Мета і необхідність впровадження Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку і фінансової звітності 3 страница

Визнання - це процес опису, оцінки та включення до фінансового звіту певної статті.

Отже, визнання передбачає словесний опис статті та визначення грошової суми, в якій елементи звітності мають бути відображені в балансі або Звіті про прибутки і збитки.

Стаття визнається елементом фінансового звіту, якщо відповідає двом критеріям:

- існує ймовірність збільшення або зменшення майбутніх економічних вигод, пов’язаних з нею;

- оцінка статті може бути достовірно визначена.

3.4. Оцінка елементів фінансової звітності

Кількісний вимір активів, зобов’язань, капіталу, доходів і витрат у бухгалтерському обліку і фінансовій звітності здійснюється у грошовому вимірнику. Елементи, що не мають вартості, не можуть отримати кількісну характеристику, і не можуть бути відображені в бухгалтерському обліку і внесені у баланс та інші форми фінансової звітності.

Кількісний вимір (оцінка) представляє собою методику визначення грошової суми, за якою господарські операції, факти і події заносяться у регістри бухгалтерського обліку та узагальнюються у фінансовій звітності. Для цього необхідно обрати грошову одиницю і метод кількісної оцінки об’єктів обліку. У більшості держав світу законодавчо встановлено складати фінансову звітність у національних грошових одиницях. В Україні звітність складається у гривнях. При складанні фінансової звітності за МСФЗ застосовується будь-яка валюта, прийнята у місцях, куди представляється така звітність.

Кількісна оцінка виражається у номінальних грошових одиницях, але в умовах підвищеного рівня інфляції доречно робити поправку на загальний індекс змін покупної сили грошей або виражати грошову величину у постійних одиницях покупної сили.

Первісна вартість, що називається історичною вартістю або фактичною вартістю, представляє вартісне кількісного значення того чи іншого об’єкту бухгалтерського обліку на основі фактичної суми грошових коштів, їх еквівалентів, заплачених при його придбанні або нарахованих при його виготовленні власними силами. Якщо об’єкт придбаний в обмін на інші активи, його первісна вартість визначається за вартістю таких інших активів, що передані продавцю в ході обміну.

У первісну вартість можуть бути включені транспортні та будь-які інші витрати, що пов’язані з придбанням даного об’єкту. Зобов’язання оцінюються по сумі нарахованих або отриманих грошових коштів, їх еквівалентів та інших вигод, що отримані в обмін на зобов’язання або очікуваних виплат при нормальному ході справ, які необхідні для погашення зобов’язання, наприклад, податків, заробітної плати та ін. Первісна вартість — переважаюча вартість, що застосовується для кількісного виміру елементів фінансової звітності.

Поточна вартість, яку називають відтворювальною, є кількісним вираженням грошових коштів або їх еквівалентів, яке прийшлось би виплатити у даний момент за необхідності заміни даного об’єкта майна новим.

Зобов’язання оцінюються за поточною вартістю, яка є недисконтованою сумою грошових коштів, їх еквівалентів, яка необхідна для їх погашення у даний момент.

Як поточну вартість найчастіше використовують ринкову вартість об’єктів або їх аналогів. У складних ситуаціях — експертну оцінку, що базується на вивченні ринкової кон’юнктури та інших факторів.

Вартість реалізації (погашення) складає суму грошових коштів або їх еквівалентів, за яку той чи інший об’єкт активів (майна) може бути проданий на ринку в ходе звичайної комерційної операції. Тобто, це ціна продажу об’єкта за вирахуванням торгових витрат. Вартість реалізації дозволяє визначити величину втраченої вигоди у випадку, якщо даний об’єкт не буде проданий. Вартість реалізації визначається також у момент, коли прийшов термін ліквідації об’єкта.

Вартість погашення зобов’язань визначається за недисконтованою сумою грошових коштів (їх еквівалентів), яку необхідно витратити для погашення зобов’язань при дотриманні всіх умов договору.

Справедлива вартість — це сума грошових коштів, що є достатньою для придбання активу або виконання зобов’язання при проведенні операцій між добре обізнаними, дійсно бажаючими здійснити таку операцію, незалежними одне від іншого сторонами. В останні роки справедлива вартість все частіше застосовується для оцінки активів, особливо довгострокових, у балансі з відображенням різниці у звіті про прибутки та збитки. Застосування такої оцінки передбачається МСБО-16 „Основні засоби”, МСБО-17 „Оренда”,

МСБО-38 „Нематеріальні активи”, МСБО-39 „Фінансові інструменти: визнання та оцінка”, МСБО-41 „Сільське господарство” та ін.

Визначення поняття „справедлива вартість” дуже ідеалізовано.

Оцінити та визнати справедливу вартість на практиці не так просто, суттєвий вплив оказує і суб’єктивний підхід. МСФЗ вказують, що найкращі умови для оцінки справедливої вартості створює наявність активного ринку, на якому здійснюються регулярні операції з однорідними товарами, у будь-який час можна знайти продавця і покупця, що бажають здійснити купівлю-продаж, інформація про ціни доступна всім зацікавленим особам. Відсутність активного ринку ускладнює визначення справедливої вартості. МСФЗ допускають застосування деяких альтернативних методик розрахунку справедливої вартості, що іноді викривлює вартість..

Дисконтована на вартість, яку також називають приведеною вартістю, є дисконтованою вартістю чистого притоку грошових коштів, який буде створений даним активом при нормальних умовах господарської діяльності. Тобто, це дисконтована величина майбутніх грошових надходжень (їх еквівалентів), які, як очікується, може принести реалізація даного майна в ході звичайної комерційної операції.

Зобов’язання оцінюються за дисконтованою вартістю майбутнього відтоку грошових коштів, які, як очікується, будуть потрібні для погашення зобов’язань при нормальній господарській діяльності.

Дисконтування вартості базується на реально існуючому стані, що деяка сума грошей сьогодні коштує більше, ніж у майбутньому, через рік або калька років, з-за того, що вона може бути використана для отримання доходу у вигляді відсотків. Дисконтована сума визначається за формулою складних відсотків в залежності від прийнятої норми відсотка та числа періодів часу.

Розрахунки проводяться за таблицями дисконтування, де наводяться дані (на одну грошову одиницю) в залежності від заданої ставки відсотка і числа періодів, що прийняті при дисконтуванні. Дисконтова на вартість визначається як добуток дисконтної величини на одну грошову одиницю та всієї суми.

Таблиці, розраховані на один долар, можна застосовувати і для дисконтування сум, що виражені у будь-яких грошових одиницях.

Коефіцієнт дисконтування Р, що визначає теперішню вартість платежу, який буде здійснено через n років при ставці дисконтування і, визначається за формулою

n

P = 1 / (1 + і)

де P — завжди менше одиниці і визначає кількісну величину теперішньої вартості будь-якої грошової одиниці у майбутньому при дотриманні умов, прийнятих для його розрахунку. Загальну суму майбутнього платежу визначають як добуток коефіцієнту дисконтування на вартість активу або зобов’язання, що дисконтується.

ТЕМА 4. ПОДАННЯ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ

4.1. Призначення та склад фінансової звітності

4.2. Вимоги до подання інформації у фінансових звітах

4.3. Суттєвість, об’єднання та залік статей фінансової звітності

4.4. Звітний період та терміни подання звітності

4.1. Призначення та склад фінансової звітності

МСБО 1 „Подання фінансової звітності” був переглянутий і вступив в силу для фінансової звітності, що охоплює звітні періоди з 2009 року. З нової редакції стандарту витікає вимога про те, що, заявляючи про відповідність своєї фінансової звітності МСФЗ, підприємства зобов’язані забезпечити відповідність даної звітності кожному стандарту, що застосовується в ній, включаючи всі вимоги щодо розкриття звітної інформації.

Відхилення від вимог МСФЗ допускаються тільки як виключення і мають обов’язково містити чіткі пояснення тих вагомих причин, за якими підприємство не змогло застосувати окремі положення МСФЗ. І тільки у тих рідких випадках, коли керівництво підприємства приходить до висновку, що відповідність діючим міжнародним стандартам буде вводити в оману користувачів фінансової звітності. В інших випадках порядок обліку, що не відповідає МСФЗ, не може бути виправданий і виправлений ані розкриттям облікової політики, ані поясненнями і примітками, включаючи посилання на відмінності у національних стандартах обліку і звітності.

Стандарт надає всі необхідні керівництва по структурі фінансової звітності, включаючи вимоги до змісту звітних форм, розкриттю облікової політики, приміток і додатків, а також по обов’язковим вимогам до суттєвості інформації, поданню порівняльної інформації та іншим актуальним питанням фінансової звітності. Він має застосовуватись при представленні всіх форм фінансової звітності загального призначення, маючи на увазі задоволення інформаційних потреб тих користувачів, які не мають можливості вимагати звітність відповідно до своїх конкретних запитів.

В стандарті підкреслюється, що він не застосовується до проміжної звітності, що складається протягом звітного року. Стандарт визначає порядок складання фінансової звітності окремого підприємства (компанії) та зведеної фінансової звітності групи підприємств.

Стандарт визначає склад фінансової звітності та покладає відповідальність за її складання та подання на раду директорів та (або) інший керівний орган акціонерного товариства або іншої організаційної форми підприємства. Він застосовується до всіх типів підприємств та компаній (включаючи банки, страхові компанії).

Фінансова звітність загального призначення - це звіти, що відповідають потребам тих користувачів, які не можуть вимагати звітів, складених з урахуванням їхніх конкретних ін форм. потреб.

До користувачів фінансових звітів належать існуючі та потенційні інвестори, працівники, кредитори, клієнти, урядові установи та громадськість.

Фінансова звітність, складена згідно з МСБО, задовольняє інформаційні потреби, що є загальними для всіх користувачів. Такі фінансові звіти не здатні забезпечити окремих користувачів усією інформацією, потрібною їм для прийняття рішень.

Через це окремі групи користувачів можуть встановлювати інші або додаткові вимоги до інформації. Наприклад, уряд країни може встановити додаткові звіти для визначення і контролю податків. Своєю чергою керівництво підприємства визначає склад і зміст внутрішньої звітності, необхідної для планування, контролю і прийняття рішень.

Водночас Рада з МСФЗ наголошує, що будь-які додаткові вимоги не повинні впливати на фінансові звіти, що складаються для інших користувачів.

Такий підхід означає, що жодна група користувачів не повинна мати пріоритету щодо змісту фінансової звітності загального призначення.

Виходячи з цього, метою фінансової звітності загального призначення є

надання інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства, яка є корисною для широкого кола користувачів при прийнятті ними економічних рішень, рішень про платоспроможність та стійкість компанії, про прогнози її майбутнього розвитку, про можливі надходження та відтоки грошових коштів у майбутньому, про якість керівництва компанії та довіри до його компетентності та чесності.

Повний комплект фінансової звітності має включати: бухгалтерський баланс (звіт про фінансовий стан); звіт про прибутки та збитки (звіт про сукупний прибуток); звіт про зміни у капіталі; звіт про рух грошових коштів; розкриття облікової політики, а також пояснювальні примітки до звітності.

Зміни в капіталі можуть представлятися повністю або тільки у частині змін, не пов’язаних з участю власників у поповненні капіталу або вилученням (розподілом) капіталу на користь власників.

У стандарті підкреслюється бажаність представлення разом з фінансовою звітністю фінансових оглядів керівництва компанії, звітів з питань екології та охорони зовнішнього середовища, звітів про додану вартість та ін.

У фінансовому огляді керівництва розкриваються основні внутрішні і зовнішні фактори, що впливають на фінансові результати і фінансовий стан компанії, а також елементи невизначеності, в яких діє компанія; які заходи приймаються керівництвом по компенсації негативних впливів, роз’яснення по інвестиційній та дивідендній політиці, джерелах фінансування та політиці зовнішніх позик, а також роз’яснення про ресурси і позитивні факторах, які не знайшли відображення у бухгалтерському балансі, складеному за правилами МСФЗ.

4.2. Вимоги до подання інформації у фінансових звітах

Г оловна вимога МСБО полягає в тому, що фінансові звіти мають правдиво відображати фінансовий стан, фінансові результати діяльності та потоки грошових коштів підприємства.

Критеріями правдивого подання інформації згідно з МСБО є:

- вибір і застосування відповідної облікової політики;

- забезпечення основних якісних характеристик інформації;

- додаткове розкриття інформації.

Складові правдивого подання: зрозумілість, доречність (суттєвість, своєчасність, можливість використання для прогнозування), достовірність (повнота, нейтральність, обачність, превалювання сутності над формою, правдиве відображення фінансового стану і результатів діяльності), зіставність.

Залишаючи за підприємством право вибору облікової політики, МСБО 1 вимагає, щоб керівництво підприємства обирало та застосовувало облікову політику в такий спосіб, щоб його фінансові звіти повністю відповідали всім вимогам кожного конкретного МСБО та тлумаченням. Це означає, що підприємство має застосовувати передусім ті підходи та методи обліку і подання інформації у фінансових звітах, які передбачено МСБО.

Фінансова звітність повинна достовірно відображати фінансовий стан, фінансові результати за звітний період та рух грошових коштів підприємства. Її достовірність забезпечується застосуванням всіх положень МСФЗ, правильним вибором і застосуванням облікової політики, що дозволяє представлять доречну, надійну, співставну та зрозумілу інформацію, яка разом з правильно проведеним додатковим її розкриттям у пояснювальних примітках дозволяє користувачам зрозуміти сутність проведених компанією операцій, подій, що відбулися в ході її діяльності, та їх вплив на фінансові результати та фінансовий стан компанії.

Облікова політика має бути обрана та застосована таким чином, щоб вся фінансова звітність відповідала у всіх суттєвих аспектах вимогам кожного

МСФЗ, що застосовується в компанії. Облікова політика узагальнює сукупність конкретних принципів, основних умов та практичних правил, що прийняті даною компанією для складання і подання фінансової звітності, та забезпечують:

- доречність звітної інформації для користувачів при прийнятті ними необхідних рішень;

- достовірне відображення результатів діяльності і фінансового стану компанії;

- нейтральність (що виключає упередженість при поданні звітної інформації) та обачність;

- повне включення у звітність всіх суттєвих показників, подій та операцій.

Облікова політика має забезпечити надійність звітної інформації,

представлення інформації виходячи з економічного змісту операцій незалежно від оформлення їх у конкретній юридичній формі. Складності при вирішенні питань облікової політики виникають у випадку відсутності конкретного МСФЗ, що може бути застосований у даному підприємстві. У такому випадку керівники підприємства визначають облікову політику самостійно, керуючись аналогічними положеннями інших МСФЗ., принципами підготовки фінансової звітності та іншими документами, що відповідають духу і букві МСФЗ.

Фінансова звітність за МСФЗ має складатись виходячи з допущення про безперервність діяльності підприємства у майбутньому, не менш ніж 12 місяців після звітної дати. Якщо адміністрація не має причин для припинення діяльності, вона має об’явити про це у примітках. Якщо фінансова звітність складається без застосування припущення про безперервність діяльності, вона адміністрація повинна пояснити цей факт і його причини у примітках до звітності. Якщо є підставі вважати, що у користувачів звітності можуть виникнути сумніви у стійкості діяльності підприємства у найближчому майбутньому, у примітках до фінансової звітності слід навести обгрунтовані фактами та розрахунками контраргументи, що розсіюють всі можливі сумніви.

Послідовність змісту звіту необхідно зберігати від одного звітного періоду до іншого. Не слід без потреби та серйозних причин змінювати класифікацію та зміст окремих статей звітних форм, методику обліку та оцінки різних показників звітності. Небажані також немотивовані зміни в обліковій політиці. Стандарт передбачає всього три підстави для зміни у послідовності змісту фінансової звітності:

- значні зміни в характері операцій компанії, великі придбання у звітному періоді або, навпаки, значне вибуття майна, зміни у зобов’язаннях за позиками;

- висновок на основі аналітичних досліджень про можливість краще та всебічно представити інформацію про результати діяльності та фінансовий стан у зміненій, перегрупованій звітності;

- зміни, що передбачаються новими МСФЗ. Вимоги національних стандартів при цьому можуть враховуватись тільки тоді, коли зміни фінансової звітності не суперечать МСФЗ.

У всіх випадках порушення послідовності змісту звітності необхідно пам’ятати про забезпечення співставності інформації, з тим, щоб порівняння показників звітності можна було виконати без значних ускладнень. Тому зміни у спосіб складання звітності потрібно вводити тільки тоді, коли є обгрунтована надія, що змінена структура звітності буде застосовуватись тривалий час.

Постійне порушення співставності звітних показників знецінює фінансову звітність, ускладнює прийняття рішень користувачів.

У фінансовій звітності необхідно за кожною статтею та кожним показником відображати числові значення у спів ставному вигляді. Стандарт не заперечує наводити порівняльні дані більш ніж за один попередній період. Це можуть бути дані за кілька попередніх періодів.

Слід звернути увагу на вказівки щодо порівняльних даних, що включаються у пояснювальну та описову інформацію. Стандарт виходить з того, що така інформація, що вже наведена у фінансовій звітності за попередній період, може бути доречною для розуміння звітності, що подається за даний звітний період. У попередньому звітному періоді, наприклад, наводились дані про наслідки великої пожежі, за якою зроблена заявка на відшкодування втрат страховою компанією, але задоволення заявки було невизначеним. Відомості про фактичне страхове відшкодування, яке відбулося у даному звітному періоді, представляють без сумніву інтерес для користувачів фінансової звітності.

У випадку порушення послідовності у представленні та кваліфікації окремих статей фінансової звітності стандарт вимагає їх перекваліфікувати та перерахувати за минулі звітні періоди, для того щоб отримати якісну інформацію для порівняння. Виключення складають випадки, коли неможливо або недоцільно проводити перекласифікацію та перерахунок показників попереднього періоду. У примітках до фінансової звітності необхідно розкривати характер, суму та причину будь-якої перекваліфікації та її наслідки для правильного розуміння порівнювальних статей звітності.

Метод нарахування має обов’язково застосовуватись при складанні та поданні фінансової звітності. Виключення з цього правила відносяться тільки до звіту про рух грошових коштів.

По методу нарахування, наприклад, факт продажу відображається у бухгалтерських регістрах та у звітності в момент, коли операція здійснилася, умови контракту виконані, а право власності на товар та відповідальність за його збереження передані (перейшли) покупцю. Відсотки за кредитними зобов’язаннями відображаються у тому звітному періоді, в якому підприємство користувалось позиченими коштами, навіть якщо вони (відсотки) були невиплаченими протягом даного звітного періоду.

Витрати відображаються тоді, коли виникають та відображаються в обліку відповідні доходи. За відсутності доходів понесені витрати відображаються на бюджетно-регулюючих статтях як витрати майбутніх періодів або перехідні на наступний період витрати на незавершене виробництво або створення товарних запасів. Так діє принцип відповідності витрат з доходами.

4.3. Суттєвість, об’єднання та залік звітних статей

У МСБО 1 сказано, що „кожна суттєва стаття має подаватись у фінансовій звітності окремо. Несуттєві суми мають об’єднуватись з сумами аналогічного характеру або призначення і не мають подаватись окремо”. При складанні звітності слід виходити з того, що неможна забруднювати звітність несуттєвими статтями, ускладнюючи тим самим її сприйняття та розуміння користувачами.

Як відділити суттєву інформацію від несуттєвої? Точних кількісних критеріїв не існує, хоча в окремих положеннях стверджується, що статті, що перевищують 5% загального підсумку за даним звітом, слід визнавати суттєвими.

В якісному відношенні інформація визнається суттєвою, якщо її відсутність або недостатнє розкриття може впливати на ті рішення, які користувачі приймають на основі фінансової звітності. Суттєвість залежить не тільки від величини статті, але й від характеристики відображеного нею елементу (субелементу) звітності. Величина і характер статті оцінюються при вирішенні питання про її суттєвість сукупно, в залежності від обставин господарської діяльності. Але значні статті все ж рекомендується відображати окремо, не об’єднуючи з іншими статтями.

Статті активів та зобов’язань, доходів та витрат не підлягають заліку і відображаються у звітності окремими статтями у випадках, коли вони є суттєвими. Взаємозалік можливий тільки у випадках, коли:

- МСФЗ потребують або дозволяють залік;

- статті активів, зобов’язань, прибутків, збитків визначаються як несуттєві.

Важливо ррозуміти, що взаємозаліки статей у фінансовій звітності знижують розуміння користувачами проведених підприємством операцій, зменшують їх можливості з прогнозування майбутніх грошових потоків, результатів діяльності та фінансового стану підприємства.

МСБО 1 містить деякі підказки та роз’яснення, що обмежують застосування вказівок стандарту відносно взаємозаліків окремих статей. Статті балансу відображаються по нетто-вартості. У примітках до звітності слід розкривати суми нарахованих резервів та не проводити взаємозалік статей балансу, що представлені в ньому по залишковій вартості.

4.4. Звітний період і терміни подання звітності

Відповідно до МСБО 1 фінансову звітність слід подавати щороку. Звітним періодом для фінансової звітності визнається календарний рік. МСБО 1 не вимагає, щоб звітний рік збігався з календарним, а також дозволяє практику складання звітності за 52 тижні. Це зумовлено тим, що в багатьох країнах звітний рік розпочинається з місяця або кварталу створення підприємства.

Стандарт не заперечує встановлення звітного періоду протягом або

коротше календарного року, наприклад, протягом 52 повних тижня або

протягом у півроку, у зв’язку зі змінами звітної дати. У примітках до

фінансової звітності обов’язково слід вказати причину зміни тривалості звітного періоду і попередити користувачів, що порівняльні суми попередніх звітних періодів не співставні зі звітними даними останнього періоду.

Початок звітного періоду може бути визначений з 1-го числа будь-якого місяця року. Наприклад, якщо підприємство було зареєстровано у липні, його фінансовий рік завершується 31 червня наступного року. Такий підхід є зручним для аудиторів та інших контролюючих органів, оскільки дає

можливість рівномірно розподілити навантаження протягом календарного року.

Внутрірічна звітність за кварталами або місяцями, будь-якими іншими часовими інтервалами вважається проміжною та подається користувачам за рішенням керівництва підприємства або за іншими причинами. Стандарт не розглядає поточну фінансову звітність, яка подається за місяць, квартал або інший період в межах звітного року. Порядок подання такої звітності визначає МСБО 34 „Проміжна фінансова звітність”.

Важливою умовою корисності інформація є своєчасність подання фінансової звітності користувачам. Стандарт встановлює граничний термін складання і подання звітності відповідно з законодавством або традиціями ділового обороту на ринках окремих країн. Фінансова звітність публікується як частина більш загальних звітних документі підприємства. Але оскільки тільки фінансова звітність готується і подається відповідно з вимогами МСФЗ, необхідно чітко розмежувати фінансову звітність від іншої інформації, яку керівництво підприємства вважає необхідним включати у річний звіт. Користувачі річного звіту мають знати, яка частина інформації, що міститься у звіті, підготовлена на основі МСФЗ, а яка ні.

Кожний звіт, що входить у фінансову звітність, повинен мати найменування, що виділяє його від інших форм звітності. Крім того, якщо це необхідно, кожний окремий звіт включає загальну довідкову інформацію, яка характеризує:

- назву та фірмове позначення підприємства;

- інформація на охоплення наданої звітності тільки одного підприємства або кількох підприємств, що входять у консолідовану групу;

- відомості про звітну дату, на яку складено баланс, про звітний період за підсумками операцій якого складені інші фінансові звіти;

- звітну валюту з указанням одиниці її виміру (у тисячах, мільйонах та ін.), що застосовується для складання фінансової звітності. Неможна допустити втрату доречної (необхідної) інформації. Слід обов’язково довести до користувачів фінансової звітності рівень точності, що застосовувався при представленні цифрових даних у звітності.

Баланс датують останнім днем звітного року. Якщо у виняткових випадках (ліквідація, реорганізація тощо) дату балансу змінюють і річні фінансові звіти подають за період, довший або коротший за один рік, підприємству слід:

- пояснити причину, з якої використовується інший період,

- зазначити, що суми різних звітних періодів, наведені у звітах, які охоплюють період між датами балансу, та примітках до них, не є співставними.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2 СКЛАДАННЯ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ ЗА МСФЗ

ТЕМА 5. СТРУКТУРА, ЗМІСТ ТА ПОРЯДОК СКЛАДАННЯ БАЛАНСУ

5.1. Значення та структура балансу

5.2. Порядок складання балансу

5.1. Значення та структура балансу

Бухгалтерський баланс узагальнює та відображає кількісну інформацію про три важливих елемента фінансової звітності: активи, зобов’язання та капітал підприємства. Стандарт передбачає мінімальне число лінійних статей балансу, що розкривають ці елементи.

Лінійні статті, що наведені у стандарті, не вичерпують всіх можливих статей, які кожне підприємство, що складає звітний баланс, може включити у нього, виділити інформацію, яка вимагається іншими Міжнародними стандартами або яка необхідна для достовірного та повного представлення про фінансовий стан підприємства.

Розділення та групування у балансі активів та зобов’язань на довгострокові та короткострокові здійснюється за рішенням самого підприємства, що подає звітність. Форма балансу не є завданою, але у будь-якій формі слід розкривати суми, погашення або відшкодування яких очікується більш ніж через 12 місяців від дати складання звітності.

Незалежно від форм балансу питання про виділення додаткових статей активу необхідно вирішувати виходячи з їх характеру та ліквідності активів, суттєвості інформації про них. Наприклад, з основних засобів бажано виділити нерухомість і активно працюючі основні засоби. Якщо активи оцінюються по- різному, в залежності від обставин, наприклад, за первісною або відтворювальною вартістю, це є достатньою причиною для їх роздільного відображення у балансі.

Другим важливим критерієм для представлення додаткових статей активу є їх функції у підприємстві. Наприклад, фінансові активи розділяють на облігації, векселі, акції інших компаній. Запаси розділяють на товари, матеріали, незавершене виробництво, готову продукцію; у дебіторській заборгованості виділяють розрахунки з покупцями та замовниками, аванси та передплати, розрахунки з пов’язаними сторонами, довгострокову заборгованість, термін відшкодування якої у наступному році.