Загальноекономічні й глобальні чинники інноваційного забезпечення розвитку економічних систем

Інноваційне забезпечення економічної системи особливо такої, що стала на постіндустріальний шлях розвитку є необхідною умовою забезпечення її конкурентоспроможності. Ринкова система загалом та окремі її сегменти як підприємництво, стимулює інноваційність – детермінанту соціального прогресу. Для України інноваційний розвиток, широке впровадження нової техніки і технології виробництва є дуже актуальним. Адже це забезпечить можливість створення передумови для випереджувального економічного і соціального розвитку.

Разом з цим потрібно наголосити, що для вітчизняної економіки характерною є транзитивність, тобто фактичне перебування на індустріальній стадії з проявами постіндустріалізму. Це один з вирішальних моментів, який підтверджує значне відставання, яке слід ліквідовувати за рахунок активізації інноваційного забезпечення.

Відомо, що науково-технічний прогрес забезпечує перехід розвитку економіки від екстенсивного, затратного до інтенсивного, ресурсоощадливого типу розвитку. Все це є результатом дієвого інноваційного забезпечення розвитку економічних систем.

Беззатратність глобального значення інноваційного забезпечення розвитку економічних систем породжена об’єктивною реальністю, адже конкурентні переваги наслідують лише соціально-економічні спільності, які озброєні передовими науково-технічними розробками і активно їх упроваджують.

Щодо України, то після проголошення незалежності реформування економіки України розпо­чалося на тлі поглиблених процесів, котрі склалися в економіці колишнього Радян­ського Союзу в останній період його існування. Ліквідація механізму загаль­нодержавного управління, припинення дій міждержавних угод, руйнування еконо­мічних зв'язків колишніх радянських республік призвело до падіння виробництва через розрив кооперації та деформацію раніше функціонуючого загального товар­ного й фінансового простору. В результаті цього в Україні виникла потреба проведен­ня глибоких якісних перетворень. Були сформовані основні атрибути національної економіки: грошова, фінансова, платіжна, митна, банківська та інші системи, котрі у своїй сукупності визначили економічну інфраструктуру держави.

Прикро, але цього було замало. За роки незалежності так і не вдалося створи­ти економічну систему, здатну забезпечити прогресивний розвиток країни. Ство­рювати дещо самодостатнє надзвичайно важко, тим більше якщо врахувати, що на нашій землі сотні років не приймали крупних державних рішень. В державі відсутня культура прийняття рішень на рівні національної відповідальності, бракує вміння підкоряти свої особисті інтереси – загальнодержавним, а також стратегічного мис­лення.

Інноваційні процеси забезпечують здійснення якісних змін у виробничо-господарській діяльності, підприємництві. Результатом інноваційних процесів є новації, а запровадження їх у господарську, підприємницьку діяльність визнається за нововведення. Інноваційні процеси беруть початок у певних галузях науки, а завершуються у сфері виробництва, завдяки чому здійснюються прогресивні зміни в економіці. Імпульсами запровадження нововведення на підприємстві служать як суспільні потреби, що випливають із основних цілей народного господарства, так і результати фундаментальних наукових досліджень, зарубіжний прогресивний досвід у галузі технології та організації виробництва, сучасних форм господарювання. До розробки і впровадження інновацій в умовах ринкової економіки спонукає конкуренція. Відставання в інноваційних процесах негативно впливає на ефективність і конкурентноздатність підприємства і навіть може призвести до банкрутства.

Інноваційні процеси також можна тлумачити як процес нагромадження та практичної реалізації нових наукових і технічних знань, як цілісну циклічну систему «Наука – техніка – виробництво», що охоплює фундаментальні теоретичні дослідження, прикладні науково-дослідні роботи (НДР); дослідно-конструкторські розробки (ДКР); освоєння технічних нововведень в умовах експериментальних підприємств; нарощування виробництва нової техніки до потрібного обсягу, її застосування (експлуатація) в умовах практичної підприємницької діяльності протягом певного часу; техніко-економічне, економічне й соціальне старіння, їхня постійна заміна новими, ефективнішими зразками. Всі ці етапи разом і становлять поняття інноваційного циклу.

Інноваційні цикли є безперервними, діють постійно, що, в свою чергу, забезпечує постійний всебічний розвиток сфери матеріального виробництва.

Згідно з сучасною теорією економічної науки і вимогами практичної підприємницької діяльності, в кожний конкретний період часу конкурентоспроможна виробнича одиниця (фірма, організація, підприємство), що спеціалізується на виготовленні продукції для задоволення визначених суспільних потреб, повинна працювати одночасно над трьома видами товарів: А – минулого періоду, виробництво яких скорочується, Б – сучасного (домінуючого) і В – перспективного, виробництво яких налагоджується і буде оптимально розвинуте в наступному періоді.