Іспанія у XVII-XVIII ст.

План

1. Внутрішнє становище, політика освіченого абсолютизму.

2. Зовнішня політика.

Література:

1. Альтамира-и-Кревеа. История Испании. Т.2 Перевод. – М. 1951

2. Пискорский В.К. История Испании и Португалии. – СПб. – 1909.

3. Кареев История Западной Европы в новое время.

1 пит. У XVII-XVIII ст. Іспанія продовжувала залишалася аграрною країною в якій сільське господарство розвивалося екстенсивним шляхом, а промисловість практично не розвивалась. У другій половині XVII ст. занепад іспанської економіки продовжувався і це при тому, що в Американських колоніях Іспанії видобувалося чимала кількість золота. Але значна його частина осідала в руках намісників, піратство, придворні. Державна скарбниця була порожня, тому уряд був змушений запровадити нові податки. В цей час значно зріс борг Іспанії, скоротилася чисельність сільського населення (голод та епідемії), зберігалося право невідчужуваності церковних земель (духовенству належало 1/5 всіх площ). Система майорату, примітивні методи обробітку землі призвели сільське господарство до розорення.

Найбільш прибутковою галуззю було тваринництво. Селяни були особисто вільними але власної землі не мали і несли тягар повинностей щодо сеньйорів, держави і церкви (3/4 врожаю).

Грошові відносини були слабкими. Ступінь багатства визначалася розмірами нерухомості. Промисловість і ремесло занепадали. Так у Севільї у 1556 р. налічувалось 3 600 текстильних майстерень, а в 1770 р. – 60. Збереження митних бар’єрів на кордонах провінцій заважало становленню єдиного ринку. Природні багатства Іспанії майже не використовувались. Держава володіла покладами високоякісної залізної і мідної руди, але сталь завозили з Італії, а мідь з Німеччини і Голландії. В останні роки правління Філіпа V провідні посади передані іспанцям, які здійснювали заходи по оздоровленню економічного життя країни.

Міністр фінансів Хосе Патіньо, його наступник маркіз Енсенада – прагнули підняти економіку і зміцнити країну. Зростали мита на ввезення текстильних виробів, що сприяло поступовому відродженню національної текстильної промисловості. Заохочувалося створення державних і приватних мануфактур. Збиранням податків займалися урядові чиновники. Для покращення ситуації в сільському господарстві створювалися позичкові каси, які постачали селян насінням у неврожайні роки. У першій половині XVIII ст. загострилася боротьба між королем і папою. Результатом чого став конкордат 1753 р. Цей документ засвідчував перемогу іспанського монарха. Папа визнавав право короля заміщувати значну частину церковних посад і погоджувався з тим, що папські булли набирають сили в Іспанії лише після затвердження короля.

В період правління Карла ІІІ (1759-1788 рр.) проводилася політика реформ характерних просвітницькому абсолютизму. Деякий час Карл ІІІ, який до вступу на іспанський престол королем Неаполя – спирався на привезених ним із собою міністрів італійців. У березні 1766 р. перший міністр Скілачче опублікував декрет, яким забороняв носити довгі плащі і капелюхи. Заборона була викликана боротьбою зі злочинністю, яка зростала. Духовенство не задоволене зміцненням абсолютизму тлумачило декрет як похід міністрів італійців проти національних традицій і закликали населення до повстання. 23 березня населення Мадриду штурмувало палаци міністрів. У результаті виступів Карлу ІІІ довелося вислати Скілаччі за межі країни і відмінити декрет. Головою уряду став Педро Пабло Абарка де Болеа, він вважав, що країною повинен керувати освічений монарх, котрий прислухається до порад філософів. Абарка пропонував пропонував проведення реформ з метою упорядкування державного апарату, обмеження свавілля чиновників та інквізиції. Він розпочав поділ общинних земель серед селян. В період його правління активно заохочувався розвиток ремесел, торгівлі. Слідом за Францією, яка вигнала єзуїтів із країни, Абарка здійснив те ж саме. 31 березня 1767 р. в ночі за здалегідь складеним списком всі єзуїти котрі проживали в Мадриді та інших містах – 2,5 тис. вислані з Іспанії. Супротив духовенства та інквізиційного трибуналу призвів до звільнення Абарки з посади.

У 1777 р. першим міністром став Флоріда Бланка:

Запровадив вільну торгівлю з колоніями. Зріс товарообіг.

Освоював нові землі.

Заохочував розвиток мореплавства.

Кампоманес – 1763 по 1789 р. був міністром фінансів. Зробив чимало для поширення економічних знань. З цією метою в Мадриді, Барселоні створювалися економічні товариства, що ставили своїм завданням добитися розробки законодавства, яке б стимулювало промисловий розвиток. Для субсидування промисловості і ремесел за ініціативою Кампоманеса був створений національний банк. Уряд закуповував у Англії устаткування, створював технічні училища, цехові привілеї відмінялися.

Промисловцям за збільшення виробництва виплачувалися премії. Велике значення для розвитку текстильної промисловості мав декрет, що забороняв іспанцям носити одяг з іноземних тканин. Кампоманес був прихильником будівництва доріг і каналів, реорганізації транспортної системи, виступав за збільшення капіталовкладень у сільське господарство, добився закриття ряду монастирів і боровся за світську школу. Йому належить заслуга створення найкращого навчального закладу в країні – Астурійського інституту в Ов’єдо.

2 пит. Міжнародне становище Іспанії було не краще ніж внутрішнє. Із країни, яка відігравала провідну роль у міжнародних стосунках, вона перетворилась в об’єкт міждержавних стосунків, котрих приваблювала не лише сама Іспанія, а і її колонії у Південній Америці крім Бразилії: Мексика, Флорида, Куба, Сан-Домінго. У Європі Іспанії належала значна частина Італії (Мілан, Сицилія, Сардинія, райони Нідерландів), на Тихому океані – Філіппінські острови.

Приводом до війни за іспанську спадщину 1701-1716 рр. стала смерть короля (бездітного Карла ІІ). Вся територія Європи, від Вісли до Атлантичного узбережжя перетворилася в арену військових дій.

За Утрехтським і Раштаттським мирними договорами Філіп V визнавався іспанським королем, але відмовлявся від прав на французький престол, Іспанія втрачала:

Імператор священної Римської імперії Карл VI отримував іспанські володіння в Нідерландах та Італії (Неаполітанське королівство, частина Тоскани, герцогство Міланське).

Через 20 років після війни за іспанську спадщину, розпочалася боротьба за польську спадщину – 1733-1738 рр. у війні взяли участь з одного боку: Росія, Австрія і Саксонія, а з іншого Франція, Іспанія, Сардинія і Баварія. З 1740 по 1748 рр. велась боротьба за Австрійську спадщину у якій брали участь дві коаліції: Франко-Пруссько-Баварсько-Іспанська і Австро-Англо-Голандська на боці якої у 1746 р. виступила Росія. За Ахенським мирним договором 1748 р. Габсбургам вдалося зберегти більшу частину володінь, за винятком Сілезії, яка відійшла до Пруссії та частини італійських земель, отриманих Іспанією та Сардинією.

Зовнішня політика Іспанії першої половини ХVIІІ ст. була скоординована із зовнішньою політикою Франції. Угода про військовий союз між Іспанією і Францією підтверджена у 1761 р. увійшла в історичну науку під назвою «Фамільний пакт Бурбонів».

Основний принцип цього пакту зводився до формули, хто атакує одну країну, атакує і другу. Підписання цього договору потягло Іспанію до вступу у семилітню війну і хоча активних дій вона не вела, поразка Франції привела до того, що Іспанія повинна була поступитися англійцям Флоридою.

З початку боротьби Північно-Американських колоній за незалежність Франція виступила проти Англії і вимагала того ж самого від Карла ІІІ.

У 1779 р. об’єднана франко-іспанська ескадра намагалася висадити десант на ірландському узбережжі, але зазнала невдачі і була змушена повернутися на свої бази. Невдалою виявилася і спроба повернути Іспанією і Гібралтар. Незважаючи на поразку Англії від США умови Версальського миру 1783 р. були сприятливі для Іспанії – повернуто Флориду.

У другій половині ХVIІІ ст. двічі надсилала експедиції для захоплення Алжиру, але невдало.

Іспанія наприкінці ХVIІІ ст. вела майже безперервні війни, які завдавали значних матеріальних збитків і гальмували економічні процеси.