Трансфер технологій: сутність та форми

Нерівномірність розвитку різних країн та регіонів світу, яка на початку ХХІ століття має тенденцію до посилення, дедалі більше зумовлюється наявністю або відсутністю інноваційних технологій в економіці. Однією з причин поглиблення економічного розшарування світу є те, що країни-інноваційні лідери, які мають повний інноваційний цикл (від фундаментальних досліджень до комерціалізації винаходів), стримують трансфер проривних технологій в країни, що розвиваються.

В сучасному світі приріст валового продукту в першій десятці розвинених країн приблизно на 75-80% визначається інноваційною економікою побудованої на унікальних технологіях. Ефективність здійснення інноваційного процесу визначається ефективністю його інструмента - трансферу технологій. Розвинені країни, використовуючи трансфер технологій, прагнуть змінити свої позиції і структуру своєї присутності на міжнародному ринку, здійснюючи тим самим вплив на структуру виробництва товарів і послуг національного сектора економіки.

Трансфер технологій — це рух технології із застосуванням яких-небудь інформаційних каналів від одного її приватного або колективного носія до іншого. За допомогою трансферту здійснюється підтримка комерційної діяльності організації.

Трансфер технологій - це процес, при якому наявні знання, виробничі засоби чи потужності, отримані за державного фінансування НДДКР, використовуються для задоволення суспільних або приватних потреб.

У Законі України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій (№143 від 06.10.2006 р.) подане таке визначення:

Трансфер технології – це передача технології, що оформлюється шляхом укладання двостороннього чи багатостороннього договору між фізичними та/або юридичними особами, якими встановлюються, змінюються чи припиняються майнові права та зобов’язання стосовно технології чи/або її складових.

Трансфер технологій містить у собі:

- передачу патентів на винаходи;

- патентне ліцензування (наданий власником патенту дозвіл на використання технічної документації або запатентованих винаходів);

- торгівлю безкоштовними винаходами;

- передачу технологічної документації;

- передачу «ноу-хау» ( надання технічного досвіду і секретів виробництва, що включають відомості технологічного, економічного, адміністративного, фінансового характеру, використання яких забезпечує певні переваги);

- передачу супутніх технологічних відомостей під час придбання чи оренди (лізингу) обладнання і машин;

- інформаційний обмін у персональних контактах на семінарах, симпозіумах, виставках і т. п.;

- інжиніринг (надання технологічних знань, необхідних для придбання, монтажу і використання куплених або орендованих машин і устаткування);

- наукові дослідження та розробки у ході обміну вченими та експертами;

- проведення різними фірмами спільних розробок та досліджень;

- організацію спільного виробництва;

- організацію спільного підприємства.

Прийнято виділяти три основні форми трансферту технологій.

1. Внутрішній трансфер, коли відбувається передача технології між різними підрозділами однієї організації.

2. Квазивнутрішній трансфер, тобто рух технології усередині альянсів, союзів і об’єднань самостійних юридичних осіб.

3. Зовнішній трансфер, тобто процес поширення технології, у якому задіяні незалежні розроблювачі й споживачі технологій, між різними компаніями.

В основі трансферту лежить передача інформації, отриманої шляхом сканування й моніторингу.

Моніторинг технологій — це огляд і обробка інформації про дослідження й нововведення. Необхідність проведення даних заходів укладається в дослідженні ринку технологій для прийняття правильного напрямку подальшого розвитку організації.

Існує практика об’єднання зусиль компаній у здійсненні заходів сканування й моніторингу. Однак такий момент має позитивні й негативні сторони. Перевага укладається в обміні інформацією між фахівцями, розширенні сфери охоплення; недолік — це поступове «атрофування» відділів, відповідальних за надання необхідної інформації про ринок інновацій.

Оптимізація інформаційних потоків в організації — одне з головних завдань керування процесами трансферу технологій. У процесі її рішення важливо враховувати, що інформація про нові технології може мати різний характер і принципово різні джерела, тому необхідно розділити джерела на формальні й неформальні. Це допоможе контролювати інформаційні потоки й правильно визначати ступінь важливості інформації.

Процес трансферу включає п’ять етапів:

1) визначення напрямів трансферу технології (науково-технічної роз- робки);

2) перетворення науково-технічної розробки в товар для ринку техно- логій (створення технологічного пакету);

3) просування розробок на ринок, пошук конкретних покупців нових розробок;

4) адаптація (доопрацювання) початкового технологічного пакету до вимог конкретного потенційного покупця (індивідуальна робота з кожним потенційним покупцем);

5) реалізація розробки на ринку – етап комерційного трансферу науко- во-технічної розробки (продаж ліцензії або патенту).

Передавання прав на використання технології є кінцевою фазою трансферу. Право на використання нової технології може отримати будь-яке підприємство придбавши відповідну ліцензію.

Трансфер технологій класифікується:

1. За сферою поширення – міждержавний, міжрегіональний та регіональний, міжгалузевий і внутрішньогалузевий, міжфірмовий та внутрішньо фірмовий.

2. За типом передачі технології – комерційний та некомерційний, вертикальний і горизонтальний, двосторонні і багатосторонні, офіційні і неофіційні; конструкторські; виробничі; інформаційні.

3. За змістом передаваємих технологічних досягнень – технічна передача в матеріалізованому вигляді та інформаційна у вигляді інтелектуального продукту (патенти, ліцензії, ноу-хау).

4. За сектором економіки: – передавання технології в межах цивільного сектору; – передавання технології з військового до цивільного сектору (конверсія виробництва).

5. За кількістю учасників та ступенем їх участі – активна передача (через посередника) та пасивна передача (виробник технології самостійно шукає покупця).

6. За призначенням - технології продуктів, технології процесів, технології управління.

7. За напрямом руху технології: – «прямий трансфер», тобто комерційна передача ліцензій від головної компанії до пов’язаних з нею фірмам; – «зворотній трансфер» технологій, який передбачає приєднання фірми з метою оволодіння технологічними знаннями або при передаванні розробленої технології від пов’язаної фірми – головній.

Горизонтальний трансфер (зовнішній) – це фактичний продаж технологій як кінцевого продукту.

Вертикальний трансфер (внутрішній) – освоєння технологій власними силами і продаж готової продукції. Важливою формою внутрішнього трансферу технологій є передавання технологій подвійного призначення з оборонної промисловості до цивільного сектора.

Некомерційний трансфер. Цінність знань, тобто непатентована інформація і буде становити некомерційну форму трансфера технологій, до якої відносять: фундаментальні дослідження, ділові ігри, наукові відкриття і технологічні винаходи. Некомерційний трансфер технологій найчастіше використовується в галузі наукових досліджень фундаментального характеру. Він зазвичай супроводжується невеликими витратами (особливо валютними) і може підтримуватися як по державній лінії, так і на основі фірмових і особистих контактів.

До усіх інших форм передачі технологій по внутрішніх каналах відносять: спільні підприємства, що контролюються місцевою стороною, ліцензування, міжнародні субпідрядні договори та інші. Цю діяльність можна охарактеризувати як передачу технологій, не пов'язану з інвестиційними потоками. Спільні підприємства у світовій практиці були і є інституційною формою, за допомогою якої оминаються певні юридичні обмеження імпорту капіталу. Цією формою міжнародного співробітництва, наприклад, користується Японія.

Різниця між передачами технологій по внутрішніх і зовнішніх каналах полягає в тому, що в першому випадку фірма, яка передає технологію, проявляє суттєву фінансову зацікавленість в успішній діяльності дочірньої компанії, якій передається технологія. Вона дозволяє їй використовувати свої товарні знаки, відкриває доступ до своїх міжнародних мереж технології і маркетингу, здійснює контроль за рішеннями дочірньої компанії в галузі інвестицій, технології і збуту та розглядає діяльність дочірньої компанії як невід'ємний елемент своєї глобальної стратегії.

При передачі технологій по зовнішніх каналах відсутні одна або всі ці особливості. Що стосується провідних технологій, то іноді їх передача по внутрішніх каналах може бути єдиним доступним засобом їх трансфера.

За формами технології, що підлягають міжнародному трансферу, поділяють на три групи:

1) уречевлені підприємства «під ключ», технологічні лінії, агрегати, обладнання, інструменти та ін.;

2) неуречевлені: патенти, ліцензії, «ноу-хау», знання, досвід, технологічна документація тощо;

3) послуги: науково-технічні, інжинірингові, консультативні, навчання персоналу і т.ін.

Основним економічним механізмом міжнародного трансфера технологій по зовнішніх каналах є патентно-ліцензійна торгівля, коли відбувається передача патентних і безпатентних ліцензій на використання винаходів, технологічного досвіду, товарних знаків та ін.

Основна частка світової торгівлі технологіями припадає на продаж безпатентних ліцензій, оскільки вони не потребують проведення додаткових НДДКР і передбачають мінімальний комерційний ризик.

Патентно-ліцензійна торгівля супроводжується укладанням патентної або ліцензійної угоди.

За патентною угодою власник патенту за певну винагороду поступається покупцеві своїми правами на використання винаходу.

За ліцензійною угодою володар винаходу надає дозвіл на використання своєї технології за певних умов.

У світовій практиці трансфера технологій найбільше розповсюдження одержали ліцензійні угоди, які передбачають комплексний технологічний обмін з наданням ноу-хау та інжинірингових послуг. Переважна частина ліцензійних угод укладається великими промисловими компаніями.

Рис. 5.1. Класифікація організаційних форм передачі технологій промисловими підприємствами

Загалом, усі форми трансферу (рис. 5.1.) технологій передбачають отримання прибутку від господарських операцій, що дає змогу стверджувати, що фактично, вони є методами комерціалізації трансфера технологій.

Таблиця 2

Основні ринкові та неринкові

канали міжнародного трансферу технологій

Трансфер технологіій на комерційній основі практично завжди супроводжується оформленням ліцензійної угоди, у якій крім запатентованої інформації, можуть міститись інші положення і вимоги, обов'язкові до виконання сторонами.

Безоплатні (некомерційні) форми передачі технології, у тому числі внутрішньо-фірмовий трансфер, не потребують жорстокої регламентації. Комерційні ж форми передачі технології як внутрішньодержавні, так і міжнародні, оформляються у вигляді договору (ліцензійного, про науково-технічне співробітництво, про спільне виробництво або договору купівлі-продажу).

Покупець зобов'язаний своєчасно оповістити (і знати сам) продавця про законодавство, діюче на території своєї країни, про діючі норми і стандарти, у тому числі екологічні, про захист інтелектуальної власності, в тому числі промислової, про порядок проходження сертифікації та ін.

Аналогічну інформацію повинен повідомляти продавець. Крім того, він повинен повідомляти в обов'язковому порядку про всі відомі йому обмеження, які є або можуть виникнути в найближчому майбутньому на використання технології, що їм передається. Продавець зобов'язаний надати товар вільним від будь-яких прав і претензій третіх осіб, які базуються на промисловій власності або іншій інтелектуальній власності, про які продавець знав у момент укладання договору.

Досить часто трансфер інформації уподібнюється з трансфером технологій, оскільки трансфер технологій передбачає не тільки передачу інформації про нововведення, але і її освоєння за активної участі й джерела цієї інформації.

Трансфер інформації перетворюється в трансфер технологій в момент юридичного засвідчення передачі технологій від власника (продавця) до реципієнта (покупця). Проте не можна сказати, що це моментна дія. Однозначно, трансфер технологій є процесом, а укладання та підписання угоди є лише одним з етапів цього тривалого процесу.

Процес трансфера технологій передбачає спочатку трансформацію науково-технічних розробок (звітів, макетів, зразків і так далі), потім просування на ринок технологій. На завершення після визначення конкретних потенційних покупців технології і виявлення їх специфічних вимог проводиться, як правило, доопрацювання початкового технологічного пакету відповідно до вимог конкретного покупця і отримання, нарешті, товару для реалізації - технологічного пакету, призначеного цьому покупцеві. І тільки тоді відбувається власне сам процес “купівлі-продажу”.

Трансфер технологій є процесом, що передбачає переміщення та розповсюдження технологічних знань; виступає складним видом комунікацій; стимулює створення нових споживчих цінностей та може повторюватися неодноразово.