Відмінність венчурних фондів та венчурних інвестиційних компаній

Розміри венчурних фондів можуть коливатися від декількох мільйонів до декількох сотень мільйонів доларів. Основним документом венчурного фонду є інвестиційний меморандум, який регламентує цілі, завдання, принципи організації та діяльність фонду.

Завдяки венчурному капіталу були створені такі компанії, як Intel, Microsoft, Google, Silicon Graphics і багато інших «зірки» нової економіки.

Венчурні фонди або компанії вкладають капітал в фірми, чиї акції не обертаються у вільному продажі на фондовому ринку, а повністю розподілені між акціонерами - фізичними або юридичними особами (Unquoted або Unlisted Companies). Інвестиції направляються або в акціонерний капітал (Equity Investment або Financing) в обмін на частку або пакет акцій, або надаються у формі інвестиційного кредиту (Debt Financing), як правило - середньострокового за західними мірками, на термін від 3 до 7 років.

На практиці найбільш часто зустрічається комбінована форма венчурного інвестування, при якій частина коштів вноситься в акціонерний капітал, а інша - надається у формі інвестиційного кредиту.

Прямі приватні інвестиції спрямовуються з фінансових утворень (компаній і фондів), практично ідентичних за структурою і принципами формування венчурним фондам, в компанії, що знаходяться на більш пізніх стадіях розвитку.

Венчурний або прямої приватний інвестор, як правило, не прагне придбати контрольний пакет акцій компанії (у всякому разі, при первинному інвестуванні). І в цьому - його корінна відмінність від стратегічного інвестора або партнера. Останній бажає встановити контроль над компанією, що цікавить його з тих чи інших міркувань.

Мета венчурного капіталіста інша. Купуючи пакет акцій або частку, меншу, ніж контрольний пакет (Minority Position або Stake), інвестор розраховує, що менеджмент компанії буде використовувати його гроші в якості фінансового важеля (Financial Leverage) для того, щоб забезпечити більш швидкий ріст і розвиток свого бізнесу.

Ані інвестор, ані його представники не беруть на себе ніякого іншого ризику (технічного, ринкового, цінового управлінського та ін.), За винятком фінансового. Всі перераховані ризики несе на собі компанія і її менеджери. При цьому ще однією перевагою венчурного інвестора є приналежність контрольного пакета менеджерам компанії. Маючи у себе контрольний пакет, вони зберігають всі стимули для активної участі в розвитку бізнесу.

Якщо компанія в період перебування в ній в якості співвласника і партнера венчурного інвестора домагається успіху, тобто якщо її вартість протягом 5-7 років збільшується в кілька разів у порівнянні з початковою, до інвестицій (рге-money Valuation), то ризики обох сторін виявляються виправданими і всі отримують відповідну винагороду.

Якщо ж компанія не виправдовує очікування венчурного капіталіста, то він може повністю втратити свої гроші (в тому випадку, коли компанія оголошує себе банкрутом) або, в кращому випадку, повернути вкладені кошти, не отримавши ніякого прибутку. І другий і третій варіанти вважаються невдачами.

Етапи функціонування венчурного фонду. Основні етапи процесу венчурного інвестування представлені на рис.10.

Рис 10. Послідовність етапів венчурного інвестування

Першим етапом (Deal-Flow) діяльності фонду є збір коштів інвесторів. Потім відбувається пошук, відбір і оцінка проектів для реалізації, що є найважливішою передумовою фінансового успіху венчурного інвестора. Оскільки специфічним для венчурного фінансування є прояв правила «3-3-3-1» (з 10 проінвестованих компаній 3 невдалі, 3 приносять помірну прибутковість, 3 - високодохідними, 1 - надприбутковий [17]), необхідний грунтовний підхід до відбору всіх компаній, так як заздалегідь невідомо, хто з них являє собою потенційну «зірку» технологічного ринку і має перспективи стати лідером. Прикладом, що ілюструє це твердження, є функціонування Delta Private Equity Partners, одного з найбільших російських фондів прямих інвестицій, який за кілька років своєї роботи розглянув близько 900 проектів, з яких були вибрані близько 20 [17].

Другим етапом є «ретельне спостереження» і «вивчення» (Due Diligence) компанії, яка зацікавила венчурного інвестора. На цьому етапі венчурним фондом проводиться її фінансово-економічну, юридичну, технологічне, маркетингове вивчення. За результатами такого дослідження, якщо приймається позитивне рішення, складається інвестиційна пропозиція, де підсумовуються всі висновки і формулюється пропозицію для інвестиційного комітету, який і виносить остаточне рішення. Після цього здійснюється підготовка документів угоди, і венчурна компанія отримує інвестиції. В цілому основні завдання і, отже, основні труднощі етапу due diligence наступні:

· зрозуміти бізнес і оцінити його вартість;

· оцінити ризики;

· проаналізувати фінансовий стан проекту;

· оцінити перспективи бізнесу і конкурентне середовище;

· оцінити здібності менеджменту в ефективному управлінні бізнесом.

Після проходження етапу due diligence настає третя стадія, що носить назву hands-on management або hands-on support, що дослівно означає «управляти (або допомагати), тримаючи руку на пульсі». Вона передбачає структурування угоди шляхом створення декларації про наміри (Term Sheet) та укладення зобов'язань (commitments).

Декларація про наміри (Term Sheet), що визначає специфічні особливості інвестиційної угоди між фондом і венчурною компанією:

· тип активів і структур капіталу,

· засновниками компанії та інвесторами,

· порядок визначення дивідендів, захист від разводнения частки інвесторів при додатковому раунді інвестицій

· питання конфіденційності, корпоративного управління тощо.

Укладення зобов'язань (commitments) між інвесторами та фондом, за яким інвестори зобов'язуються надати фонду визначений наперед обговорений обсяг фінансування в певний час (при виконанні певних умов).

На цьому етапі команда фахівців венчурного фонду здійснює управління інвестиційним проектом, яке полягає насамперед у моніторингу показників діяльності венчурної компанії. Цей етап триває до моменту виходу венчурного фонду з компанії.

Світовим стандартом практики участі інвестора в управлінні компанією стала різко сформована форма:

· представники інвестора входять до ради директорів компанії і беруть участь у вирішенні всіх питань, що відносяться до компетенції ради директорів, - розробці стратегії, бюджетів, укладення великих угод;

· інвестор не втягується в операційну діяльність, оскільки це призводить до розмивання відповідальності за прийняття рішень.

Заключною стадією венчурного процесу є вихід венчурного інвестора з компанії та включає наступні стадії:

· вихід з венчурного підприємства;

· оцінка ефективності участі в проекті;

· реінвестування коштів у венчурний фонд (в стаціонарному венчурному фонді кошти, отримані від реалізації минулих інвестицій, реінвестуються в нові проекти, і венчурний процес починається заново) [20].

Існує шість основних шляхів виходу з компанії-реципієнта:

1) продаж своєї частки на торгах іншої промислової компанії;

2) придбання менеджментом у інвестора пакета акцій, що залишився у нього після попереднього етапу розвитку компанії;

3) рефінансування або покупка частки венчурного капіталу компанії іншою установою, які проводять довгострокове інвестування;

4) порятунок, перебудова або реструктуризація компанії;

5) примусовий вихід (обумовлений інвестором при укладенні контракту) через управління за дорученням або ліквідацію;

6) виведення акцій на фондову біржу - IPO.

Фірма венчурного капіталу формує інвестиційний портфель таким способом, щоб знизити надмірний ризик і отримати високі прибутки (рис. 11).

Рис. 11. Критерії ризику венчурного фінансування і майбутні прибутки

Оскільки під час інвестування коштів у нові підприємства ризик більший, ніж під час фінансування тих, які вже випускали певну продукцію, то прибуток, що його очікують у майбутньому, має бути вищий. Так, очікуваний прибуток на кошти, що вкладаються в підприємства на початкових етапах їхнього розвитку, становитиме 50 \%, а на останніх етапах — менше 30 \%. Співвідношення ступеня ризику і майбутнього прибутку, а також ідеальну структуру інвестиційного портфеля наведено в табл. 5

Таблиця 5

СТРУКТУРА ПОРТФЕЛЯ ВЕНЧУРНИХ ІНВЕСТОРІВ

Якщо венчурний інвестор 10 \% інвестицій укладає в достартовий капітал, то віддача від таких ризикованих проектів має становити не менше 60 \%, а якщо 20 \%, то — не менше 50 \%. Найдоцільніше вкладати свої кошти у фінансування розвитку, хоч майбутній при­буток передбачається 40 \%, але і в портфелі інвестора вони становлять 40 \%, а на останній етап припадає 30 \% його інвестицій.

За умови незбалансованості портфеля венчурного інвестора важко умовити вкладати гроші в проект такого типу, у структурі якого є перевищення.

Підприємці повинні пам’ятати, що в разі банкрутства венчурні інвестори несуть більші витрати, а у випадку успіху — навпаки. Тому чим більша сума інвестицій у ризиковані підприємства і менший рік виходу, тим більший прибуток на інвестований капітал (ROI) очікують отримати венчурні капіталісти. У табл. 6показано залежність величини капіталу, що його вкладено в ризиковані проекти, та прибутку, який очікують венчурні капіталісти.

Таблиця 6

ЗАЛЕЖНІСТЬ ВКЛАДЕНОГО КАПІТАЛУ ВІД РОКУ ВІДДАЧІ (ROI)

Чим більший ризик, тим більша віддача, яку очікують венчурні інвестори, і тим більшу частку власності вимагають від венчурних підприємств.

Вивчення практики діяльності венчурних інвестиційних компаній розвинутих країн світу свідчить, що вони приділяють велику увагу потенціалу і вагомості керівництва проекту. Найпростішими методами такого аналізу є пошук знайомих імен і спроба оцінити надійність і кваліфікацію тих, хто входить до складу керівництва венчурного підприємства або тих, хто консультує їх. Тому досвідчені підприємці завжди шукають того, кого особисто або опосередковано знають в інвестиційних компаніях венчурного капіталу, щоб підвищити довіру до пропозиції щодо фінансування.

Механізм венчурного фінансування залежить від виду цінних паперів, що їх випускають новостворені компанії. Адже цінні папери мають різний ступінь ризику, а інвестори намагаються знизити його, компенсуючи це втручанням в управління компанією. Так, венчурні інвестори вимагають установлення свого контролю над радою директорів проекту, а іноді і більше 50 % акцій компанії. Вони мають такі права:

· накласти вето на злиття, ліквідацію або випуск нових акцій компанії, особливо, якщо вони знижують частку їхньої участі в статутному фонді;

· у разі невиконання компанією своїх фінансових зобов’язань отримати ширший контроль над проектом для забезпечення більшої ліквідності інвестицій;

· вимагати надання детальної фінансової та управлінської інформації (річні і квартальні звіти про продукцію, прибутки, кошти, заборгованість тощо);

· доступу на територію компанії з метою інспектування її майна;

· реєстрації публічного випуску акцій у разі успішної діяльності компанії.

Рис 12. Варіант схеми розподілу часток стартапа серед його інвесторів

Якщо венчурному інвестору вдається здійснювати контроль над радою директорів, то обмеження прав керівництва компанії зводиться до того, що забороняється:

· зміна статуту;

· випуск цінних паперів;

· злиття з іншими компаніями;

· продавати активи компанії або здавати їх в оренду.

Зобов’язання керівництва компанії перед венчурним інвестором полягають у тому, щоб:

· надавати потрібну документацію;

· повідомляти про події, які негативно впливають на результати діяльності фірми;

· створювати фонди для погашення привілейованих акцій і боргових цінних паперів з метою забезпечення їх ліквідності, а в разі невиконання — надавати венчурному інвестору можливість здійснювати ширший контроль над діяльністю компанії.

Керівники компанії здійснюють управління процесом виробництва самостійно. У разі продажу акцій на відкритому ринку керівництво компанії має право не надавати інвесторам фінансової інформації.

Угода має бути такою, щоб задовольняти інтереси обох сторін. Види цінних паперів, що їх використовують венчурні інвестори, варіюють від простих акцій до конвертованих, привілейованих та боргових інструментів фінансування (кредитів з можливістю кон­вертації у варанти).