Соціальна сутність соціально-трудових відносин як системи у сучасних умовах господарювання

Сучасний стан соціально-трудових відносин відображає суперечності між ціною та вартістю робочої сили, між інтересами найманих працівників та роботодавців, а також віддзеркалює наявні деформації трудових цінностей, рівень конфліктності у суспільстві внаслідок недосконалої державної політики, яка понад десятиріччя проводилася ціною соціальних втрат.

Регулювання процесу взаємодії суб’єктів відносин у сфері праці – відносно самостійне завдання, яке зачіпає інтереси не лише роботодавців і найманих працівників, а й суспільства в цілому.

Соціально-трудові відносини – це сукупність економічних, соціально - психологічних, адміністративних та правових методів і норм, спрямованих на включення робочої сили в процес праці та її відтворення на основі ринкових механізмів – попиту, пропозиції, ринкової ціни.

Соціально-трудові відносини – це комплекс взаємовідносин між найманими працівниками та роботодавцями в умовах ринкової економіки, націлених на забезпечення високого рівня та якості життя людини, колективу й суспільства в цілому.

Комплексна характеристика соціально-трудових відносин передбачає з’ясування сутності таких категорій, як сторона, суб’єкт, предмет відносин у соціально-трудовій сфері, їхніх типів та рівнів тощо. У сукупності ці елементи та відносини, що їх відображають, утворюють систему соціально - трудових відносин.

У галузі економіки терміном «система» позначають сукупність ясно визначених елементів, між якими існує закономірний зв’язок чи взаємодія.

У соціально-трудовій сфері систему утворюють окремі процеси, явища, суб’єкти, органи, що взаємодіють між собою. Характерними рисами цієї системи є її багатоелементність, ієрархічність, цілісність.

Соціально-трудові відносини як система мають дві форми існування: перша – фактично соціально-трудові відносини, які функціонують на об’єктивному та суб’єктивному рівнях; друга – соціально-трудові відносини, які відображають проекцію соціально-трудових відносин на інституціональний, законодавчий та нормотворчий рівні.

Соціально-трудові відносини класифікуються:

1) за змістом діяльності:

а) виробничо-функціональні;

б) фахово-кваліфікаційні;

в) соціально-психологічні;

г) суспільно-організаційні;

2) за способом спілкування:

а) безособові опосередковані;

б) міжособові опосередковані;

3) за суб’єктом:

а) між організаційні;

б) внутрішньо – організаційні;

в) внутрішньовиробничі;

4) за обсягом владних повноважень:

а) відносини по горизонталі;

б) відносини по вертикалі;

5) за характером розподілу доходів:

а) відповідно до трудового внеску;

б) не відповідно з трудовим внеском;

6) за ступенем регламентованості:

а) формальні (офіційно оформлені);

б) неформальні (офіційно не оформлені).

Створення в Україні нової системи соціально-трудових відносин, адекватних соціально орієнтованій ринковій економіці має передбачати забезпечення свобод і прав людини (як найманого працівника, так і роботодавця); розширене відтворення робочої сили, стабільність і ефективність зайнятості; захист національного ринку праці; гідну працю та її оплату; належний соціальний захист та соціальне забезпечення.