ТЕКТОНІЧНІ РУХИ ЗЕМНОЇ КОРИ, МЕТОДИ ЇХ ВИВЧЕННЯ ТА КЛАСИЦІКАЦІЯ. ЗАГАЛЬНІ ВЛАСТИВОСТІ ТЕКТОНІЧНИХ РУХІВ

Людство давно помітило зміни рівня моря: в одному місці воно відступає, в іншому наступає на сушу. Ранні представлення про існування піднять та опускань земної поверхні, які в подальшому трактувались як тектонічні рухи, містяться в працях давньогрецьких філософів – Арістотеля і Страбона. Вони базувались на спостереженнях багатьох поколінь рибалок, моряків Скандинавії, які помічали, що море біля берегів міліє, з’являються нові острови, а деякі острови стають півостровами. Разом з тим, біля берегів Голландії спостерігалось зворотне явище – море наступало на сушу і затоплювало родючі землі. Щоб запобігти затопленню все більших просторів суші, почали зводити греблі. Отже, коливання рівня моря зумовлюється як власне тектонічними підняттями – опусканнями того чи іншого району, так і зміною маси води у Світовому океані.

Тектонічні рухи – це механічне переміщення земної речовини, викликане утворенням геологічних структур або зміною їх будови. Основною причиною виникнення тектонічних рухів є внутрішня енергія Землі. Прояву тектонічних рухів може сприяти зміна швидкості обертання земної кулі та деякі космічні явища, наприклад, гравітаційне поле. Представлення про існування тектонічних рухів виникло ще в античний час і протягом всієї історії становлення і розвитку геології розглядалось як одне з найважливіших. Тектонічні рухи не тільки призводять до зміни геологічної будови літосфери, але й впливають на формування родовищ корисних копалин. Тому вивчення тектонічних рухів має важливе як теоретичне так і практичне значення.

Причина таких явищ полягає не в зміні рівня моря, а у вертикальних рухах земної кори, які відбуваються безперервно і повсюдно протягом всієї геологічної історії. Повсюдність і безперервність роблять коливні рухи процесом, на фоні якого відбуваються більш локальні та обмежені в часі тектонічні процеси.

В.Є.Хаїн спочатку запропонував поділити всі тектонічні рухи на вертикальні і горизонтальні. У більш пізній його класифікації вони поділяються на:

а) за глибиною закладення – екзотектонічні, поверхневі, корові, глибинні, надглибинні та планетарні;

б) за напрямком переміщень – вертикальні і горизонтальні;

в) за характером даформацій – зв’язні та розривні

Поверхневі рухи проявляються в осадовому шарі літосфери, складеному пластичними породами (глина, кам’яна сіль, гіпс), здатними під дією тиску переміщуватися в просторі та змінювати геологічну структуру вищезалягаючих порід. В межах осадового шару відбуваються також процеси ущільнення осадів, що призводить до виникнення поверхневих рухів. Серед них можна виділити як вертикальні так і горизонтальні рухи. Не зважаючи на різноманітність їх виникнення, вони існують тільки в межах осадового шару літосфери.

Поверхневі рухи призводять до деформації пластів, зминання осадових порід у складки гравітаційного ковзання, зсувні складки, складки нагнітання (діапіри). Різновидністю поверхневих рухів можна вважати техногенні рухи, викликані діяльністю людини, наприклад, просідання покрівлі гірничих виробок, занурення поверхні в районах великих міст.

Глибинні рухи проявляються в межах астеносфери і літосфери, включаючи також її осадовий шар. Їх проявлення пов’язане з астеносферою і може викликатися явищем ізостазії, фазовими переходами речовини, різними змінами, що проходять в пластичному шарі верхньої мантії. Певний вплив на виникнення і прояв глибинних рухів здійснюють зовнішні сили, що виникають при зміні кутової швидкості обертання Землі. В результаті прояву вертикальних глибинних рухів відбувається диференціація континентів і океанів, платформ і геосинкліналей на позитивні і від’ємні структурні елементи різних порядків. Горизонтальні глибинні розломи можуть проявлятися на границях різних шарів літосфери і приводити до утворення підкидів, насувів, зсувів, пластинчастих та складчастих форм.

Надглибинні рухи виникають в низах мантії. Можливими причинами їх виникнення вважаються процеси диференціації магми з виділенням з неї важких залізовміщуюючих сполук, що стікають у ядро Землі. Легкі і сильно нагріті маси нижніх шарів мантії піднімаються вверх, досягаючи астеносфери і літосфери. Підняті, а потім опущені вниз мантійні маси утворюють конвективний рух речовини, що приводить до проявлення на поверхні Землі надглибоких вертикальних і горизонтальних рухів. Основним результатом надглибинних рухів вважаються горизонтальні рухи літосферних плит, які призводять до руйнування континентів, закладення і розвитку океанів та до створення нових континентів.

Планетарні рухи охоплюють планету в цілому. Їх зародження відбувається в земному ядрі. За уявленнями В.А.Обручева, П.Н.Кропоткіна та інших вчених наша планета зазнає пульсаційної зміни об’єму, тобто періоди збільшення об’єму змінюються періодами його зменшення. Відображенням планетарних рухів на земній поверхні є підняття та опускання великих блоків літосфери, можливо всієї літосфери в цілому. Планетарні рухи поки що найменше вивчені, очевидно вони проявляються переважно у формі вертикальних рухів.

Загальні властивості тектонічних рухів – це складність, підпорядкованість, комплексність, періодичність, повсюдність, постійність в часі.

Складність тектонічних рухів полягає в тому, що кожна точка земної поверхні зазнає впливу як вертикальних так і горизонтальних рухів різного рангу.

Підпорядкованість тектонічних рухів полягає в тому, що вертикальні і горизонтальні рухи малого масштабу проявляються на фоні рухів більшого масштабу. Найбільш значні, планетарні тектонічні рухи охоплюють всю земну кулю і на їх фоні проявляються всі поверхневі і глибинні рухи. Область прояву глибинних рухів обмежена астеносферою і літосферою, Поверхневі рухи охоплюють тільки осадовий чохол земної кори.

Комплексність тектонічних рухів проявляється у взаємозв’язку різних типів рухів. Горизонтальні рухи можуть продовжувати вертикальні і навпаки. Переважно тектонічні рухи проявляються комплексно з переважанням горизонтальної або вертикальної компоненти. Сукупність різнотипних рухів утворює процес, який називається тектогенезом.

Періодичність тектонічних рухів є важливою властивістю тектогенезу, який проявляється нерівномірно і характеризується чергуванням зусиль посилення і послаблення.

Відносно великі максимуми тектонічної діяльності називають тектоно-магматичними фазами або фазами складчастості. Їх тривалість не перевищує перших мільйонів років. Згущення фаз вказує на загальне підвищення інтенсивності тектоногенезу в даний проміжок часу. Такий часовий відрізок отримав назву тектоно-магматичної епохи або епохи складчастості.Тривалість цих епох складає 10-20 млн.років, тривалість інтервалів, що їх розділяють – 30-40, а іноді 60-80 млн.років. Для тектоно-магматичних епох характерна зміна тектонічного режиму на окремих ділянках земної кулі, що призводить у деяких випадках до переходу геосинклінальних областей у платформові. Такі епохи називають платформотворними.

Повсюдність тектонічних рухів полягає в тому, що вони проявляються практично в кожній точці земної поверхні. Тому неможливо визначити в кожній конкретній точці, які саме види тектонічних рухів приводять до переміщення в просторі.

Постійність в часі притаманна всім видам тектонічних рухів і проявляється в тому, що тектонічні рухи відбувались в геологічному минулому Землі, відбуваються сьогодні і будуть проходити в майбутньому. При цьому інтенсивність рухів в часі може змінюватись. В залежності від часу проявлення вони діляться на давні (рухи, що проходили в донеогеновий період), новітні (рухи, що проходили в неоген-четвертинний період) та сучасні (рухи, проходять за історичну пам’ять людства – умовно останні 5-6 тис. років).

ЛЕКЦІЯ 5