Динаміка зайнятості населення України

за галузями економіки [ Стат. ежегодник]

В залежності від кількісних та якісних характеристик розрізняють повну, ефективну і раціональну зайнятість. В сучасній економічній теорії і практиці повна зайнятість означає створення таких матеріально-технічних, соціально-економічних умов, які забезпечували б можливість працевлаштування працездатного населення і всі бажаючі працювати мали роботу з оплатою на рівні реальної зарплати, яка склалася на даний час. Повна зайнятість спрямована на створення доцільних, продуктивних робочих місць, які дають можливість людині реалізувати свій особистий інтерес, досягти високого рівня продуктивності праці і мати достойний заробіток, що гарантує нормальне відтворення працівника і його сім’ї. Повна зайнятість характеризує такий стан, при якому забезпечені роботою всі особи, які бажають і хочуть працювати, тобто має місце збалансованість між попитом і пропозицією робочої сили.

Продуктивна (ефективна) зайнятість забезпечує відповідність наявної кількості робочих місць професійно-кваліфікованій робочій силі, а також забезпечує належний дохід, здоров’я, підвищення освітнього та професійного рівня кожного члені суспільства. Основний зміст продуктивної зайнятості загалом зводиться до наступного. Суспільно прийнятною може вважатися не будь-яка робота, а тільки та, що відповідає двом найважливішим вимогам. По-перше, зайнятість повинна приносити трудящим дохід, який забезпечує гідні людини умови життя. Звідси випливає прямий зв'язок політики зайнятості з політикою доходів, антиінфляційними діями тощо. По-друге, продуктивна зайнятість протиставляється зайнятості формальної. Окремий випадок останньої – утримання зайвих працівників чи створення формальних робочих місць у запобіганні безробіття. Політика держави повинна сприяти тому, щоб праця кожної людини була економічно доцільною і максимально продуктивною для суспільства. Критерієм ефективної зайнятості є економія і підвищення продуктивності сукупної суспільної праці.

Ефективну зайнятість можна охарактеризувати через систему показників:

1. Рівень зайнятості населення професійною працею (Кз):

Кз =

2. Рівень зайнятості працездатного населення. Цей показник пов’язаний з динамікою населення залежно від змін демографічних і соціально-економічних факторів.

3. Рівень розподілу трудових ресурсів суспільства за сферами суспільно корисної діяльності – у навчанні, в домашньому господарстві тощо.

4. Рівень національної структури розподілу працівників за галузями і секторами економіки. Він характеризує пропорції розподілу трудового потенціалу за видами занять, галузями, секторами економіки.

5. Рівень професійно-кваліфікаційної структури працюючого населення, структури робочих місць.

6. Норма безробіття. Цей показник також характеризує ефективну зайнятість, оскільки її можна досягти за наявності природної норми безробіття.

Між цілями ефективної і повної зайнятості існує певне протиріччя. Ефективна зайнятість у ринковій економіці практично завжди викликає значний рівень безробіття. Заходи по додатковому працевлаштуванню, наприклад за рахунок суспільних робіт, призводять до зниження суспільної (народно-господарської) ефективності. Поєднання повної і ефективної зайнятості створює раціональну зайнятість. Вона має місце в суспільстві з урахуванням доцільного перерозподілу працівників між галузями і регіонами. Незадовільний розподіл супроводжується збитками і суперечностями. Раціональна зайнятість містить у собі розумне поєднання рівня зайнятості у суспільному виробництві з другими її видами: учбової, вихованням зростаючого покоління, політичною діяльністю тощо. Прагнення до найбільш повної і при цьому ефективної зайнятості всього економічно активного населення країни – мета будь-якої економічної системи.

Форми зайнятості – це організаційно-правові способи та умови використання праці. Форми зайнятості можуть класифікуватися за різними критеріями та створюватися за допомогою організаційно-правових форм, що охоплюють норми правового регулювання тривалості та режимів робочого дня (повний або неповний робочий день, жорсткі або гнучкі режими праці та відпочинку), регулярність трудової діяльності (постійна, тимчасова, епізодична праця), місце виконання праці (на підприємстві, вдома), статус діяльності (основна, додаткова).

В соціально-економічному аспекті розрізняють зайнятість в залежності від форми власності: зайнятість у державному секторі економіки, на підприємствах і організаціях колективної та індивідуальної власності.

Також виділяють такі форми зайнятості:

економічно-господарська зайнятість, тобто всі види діяльності зі створення валового продукту та національного доходу;

службова зайнятість, що пов’язана зі службою в збройних силах, роботою на вибраних та назначених посадах;

соціальна зайнятість, яка пов’язана з виконанням функцій соціального характеру (творча, інтелектуальна зайнятість, навчання, релігія, а також догляд за дітьми, людьми похилого віку та інвалідами.

Межею між повною та неповною зайнятістю є тривалість робочої неділі. Якщо вона менша законодавчо встановленої кількості годин (згідно з українським законодавством – 40 годин у тиждень), то це неповна (часткова) зайнятість. Для потреб статистики у більшості країн встановлюється чіткі межі часткової зайнятості. Неповна зайнятість буває „примусовою”, яка викликана економічними причинами (реконструкція підприємства, зменшення виробництва тощо), та „добровільною”, яка пов’язана із соціальними факторами – виховання дітей, стан здоров’я.

В сучасних умовах підвищується важливість гнучких форм зайнятості: це працюючі в нестандартних режимах робочого дня або робочого тижня, зайняті на нестандартних робочих містах (вдома, працюючі за викликами), сезонні робітники, робота за контрактом тощо.

Різниця між основною та додатковою зайнятістю проявляється у економічному та юридичному розрізі. В економічному аспекті основна зайнятість виступає головним джерелом доходу для робітника, а додаткова – допоміжним. З юридичної точки зору, якщо людина працює в двох і більше місцях, місцем основної роботи треба вважати те підприємство (організацію), де знаходиться трудова книжка.