Методичні засади розробки стратегій регіонального розвитку

Міністерство економіки України розробило і запропонувало для практичного використання Методичні рекомендації, що встановлюють єдиний порядок та основні методичні засади розроблення стратегій регіонального розвитку (далі - СРР). Вони є типовими і можуть уточнюватися залежно від специфіки регіону за погодженням з центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики. Основні принципи Методичних рекомендацій відповідають загальноприйнятим у світовій практиці методам розроблення стратегічних документів. [1]

Відповідно до Законів України “Про місцеве самоврядування в Україні” та “Про місцеві державні адміністрації” проекти СРР розробляються Радою міністрів АРК, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями на основі відповідних рішень Верховної Ради АРК, обласних, Київської та Севастопольської міських рад, у якому встановлюються терміни розроблення, порядок його фінансування, процедури розгляду та затвердження проекту СРР. Для забезпечення розроблення проекту СРР можуть утворюватися робочі групи з представників владних структур, бізнесових кіл, наукових і громадських організацій, політичних партій тощо.

Стратегія регіонального розвитку є стратегічним планом розвитку регіону, що визначає цілі, завдання, пріоритети, напрямки сталого економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя на середньостроковий (4 - 6 років) та довгостроковий (10-15 років) періоди.

У СРР з урахуванням загальнодержавних пріоритетів, оцінки конкурентних переваг, обмежень, загроз і проблем розвитку кожного регіону визначаються першочергові пріоритетні завдання його розвитку, скоординовані дії центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, спрямовані на реалізацію визначених завдань, та критерії їх розв'язання.

СРР є основою для розроблення:

середньострокових програм економічного і соціального розвитку регіонів, що мають визначити показники видатків державного і місцевих бюджетів, необхідних на наступні бюджетні періоди для стратегічних цілей регіонального розвитку. Здійснення яких триває більше одного бюджетного року;

щорічних програм економічного і соціального розвитку регіонів, що визначають послідовні заходи першочергової реалізації регіональної стратегії розвитку та необхідні для цього втрати, що включаються до проекту бюджету відповідного регіону на наступний рік;

угод між КМ України та ВР Автономної республіки Крим, обласними , Київською та Севастопольською міськими радами щодо регіонального розвитку;

визначення депресивних територій.

Функції з методичного забезпечення процесу розроблення СРР здійснює центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики, який на основі Державної стратегії регіонального розвитку, затверджених довгострокових державних цільових (галузевих) програм соціально-економічного розвитку, аналітичних та прогнозних матеріалів центральних та місцевих органів виконавчої влади, наукових і проектних інститутів визначає та надає Раді міністрів АРК, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям (не пізніше ніж за півроку до початку прогнозованого періоду реалізації стратегії) перелік і характеристику загальнодержавних пріоритетів, які мають бути врахованими при розробленні відповідних СРР.

Механізм розроблення стратегії регіонального розвитку представлений у вигляді спіральної моделі реалізації етапів розробки, яка подана на рис. 13.1.

Стратегія має включати декілька найбільш важливих напрямів розвитку окремих компонентів системи “регіон”, які б дали максимально можливий ефект у змінах стану регіону в необхідному напрямку. Особлива увага при виборі цих напрямків має приділятися можливості реалізації запланованих заходів силами самого регіону.

На будь-якому витку (циклі) спіралі реалізуються всі етапи розробки проекту. На кожному наступному витку якість розробок підвищується, однак, моделі кожного етапу і структура його результатів не повинні істотно змінюватись. Перший цикл реалізації етапів розробки стратегії виділений на рис.13.1 жирними лініями.

Кінцевим результатом дослідження першого рівня має бути не сама стратегія, а лише її деякий початковий проект, розроблений у загальних базових контурах. Результати кожного наступного етапу (циклу) мають забезпечувати можливість реалізації наступного етапу і, як наслідок, сприяти можливості уточненні кінцевої стратегії розвитку.

Проект СРР розробляється у складі текстових і графічних матеріалів, які повинні включати:

Описово-аналітичну частину – детально викладений з географічними, історичними, економічними, соціальними характеристиками документ, у якому здійснюється аналіз та оцінка фактичного стану розвитку регіону;

Бачення майбутнього – відображення (узагальнення) найбільш загальних та тривалих уявлень про краще майбутнє розвитку регіону та життя його населення. Місію регіону;

Характеристика конкурентних переваг та обмежень перспективного розвитку регіону;

Стратегічні цілі та поетапні плани дій – сукупність стратегічних цілей та поетапних планів дій щодо досягнення всіх стратегічних та оперативних цілей з детальним описом заходів, термінів виконання, відповідальних виконавців, джерел фінансування.

Основою для розроблення описово-аналітичної частини стратегічного плану є офіційні дані Держкомстату України, обласних, районних управлінь статистики, інформаційні матеріали анкетувань і соціологічних опитувань. Система показників, необхідних для здійснення аналізу стану розвитку регіону визначається розробником конкретної СРР.

До загальних даних про регіонможна віднести наступні:

А) Географічно-історичні: площа регіону, природнокліматичні умови, адміністративне-територіальні одиниці (кількість районів; кількості міст обласного підпорядкування; міст з районним поділо; селищ міського типу; сільських населених пунктів; кількості органів місцевого самоврядування); кількість населення, у тому числі у відсотках до населення України та за складом (міське, сільське, пенсіонерів).

Б) Демографічні: рівень народжуваності та рівень смертності; природний рух населення та міграційні процеси рівень “демографічного навантаження” працездатних непрацездатними особами та навантаження дітьми .

В) Показники, що характеризують стан освіти, науковий потенціал, громадсько-політичну сферу, екологічну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, роль господарського комплексу регіону в економіці України (роль регіону у прискоренні економічного і соціального розвитку країни, зовнішньоекономічні зв’язки регіону, інвестиційна привабливість регіону).

Г) Показники ринку праці: оцінка регіонального ринку праці з точки зору офіційного рівня безробіття у порівнянні з середнім рівнем по Україні; порівняння пропозиції та попиту на робочу силу; відсоток незайнятих, які не працюють більше року; аналіз вартості робочої сили.

Д) Показник валової доданої вартості, яка була створена в регіоні. Цей показник є дуже важливим в оцінці розвитку регіону, оскільки кількість регіонів, у яких ВДВ на душу населення перевищує середній показник по Україні, є незначна, що свідчить про значні регіональні відмінності. Важливим є його аналіз за галузями економіки у регіональному розрізі, особливо це стосується порівняння питомої ваги промислового сектору із сектором послуг, переважання промислового сектору, як правило, свідчить про недостатній розвиток сервісного обслуговування економіки. Позитивним з погляду загальносвітових тенденцій у послугоінтенсивному типі розвитку світової економіки є зростання питомої ваги послуг відносно промисловості.

Є) Показники фінансового забезпечення регіонального розвитку. Незважаючи на те, що останнім часом вживаються заходи щодо збалансування місцевих бюджетів за рахунок удосконалення трансфертної політики і зростання обсягів трансфертів між державним і місцевими бюджетами, питома вага фактичних надходжень до місцевих бюджетів кардинально не змінюється.

Ж) Показники просторової організації регіону. Значну роль тут відіграють транспорт і зв’язок, тому слід вказати які найбільші державні автомагістралі проходять територією регіону; яку частку загального обсягу автотранспортних перевезень України забезпечує автомобільний транспорт регіону; які інші види транспорту маються у регіоні тощо; забезпечення населення зв’язком (рівень телефонізації населення); споживання послуг зв’язку на 1 мешканця регіону і т.п.

З) Показники розвитку роздрібного товарообігу; розвитку ринкової інфраструктури, важливими елементами якої є фінансово-кредитні установи та біржі та розвитку сфери малого підприємництва (за видами діяльності, формами власності, за місцем розташування).

Бачення майбутнього – це новий елемент довгострокового планування регіонального розвитку. Термін “стратегічне бачення” окреслює оптимістичний погляд на розвиток регіону в майбутньому та є основою тих завдань, виконання яких буде визначено стратегічним планом. Визначення стратегічного бачення громадою регіону власного майбутнього можливо здійснювати шляхом обговорення із залученням засобів масової інформації, анкетування, публічних виступів, тощо.

Робоча версія бачення розвитку регіону на 5 – 7 років на даному етапі формується на підставі публічних виступів голови обласної державної адміністрації, оскільки стратегія розвитку регіону є політичним документом і розглядається саме в якості “документу влади”. Саме тому необхідно здійснювати корегування такої версії розвитку з метою забезпечення її реалістичності у процесі діагностики до того моменту, поки проголошенні головою облдержадміністрації напрямки розвитку області, не набудуть реальності і не сформують основу практичної стратегії.

Основними напрямками бачення розвитку регіону, як правило, є:

Енергозабезпечення та енергозбереження. Ця проблема є однією з найгостріших для населення, соціальної інфраструктури і всієї економіки регіонів. Вона щільно пов’язана з необхідністю заощадження ресурсів, що вимагає запровадженню енергозберігаючих технологій, розробки і виробництва устаткування для використання альтернативних теплових джерел енергії. Одним з основних засобів вирішення проблем енергетики у регіональному масштабі має стати цілісна система управління всіма галузями паливно-енергетичного комплексу у зв’язку з потребами виробництва і наданням житлово-комунальних послуг населенню.

Промисловість. Перехід на ринкові відносини, втрата значної частини традиційних ринків збуту продукції, як правило приводять до скорочення обсягів виробництва у провідних промислових комплексах регіону. Підтримка підприємств регіону обласною владою має полягати у максимальному сприянні відродження потенціалу підприємств, доручення їх до міжнародного розподілу праці у передових галузях сучасної економіки, збереженню і взаємообумовленого розвитку промислового і науково-технічного потенціалу регіону шляхом його реструктуризації, модернізації і прискореної адаптації до ринкового середовища. Основними напрямками вирішення цього завдання можуть стати відродження традиційних ринків збуту продукції підприємств регіону, завоювання ринків країн ЄС та країн третього світу, широкомасштабне залучення інвестицій в розширення основного виробничого капіталу підприємств регіону.

Аграрний сектор. Соціальна місія регіональної влади полягає у створенні умов для ефективної роботи сільгоспвиробників, а саме, розвитку інфраструктури – інформаційної, торгівельної, фінансової і забезпечення сільгоспвиробника вітчизняними матеріально-технічними ресурсами. Особлива увага має звертатися на усунення значних диспропорцій між соціально-економічним розвитком міста і села. Необхідною є систематична методологічна допомога у здійсненні економічних реформ в аграрному секторі, практичні рекомендації та проекти з проблем збереження соціальної сфери в сільській місцевості. Стратегічними ресурсом в сільськогосподарському виробництві можуть стати вітчизняні та іноземні інвестиції, а, отже, необхідним є підвищення інвестиційної привабливості вітчизняного агропромислового сектору, що можливо лише за рахунок цілеспрямованої, послідовної аграрної політики на всіх рівнях державної влади. Цілеспрямованою і послідовною має бути також політика підтримки виробників сільськогосподарської продукції, які працюють в нових і дуже складних економічних умовах. Перш за все це стосується відновлення лізингових схем використання і придбання техніки, збалансуванню цін на сільськогосподарську продукцію, з одного боку, і продукцію машинобудування, паливо, добрива, засоби захисту рослин, з іншого, розвитку переробних підприємств та ін.

Інвестиції. Ще одним важливим напрямом розвитку регіону є реструктуризація підприємств, які приватизуються. Тільки так вони стануть привабливими для потенційного інвестора. Тому необхідно створювати механізм реальної участі іноземних інвесторів у приватизації підприємств області і ретельно контролювати використання власності, що належить державі і місцевим радам, оскільки це також є джерелом розвитку інвестиційної діяльності.

Важливою є тактика роботи з потенційними інвесторами, яка передбачає створення та удосконалення мережі бізнес-центрів, опрацювання бізнес-проектів з урахуванням вимог міжнародних фінансових організацій та їх просування на світові фінансові ринки тощо.

З метою суттєвого збільшення реальних інвестицій в економіку регіону необхідно використовувати розширення повноважень регіону по управлінню державними корпоративними правами відносно найважливіших підприємств області, а також участь в організації та здійсненні приватизації, яка має переорієнтовуватися з простого продажу державних пакетів акцій так званим портфельним інвесторам на інвестування безпосередньо підприємств з розширенням їх діючого виробничого капіталу.

Необхідною є робота по зниженню можливих ризиків для інвестицій – це і нерозвиненість інфраструктури ринку, несприятливий для підприємств податковий клімат, корупційні дії частини чиновників.

Малий і середній бізнес. Для більшості мешканців регіонів підприємницька діяльність від торгівлі з лотків до виробництва товарів і послуг стала основним засобом існування. Світовий досвід свідчить, що у кризові періоди в економіці будь-якої країни саме малий і середній бізнес забезпечує максимальну кількість робочих місць і суттєве наповнення споживчого ринку. Тому створення сприятливих умов для діяльності приватних підприємців, малих і середніх підприємств різних форм власності має стати пріоритетним напрямком діяльності адміністрації області.

Соціальна сфера. Неможливо планувати підвищення добробуту громадян, не забезпечивши мінімальні соціальні стандарти їх життя. Тільки за умов своєчасної виплати заробітної плати, пенсій, стипендій, держава має право вимагати від громадян виконання своїх обов’язків перед нею. Важливим є проблема соціальних пільг: якщо держава може дотувати малозабезпечених громадян, тобто сплачувати за них надання їм певних послуг, не перекладаючи тягар фінансових проблем на постачальника цих послуг, вона може скорочувати перелік та обсяг пільг, якщо ж ні – то пільги мають бути збереженими.

Розвиток житлового будівництва має здійснюватися з урахуванням реальної демографічної ситуації в області із залученням для розвитку будівельної індустрії як банківського кредиту, так і коштів населення.

Взагалі, за браком бюджетних коштів, проблема гнучкого поєднання коштів з різних джерел для реалізації важливих соціальних програм є особливо значимою.

Наука і культура. Наука сьогодні є не лише шляхом до пізнання таємниць світу, а і ключем до їх використання на благо людини. Досягнення науки використовуються як для розвитку сфери матеріального виробництва, так і соціокультурного розвитку. Темпи цих трансформаційних процесів у світі настільки високі, що відставання від них може привести до катастрофічних наслідків, які неможливо виправити.

Інтелектуальний ресурс області має включатися у суспільну практику, у реалізацію тих завдань і розв’язання тих проблем, які ставить перед ними сьогодення. Наука області має пропонувати вектори і параметри промислового і соціально-економічного розвитку області, визначати свою роль і місце у втіленні цих пропозицій у життя. Потужний освітянський і науковий потенціал є необхідною умовою і запорукою економічного і культурного розвитку регіону.

Економіка. Економіка будь-якої області є, як правило, багатовекторна: це і машинобудування, і агропромисловий комплекс, і транспорт, і зв’язок, і фінансово-банківська сфера тощо. Важливим є визначення пріоритетів розвитку області, знайти саме ту ланку, за допомогою якої можна стимулювати розвиток всієї економіки області. Звичайно, що ця проблема є не простою, але вирішення її необхідне для побудови стратегії.

Міжнародна конкурентоспроможність економіки регіону. Модернізація економічної структури регіону є умовою створення конкурентних переваг галузей економіки на міжнародних ринках. Важливим стає вдосконалення транспортної інфраструктури (автошляхи, залізниці, аеропорти, річковий транспорт), що відкриває регіон для зовнішнього світу.

Можливими є і інші напрямки бачення розвитку регіону, наприклад, науково-дослідний та академічний потенціал, трудові ресурси, покращення навколишнього середовища, розвиток громадянського суспільства .

Бачення майбутнього (місія регіону) виражає вищий сенс, мету існування громади в майбутньому. Вона включає довготермінове бачення суспільством того, яким воно прагне стати. Місія регіону може бути обґрунтована та визначена за умов чіткого уявлення про наявні ресурси регіону, його конкурентоспроможність на внутрішньому та зовнішньому ринках, соціально-політичну та економічну ситуацію.

Характеристика конкурентних переваг та обмежень перспективного розвитку регіону здійснюється на основі діагнозу стартових умов регіонального розвитку шляхом проведення SWOT – аналізу.

На рис. 12.2 наведена схеми, які відображають логіку розроблення стратегії щодо оцінки стану регіону та застосування SWOT – аналізу, а на рис.12.3 зображена принципова схема його проведення.

Складовими SWOT – аналізу є визначення:

сильних сторін, тобто внутрішніх можливостей чи ресурсів регіону, які можуть зумовити формування конкурентної переваги;

слабких сторін, тобто видів діяльності, ресурсів, обставин, які використовуються неефективно або не за призначенням;

можливостей, що їх можна використати для досягнення стратегічних цілей розвитку регіону;

загроз, тобто будь-яких процесів або явищ, що перешкоджають руху в напрямі досягнення місії та цілей розвитку регіону.

Для обґрунтування доцільності та можливості досягнення цілей, що сформульовані у Баченні регіонального розвитку, необхідно здійснити оцінку сильних і слабких сторін існуючого стану регіону. Виходячи з цього формулюються за назвами сильні і слабкі сторони стану регіону та здійснюється їх ранжирування. Такий підхід у подальшому дозволить скоротити кількість позицій, що розглядаються, за рахунок виключення з їх складу малозначимих, та таких, що слабо впливають на процес досягнення цілей.

У загальному вигляді, може використовуватися наступна логіка дій.

На початковому етапі виконується експертна оцінка сили впливу визначених характеристик на якісний інтегральний стан регіону. Для цього за допомогою матриці парних порівнянь визначаються коефіцієнти значимості цих параметрів, останні ран жируються за зменшенням їх коефіцієнтів. Як правило, коефіцієнти значимості мають нелінійний характер убування. Це дає можливість без істотного збільшення погрішності ввести у розгляд тільки ту множину характеристик першого етапу аналізу, сума коефіцієнтів значимості яких не більше, наприклад, 0,9. інші параметри виключаються з розгляду як малозначимі.

Отриманий у такий спосіб склад сильних та слабких сторін стану регіону, є лише першим наближенням (ітерацією першого витка аналізу). Природно, що на другому і наступних витках аналізу їх склад повинен змінюватися не лише кількісно, а і якісно (тобто повинні змінюватися їх зміст і формулювання).

Основним критерієм включення характеристики у базову сукупність сильних і слабких сторін стану регіону стає можливість використання її в якості керованої змінної для побудови контрастних сценаріїв можливого чи бажаного стану регіону.

Сформульовані висновки щодо характеру та сили впливу специфіки регіону на його можливий стан дозволяють перейти до фази перспективної діагностики, яка охоплює існуючі та передбачувані на майбутнє внутрішні і зовнішні фактори розвитку регіону. Діагноз має представляти динамічний баланс корисних і некорисних рис регіону і на основі цього ідентифікуються його головні конкурентноздатні переваги та перешкоди розвитку. У таких умовах доцільним є застосування SWOT – аналізу. Отримані результати мають у подальшому коригуватися за результатами обговорення.

Визначення сильних і слабких сторін стану регіону, глибокий їх аналіз є обов’язковою умовою для здійснення обґрунтованого стратегічного планування.

На основі розробленого SWOT – аналізу здійснюється ідентифікація соціально-економічних проблем та вибір стратегічних напрямів розвитку регіону. Вихідним пунктом у виборі варіантів сценарію розвитку є дослідження співвідношення сильних та слабких сторін розвитку регіону. Оцінка кожного з нематеріальних елементів SWOT – аналізу може здійснюватися експертним методом із застосуванням квазіекономічного чи математичного апарату.

Сценарій стратегії розвитку як опис послідовності подій від
теперішнього до майбутнього стану розвитку регіону ґрунтується на
припущеннях, що стосуються формування комбінацій сильних та
слабких сторін, можливостей та загроз.

Розробка стратегії розвитку регіону відноситься до класу слабко формалізованих задач, пов’язаних з необхідністю прогнозування поводження складних організаційних систем у плановому майбутньому.

Сучасна методологія рішення цих задач базується на системному аналізі, який реалізується сукупністю методів, заснованих на якісному аналізі процесів і подій, що відбуваються у системі, що розглядається та оточуючому її середовищі.

До таких методів відносяться: метод Делфі; метод перехресного аналізу; метод аналізу ієрархій; метод морфологічного аналізу; метод Байєса. Всі вони забезпечують здійснення якісного аналізу, на відміну від методів кількісного аналізу, що домінували до середини 80-х років ХХ-го століття. Ці кількісні методи засновані на статистичних та імітаційних моделях і використовувалися для прогнозу майбутнього стану об’єкта кількісну ретроспективну інформацію про зміну основних його характеристик (регресій ний, дисперсійний, факторний і компонентний аналізи).

Основною перевагою вищеназваних методів якісного аналізу є те, що вони враховують стрибкоподібні зміни, пов’язані з істотною не лінійністю процесів, що протікають зараз, хоча вони і відносно приблизні.

У спеціальній літературі методи прогнозування стану складної організаційної системи в майбутньому, засновані на якісному аналізі процесів і подій, називають “технологічним передбаченням”. Така термінологія пов’язана з тим, що всі зміни у сучасному суспільстві відбуваються під впливом технологічних процесів і правильний вибір прогресивних технологічних новацій дозволяє правильно прогнозувати напрями розвитку досліджуваної організаційної системи.

Серед перелічених якісних методів аналізу особливе місце займає метод аналізу ієрархій (МАІ), розроблений американським математиком Т. Сааті. Цей метод дозволяє конструювати модель рішення проблеми, що враховує взаємозалежність факторів зовнішнього середовища, активних суб’єктів відносин середовища і розглянутої організаційної системи (акторів), мотивацію їхньої діяльності, тобто цілі, які вони прагнуть досягнути і можливі сценарії розвитку подій у прогнозованому майбутньому.

У сукупності методи Делфі, морфологічного аналізу і метод МАІ дозволяють на базі кваліфікованих експертних оцінок здійснити технологічне передбачення можливого і бажаного стану організаційної системи, що розглядається.

Таким чином, ієрархічна модель оцінки пріоритетів сценаріїв розвитку регіону складається з наступних рівнів:

Визначається сукупність сценаріїв розвитку України в умовах активного впливу світового середовища.

Визначаються основні організаційні структури людей, діючих на території конкретного регіону (актори). Елементи цього рівня характеризують основні цілі, що декларуються під мотиваційним впливом яких відбувається діяльність акторів, які істотно впливають на досягнення регіоном стану, що відповідає тому чи іншому сценарію майбутнього стану України. Елементами цього рівня є можливі (контрастні) сценарії стану регіону в прогнозованому майбутньому.

Кінцевою метою дослідження є визначення найбільш ймовірного, на погляд експертів, сценарію розвитку регіону, тобто побудови ранжированої послідовності значимості кожного з розглянутих контрастних сценаріїв і вибір такого, у якого коефіцієнт значимості є максимальним.

Основними типами сценаріїв є:

сценарій шансів базується на максимальному використанні сильних сторін та можливостей (за одночасної мінімізації слабких сторін, загроз, певною мірою аспект бажаного переважає аспект реального);

сценарій загроз базується на максимальному впливі слабких сторін та загроз,не надаючи сильним сторонам вирішального значення (прагматичний підхід домінує над оптимістичним);

інші базуються на різних варіантах співвідношення: максимальному використанні можливостей та слабких сторін; максимальному використанні загроз та сильних сторін; припущенні різного ступеня використання можливостей та сильних сторін, а також неповного впливу слабких сторін та загроз.

Поняття “сценарію” у системному аналізі є багатозначним. З одного боку, під сценарієм розуміють опис визначеного стану системи і зовнішнього середовища (опис ситуації), з іншого – це неформалізований багато альтернативний прогноз, який описує найбільш ймовірну гіпотетичну послідовність подій майбутнього і визначає як, крок за кроком, майбутній стан соціально-економічної системи виникає з її існуючого стану.

Ієрархічна модель дозволяє врахувати експертним шляхом ступінь взаємозалежності елементів різних рівнів, тобто врахувати локальні пріоритети елементів кожного рівня відносно елементів вищестоящого рівня і глобальний пріоритет елементів останнього (нижнього) рівня (сценаріїв).

Для реалізації такої системної оцінки можливих сценаріїв розвитку регіону групами експертів висловлюються розмірковування, якими заповнюються матриці парних порівнянь за шкалою Сааті. Для отримання кінцевого результату, так званого глобального вектору пріоритетів, експортуються матриці парних порівнянь і проводиться відповідна математична обробка результатів колективної експертної оцінки пріоритетності сценаріїв розвитку регіонів.

На рисунку 12.4 у якості приклада представлена ієрархічна модель оцінки сценаріїв розвитку, яка була розроблена для Харківського регіону.

Після отримання результатів експертизи елементів ієрархічної моделі першого рівня оцінюються пріоритети акторів (по відношенню до сценаріїв на першому рівні моделі), які можуть активно впливати на можливість реалізації того чи іншого сценарію.

Далі оцінюються локальні пріоритети цілей розвитку регіону по відношенню до акторів, які дані цілі повинні будуть реалізовувати.

На останньому етапі аналізу оцінюються локальні пріоритети можливих сценаріїв розвитку регіону по відношенні до цілей, які повинні бути досягнуті. Надалі розраховується вектор глобальних пріоритетів сценаріїв, шляхом перемноження векторів локальних пріоритетів елементів кожного рівня ієрархічної моделі. Відповідно з компонентами глобального вектора приймаються попередні рішення щодо вибору необхідного сценарію розвитку регіону.

У регіоні у процесі його керованого чи некерованого розвитку відбуваються різні зміни, які можуть негативно, або позитивно впливати на розвиток регіону. Тому вибір сценарію розвитку регіону має здійснюватися таким чином, щоб значно сприяти посиленню позитивних тенденцій і скороченню негативних наслідків. Відповідно до ієрархічної структури, розраховується глобальний вектор пріоритетів розглянутих сценаріїв розвитку регіону з обліком значимості критеріїв як позитивних, так і негативних тенденцій. Отримані за комплексним критерієм “можливості / загрози” найбільш прийнятні сценарії розглядаються лише як перше наближення.

Опрацьовується декілька варіантів сценаріїв розвитку, але один з них має стати базовим. Альтернативні сценарії необхідні для подальшого перегляду, корекції цілей стратегії та стратегічного вибору. Сформульовані стратегії можуть бути оцінені з метою вибору варіанта, який пізніше будереалізовано. Варіанти сценаріїв стратегій розвитку регіону мають бути публічно обговорені та погоджені з основними громадськими групами регіону.

Обраний сценарій регіонального розвитку визначає цілі стратегічного плану. До системи цілей належать стратегічні цілі (довготермінові), операційні цілі (середньо термінові), оперативні завдання (короткотермінові). Стратегічні цілі розвитку регіону описані у формальному вигляді є орієнтирами, яких бажано досягти у довго -, середньо – та короткострокових періодах.

При визначенні цілей розвитку регіону обов’язковим є взаємозв’язок між ними, оскільки стратегічні цілі визначають головні орієнтири розвитку, а короткострокові пов’язують поточні дії з довгостроковими результатами, визначають швидкість отримання результатів діяльності окремих підсистем регіону у найближчому майбутньому.

У стратегічних планах короткотермінові цілі набувають форму завдань (заходів), які у свою чергу дають змогу встановити зв’язок між потребами і можливостями розвитку регіону, оскільки вони більш орієнтовані на використання наявного ресурсного потенціалу. Для відображення цілей розвитку регіону має використовуватися комплексний підхід, тобто створення системи цілей, яка б відображала потреби територіальної громади з точки зору як зовнішнього, так і внутрішнього середовища та була б підпорядкована місії розвитку територіальної громади. Це можна забезпечити за допомогою декомпозиції цілей і завдань, тобто побудови “дерева цілей”, для встановлення конкретних завдань, які лежать в основі конкретних видів робіт.

Зміст цілей має відповідати завданням, які необхідно вирішити для розв’язання визначених раніше головних проблем щодо реалізації стратегічної мети розвитку регіону. Пріоритетність досягнення цілей обґрунтовується за ступенем невідкладності їх розв’язання. Найвищий пріоритет мають цілі, досягнення яких сприятиме комплексному вирішенню декількох проблем (наприклад, створення умов для всебічного та гармонійного розвитку людини, згортання екологічно небезпечних, економічно та соціально неефективних виробництв; підвищення освітнього рівня населення та забезпечення доступності освіти; розбудова регіональної та участь у розвитку міжрегіональної, загальнодержавної інфраструктури, що сприятиме конкурентноздатності регіону та залученню внутрішніх і зовнішніх інвестицій та інші).

Виходячи з принципу реалістичності, кількість стратегічних цілей не повинна перевищувати п’яти. Стратегічні цілі розвитку регіону послідовно у порядку зменшення їх пріоритетності співставляють з їх комплексною ефективністю, можливостями реалізації. Це дозволить відібрати стратегічні цілі, які можуть бути реалізовані у середньостроковій перспективі.

Стратегічні цілі мають бути представлені як серія операційних цілей (завдань), які становлять комплекси заходів та визначають більш конкретні завдання, що згодом можуть стати програмами дій. Щодо кожної з визначених операційних цілей, то необхідно подати: обґрунтування вибору цілі; опис заходів, які передбачаються для її досягнення; визначення необхідних ресурсів, обґрунтування тривалості досягнення; визначення головних учасників реалізації; розрахунок загальної вартості та можливі джерела фінансування; рекомендовані інструменти і процедури реалізації; систему індикаторів (критерії) досягнення цілі.

На основі територіальної (внутрішньо регіональної) диференціації встановлених проблем, цілей, пріоритетів і засобів досягнення визначаються:

проблеми міжрегіонального або міждержавного значення, які мають розв’язуватися в рамках міжрегіональних, транскордонних програм і проектів, включаючи пропозиції щодо участі регіону в розробленні та реалізації міжрегіональних спеціальних проектів;

частини регіону, у межах яких показники економічного розвитку, соціального забезпечення, екологічного стану за критеріями, визначеними законодавством, значно нижчі за відповідні середні показники у державі – депресивні території, а також засоби подолання депресивності;

інші проблемні ареали, розвиток яких відповідає загальнодержавним пріоритетам (створення нових або розширення існуючих заповідників, національних природних парків, біосферних заповідників, курортів державного значення, міжнародних аеропортів, реабілітація старих промислових районів тощо);

території, які резервуються для наступного заповідання, рекреаційного використання, розвитку міст та інших населених пунктів, розміщення транспорту. Енергетичних та інших інженерних комунікацій, споруд, будівель, містобудівних та інших потреб загальнодержавного та регіонального значення, а також режими використання цих територій;

типи і режими розвитку населених пунктів з виділенням інвестиційно привабливих територій.

Одним з останніх етапів стратегічного планування є розроблення планів конкретних заходів. В їх основу закладаються результати SWOT – аналізу, які дозволяють обґрунтовувати стратегічні та формувати оперативні цілі.

Опрацювання такої системи цілей передбачає чіткий і повний їх опис, конкретний перелік заходів, формулювання ефекту, що прогнозується, перелік учасників реалізації запланованих дій, склад джерел фінансування, конкретизацію заходів у вигляді реальних проектів. На підставі цього формуються стратегічні програми розвитку регіону.

План дій складається з конкретних проектів, виконання яких наближує регіон до реалізації стратегічної цілі. Порядок відбору зазначених проектів визначається розробником СРР.

Реалізація проектів та програм за окремими стратегічними цілями описується у вигляді таблиці, яка містить назву завдання, терміни виконання, виконавців, обсяги і джерела фінансування.

Стратегії регіонального розвитку є важливим елементом управління соціально-економічним розвитком територій України. Аналіз показав, що стримуючими факторами щодо розробки стратегій регіонального розвитку, були такі:

розбалансованість доходів та видатків бюджету за умов систематичного прийняття завищеної дохідної частини, яка не забезпечувалась податковими надходженнями, та надмірної видаткової частини;

брак кредитних ресурсів за умов високих кредитних ставок та скорочення фінансових можливостей підприємств;

високий рівень податкового навантаження на товаровиробника та відсутність просуван­ня в напрямку проведення податкової реформи. За умов браку власних фінансових, а також кре­дитних ресурсів та високого податкового тиску постійно виникала потреба у збільшенні зовніш­ніх позик як джерела фінансового забезпечення потреб структурної перебудови економіки;

використання в основному інструментів монетарної політики для боротьби з інфляцією, хоча в Україні важливою складовою інфляційних процесів була інфляція витрат, що викликало потребу в застосуванні інших методів;

накопичення зовнішніх боргів та збільшення боргового навантаження на виробництво, причому обсяги зовнішніх кредитів, отриманих Україною на забезпечення структурних змін, витрачались, як правило, не за призначенням, в основному на поточні бюджетні потреби.

Необхідним є моніторинг реалізації стратегії, що витікає із умов, які постійно змінюються і тому може виникнути необхідність корегування вже існуючої стратегії. Моніторинг стратегії розвитку регіону має бути постійним процесом спостереження кількісних та якісних змін сукупності визначених параметрів. Зафіксовані розбіжності оцінюються з точки зору правильності та корисності дій у процесі реалізації стратегічних програм розвитку регіону.

Процес моніторингу включає наступні дії:

систематичний збір інформації щодо реалізації стратегічних цілей;

проведення порівняльного аналізу;

періодична підготовка звітів;

оцінка отриманих результатів і визначення ступеню досягнення цілей;

оцінка відхилення здійснення дій і досягнутих результатів від програмних цілей і завдань;

аналіз причин відхилень і визначення сфер корегування;

планування складу змін та їх впровадження.