Естетичний потенціал занять з образотворчого мистецтва у позакласній роботі загальноосвітньої школи

Нинішній етап оновлення, суспільства, відродження духовної культури українського народу визначають нові напрями і пріоритети освітньої галузі. У Державній національній програмі “Освіта” ("Україна ХХІ століття") , "Законах України "Про освіту", “Про вищу освіту”, Національній доктрині розвитку освіти, Концепції педагогічної освіти наголошується на необхідності підвищення якості підготовки педагогічних працівників, формуванні їх професійних умінь. Адже саме вміння у поєднанні зі здібностями виступають якісним показником професіоналізму педагога, що є безпосередньою умовою розвитку особистості учня, успішності виховного процесу в цілому. Але на сьогодні в загальноосвітній школі не достатньо уваги приділяють естетичному вихованню.

Як ми всі знаємо, естетичне виховання – це здатність до повноцінного сприймання, розуміння і естетичного ставлення до проявів прекрасного у природі, суспільному житті, в побуті, в мистецтві.

Твори образотворчого мистецтва у конкретно-образній формі відбивають життя суспільства, боротьбу протилежних ідеологій, естетичні ідеали і моральні уявлення кожної історичної епохи. Тому, формуючи естетичне ставлення учнів до творів образотворчого мистецтва, ми насамперед розширюємо їх можливості у засвоєнні суспільного досвіду. Відомий художник Неменський Б.М. підкреслював, що три форми художньої діяльності: побудова, зображення, прикрашання, які відповідають різним рівням художнього мислення, дають учневі молодшого віку просту й дійову модель життєвих функцій мистецтва через «гру», в якій він може пізнати справжні зв’язки мистецтва з життям. А в старшому шкільному віці ця тріада допоможе освоїти історичний розвиток мистецтва, зміну стилів, усвідомлення причини їх піднесення й занепаду, освоїти як закономірну систему, не перенасичуючи матеріал кількістю даних для механічного запам’ятовування.

Перший рівень естетичного становлення до творів образотворчого мистецтва – емоційно-оцінний, оскільки за допомогою почуттів захоплення, незадоволення, зацікавленості, відрази дитина виявляє своє ставлення до зображеного на картині, до її образного змісту. Проте естетичне ставлення є не лише емоційно-оцінним. Воно відображає у собі соціальний зміст, особливості матеріальної й духовної культури певної нації і народності. Тому, наприклад, не випадково японська дитина зображує як найкрасивішу гору Фудзі, монгольська – малює кам’янисті простори, українська ліс або степ, а грузинська – гори. Чим старше стає дитина, тим глибшими стають її почуття, вони наповнюються інтелектуальним змістом, набувають характеру осмисленого ставлення до навколишнього, до творів мистецтва. І цей розвиток естетичного ставлення виявляється у морально-естетичних уявленнях та ідеалах учнів, їх поняттях про прекрасне і потворне, піднесене й низьке, трагічне й комічне. Таким чином, як вважають учені, в основу інтересу дітей до образотворчої діяльності лежить пошук смислу зображеної події або сцени і наступне її відображення у своїй творчості. Найсприятливішими об’єктами для такої творчості у молодшому шкільному віці є явища і події повсякденного життя, казкові події, а також доступний для зображення учнями природний матеріал: листя, квіти тощо. З метою вдосконалення образотворчої діяльності дітей слід рекомендувати поступово переходити до складних сюжетів. Спочатку розвивати інтерес до образотворчого мистецтва шляхом показу його можливостей, розповідей про цікаві для дітей картини. Одночасно залучити учнів до малювання, ліплення, виконання аплікацій з різноманітного матеріалу. Дбати про досягнення взаємодії їх зорових уявлень й навичок образотворчої діяльності.

Наступний етап фомування естетичного ставлення дітей до соціальної дійсності пов’язаний із розвитком здатності дітей критично мислити, їх естетичного смаку і вміння розуміти важливі соціально-політичні події сучасності. Самостійність художньо-естетичного мислення реалізується за допомогою засобів образотворчої діяльності. Важливо навчити учнів розуміти мову мистецтва, розвинути їх художню сприйнятливість.

Оцінювати ж дитячі роботи слід за такими показниками: ступінь розв’язання навчальних задач, загальний рівень умінь, самостійність виконання, творчий підхід у вирішенні. Також оцінювання може проводиться і за такими компонентами:1) зміст, тема; 2) загальна форма об’єктів; 3) гармонія побудови малюнка; 4) простір; 5) пропорції; 6) кольорове вирішення; 7) графічне вирішення.

Отже, підсумовуючи сказане, ми можемо зробити висновок, що роль естетичного виховання велика і в загальноосвітній школі треба більше приділяти йому уваги.