Характеристика девіацій девіантної поведінки

Структура і типологія девіантної поведінки

1. Характеристика девіацій девіантної поведінки.

2. Деліквентний тип девіантної поведінки.

3. Психологічні особливості і мотивація поведінки адиктивної особистості.

4. Патохарактерологічний варіант розвитку девіантної поведінки.

5. Спільні і відмінні риси між ідеальною нормою, креативністю и девіациями у поведінці.

Характеристика девіацій девіантної поведінки

Девіантна поведінка людини вирізняється від гармонійного суттєвими ознаками і є різноманітним за структурою, типами і формами.

Під структурою ДП розуміють специфіку поєднання і динаміку складових частин поведінки, що відхиляється від норми або гармонійної норми.

Отже, ДП може мати різноманітну структуру і динамічні характеристики, формуватися як ізольоване явище або як явище групового характеру, поєднувати в собі декілька клінічних форм або виявлятися у вигляді однієї клінічної форми, бути стійким і нестійким, мати різну спрямованість і соціальну значущість.

Індивідуальні (ізольовані) девіаціївключають в себе всі клінічні форми і типи ДП, що не мають залежності від поведінки навколишніх.

Індивід свідомо прагне до вибору ізольованої девіації, бажаючи кардинально відрізнятися від оточення і вступає у конфронтацію з усіма. Іноді він може не звертати увагу на наявність девіантних форм поведінки у близького оточення, тобто ігнорувати реальність.

До ізольованих форм девіації відносять:

Ø комунікативні форми ДП, а саме аутистичну і нарцисичну поведінку, гіперкомунікабельність;

Ø аутоагресивну поведінку у вигляді суїцидальних спроб (слід зауважити, що зустрічаються і групові форми так званих ритуальних суїцидів), розлади харчової поведінки (анорексія і булімія),

Ø надціннісні психопатологічні захоплення („філософська інтоксикація”, сутяжництво і кверулянство, різновиди маній – клептоманія, дгомоманія та ін.);

Ø зловживання речовинами, що викликають зміни психічної діяльності (наркотична і алкогольна залежність).

Найбільш частими є групові девіації, відмінною ознакою яких є облігатність схожих форм ДП у близького оточення, ідолів, авторитетних особистостей в референтній групі.

До групових девіація відносять:

Ø вікові, особливо підліткові девіації (так, більшість характерологічних і патохарактерологічних девіацій підлітків мають груповий характер, а саме реакції групування з однолітками, емансипації, імітації, опозиції).

Реакція відмови проявляється у вигляди відсутності або зниження потягу до контактів з навколишніми. Такі люди некомунікабельні, прагнуть до усамітнення, все нове викликає в них занепокоєння. Реакція відмови часто виникає у дітей під час розриву з батьками, зміні звичної ситуації тощо.

Реакція опозиції поділяється на пасивну и активну.

Активна характеризується неслухняністю и непокорою, показною грубістю і агресивними діями у вигляді погроз, фізичного впливу. Все це викликає подив в оточуючих, що начебто є «винуватцями» такої реакції.

Пасивна реакція проявляється у вигляди негативізму, відмови виконувати прохання і доручення, замкненістю за відсутності агресивних дій.

Реакція імітації вирізняється прагненням копіювати і в усьому повторювати конкретну людину чи образ. Найчастіше ідеалом для наслідування стає авторитетна або відома особистість, літературний герой.

Реакція компенсації відображається у прагненні приховати або компенсувати власну неспроможність в якійсь певній галузі діяльності успіхом в іншій. Відомим фактом є більш високий рівень інтелектуального розвитку дітей, що страждають незначними недугами або мають фізичні дефекти.

Реакція гіперкомпенсації проявляється прагненням добитися високих результатів саме в тій галузі в якій людина виявилася неспроможною.

В основі реакції емансипації знаходиться потреба у незалежності і несамостійності, відмова від опікування, протест проти встановлених правил і порядків.

Реакція групування носить інстинктивний характер, але водночас може виникати і на основі психологічних чинників, так у групі людина шукає захисту і порятунку, зняття відповідальності тощо.

В основі групових різновидів ДП лежить принцип групового тиску і толерантності до цього тиску. Так, підліток через власні індивідуальні вікові особливості спочатку віддаляється від дорослих і свідомо обирає референтну групу. В подальшому внутрішні закономірності розвитку групи обумовлюють переслідування тих членів групи, що ухиляються від спільної лінії поведінки. У такий спосіб відбувається становлення групової ДП, повне прийняття поглядів групи поєднується з придушенням сумнівів у правильності і нормативності власної поведінки.

Груповий тиск на індивіда може справляти не лише група, але й сім’я, професійні і об’єднані на підставі певної ідеології колективи, а також групи об’єднані за інтересами.

Сімейні різновиди групових девіацій демонструють відхилення від поведінки всієї сім’ї в цілому або ж її окремих членів. Це може бути безпосередній вплив батьків на дитину (наприклад, втягнення її у тоталітарну секту або оздоровчу групу) або ж опосередкована передача девіантних традицій (наприклад, зловживання алкоголем або надціннісні захоплення, стереотипи харчової поведінки).

Можливі і зворотні впливи дитини з девіантної поведінкою на батьків на батьків (формування патохарактерологічного типу поведінки у вигляді надмірної суспільної активності у матерів, діти яких страждають на наркоманію).

Ø сімейні девіації являють собою стійкий поведінковий стереотип, що активно підтримується і заохочується групою – сім’єю.

Для тимчасових девіацій є характерною невелика тривалість існування відхилень у поведінці, що часто обумовлюється існуванням девіації під тиском групи.

До тривалихдевіацій відносять такі форми відхилень у поведінці, які існують тривалий час і не залежать від зовнішніх впливів.

Стійкі девіації характеризуються монофеноменологічністю, тобто в поведінці людини домінує лише одна форма відхилень у поведінці.

Нестійкідевіації характеризуються схильністю до частої зміни клінічних проявів девіацій.

Стихійнідевіації виникають під впливом зовнішніх обставин, є хаотичними і не спланованими. У такому випадку ДП є незапланована, що не виключає наявності поведінкової програми. Вирішальними у появі неадекватної поведінки є збіг обставин і емоційний настрій індивіда. Так, стихійними є агресивні і аутоагресивні вчинки індивіда за умови наявності в нього деліквентного або патохарактерологічного типу ДП.

Запланованідевіації є регламентованими і чітко визначеними, а індивід готується до їх реалізації, відчуває передчасне хвилювання, радісні і водночас неспокійні відчуття. До спланованих девіацій можна віднести гемблінг або зловживання алкоголем, в яких можна помітити підготовчий період, під час якого девіант із хвилюванням очікує можливості приєднатися до групи або ж появи групи „однодумців”.

Експансивнідевіації характеризуються вторгненням у сфери життя і діяльність навколишніх людей, схильністю ігнорувати їх інтереси і свободу (агресивна поведінка, гіперкомунікабельність тощо).

Неекспансивнідевіації вирізняються саморуйнівним для особистості впливом, коли неадекватна і неефективна поведінка призводить до особистісної деградації і блокування особистісного зростання. При цьому формально людина не порушує свободи інших людей (порушення харчової поведінки, аутизм).

Егоїстичнідевіації є націленими на задоволення особистої користі (зловживання алкоголем, наркотичними речовинами тощо).

Альтруїстичнідевіації спрямовані на інтереси інших людей і поєднуються зі схильністю до самопожертви і самознищення (суїцидальна поведінка, коли людина жертвує власним життям заради близьких чи віри).

До типів ДП відносять різновиди відхилень у поведінці в залежності від особливостей взаємодії індивіда з реальністю і механізмів виникнення поведінкових аномалій.