Предмет і об'єкти аналізу науки загального порівняльного правознавства.

Порівняльне правознавство, або юридична компаративістика (лат. comparativus — порівняльний), — наука, яка займається дослідженням загальних і специфічних закономірностей виникнення, розвитку і функціонування сучасних правових систем світу.

Науку порівняльного правознавства слід відрізняти від порівняльно-правового методу. Порівняльно-правовий метод — це зіставлення юридичних понять, явищ, процесів одного порядку і з'ясування подібності та відмінності між ними. Залежно від об'єктів порівняльне-правовий метод застосовується вибірково за обов'язкової умови їх порівняності.

Об'єктивно необхідним є процес пізнання права в загальносвітовому порівняльному аспекті (між різними правовими системами світу), тобто міжнаціональне порівняння, порівняння різних правових систем, існуючих у державах світового співтовариства. В основі такого порівняння лежать процеси, що закономірно відбуваються у світовому співтоваристві — розроблення і формування правових систем молодих держав, розширення і поглиблення зв'язків між державами і групами країн, інтеграція низки країн у єдине ціле. Порівняння уможливлює класифікацію державно-правових явищ, властивих правовим системам різних країн, з'ясування їх історичної послідовності, генетичних зв'язків між ними, ступінь запозичення елементів (норм, принципів, форм права) однієї правової системи в іншої.

У світовому науковому середовищі неоднозначно тлумачаться зміст і призначення юридичної компаративістики. Навіть у найменуванні цієї науки виявляються деякі розбіжності, що пояснюється, крім різних підходів до визначення об'єкта і предмета цієї науки, неоднаковим праворозумінням. У Франції перевага віддається терміну «порівняльне право», у країнах Латинської Америки і деяких інших країнах — «порівняльному законодавству», у Німеччині, Україні, Росії — «порівняльному правознавству»^[1]. Проте юристи всіх країн вважають за природне розглядати свої правові системи як із погляду їх внутрішніх рис і особливостей, так і крізь призму інших правових систем.

В основному завершене оформлення порівняльного правознавства як самостійної науки, до складу якої входять: предмет науки -підстави і об'єкти порівняння; методологія (включаючи принципи) науки; система науки — її структурні елементи; функції науки; наукова термінологія і категорії науки — понятійний апарат; бібліографія; історія науки — етапи виникнення, розвитку і затвердження; соціальне призначення.

Предмет порівняльного правознавства — загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування правових систем світу в їх порівняльному пізнанні. Порівняльне пізнання може походити як мінімум із двох правових систем. Важливо підкреслити, що предмет порівняльного правознавства як самостійної науки не тільки містить у собі процес порівняння окремих нормативно-правових актів, галузей права або інститутів, а й охоплює правові системи в цілому. Порівняння припускає діяльність, у ході якої відповідні елементи порівнюваних правових систем зіставляються для того, щоб визначити наявні між ними подібності і відмінності.

Правові системи, як і право, існують у просторі і часі. Вони мають минуле, теперішнє і майбутнє. Об'єктом порівняння є правові системи світу, які розкриваються через їх компоненти (елементи): праворозуміння, правові норми та їх види, система праву, джерела права, нормативно-правові акти, правозастосо-вні акти, принципи права, юридичну техніку та ін. Ретроспективне порівняння є передумовою адекватного розуміння сучасного функціонування правових систем і прогнозування їх розвитку.

Порівняльне правознавство доцільно розмежовувати на загальне і спеціальне (галузеве і внутрішньогалузеве).

Важливою особливістю загального порівняльного правознавства є його орієнтація передусім на дослідження стикових проблем, що лежать у площині порівняльного аналізу різних правових систем світу.

Об'єктами загального порівняльного правознавства можуть бути:

1) сучасні типи правових систем (загальне міжтипове порівняння)',

2) правові системи різних типів (окреме міжтипове порівняння);

3) правові системи, що належать до одного типу (внутріш-ньотипове порівняння)^[2].

Загальне міжтипове порівняння припускає з'ясування ідентичності і своєрідності прояву їх загальних ознак. На рівні порівняння окремих правових систем (окреме міжтипове порівняння і внутрішньотипове порівняння) виявляється єдність загальних,

особливих і специфічних (таких, що відрізняються) ознак. Все це сприяє їх цілісному сприйняттю.

Наука порівняльного правознавства покликана охопити порівнянням правові системи, виявити сучасну правову карту світу, де, по можливості, право кожної країни віднесено до певного типу (сім'ї) правових систем. Отже, одним з основних завдань науки порівняльного правознавства є наукова класифікація правових систем світу.