання людиною світу

· Аксеологічна. Аксіологія – вчення про цінності, філософська теорія загальнозначущих принципів, які визначають вибір людьми напряму їхньої діяльності, характер їхніх вчинків.

Предмет філософії має таку структуру.

Розділ I . охоплює основні етапи історичного розвитку філософії.

Розділ II . (онтологія) розробляє проблему людського буття і свідомості.

Розділ III . (гносеологія) присчений сутності і структурі пізнавального процесу.

Розділ IV. (соціальна філософія) піднімає проблеми існування суспільства і природи рушійних сил розвитку суспільства, аналіз суб’єктів суспільного розвитку, проблеми розвитку особливості та її місця в суспільстві, характер взаємовідносин “людина - суспільство”, цінності в житті людини і суспільства; філософський аналіз науки; майбутнє прогнозування.

Розділ V – філософія релігії.

Тема№2