Населення як джерело робочої сили

Зайнятість і безробіття

Основними категоріями, які характеризують ринок праці, є зайнятість і безробіття. Саме тому вивчення ринку праці почнемо з визначення цих категорій, але передусім розглянемо складові елементи населення країни, яке слугує джерелом основного фактора виробництва — робочої сили.

Населення як джерело робочої сили

Згідно з методологією Держкомстату України все доросле населення країни можна поділити на три групи. Перша група — зайняті. До цієї групи входять особи у віці 15—70 років, які зайняті економічною діяльністю, що приносить дохід. У процесі ста­тистичного обстеження до зайнятих відносять осіб, які відпрацювали протягом обстежуваного тижня хоча б одну годину (в особистому селянському господарстві — не менше 30 годин) незалежно від того, якою була ця робота — постійною, тимчасовою, сезонною, випадковою, тощо.

Друга група — безробітні. За визначенням Міжнародної організації праці (МОП), до складу безробітних входять особи у віці 15—70 років як зареєстровані, так і не зареєстровані в державній службі зайнятості, що одночасно відповідають трьом умовам: не мали роботи (прибуткового заняття); протягом останніх чотирьох тижнів шукали роботу або намагалися організувати власну справу; впродовж двох тижнів були готові приступити до роботи, тобто почати працювати за плату як найманий працівник або на власному підприємстві.

Зазначені групи становлять робочу силу країни. Вони відносяться до її економічно активного населення і забезпечують пропозицію робочої сили для виробництва товарів і послуг. Згідно з даними Держкомстату України у 2003 р. економічно активне насе­лення України становило 22 614,2 тис. осіб, у тому числі зайняті — 20 554,7 тис. осіб, або 90,9 %; безробітні — 2059,5 тис. осіб, або 9,1 %.

Третя група — особи поза робочою силою. До цієї групи належать особи у віці 15—70 років, які не можуть бути класифіковані як «зайняті» або «безробітні». Це такі категорії населення: учні та студенти, пенсіонери; особи, які зайняті в домашньому господарстві, вихованням дітей та доглядом за хворими; особи, які зневірилися знайти роботу; інші особи, які не мали необхідності у працевлаштуванні, та ті, що шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом. Зазначена група відноситься до економічно неактивного населення. За даними Держ­комстату України, у 2003 р. воно становило 13 669,6 тис. осіб, або 37,7 % дорослого населення.

Для характеристики стану ринку праці застосовуються віднос­ні показники. До них можна віднести такі:

1) рівень зайнятості — визначається як відношення кількості зайнятого населення у віці 15—70 років (доросле населення) до всього населення зазначеного віку:

(%); (3.1)

2) рівень безробіття — визначається як відношення кількості безробітних віком 15—70 років до робочої сили (економічно актив-
ного населення):

(%), (3.2)

де u –– рівень безробіття; U –– кількість безробітних; L –– робоча сила;

3) коефіцієнт участі в робочій силі — відображує процент робочої сили в чисельності дорослого населення:

(%). (3.3)

За даними Держкомстату України у 2003 р. рівень зайнятості в Україні становив 56,6 %; рівень безробіття — 9,1 %. Коефіцієнт участі в робочій силі у 2003 р. за нашим розрахунком дорівнював 62,3 %.

Види безробіття

Як зазначалося в розд. 1, одним із напрямів підвищення ефективності економіки є забезпечення повної зайнятості. Зміст і кіль­кісна визначеність категорії «повна зайнятість» залежать від причин, що викликають безробіття і зумовлюють його структуру. Тому, перш ніж дати визначення повної зайнятості, слід розглянути три види безробіття: фрикційне, структурне, циклічне.

Фрикційне безробіття охоплює таких безробітних, які на короткий період потрапляють у стан «між роботами», тобто знаходяться в процесі зміни місця роботи. Одні добровільно з різних причин змінюють місце роботи, інші шукають роботу внаслідок звільнення, треті тимчасово втрачають роботу через її сезонний характер і з інших обставин. Є також особи, які вперше шукають роботу, — випускники навчальних закладів.

Фрикційне безробіття розглядається як неминуче і в певних межах навіть необхідне. Це пояснюється тим, що за рахунок такого безробіття економічно активне населення має можливість постійно поліпшувати умови працевлаштування та оплати своєї праці, що сприяє збільшенню обсягів національного виробництва.

Структурне безробіття виникає під впливом структурних диспропорцій на ринку праці, які відображують появу невідповідності між попитом і пропозицією робочої сили за професіями, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками. Це зумовлюється тим, що з часом відбуваються істотні зміни в структурі споживчого попиту і, як наслідок, в технології виробництва. Зазначені зміни, в свою чергу, впливають на структуру попиту на робочу силу. За цих умов попит на деякі види професій зменшується або зовсім зникає. Попит на інші професії, в тому числі нові, збільшується. Потрібен певний час, щоб робоча сила перебудувалася відповідно до нових професійних вимог з боку ринку праці, що породжує безробіття. Крім цього, постійно змінюється географічний розподіл робочих місць, що супроводжується втратами часу, необхідного для територіального переміщення робочої
сили.

Структурне безробіття суттєво відрізняється від фрикційного. Фрикційні безробітні мають професійні навички, які необхідні для економічної діяльності. Структурні безробітні безпосередньо не відповідають професійним вимогам ринку праці, що зумовлює необхідність підвищення їхньої кваліфікації або перепідготовки. Тому структурне безробіття є тривалішим за фрикційне.

Циклічне безробіттявиникає тоді, коли в економіці відбувається загальний спад виробництва, який спричинюється скороченням сукупного попиту та /або сукупної пропозиції. У кінцевому підсумку це зменшує попит на робочу силу відносно її пропозиції і викликає циклічне безробіття. Отже, циклічне безробіття виникає в умовах нерівноваги на ринку праці, тобто коли пропозиція праці перевищує попит, внаслідок чого з’являється дефіцит робочих місць.

Повна зайнятість і природне безробіття

Ознакою існування повної зайнятості є рівновага на ринку праці, тобто тотожність попиту на робочу силу її пропозиції. За таких умов кількість тих, хто шукає роботу, дорівнює кількості вільних робочих місць. Але рівновага на ринку праці не зводить безробіття до нуля, а передбачає існування фрикційного і структурного безробіття. Такі види безробіття викликаються не дефіцитом робочих місць, а втратами часу, пов’язаними з їх зміною.

Отже, повна зайнятість не ототожнюється з нульовим безробіттям, а охоплює фрикційне та структурне безробіття. Вважається, що наявність цих двох видів безробіття є природною потребою економіки, оскільки їх існування — необхідна умова для пристосування ринку праці до змін, які постійно відбуваються в економіці. Тому фрикційне і структурне безробіття інтегруються в категорію «природне безробіття», яку ввів у науковий обіг американський економіст Мілтон Фрідман у 1968 р.

Природне безробіття — це такий рівень безробіття, який забезпечується в умовах рівноваги на ринку праці і слугує індикатором повної зайнятості. Для аналізу рівня зайнятості фактичне безробіття порівнюється з природним безробіттям. Якщо фактичне безробіття відповідає природному рівню, то це означає, що економіка знаходиться в стані повної зайнятості: працюють усі, хто може і хоче працювати, а не працюють ті, хто не може або не хоче працювати. Якщо фактичне безробіття перевищує природне, то це свідчить про те, що в економіці має місце неповна зайнятість, викликана дефіцитом робочих місць. В умовах неповної зайнятості попит на працю менше за її пропозицію, що породжує циклічне безробіття.

Нерівновага на ринку праці може виникати і в умовах, коли попит на працю перевищує її пропозицію. У разі надлишку попиту на ринку праці кількість тих, хто шукає роботу менша за кількість вільних робочих місць. За цих умов виникає надмірна зай­нятість і тому фактичне безробіття нижче за природне. Проте така ситуація трапляється рідко: лише за економічного буму або екстремальних умов, які спричиняють надмірне використання трудових ресурсів.

Коли в економіці спостерігається повна зайнятість, а фактичне безробіття дорівнює природному, наявні виробничі ресурси використовуються на повну потужність. За таких умов економіка виробляє потенційний ВВП. За своїм визначенням потенційний ВВП — це такий обсяг реального ВВП, який економіка виробляє в умовах повної зайнятості та природного рівня безробіття.

Отже, природне безробіття є не лише показником повної зай­нятості, а й чинником кількісної визначеності потенційного ВВП. Тому обчислення природного рівня безробіття має велике аналітичне значення. Але, незважаючи на це, серед економістів не існує єдиного підходу до способів вимірювання природного рівня безробіття.

Найпростіший спосіб вимірювання природного рівня безробіття полягає в його обчисленні як середньорічного рівня безробіття за тривалий період. Такий спосіб спирається на положення, згідно з яким середній рівень фактичного безробіття за великі проміжки часу згладжує його циклічні коливання навколо природ­ного рівня. Це означає, що природний рівень безробіття є довгостроковим рівноважним рівнем безробіття, до якого постійно тяжіє ринок праці.

Широке визнання отримала концепція, згідно з якою в умовах економічної рівноваги безробіття дорівнює природному рівню, а фактична інфляція співпадає з очікуваною. Якщо безробіття змен­шується порівняно з природним рівнем, то відбувається прискорення інфляції порівняно з очікуваним рівнем. Звідси випливає висновок — природним є такий рівень безробіття, що не прискорює інфляцію. Тому природний рівень безробіття ще називають NAIRU-not accаlaration inflation rate of unemployment. Зазначена концепція була запропонована М. Фрідманом у 1968 році і незалежно від нього в цьому ж році розроблена Е. Фелпсом. В її основі лежить теоретичний інструментарій кривої Філіпса, яка розглядається в підрозділі 6.3.

Інший підхід до обчислення природного рівня безробіття пропонує Г. Манків. Він виходить з того, що рівновага на ринку праці спостерігається тоді, коли кількість звільнених з роботи дорівнює кількості працевлаштованих:

, (3.4)

де v — коефіцієнт працевлаштування, який відображає частку працевлаштованих безробітних у складі безробітних;

l — коефіцієнт звільнення, який відображає частку звільнених працівників у складі зайнятих;

(L – U) — кількість зайнятих (робоча сила — безробітні).

Якщо обидві частини рівняння (3.4) поділити на L, то можна визначити природний (рівноважний) рівень безробіття:

. (3.5)

У різних країнах природний рівень безробіття є різним. За даними економічного департаменту ОЕСР (Організації європейського співробітництва та розвитку), у 1997 р. природний рівень безробіття становив у Японії — 3,5 %, США — 5,6 %, Франції — 11,4 %. Важливо й те, що він з часом може змінюватися. За цим самим джерелом, у 1990 р. він становив у Японії — 2,4 %, США — 5,9 %, Франції — 9,9 %. Чинники природного рівня безробіття розглядаються у підрозділі 3.3.

3.2. Механізм функціонування ринку праці

Ринок праці посідає головне місце серед ринків виробничих ресурсів. На цьому ринку домогосподарства в ролі найманих робітників пропонують свою робочу силу, а підприємці як роботодавці задовольняють свій попит на робочу силу. Залежно від співвідношення між попитом і пропозицією на ринку праці визначаються заробітна плата, рівень зайнятості і безробіття, а в кін­цевому підсумку — обсяг виробництва товарів і послуг.

У макроекономічній теорії механізм функціонування ринку праці пояснюється по-різному. При цьому найрельєфніше з цього питання конкурують між собою дві теорії: неокласична та кейнсіанська.

Неокласична теорія. Ця теорія спирається на передумови, що на ринку праці панує досконала конкуренція з абсолютно гнучкою заробітною платою, а критерієм попиту підприємств на працю є максимізація прибутку. З огляду на це, підприємства, визначаючи свій попит на робочу силу, зіставляють приріст витрат на працю з вигодами від її використання, тобто приростом доходу. Це означає, що кожне підприємство збільшуватиме попит на пра­цю, допоки приріст його витрат на оплату праці не перевищить приріст виручки від реалізації продукту:

, (3.6)

де W — номінальна заробітна плата робітника; ΔL — приріст праці; P — ціна товарів і послуг; ΔY — приріст продукту.

Згідно з мікроекономічною теорією, максимізація прибутку забезпечується за умов, якщо вартість граничної продуктивності праці дорівнює граничним витратам на заробітну плату, тобто номінальній заробітній платі одного працівника. Цю умову відображує формула (3.7):

. (3.7)

Ліва частина рівняння (3.7) показує, на скільки збільшиться виручка підприємства зі збільшенням праці на одиницю, а права — на скільки при цьому збільшаться витрати заробітної плати на одиницю праці. Допоки зростання попиту на робочу силу супроводжуватиметься зростанням прибутку. Але слід враховувати, що прихильники неокласичної теорії спираються не на номінальну, а реальну заробітну плату.

Щоб пов’язати умови максимізації прибутку і приріст праці з реальною заробітною платою, обидві частини рівняння (3.7) поділимо на Р і розв’яжемо його відносно DL:

(3.8)

Із формули (3,8) видно, що в умовах, які максимізують прибуток, попит на працю знаходиться в оберненій залежності від реаль­ної заробітної плати. Тому згідно з неокласичною теорією попит на працю є спадною функцією від реальної заробітної плати:

(3.9)

Але функцію попиту на працю у вигляді формули (3.9) не мож­на визнати повною. Формула (3.8) переконує, що іншою змінною цієї функції має бути обсяг продукту, який є функцією сукупного попиту. І дійсно, незважаючи на здешевлення праці (зменшення реальної заробітної плати), підприємства не збільшуватимуть попит на працю, якщо при цьому не відбуватиметься зростання попиту на продукцію їхнього виробництва. Це означає, що на умовах максимізації прибутку попит на працю залежить від двох змінних: є спадною функцією від реальної заробітної плати та зростаючою функцією від реального продукту.

Реальна заробітна плата лежить в основі неокласичної теорії ринку праці й у разі визначення функції пропозиції робочої сили. Чим вищою є реальна заробітна плата, тим більшою є пропозиція робочої сили. Отже, пропозиція праці є зростаючою функцією від реальної заробітної плати:

(3.10)

Залежність попиту і пропозиції на ринку праці від реальної заробітної плати в інтерпретації неокласичної теорії проілюструємо за допомогою графічної моделі (Рис. 3.1).

Рис. 3.1. Неокласична модель ринку праці

На рис. 3.1 за реальної заробітної плати (W/P)₀ пропозиція праці дорівнює попиту на працю, тобто забезпечується рівновага: L^s = L⁰. Тепер припустимо, що внаслідок зниження цін реальна заробітна плата перевищила рівноважний рівень і зросла до (W/P)₁. Згідно з класичною теорією пропозиція праці зросте до L₁, а попит на працю впаде до L₂ , що викличе безробіття, яке вимірю­ється відрізком L₁ L₂. Відповідно до даної теорії його причиною
є надмірна заробітна плата, яка перевищила рівноважну величину.

Безробіття, що виникає внаслідок надмірної заробітної плати, неокласики вважають не стійким, а тимчасовим. Воно не визнається за безробіття, оскільки заробітна плата здатна швидко усувати диспропорцію на ринку праці. Алгоритм усунення цієї диспропорції виглядає так. Спочатку зростання реальної заробітної плати до (W/P)₁ скорочує попит на ринку праці до L₂. За цих умов конкуренція примусить робітників погодитися на зниження номінальної заробітної плати. Вона зменшуватиметься, допоки реальна заробітна плата не досягне рівня (W/P)₀, що супроводжуватиметься наближенням попиту і пропозиції до рівноважених величин, тобто до L₀. Якщо певна частка робітників не захоче найматися на роботу за зниженої заробітної плати, то таке безробіття, за класичною теорією, є добровільним і тому не є безробіттям.

Кейнсіанська теорія. Для пояснення механізму функціонування ринку праці ця теорія спирається на інші передумови. Принципово відмінною є позиція кейнсіанців щодо попиту на працю. В обґрунтуванні функції попиту на працю вони не враховують заробітну плату, оскільки вважають її негнучкою в короткостроковому періоді. Попит на працю кейнсіанці ставлять у залежність від сукупного попиту. Це означає, що в кейнсіанській теорії сукупний попит зумовлює не тільки обсяг продукції, який має бути вироблений економікою, а й ту кількість праці, що необхідна для її виробництва. Що стосується граничної продуктивності праці, то в кейнсіанській теорії вона використовується для визначення верхньої межі заробітної плати, на яку погоджуються підприємці під час укладання угод із робітниками. Звідси випливає кейнсіанська функція попиту на працю:

(3.10)

Визначаючи функцію пропозиції праці, прихильники кейнсіанської теорії, на відміну від неокласиків, спираються не на реаль­ну, а на номінальну заробітну плату. Кейнс вважав, що номінальна заробітна плата може змінюватися лише в один бік — у бік зростання, оскільки намагання підприємців зменшити реальну заробітної плату через зниження номінальної заробітної плати викликає сильнішу протидію, ніж зниження реальної заробітної плати в результаті зростання цін. Зі збільшенням номінальної заробітної плати пропозиція праці збільшується. Отже, пропозиція праці в кейнсіанському варіанті є зростаючою функцією від номінальної заробітної плати:

(3.12)

У кейнсіанській теорії виникнення безробіття пояснюється не надмірною зарплатою, а дефіцитом сукупного попиту. Проілюструємо це положення за допомогою графічної моделі (рис. 3.2).

Рис. 3.2. Кейнсіанська модель ринку праці

На рис. 3.2 кількість зайнятих, яка узгоджується з природним рівнем безробіття, становить L₀. Попит на працю в обсязі L₂ є функцією сукупного попиту в умовах неповної зайнятості, а номінальна заробітна плата W₁, встановлена підприємцями, зумовлює пропозицію праці в обсязі L₁. За таких умов циклічне безробіття становить величину, яка вимірюється відрізком L₁ L₂.

Якщо виходити з позиції неокласичної теорії, то в даній ситуа­ції під впливом конкуренції між робітниками номінальна заробіт­на плата має зменшуватися від W₁ до W₀. Це збільшує попит на працю і зменшує її пропозицію до рівноважної величини, тобто до L₀, що забезпечує економіці повну зайнятість. У кейнсіанській моделі передумови, необхідні для встановлення рівноваги на рин-
ку праці, зовсім інші.

По-перше, в кейнсіанській теорії лише пропозиція праці є функ-
цією від номінальної заробітної плати. Проте Кейнс уважав, що заробітна плата не може змінюватися в бік зниження, оскільки вона не реагує на недостатність попиту на працю. Тому і пропозиція праці не може зменшитися в напряму до рівноважної величини. По-друге, попит на працю також не може збільшитися, оскільки в кейнсіанській теорії він є функцією не заробітної плати, а сукупного попиту.

Отже, згідно з кейнсіанською теорією, заробітна плата неспроможна в короткостроковому періоді врівноважувати ринок праці і забезпечувати досягнення повної зайнятості. Це означає, що економіка може перебувати в стані неповної зайнятості до-поки не зросте сукупний попит, оскільки лише він здатний збіль­шити попит на працю до її пропозиції. Щоб прискорити виведення економіки зі стану неповної зайнятості, прихильники кейнсіан-
ської теорії пропонують застосовувати державну політику стимулювання сукупного попиту.

3.3. Чинники, що впливають на безробіття

Усі чинники (причини), що впливають на безробіття, доцільно поділити на дві групи:

— ті, що впливають на природне безробіття;

— ті, що впливають на циклічне безробіття.

Відмінність між цими групами чинників зумовлена неоднаковими умовами виникнення природного та циклічного безробіття.

Чинники природного безробіття

Як ми знаємо, безробіття на природному рівні забезпечується в умовах рівноваги на ринку праці і визначається втратами часу, пов’язаними із пошуками вакантних робочих місць з урахуванням інтересів безробітних і професійних вимог до них з боку роботодавців. Тому до чинників природного безробіття відносяться такі, від яких залежить тривалість періоду, протягом якого безробітні ведуть пошуки вільних робочих місць в умовах рівноважного ринку праці. До основних чинників, які впливають на тривалість цих пошуків, можна віднести: допомогу по безробіттю, діяльність дер-
жавних служб зайнятості, демографічні зміни у складі робочої сили.

Допомога по безробіттю. В багатьох країнах законодавство передбачає допомогу (виплати) по безробіттю з метою полегшити долю безробітних на період пошуку роботи. Але така допомога впливає і на активність безробітних щодо пошуку ними роботи, і, як наслідок, на тривалість періоду, протягом якого кожен із них має намір знаходитися в стані пошуку. У разі незначної суми допомоги по безробіттю бути без роботи обходиться людині дуже дорого і тому вона намагається найшвидше працевлаштуватися на першу-ліпшу роботу. Якщо ж допомога по безробіттю значна, то безробітний не погоджується на будь-яку роботу, а вит­рачає більше часу, відшукуючи найкраще для себе робоче місце. Таке безробіття називається добровільним. Це означає, що в процесі вирішення проблеми щодо свого працевлаштування людина враховує співвідношення між доходом, який вона отримує як безробітний, і доходом, який вона може заробити в умовах зайнятості. Таке співвідношення називається коефіцієнтом заміни:

(3.13)

Чим вищим є коефіцієнт заміни, тим дешевше бути безробітним, що спонукає безробітного витрачати більше часу на пошук роботи. Але на тривалість періоду пошуку роботи, крім величини допомоги по безробіттю, суттєво впливає і тривалість періоду, протягом якого безробітний може отримувати цю допомогу. В різ-
них країнах цей період є неоднаковим: в одних його тривалість становить кілька років, в інших — менше року.

Діяльність державних служб зайнятості. Крім бажання знайти роботу на тривалість періоду, протягом якого безробітний здійснює її пошук, впливає діяльність державних служб зайня-
тості. Вони виконують дві основні функції. Перша — надання інформації про вільні робочі місця, від оперативного отримання якої залежить швидкість переходу людини з одного робочого місця на інше. Друга — організація професійної перепідготовки та підвищення кваліфікації. Від цього залежить тривалість періоду, протягом якого безробітні можуть перейти з депресивних галузей чи регіонів у прогресивні.

Демографічні зміни у складі робочої сили. Природний рівень безробіття в країні є середньозваженою величиною від природного рівня безробіття окремих демографічних груп населення. Оскільки рівень цього безробіття коливається між окремими демографічними групами, то зміна частки кожної з них у структурі ринку праці впливає на загальний природний рівень безробіття. Так, природний рівень безробіття серед жінок і молоді вищий за середній. Тому збільшення чи зменшення частки цих категорій населення у складі робочої сили відповідно змінює загальний природний рівень безробіття.

Чинники циклічного безробіття

Іншу природу мають чинники, що впливають на циклічне безробіття. Як відомо, таке безробіття виникає в умовах нерівноваги на ринку праці: пропозиція робочої сили перевищує попит на неї. Це означає, що чинники, спроможні викликати зменшення попиту на працю відносно її пропозиції, водночас є чинниками, що зумовлюють циклічне безробіття. До таких можна віднести несприятливі збурення на товарному ринку, тобто скорочення сукупного попиту та/або сукупної пропозиції.

Якщо на товарному ринку сукупний попит і/або сукупна пропозиція скорочуються, то зменшується обсяг виробництва продук­ції, що спричинює зменшення попиту на робочу силу. У разі незмінної пропозиції робочої сили це викликає циклічне безробіття. Проте слід наголосити, що найчастіше несприятливі збурення на товарному ринку спричинюються падінням сукупного попиту і рід-
ше — скороченням сукупної пропозиції.

Висновок про те, що циклічне безробіття викликається несприятливими збуреннями на товарному ринку, не є достатнім для розуміння причин, які зумовлюють циклічне безробіття. Необхідно враховувати, що згідно із законами ринку у разі екзогенного зменшення попиту на працю заробітна плата мала б зменшуватися. Це викликало б зменшення пропозицій праці до рів­новаги з попитом на працю. Насправді в умовах сучасного ринку праці заробітна плата не є абсолютно гнучкою в короткостроковому періоді і тому не може швидко знижуватися до рівноважного рівня. Лише за таких умов несприятливі збурення на товарному ринку викликають циклічне безробіття. Для унаочнення цього висновку звернемося до рис. 3.3.

Рис. 3.3. Модель ринку праці
в умовах негнучкої заробітної плати

Згідно з наведеним графіком початкова рівновага на ринку праці забезпечується в точці Т₁, в якій крива попиту ( ) перетинається з кривою пропозиції (L^S); рівноважна заробітна плата становить W₁, а L₁ відображує кількість одиниць робочої сили, яка відповідає умовам повної зайнятості.

Тепер припустимо, що внаслідок несприятливого збурення на товарному ринку попит на робочу силу впав до L₂ і тому його крива змістилася в положення ( ). Конкуренція на ринку праці мала б викликати зменшення заробітної плати до нового рівноважного рівня W₂, за якого пропозиція зменшиться до величини L₂, що дорівнює величині попиту на працю. Проте на практиці під впливом певних інституційних чинників заробітна плата в короткостроковому періоді не зменшується до W₂, а, як і раніше, дорівнює W₁. Це вище рівноважного рівня. В такій ситуації на ринку праці пропозиція також не змінюється і, як і раніше, дорівнює L₁, тоді як попит зменшився до L₂. Внаслідок цього виникає надлишок пропозиції праці (L₁ — L₂), який відображує величину циклічного безробіття. Люди безробітні не тому, що вони витрачають час на пошук найкращої для себе роботи, а через те, що за заробітної плати, яка перевищує рівноважний рівень, пропозиція праці перевищує попит на неї.

Отже, якщо першопричиною циклічного безробіття є несприят­ливі збурення на товарному ринку, то ще однією причиною його є негнучка заробітна плата. У зв’язку з цим розгляд причин негнучкості заробітної плати дає змогу повною мірою уявити причини циклічного безробіття.

До основних причин негнучкості заробітної плати можна віднести: закони про мінімальну заробітну плату, вплив профспілок на заробітну плату, ефективну заробітну плату.

Закони про мінімальну заробітну плату. У багатьох країнах функціонують закони про мінімальну заробітну плату, що регламентують мінімально допустиму межу оплати праці, якої зобов’язані дотримуватися всі роботодавці. Для більшості найманих працівників установлений мінімум нічого не важить, ос­кільки їхня заробітна плата перевищує його. Проте для некваліфікованих і недосвідчених працівників встановлена мінімальна заробітна плата може перевищувати її рівноважний рівень. Унаслідок цього попит на таку робочу силу формується на рівні, нижчому, за її пропозицію, що спричинює безробіття. Дослідження американських науковців показали, що в разі збільшення мінімаль-
ної заробітної плати підлітків на 10 % їх зайнятість зменшується від 1 до 3 %.

Вплив профспілок на заробітну плату. У розвинених країнах відчутну роль у формуванні заробітної плати відіграють профспілки. Основним інструментом їх впливу на заробітну плату є трудові угоди, які лідери профспілок укладають із роботодавцями на тривалий період (від одного до трьох років). Ці угоди передбачають підтримання певного рівня номінальної заробітної плати протягом усього терміну дії угоди або використання формули, згідно з якою в межах цього періоду номінальна зарплата піддається індексації з урахуванням інфляції.

Укладаючи угоди, профспілки намагаються захистити своїх членів від збурень в економіці, які зумовлюють зниження заробіт­ної плати. Іншими словами, заробітна плата членів профспілкових організацій визначається не рівновагою на ринку праці, а трудовими угодами. За цих умов рівень погодженої заробітної плати, як правило, перевищує рівноважний, що спричинює безробіття.

Ступінь впливу профспілок на заробітну плату і безробіття визначається трьома обставинами. По-перше, це рівень розвитку профспілкового руху, що є різним у різних країнах. Він залежить від частки найманих працівників, які об’єднуються в профспілкові організації. Так, у США лише 16 % найманих працівників входять до складу профспілок. У більшості європейських країн, особливо скандинавських, профспілки у суспільному житті відіграють набагато вагомішу роль. Чим більша частка найманих працівників охоплена профспілковим рухом, тим сильнішим є вплив профспілок на процес прийняття рішень щодо заробітної плати.

По-друге, це поділ економічно активного населення на дві групи — зайняті (інсайдери) та безробітні (аутсайдери) з протилежними інтересами. Одні намагаються підтримувати високий рівень заробітної плати, інші зацікавлені в її зниженні з метою створення передумов для збільшення попиту на робочу силу. Тому результати переговорів між профспілками та роботодавцями щодо рівня заробітної плати і, як наслідок, безробіття, залежать від співвідношення сил між цими групами.

По-третє, це залежність розв’язання конфліктів між зайнятими та безробітними від рівня централізації переговорів щодо укладання трудових угод. В одних країнах такі переговори проводяться на рівні підприємств чи галузей, в інших, таких як Швеція, — на загальнонаціональному рівні й уряд нерідко відіграє в них провідну роль. Найсприятливішим для зниження безробіття є загально-національний рівень, оскільки за цих умов учасникам переговорного процесу вдається об’єднатися навколо єдиної мети — зниження безробіття. Це підтверджує досвід Швеції, в якій безробіття підтримується на низькому рівні, незважаючи на високий рівень профспілкового руху.

Ефективна заробітна плата. Згідно з теорією ефективної заробітної плати високий рівень оплати праці є необхідною передумовою підтримання високої продуктивності праці. Тому, щоб не спричиняти зниження продуктивності праці, підприємці в умо­вах виникнення надлишку пропозиції робочої сили не завжди зацікавлені зменшувати заробітну плату до рівноважного рівня.

Вплив заробітної плати на продуктивність праці пояснюється декількома аспектами.

1. Заробітна плата є джерелом, за рахунок якого забезпечується харчування працівників. Робітники, які краще харчуються, мають більше здоров’я і передумов для вищої продуктивності праці. Це стосується переважно бідних країн, в яких загальний рівень заробітної плати є недостатнім для нормального відтворення робочої сили. За таких умов роботодавці можуть установлювати заробітну плату вище рівноважного рівня для підтримування певного рівня здоров’я і продуктивності праці своїх ро-
бітників.

2. Висока заробітна плата зменшує плинність кадрів, оскільки зменшує бажання робітників звільнятися з даного підприємства чи змінювати професію з метою працевлаштування на іншому підприємстві з вищою заробітною платою. Чим більшу заробітну плату встановлює підприємство своїм працівникам, тим більше в них з’являється стимулів працювати на цьому підприємстві. Це зменшує плинність кадрів і протидіє зниженню продуктивності
праці.

3. Від заробітної плати залежить якість працівників, використовуваних підприємством, що породжує конкуренцію між підприємствами за найкращих працівників. Якщо підприємство встановить своїм працівникам відносно нижчу заробітну плату, то найкращі з них перейдуть на інші підприємства. Це знизить середню якість персоналу підприємства і продуктивність праці. Тому, встановлюючи своїм працівникам заробітну плату понад рівноважний рівень, підприємство підтримує продуктивність праці на конкурентному рівні.

4. Підприємство не може ефективно контролювати інтенсивність роботи своїх працівників, від рівня якої залежить продуктивність праці. Тому для стимулювання високої інтенсивності праці потрібно встановлювати високу заробітну плату.

3.4. Втрати від безробіття

Визначаючи втрати від безробіття, слід виокремитиприродне і циклічне безробіття. Втрати від безробіття не пов’язані з природ-
ним безробіттям. Воно, як відомо, є необхідною передумовою для нормального функціонування економіки. Тому час, який витрачають фрикційні та структурні безробітні на пошук роботи, — це не втрати, а витрати, необхідні їм для пошуку найефективніших варіантів застосування своєї робочої сили. В кінцевому підсумку ці витрати сприяють підвищенню продуктивності праці та збільшенню обсягів виробництва продукції. Протилежним є висновок щодо циклічного безробіття, яке не є необхідним для функ­ціонування економіки, а виникає внаслідок відсутності вільних робочих місць. Тому таке безробіття є вимушеним і породжує для безробітних і суспільства в цілому певні втрати. Отже, втрати від безробіття — це втрати від циклічного безробіття.

Втрати від циклічного безробіття мають комплексний характер. Втрати підприємств полягають у тому, що останні скорочують випуск продукції і зменшують свої прибутки. Це у свою чергу скорочує надходження до державного бюджету і змушує державу витрачати бюджетні кошти на виплати по безробіттю. Але найбільші втрати несуть безробітні. Вони втрачають заробітну плату, яка частково компенсується виплатами по безробіттю,
а в умовах тривалої професійної бездіяльності частково втрачають і свою кваліфікацію. Крім того, безробіття завдає людині психологічної травми, викликає невіру в себе, занепад моральних принципів, погіршання здоров’я тощо.

Узагальнюючою економічною ціною, яку суспільство платить за циклічне безробіття, є невироблена продукція. Оскільки певна частка робочої сили не використовується в процесі виробництва, то економіка не спроможна виробляти потенційно можливий обсяг товарів і послуг, тобто потенційний ВВП. Цей невироблений (втрачений) обсяг продукції свідчить про відставання фактичного ВВП від потенційного, яке називається «розрив ВВП». Розрив ВВП показує, на скільки процентів відхиляється фактичний ВВП від потенційного під впливом циклічного безробіття. Чим вище циклічне безробіття, тим більшим є розрив ВВП і тим більшу величину ВВП втрачає економіка. Американський економіст Артур Оукен виявив для США емпіричну залежність між циклічним безробіттям і розривом ВВП. Згідно з його дослідженням кожний процент циклічного безробіття викликає 2,5—3,0 % відставання фактичного ВВП від потенційного. Ця залежність увійшла в макроекономічну науку під назвою «закон Оукена». Її можна подати такою формулою:

(3.14)

де Dy — розрив ВВП у процентах до потенційного ВВП; β — коефіцієнт чутливості ВВП до циклічного безробіття, який показує, на скільки процентів фактичний ВВП менший від потенційного, якщо фактичне безробіття перевищує природний рівень на один процентний пункт; u — фактичний рівень безробіття; u_n — природний рівень безробіття.

Припустимо, що коефіцієнт чутливості ВВП до циклічного безробіття становить 2,5 %, фактичне безробіття — 8 %, природ­не — 6 %. За цих умов розрив ВВП становитиме

[2,5 (8 – 6)] = 5 (%).

На основі розриву ВВП можна обчислити потенційний ВВП
і втрати ВВП від циклічного безробіття. Потенційний ВВП є розрахунковою величиною, яка визначається на основі припущення, що фактичне безробіття дорівнює природному. За цих умов потенційний ВВП — це сума фактичного ВВП плюс втрати ВВП від циклічного безробіття, які обчислюються з урахуванням розриву ВВП:

(3.15)

де Y — фактичний ВВП; Y_p — потенційний ВВП.

Розв’язавши рівняння (3.15), відносно Y_p, отримаємо:

(3.16)

Звідси можна обчислити втрати ВВП від циклічного безробіття як різницю між потенційним і фактичним ВВП:

DY = Y_p — Y, (3.17)

де ΔΥ — втрати ВВП від циклічного безробіття в грошових одиницях.

Слід зазначити, що потенційний ВВП — це реальний ВВП. Тому для обчислення втрат ВВП від циклічного безробіття має використовуватися фактичний реальний ВВП, який визначається за допомогою коригування його номінальної величини (дефлювання чи інфлювання).

Закон Оукена використовується і у разі визначення залежності динаміки ВВП від динаміки безробіття. Для цього застосовується така формула:

(3.18)

де — зміна фактичного ВВП у періоді t (у %); — зміна потенційного ВВП у періоді t (у %); — фактичний рівень безробіття відповідно у періодах t і (t – 1).

Формула (3.18) дає підстави зробити два висновки:

1. Якщо фактичний рівень безробіття не змінюється ( ), то процент зміни фактичного ВВП у періоді t дорівнює проценту зміни потенційного ВВП у цьому періоді.

2. Якщо фактичний рівень безробіття у періоді t збільшиться порівняно з періодом (t — 1) на один процентний пункт, то процент приросту фактичного ВВП буде менше процента приросту потенційного ВВП на β процентних пунктів.

Припустимо, що в періоді t приріст потенційного ВВП становить 3 %, фактичне безробіття зросло на один процентний пункт, коефіцієнт чутливості ВВП до циклічного безробіття дорівнює 2,5 %. Тоді приріст фактичного ВВП у періоді t становитиме

Отже, внаслідок зростання фактичного безробіття на один процентний пункт економіка втратила в темпах приросту ВВП два з половиною процентних пункти.

1. Зайнятість і безробіття є основними категоріями, які характеризують ринок праці. Рівень зайнятості визначається як відношення кількості зайнятого населення у віці 15—70 років до всього населення. Рівень безробіття визначається як відношення кіль­кості безробітних віком 15—70 років до робочої сили (економічно активного населення). Роль населення як джерела робочої сили визначається через коефіцієнт участі в робочій силі, який відоб-
ражує процент робочої сили в чисельності дорослого населення.

2. Визначення повної та неповної зайнятості передбачає необхідність розрізняти три види безробіття: фрикційне, структурне та циклічне. Фрикційне безробіття охоплює таких безробітних, які змінюють місце роботи з метою кращого працевлаштування. Структурне безробіття виникає тоді, коли між попитом і пропозицією робочої сили виникає невідповідність за професіями, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками. Циклічне безробіття з’являється в умовах економічного спаду, внаслідок чого на ринку праці виникає нерівновага — пропозиція перевищує попит. Особливість фрикційного і структурного безробіття полягає в тому, що вони викликаються не дефіцитом робочих місць, а втратами часу, пов’язаними з їх зміною. Циклічне безробіття зумовлюється виникненням дефіциту робочих місць.

3. Повна зайнятість не ототожнюється з нульовим безробіттям, а охоплює фрикційне і структурне безробіття, які не порушують рівновагу на ринку праці. Вважається, що наявність цих двох видів безробіття є природною потребою для нормального функціонування економіки. Тому фрикційне і структурне безробіття інтегруються в одну категорію — природне безробіття. Отже, повна зайнятість узгоджується з природним безробіттям. Повна зайнятість — це такий рівень зайнятості, який забезпечується в умовах рівноваги на ринку праці, коли фактичне безробіття дорівнює природній нормі. Неповна зайнятість — це такий рівень зайнятості, який спостерігається в умовах нерівноваги на ринку праці, коли фактичне безробіття перевищує природне на величину циклічного безробіття. Надмірна зайнятість виникає тоді, коли фактичне безробіття нижче за природне.

4. В умовах повної зайнятості та природного рівня безробіття економіка виробляє максимальний обсяг виробництва. Такий обсяг виробництва вимірюється потенційним ВВП. Отже, природне безробіття є чинником кількісної визначеності потенційного ВВП. Тому обчислення природного рівня безробіття має велике аналітичне значення. Економісти пропонують різні підходи до його обчислення: на базі середнього рівня безробіття за тривалий період; як рівень безробіття, що не прискорює інфляцію; як рівень безробіття, що має місце тоді, коли кількість звільнених дорівнює кількості працевлаштованих.

5. Згідно з класичною теорією попит на робочу силу є спадною функцією від реальної заробітної плати, а пропозиція праці — зростаючою функцією від реальної заробітної плати. За таких умов будь-яке порушення рівноваги на ринку праці усувається за допомогою коливань реальної заробітної плати. При цьому причиною нерівноваги на ринку праці, тобто циклічного безробіття, є надмірна заробітна плата, яка перевищує рівноважну величину. На думку прихильників класичної теорії, таке безробіття швидко усувається, оскільки конкуренція між робітниками примушує їх погодитися на зниження заробітної плати до рівноважного рівня. Якщо певна частка робітників не захоче найматися на роботу за зниженої заробітної плати, то таке безробіття вважається добровільним і тому не є безробіттям.

6. У кейнсіанській теорії попит на робочу силу залежить не від заробітної плати, а від сукупного попиту. Це означає, що сукупний попит зумовлює не лише обсяг реального ВВП, а й ту кількість праці, яка необхідна для його виробництва. Тому попит на працю є зростаючою функцією від сукупного попиту. На відміну від класиків, у прихильників кейнсіанської теорії пропозиція праці є зростаючою функцією від номінальної заробітної плати. Проте остання не здатна викликати зменшення пропозиції праці, оскільки, на думку Кейнса, вона не може змінюватися в бік зниження. Отже, згідно з кейнсіанською теорією заробітна плата не є інструментом усунення безробіття. Проблема безробіття може вирі­шуватися за допомогою заходів держави, спрямованих на стимулю­вання сукупного попиту.

7. На природний рівень безробіття впливають чинники, від яких залежить тривалість періоду, протягом якого безробітні ведуть пошуки вільних робочих місць в умовах рівноважного ринку праці. До основних чинників, які впливають на тривалість цих пошуків, належать: допомога по безробіттю, діяльність державних служб зайнятості, демографічні зміни у складі робочої сили.

8. Циклічне безробіття виникає в умовах нерівноваги на ринку праці. Це означає, що чинники, спроможні викликати зменшення попиту на ринку праці відносно її пропозиції, водночас є чинниками циклічного безробіття. До першопричин циклічного безробіття відносять несприятливі збурення на товарному ринку — скорочення сукупного попиту та/або сукупної пропозиції. Проте слід враховувати, що несприятливі збурення на товарному ринку можуть спричинити циклічне безробіття лише через негнучкість заробітної плати в короткостроковому періоді, а тому вона є другою причиною циклічного безробіття. До основних причин негнучкості заробітної плати можна віднести: закони про мінімальну заробітну плату, вплив профспілок на заробітну плату, ефективну заробітну плату.

1. Прокоментуйте сутність та інформаційну роль таких показників, що характеризують стан ринку праці: рівень зайнятості, рівень безробіття, коефіцієнт участі в робочій силі.

2. Яке безробіття вважається природним і чим воно відрізняється від фактичного безробіття?

3. Порівняйте неокласичну та кейнсіанську функції попиту на працю.

4. Чим відрізняється кейнсіанська функція пропозиції праці від неокласичної?

5. Зробіть порівняльний аналіз неокласичного та кейнсіанського механізмів урівноваження ринку праці.

6. Від яких чинників залежить природний рівень безробіття?

7. Які чинники викликають циклічне безробіття?

8. Як Ви розумієте втрати суспільства від безробіття згідно з законом Оукена?

9. Ринок праці в певній країні характеризується такими показниками: чисельність дорослого населення — 20 млн осіб; коефіцієнт участі в робочій силі — 70 %, рівень зайнятості — 65 %, при­родне безробіття — 6 %. Обчисліть циклічний рівень безробіття.

10. Номінальний ВВП в країні становить 240 млрд грн, а індекс цін — 120 %. При цьому фактичне безробіття дорівнює 8 %, фрик­ційне — 2, структурне — 4 %. Розрахуйте втрати реального ВВП згідно із законом Оукена.