Спільні і відмінні риси між ідеальною нормою, креативністю и девіаціями у поведінці

Вважається, що доросла особистість вирізняється адаптивною спрямованістю будь-яких психічних процесів поведінкових актив. Таку особливість людською поведінки А.В.Петровський визначив як «постулат відповідності».

«Постулат відповідності»виявляються в тому, що дорослий індивід наділений прагненням до «внутрішньої мети», у відповідністю з якою відбуваються всі без винятку прояви його активності.

Виокремлюють декілька різновидів «постулату відповідності»: гомеостатичний, гедоністичний, прагматичний. Гомеостатичний варіант виявляється у подоланні конфліктів и напружених стосунків із навколишнім оточенням, у встановленні «рівноваги» і гармонії. За умов гедоністичного варіанту поведінка індивіда визначається двома первинними афектами: задоволенням и стражданням, и при цьому вся поведінка пояснюється максимізація задоволення и страждання. Під час прагматичного варіанту поведінка визначається лише прагматичною спрямованістю, тобто людина керується лише своєю користю и власним успіхом.

Протилежною до девіантної и патологічної поведінки є не лише гармонійна нормативна поведінка, але ідеальна поведінкова норма. И вона характеризується не лише «постулатом відповідності» (за А.В.Петровським, але й творчою спрямованістю и креативністю. Гармонія не виявляється лише у здатності бути адаптивним, адже за такої умови буденного пересічного громадянина. Ідеальною поведінковою нормою слід вважати поєднання гармонійної норми з девіантною особистістю.

На думку А.В.Петровського, людину має спокушати небезпека, невизначеність успіху, невідоме, и лише тоді можна говорити про неї як про творчу й ідеальну особистість. Надмірна активність у психології називається над ситуативною активністю и справедливо вважається нормативною, оскільки прогрес людства значною мірою пов’язаний із готовністю и схильністю людей до нестандартної, нешаблонної и гнучкої поведінки. Одним із проявив такої поведінки э пошукова активність, спрямована на задоволення потреби в новий інформації, в нових переживаннях, розширенні горизонтів власного досвіду (В.С.Ротенберг, В.В.Аршавський). Буденна людина як типовий носій нормативної и навіть гармонійної поведінки не здатна до пошукової активності. Вона прагне уникнути ризику, а отже невідомих ситуацій, нової інформації, нових переживань, нового досвіду. Вона спрямована переважно на пристосування до оточення и збереження власного «статус кво», вона прагне гарантій и стабільності, а не знань, почуттів и переживань. Натомість девіант надміру допитливий, нестабільний и найбільшою мірою схильний до ризику та існування в ситуації «невідомості».

Парадокс існує в тому, що девіантна й ідеальна поведінка можуть мати спільні риси. И справедливим э твердження, що людина з девіантною поведінкою часто буває творчою особистістю, а їх відхилення у поведінці можна виправдати активним творчим пошуком, але з неадаптивною и саморуйнівною спрямованістю. Відмінність виявляється в тому, що для справжньої творчості (ідеальної норми) задоволення полягає в у безпосередньому процеси пошуку, а негативний результат здатний лише поглибити знання про предмет и сигналізує про те, що напрямок пошуку має бути змінено. В той час як для девіантної особистості основною метою пошукової активності э результат – задоволення.

Спільні риси креативних и девіантних особистостей було запропоновано Баррном и Харрингтоном. Це самостійність суджень, здатність знаходити привабливі риси у подоланні труднощів, естетична орієнтація и здатність ризикувати. Ф.Фарли навіть видаляє особливий тип – Т-особистість и визначає її як «шукача збудження». Людина, що відноситься до такого типу, може сягати або високої міри креативності, або ж демонструвати деструктивну и навіть кримінальну поведінку.

Інший дослідник Д.Симонтон у творчої особистості видаляє сім базових векторів. Їх співставлення з критеріями діагностики адиктивного типу девіантної поведінки виявляє суттєву схожість и водночас ризницю між креативною и девіантною особистістю (табл. 1).

Таблиця 1

Дослідження девіантної поведінки у вигляди наркотичної залежності, здійснені В.Д.Менделевичем и Л.Р.Вафіним, показують, що наркомани часто є більш творчими особистостями, ніж здорові (не наркомани). Вони наділені достатньою силою творчого «Я», щоб долати життєві труднощі э відносно незалежними вид зовнішних впливів. Водночас вони є відчуженими, схильними до впливів, що іноді призводить до відмови від творчого «Я» на користь переживань зовнішніх вражень. Їх творче «Я» більшою мірою э пов’язаним зі спонтанністю, аутосимпатиєю, креативністю и прагненням до самоактуалізації. Парадокс полягає в тому, що для наркозалежних э характерними окремі риси самоактуализованої особистості: прагнення визнання, відкритість новому досвіду, автономність, прагнення до саморозкриття у спилку ванни з іншими людьми.

Одним із доказів подібності деяких структур ідеальної и девіантної поведінки є факт кардинальних змін, що відбуваються у поведінці девіанта після подолання поведінкового дефекту у вигляді особистісного зростання и розкриття творчих здібностей.