Утвердження незалежності України 1991 - 1994 рр.

З першого дня існування незалежної України зроблено практичні кроки щодо розбудови держави. 24 серпня 1991 р.Верховна Рада прийняла постанову «Про військові формування на Україні».Згідно з нею, усі війська, дислоковані на території України, підпорядковувалися Верховній Раді України. Було створено Міністерство оборони, його очолив К. Морозов. 20 вересня1991 р. створено Службу національної безпеки України (в 1992 р.реорганізована в Службу безпеки України (СБУ)). 25 серпня Президія Верховної Ради України ухвалила постанову «Про власність КПУ та КПРС на території України», що передбачала її націоналізацію. 8 жовтня1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про громадянство України».Від нині кожний, хто проживав на території України, написавши відповідну заяву, міг добровільно обрати собі громадянство. Подвійного громадянства не допускалося.

Пріоритетними напрямками державотворчого процесу після прийняття Акта незалежності було встановлення недоторканності кордонів, регламентування їх режиму, порядку охорони, перетину. 14 листопада 1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про державний кордон України».Відповідно до нього, державний кор­дон СРСР на території України, яка межувала з Польщею, Словач­чиною, Угорщиною і Румунією, ставав державним кордоном Украї­ни. Адміністративний кордон з союзними республіками - Білорусі­єю, Молдавією і Росією - ставав державним кордоном України.

Відповідно до Закону України «Про Збройні Сили України», 6 грудня 1991 р. більшість військових на території України доброві­льно склали присягу на вірність українському народу. Решта отримала можливість перейти на службу до будь-якої іншої армії або звільнитись у запас. Однією зі складних проблем залишалося змен­шення чисельності української армії, яка на момент проголошення незалежності налічувала до 700 тис. військовиків. Тоді ж постала проблема Чорноморського флоту. Частина його особовою складу з відповідною матеріальною базою перейшла на службу до російсько­го Чорноморського флоту.

Символіка незалежної України. Важливим атрибутом самостійної держави є її символіка. Майже 5 місяців у Верховній Раді і за її стінами точилися гострі по­літичні дискусії з приводу утвердження Гімну України. 22 січня 1992 р. прийнято компромісне рішення - визнавалась музична реда­кція гімну «Ще не вмерла Україна», автором якої був композитор М. Вербицький. Питання про текст залишили відкритим. 28 січня 1992 р., на початку робоги чергової сесії Верховної Ради, синьо- жовтий прапор затверджений як Державний прапор України. 19 лютого парламент затвердив тризуб як малий Герб України.26 червня 1992 р. затверджено Положення про паспорт громадянина України. З введенням в обіг купонів, які з 10 січня 1992 р. тимчасово виконували роль грошової одиниці, та встановленням дипломатич­них відносин з іншими державами Україна на початку 1992 р. мала основні атрибути самостійної держави.

Державотворчі процеси в Україні відбувались досить супереч­ливо. Незважаючи на розподіл функцій усіх гілок влади, на практиці вони діяли неефективно, часто законодавчі акти суперечили один одному. Вищі органи державної влади слабо володіли соціально-економічною ситуацією, яка погіршувалася і спричиняла подальше зниження життєвого рівня основної маси населення. Невизначеність повноважень між Президентом та Верховною Радою призводила до політичного протистояння та негативно позначалась на процесі реформ. В березні 1992 р., з подання Л. Кравчука Верхвона Рада прийняла закон про представників Президента на місцях.Саме представники Президента на місцях ставали найвищими посадовими особами виконавчої влади. Це призвело до загострення відносин між ними та головами обласних та районних рад. Невизначеність у відносинах спостерігалась і на найвищому рівні, зокрема між Президентом та Кабінетом міністрів України.

"Партія влади". Основна частина компартійно-радяснької номенклатури після розпаду СРСР та заборони КПРС утворила так звану "партію влади". Оскільки ці люди продовжували залишатись при владі, змінивши лише партійний квиток. Вони контролювали і навіть певною мірою спрямовували суспільно-політичні процеси в Україні. Колишні радянські функціонери не мали справжніх конкурентів, націонал-демократам бракувало досвіду політичної боротьби, в середині них назрівав розкол. Це не могло не позначитись на утвердженні незалежності України, адже при владі фактично залишались ті самі люди, які керували УРСР.

Загострення політичного протистояння та політичної кризи в Україні призвели до позачергових виборів до Верховної Ради України та Президента України.Результати другого туру виборів 10 липня 1994 р. були такими за Л. Кучму про­голосувало 52 %, за Л. Кравчука - 45 %. У західних областях аб­солютну більшість голосів виборців здобув Л. Кравчук (у Терно­пільській області - 89,7%), у південно-східних - перевагу мав Л. Кучма. У другому турі виборів Л. Кучму підтримали ліві партії України.