ІІІ ДНК-вмісні віруси

За даними Міжнародного комітету з таксономії вірусів патогенні для людини ДНК - місткі віруси входять до 7 родин. У порівнянні з РНК - геномними вірусами вони менш мінливі й відрізняються більшою стабільністю. Переважна більшість із них репродукується не в цитоплазмі, а в ядрі клітин. До цієї групи належать віруси віспи, герпесу, гепатиту В, аденовіруси, віру Епштейн-Барр та ін.

Родина поксвірусів

Вірус натуральної віспибув збудником грізних епідемій віспи, відомих людству з давніх-давен. Тепер це захворювання повністю ліквідовано в усіх країнах світу. В 1977 р. був зареєстрований останній випадок хвороби в Сомалі. Віріон віспи має складну будову. Його розміри становлять 180-450 нм. Нуклеоїд має форму гантелі, зовні оточений білковим капсидом. Вірус віспи культивується в курячих ембріонах, первинних і перещеплюваних клітинах людини, мавпи, вівці, свині тощо. Він викликає специфічну цитопатичну дію.

Збудник натуральної віспи стійкий до висихання, дії спирту, ефіру, дезинфікуючих р-нів, чутливий до нагрівання, K перманганату. Він довго зберігається в кірочках пустул і рідині везикул.

Джерелом інфекції є хвора людина, яка заразна від останніх днів інкубаційного періоду до відпадання кірочок. Механізм передачі - повітряно-краплинний, пиловий, контактно-побутовий. Сприйнятливість до віспи дуже висока. Збудник потрапляє на слизову оболонку верхніх дихальних шляхів, де він розмножується і проникає в лімфатичні вузли й кров.

Інкубаційний період триває 10-14 днів. Для хв. характерні гарячка, пустульозний висип, на місці якого утворюються втягнуті рубці. Після перенесеного захворювання залишається довічний імунітет.

Діагноз натуральної віспи ставлять переважно на основі клінічних симптомів. Для експрес-діагностики використовують вірусоскопію матеріалу з пухирців, імунофлуоресцентний метод, виявлення антигенів у досліджуваному матеріалі. Можна виділити вірус шляхом зараження курячих ембріонів або клітинних культур. Серодіагностику проводять за допомогою РГГА, РЗК, РН.

Профілактика включала заходи запобігання заносу віспи з інших країн, ранню діагностику, негайну госпіталізацію хворих, заключну дезинфекцію і щеплення противісповою вакциною. Після ліквідації віспи, за рішенням ВООЗ, щеплення проти захворювання припинені.

Вірус гепатиту В

Вірус гепатиту В (НВ) був виявлений у 1970 році

Вірус НВVналежить до складних вірусів. Його геном — двонит кова ДНК.

НВV має три основні антигени: НВsАg, НВсАg і НВеАg.

НВsАg поверхневий антиген (літера s означає поверхневий) може накопичуватися в надлишку окремо від нуклеокапсиду, утворюючи дефектні часточки, що не мають ін­фекційних властивостей. ВsАg уперше був відкритий у 1964 році Б. Блюмбергом у сироватці крові аборигена Австралії і названий “австралійським антигеном”. Вільний ВsАg може мати сферичну або паличкоподібну форму. У зара­женій клітині він зв’язується з її поверхневою мембраною або з вну­трішніми мембранами (мембранами ендоплазматичного ретикулуму), а також проникає в сироватку крові, де накопичується у 100-1000 разів більше, порівняно з вірусом. Тому в сироватці крові інфікованих людей завжди виявляється ВsАg.

НВсАg - серцевинний (сог- антиген), і НВеАg локалізовані в серцевині вірусу, але НВеАg, на від­міну від НВсАg, може самостійно циркулювати в крові хворого або у вигляді імунного комплексу з анти­тілом. Він виділяється в кров із гепатоцитів при активній реплікації НВV, тому НВеАg є найбільш чутливим діагностичним показником активної інфекції.

Вірус гепатиту В високостійкий у навколишньому середовищі. За кімнатної температури він зберігається протягом 3 міс, у замо­роженому

стані - декілька років. Вірус інактивується під час автоклавування (120 °С), кип’ятіння - протягом 30 хв, під впливом сухого жару за 180 °С - протягом

60 хв.

Джерелом гепатиту В є тільки люди (хворі або носії). В організ­мі інфікованої людини вірус виявляється в крові, слині, виділеннях носоглотки, сльозах, калі, спермі, менструальній крові, сечі, груд­ному молоці, спинномозковій рідині.

Основні шляхи передачі: парентеральний (з кров’ю та її препа­ратами), статевий (зі спермою, слиною), можливий вертикальний шлях передачі (через плаценту, грудне молоко). Групами ризику є медичні працівники, особи, що отримують гемотрансфузію або пре­парати крові, наркомани у разі внутрішньовенного введення нар­котиків, хворі на гемофілію, особи, що перебувають на гемодіалізі, гомосексуалісти, повії, діти матерів — носіїв НВsАg

Інкубаційний період триває 40—180 діб. Місце первинної реплікації НВV невідоме. Клінічний перебіг гепатиту В характеризується великою різно­манітністю. Хвороба може мати латентну форму і виявлятися тільки лабораторними методами, типову жовтяничну, а також зло­якісну, яка закінчується летально. Переджовтяничний період може тривати від однієї доби до декількох тижнів. Жовтяничний період зазвичай тривалий і характеризується вираженими симптомами (жовтяниця, підвищення рівня білірубіну в крові і сечі, потемнін­ня сечі, жовтяничність склер). У деяких хворих розвивається симптомокомплекс, що нагадує сироваткову хворобу: біль у суглобах, кропивниця. Причиною цього є утворення великої кількості роз­чинних імунних комплексів. Найчастішим ускладненням хронічного гепатиту є цироз і рак печінки, який розвивається інко­ли через 30—50 років латентного періоду.

Постінфекційний імунітет тривалий, пожиттєвий, зумовлений антитілами (анти- НВsАg, анти-НВсАg і анти- НВеАg. Бувають ви­падки, коли вірус зберігається у печінці і людина стає хронічним, часто пожиттєвим, носієм.Тривале носійство пов’язують зі слабкою імунною відповіддю.

Длядіагностики відбирають кров, біопсійний матеріал печінки, фека­лії. Дослідження проводять з метою виявлення антигенів і антитіл. Найбільш чутливим і надійним методом є виявлення ДНК вірусу за допомогою ЛПР.

Серологічні дослідження сироватки проводять для виявлення ан­тигенів і антитіл за допомогою реакції ІФА. Високі титри НВsАg і ІgМ до нього, а також НВсАg, вказують на наявність “свіжої” інфек­ції. У пацієнтів з клінічними проявами гепатиту титр НВsАg спочат­ку збільшується, а потім знижується. Антитіла, що накопичуються, зв’язують його у комплекси, тому і антитіла до НВsАg можна ви­явити тільки через декілька тижнів. Протягом усього періоду, який називають “вікном”, можна виявити лише антитіла до НВсАg.

Виявлення НВеАg у пацієнтів з хронічною формою гепатиту вказує на активацію процесу. Такі особи створюють високу епідемічну небезпеку.

Для профілактики використовують вакцини. В Україні заре­єстровані такі вакцини: рекомбінантні моновакцини Н-В-VАХ II (США), Ендресерикс-В (Бельгія), Ебербіовак ГБ (Куба), Еувакс-В (Корея) і полівакцина Інфанрикс Геп В (Бельгія), яку використову­ють для профілактики дифтерії, коклюшу, правця і гепатиту В. Для профілактики гепатиту А і В використовують вакцину “Твінрикс” (Бельгія). Вакцинацію проти гепатиту В проводять відповідно до календаря щеплень. Крім того, вакцинують людей груп ризику, в тому числі і медичних працівників, які контактують з біологічними рідинами людей. Контактних вакцинують або призначають імуномодулятор аміксин.

Вірус гепатиту С

Гепатит С нині є серйозною проблемою для охорони здоров’я II усьому світі. За даними ВООЗ, інфікованість вірусом гепатиту С у різних країнах становить від 0,3 до 14,5 % населення, частота хро- нізації — 55—80 %. На долю гепатиту С припадає 20 % випаднім гострого гепатиту, 70 % хронічного гепатиту, 40 % цирозів печінки і 60 % випадків гепатоцелюлярної карциноми. Захворювання по ширені повсюдно і епідеміологічно близькі до гепатиту В.

Вірус гепатиту С належить до складних вірусів, геном представлений однонитковою РНК. Нуклеокапсид має кубічний тип симетрії. Вірус дуже варіабельний.

Особливістю вірусу гепатиту С є те, що швидкість мутацій пере­вищує швидкість реплікації, чим пояснюється “ухиляння” його від імунної відповіді.

Вірус гепатиту С стійкий у навколишньому середовищі.

Джерелом інфекції є тільки інфікована людина. Інфекція пере­дається через кров, її препарати, а також через інструменти. Серед хворих переважають пацієнти після переливання крові, хірургіч­ного втручання, внутрішньовенного введення наркотиків. Основне значення в поширенні інфекції мають особи з безсимптомними та стертими формами хвороби.

Інкубаційний період здебільшого триває 6—8 тиж. Клінічна картина схожа з клінічною картиною гепатиту В, але має легший перебіг і характеризується відносно швидким одужанням. Часто пе­ребігає у безжовтяничній формі з помірним збільшенням печінки і рідко — селезінки, жовтяниця проявляється приблизно у 25 % хворих. Інколи інфекція перебуває в організмі в латентній формі 10—15 років, а потім переходить у хронічний гепатит.

Тяжкі форми хвороби розвиваються при змішаній інфекції -це мікст-гепатит.

Вірус може уражати не тільки гепатоцити, а й імунокомпетентні клітини (моноцити, В-лімфоцити, нейтрофіли), що призводить до розвитку вторинного імунодефіциту.

Імунітет формується нестійкий через невисоку захисну функцію антитіл, можливе повторне зараження.

На дослідження у хворого беруть кров. Досліджують також кров донорів, препарати крові серологічним методом. Для виявлення антигенів і антитіл використовують ІФА і ЛПР. Для підтверджен­ня результатів реакції ІФА використовують метод імуноблотингу. Маркером перенесеної інфекції є анти-НСV ІgС, які циркулюють в крові 4—5, а інколи 10 років.