МОДУЛЬ 2. ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ ВИРОБНИЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Тема 2. Планування діяльності підприємства

2.1. Поняття, види та систематизація планів підприємства

2.2. Технологія планування діяльності підприємства

2.3. Стратегічне та бізнес-планування діяльності підприємства

2.4. Тактичне і оперативне планування на підприємстві

2.1. Поняття, види та систематизація планів підприємства

Планування – одна з функцій управління підприємством. В умовах ринкової економіки для підприємців планування є способом забезпечення становлення та розвитку бізнесу, воно є необхідним для приведення господарчої діяльності підприємства до відповідності з вимогою ринку.

Значення планування полягає в тому, що заздалегідь визначаються шляхи, засоби й методи реалізації обраної стратегії діяльності підприємства.

План – це документ, в якому на конкретний господарчий період відображені завдання з економічного та соціального розвитку підприємства.

Планування здійснюється на основі комплексу певних принципів та методів, їх сполучення створює наукові основи планування.

1. Принцип необхідності в плануванні означає повсюдне та обов'язкове застосування планів при будь-якому виді трудової діяльності. До того, як діяти, колектив підприємства повинен знати, чого він хоче та може.

2. Принцип єдності передбачає спільність економічних цілей та взаємодію різних підрозділів підприємства на горизонтальному та вертикальному рівнях планування та управління.

3. Принцип безперервності в плануванні полягає в тому, що процес планування на підприємстві повинен здійснюватися постійно та без зупинки в межах виробничо-господарчого циклу.

4. Принцип гнучкості в плануванні полягає в наданні планам та процесу планування можливості змінювати свою направленість у зв'язку з виникненням непередбачених обставин.

5. Принцип точності. Усілякий план повинен бути складеним с такими точністю, конкретизацією та деталізацією, яких бажає досягнути підприємство, враховуючи його фінансовий стан, положення на ринку та ін.; тобто ступень точності плану можливий будь-який, але він обов'язково має забезпечити ефективність діяльності.

Додаткові принципи:

Принцип системності в плануванні передбачає використання кількісних та якісних закономірностей в економних системах, побудування такого логічного ланцюгу, згідно якому процес виробітку та обґрунтування будь-якого рішення відштовхується від визначення загальної цілі системи та підпорядкування цієї цілі діяльності всіх вхідних до нього підсистем. При цьому дана система розглядається як частина більш крупної системи, яка також складається з певної кількості підсистем.

Принцип науковості в плануванні означає, що в планах соціально-економічного розвитку всіх рівнів усебічний облік вимог об'єктивних економічних законів повинен базуватися на застосуванні наукового інструментарію, глибокому вивченні досягнень вітчизняного та закордонного досвіду формування планів.

Принцип цілеспрямованості (орієнтації на стратегію підприємства) у плануванні передбачає активний характер планування, включаючи цілі, які мають бути досягненні шляхом активних дій органів керування.

Принцип пріоритетності в плануванні треба розуміти, як переважне, головне значення чого-небудь. Необхідність вибору пріоритетних напрямків обумовлена, по-перше, обмеженістю ресурсів, по-друге, невідкладністю рішення найважливіших проблем.

Принцип збалансованості в плануванні повинен забезпечувати відповідність потенційних можливостей внутрішньогосподарчої діяльності підприємства задовольняти потреби ринку.

Принцип ефективності в плануванні полягає в тому, щоб витрати на складання плану були меншими за ефект, який приносить його виконання. При оцінці ефекту в процесі планування звичайно відбувається порівняння очікуваних показників зі заздалегідь обраною ціллю, встановленим нормативом прибутковості та іншими порівнювальними даними.

Принцип оптимальності в плануванні передбачає необхідність вибору найкращого варіанта на всіх етапах планування з декількох можливих або альтернативних. Критерієм оптимальності різних планів може бути максимальний або мінімальний прибуток або інші кінцеві результати, величина яких попередньо визначається в процесі планування на підприємстві.

Принцип комплексності в плануванні. Враховуючи те, що на підприємстві будь-яке планове рішення впливає як на економічні результати, так і на соціальні, організаційні, технологічні та ін., необхідно, щоб прийняті планові та управлінські рішення забезпечували облік змін як в окремих об'єктах, так і в кінцевих результатах свого підприємства, тобто були комплексними.

Методи планування як складова частина методології планування становлять собою сукупність способів та прийомів, за допомогою яких планування в підприємстві може відноситися до того чи іншого типу залежно від ознаки, за якою воно класифікується. Ознаки класифікації типів планування є наступними:

1. З погляду обов’язковості планових завдань:

Директивне планування — це процес прийняття рішень, які мають обов’язковий характер (силу закону) для об’єктів планування. Директивні плани мають адресний характер і відзначаються надмірною деталізацією.

Індикативне планування є антиподом директивного, тому що індикативний план не має обов’язкового для виконавця характеру. Це найпоширеніша в усьому світі форма державного планування макроекономічного розвитку. Завдання індикативного плану називаються індикаторами, тобто параметрами, що характеризують стан і напрями розвитку економіки, які розроблені органами державного управління під час формування соціально-економічної політики і визначення засобів державного впливу на господарські процеси з метою досягнення зазначених параметрів.

Як індикатори використовують показники, що характеризують динаміку, структуру та ефективність економіки, стан фінансів, грошового обігу, ринку цінних паперів, рух цін, зайнятість та якість життя населення, зовнішньоекономічні зв’язки тощо. Основне завдання індикативного плану – не тільки дати кількісну оцінку цим показникам, а й забезпечити взаємоузгодженість і збалансованість усіх показників розвитку економіки. Тому важливою функцією індикативного плану є виявлення тих параметрів економіки, які можуть бути скориговані державою в разі, коли економічний розвиток здійснюватиметься не за сприятливим сценарієм.

2. Залежно від тривалості планового періоду:

Перспективне планування на підприємстві буває довгострокове (стратегічне) і середньострокове. Довгострокове планування охоплює період більше п’яти років, наприклад 10; 15; 20. Такі плани визначають довгострокову стратегію підприємства, включаючи соціальний, економічний, науково-технічний розвиток.

Середньострокове планування здійснюється на період від двох до п’яти років. На деяких підприємствах середньострокове планування поєднують з поточним. У цьому разі складають так званий перехідний п’ятирічний план, в якому перший рік деталізується до рівня поточного плану і є по суті короткотерміновим планом.

Поточне планування полягає в розробці річних планів на всіх рівнях управління підприємством та з усіх напрямів його дія­льності, а також планів на коротші періоди (квартал, місяць).

Така часова градація планів забезпечує найраціональніше вирішення довгострокових, середньострокових і поточних завдань розвитку економіки.

3. За змістом планових рішень виділяють:

Стратегічне планування, як правило, орієнтується на довгострокову перспективу і визначає основні напрями розвитку об’єкта господарювання. У результаті такого планування підприємство ставить перспективні цілі й розробляє засоби їх досягнення.

У тактичних планах відображаються заходи, спрямовані на розширення виробництва і підвищення його технічного рівня, оновлення і зростання якості продукції, якомога повніше використання науково-технічних досягнень. У результаті тактичного планування складається план економічного і соціального розвитку підприємства, що є комплексною програмою виробничої, господарської і соціальної його діяльності на певний період.

Оперативно-календарне планування є завершальним етапом у плануванні господарської діяльності фірми. Основним його завданням є конкретизація показників тактичного плану з метою організації повсякденної планомірної і ритмічної роботи підприємства та його структурних підрозділів.

4. За ступенем охоплення об’єктів планування розрізняють:

— загальний план підприємства і плани окремих його підрозділів;

— плани усіх видів діяльності чи цільові плани, що розробляються для якогось одного напряму роботи (виробничий план, фінансовий, план маркетингу).

5. За черговістю в часі виокремлюють:

— упорядковане планування, за якого після завершення одного плану розробляють інший;

— перехідне планування, коли після закінчення певного запланованого строку план продовжується на наступний період (на­приклад, п’ятирічний план щорічно продовжується на один рік);

— позачергове (евентуальне) планування, коли план розробляють за необхідності, наприклад, у разі реконструкції або санації підприємства.

2.2. Технологія планування діяльності підприємства

Велике значення у практиці планування відіграє знання й уміння користуватися різними методами планування.

Балансовий метод полягає в тому, щоб забезпечити рівність двох показників – потреби дорівнюють ресурсам. Наприклад, балансовий метод ув’язує виробничу програму з виробничими потужностями підприємства, трудомісткістю виробничої програми і чисельністю робітників.

Нормативний метод заснований на використанні норм і нормативів для визначення планових показників. Норма – максимально-припустима величина абсолютних витрат усіх видів ресурсів (матеріальних, фінансових, трудових) на одиницю виготовленої продукції встановленої якості. Норматив – величина, що характеризує ступінь використання і витрат знарядь праці, предметів праці на одиницю площі, ваги, обсягу та ін.

Розрахунково-аналітичний метод використовується для розрахунку показників плану, аналізу їх динаміки і факторів, що забезпечують необхідний кількісний рівень. У рамках цього методу визначається базисний рівень основних показників плану і їх зміни у плановому періоді за рахунок кількісного впливу основних факторів за допомогою індексів зміни планових показників відносно базисного рівня.

Економіко-математичні методи дозволяють розробити математичні моделі залежності показників на основі виявлення змін їх кількісних параметрів порівняно до основних факторів, підготовку декількох варіантів із вибором найбільш оптимального.

Графоаналітичний методдає можливістьвідтворити результати економічного аналізу графічними засобами. За допомогою графіків виявляється кількісна залежність між зв’язаними показниками, наприклад, між темпами зміни фондовіддачі, фондозабезпеченості та продуктивністю праці. Сітьові графіки є різновидом графоаналітичного методу. За їх допомогою моделюється паралельне виконання робіт у просторі і часі для складних об’єктів (реконструкція цеху, освоєння нової техніки й ін.).

Програмно-цільовий метод дозволяє скласти план у вигляді програми, тобто цілого комплексу завдань і заходів, об’єднаних однією метою і приурочених до певного терміну. Характерна риса програми – її націленість на досягнення кінцевого результату. Головною є генеральна мета, конкретизована рядом завдань і підзавдань. Завдання досягаються конкретними виконавцями, наділеними необхідними ресурсами. На основі ранжирування цілей (генеральна мета – стратегічні й тактичні цілі – програми робіт) складається граф типа «дерево цілей» - вихідна база для формування системи показників програми й оргструктури управління нею.

Матричний метод передбачає побудову моделей взаємозв’язків між виробничими підрозділами підприємства і показниками діяльності.

Факторний метод застосовується при розробці виробничої програми, плану по праці і кадрах, планів по витратах і реалізації продукції.

Одним з напрямів планування діяльності підприємства виступає прогнозування.

Прогнозування – це науково-обґрунтоване передбачення, що дає випереджаючу інформацію про розвиток певних явищ і процесів у майбутньому.

Процес прогнозування реалізується залежно від джерел інформації, технології їх обробки та отриманих результатів. Залежно від цих факторів виділяють фактографічні й евристичні методи прогнозування.

Фактографічні методи базуються на використанні реальних матеріалів, які характеризують зміни у часі всієї сукупності чи певних показників об’єкта прогнозування. Ця група включає методи:

екстраполяції – це метод, в основу якого покладене припущення про незмінність факторів, що визначають розвиток об'єкта дослідження, тобто він полягає в поширенні закономірностей розвитку об'єкта в минулому на його майбутнє;

функцій – базується на використанні так званих автокореляційних функцій (автокореляція – вираження взаємного зв'язку між сусідніми членами тимчасового ряду): спочатку формулюють задачу прогнозування і визначають критерії її вирішення, а потім, використовуючи часовий ряд, що відображає процес розвитку параметрів виробничої системи в часі, визначають прогнозовану величину на перспективний період за умови мінімізації середньоквадратичних помилок передбачення;

кореляційних і регресійних моделей –полягають в пошуку математичних формул, що характеризують статистичний зв'язок одного показника з іншим (парна кореляція) чи із групою інших (множинна кореляція); у процесі вирішення кореляційних і регресійних рівнянь здійснюється пошук чисельних значень параметрів вихідних залежностей, що можуть бути визначені за допомогою способу найменших квадратів. Сутність останнього полягає в тому, щоб мінімізувати суму квадратичних відхилень відповідними величинами, обчисленими по підібраних рівнях зв'язку.

Крім наведених методів прогнозування у цій групі виділяють: метод інтраполяції, метод кривих зростання, метод патентної експертизи й ін.

Евристичні методи базуються на використанні логічних прийомів і методичних правил теоретичних досліджень при передбаченні майбутнього. Цей метод використовується за відсутності статистичної інформації або її непридатності для прогнозування. До цієї групи належать:

метод експертних оцінок – спосіб збору необхідної інформації шляхом анкетування із застосуванням індивідуальних і групових оцінок. Індивідуальні оцінки полягають у тому, що кожен експерт дає незалежну оцінку у вигляді інтерв'ю чи аналітичної записки. Групові оцінки базуються на колективній роботі експертів, залучених для прогнозної оцінки конкретних економічних процесів;

метод «мозкової атаки» зводиться до творчого співробітництва визначеної групи експертів, фахівців із вирішення поставленої задачі – шляхом проведення дискусій, учасники яких зобов'язані не допускати критики й іронічних вигуків із приводу висловлюваних опонентами суджень; не заперечувати нових ідей, якими б абсурдними вони не здавалися з погляду можливої їх реалізації в сучасних умовах;

метод морфологічного аналізу заснований на використанні досліджень усіх можливих варіантів, виходячи з закономірності побудови досліджуваного й аналізованого об'єкта дослідження (прогнозування), а прогнозна оцінка розвитку підприємства (організації) здійснюється шляхом комбінування можливих варіантів майбутнього стану об'єкта;

метод побудови «дерева цілей» застосовується у прогнозуванні з метою розбивки основних задач на підзадачі та створення системи «зважених» за експертними оцінками зв'язків. У прогностичній моделі широко використовують матриці взаємовпливу і теорію графів.

2.3. Стратегічне та бізнес-планування діяльності підприємства

Стратегічне планування – це систематизовані зусилля всього підприємства, спрямовані на розробку та реалізацію виконання стратегічних планів, проектів і програм.

Процес стратегічного планування складається з декількох взаємозв’язаних етапів:

1) установлення цілей;

2) визначення стратегій та заходів щодо їх реалізації;

3) передбачення послідовності дій та закріплення їх у планах, проектах і програмах різного типу;

4) організація виконання планових завдань;

5) облік, контроль та аналіз їх виконання.

Мета стратегічного планування – установити певний порядок дій для підготовки ефективного функціонування конкурентоспроможного підприємства.

Найважливішим серед документів, потрібних для реалізації інвестиційного проекту, є бізнес-план, який є одним з основних документів, що визначає стратегію функціонування підприємства.

Загальна методика розробки бізнес-плану підприємства наведена на рис. 2.1.

Структура бізнес-плану формується на основі певних розділів, які повинні повно і чітко висвітлювати всі параметри розвитку підприємства на майбутнє.

Резюме бізнес-плану являє собою короткий опис підприємства, основних функцій керівництва, фінансових потреб. Він складається не більше як на двох сторінках і описує якою діяльністю займалася компанія до цього часу і який загальний рівень економічного стану підприємства; які успіхи досягнуті за час функціонування підприємства; які перспективи розвитку підприємства і скільки необхідно коштів для започаткування реалізації проекту.

У розділі «Галузь, фірма та її продукція» здійснюється докладний опис діяльності підприємства на даний момент, її історія і загальна стратегія. Розглядається (по можливості) зв'язок між минулими досягненнями підприємства і потенціальними успіхами в майбутньому; розгляд ринку повинен включати інформацію про розмір ринку, основних учасників ринку, подальші тенденції розвитку галузі; продукція підприємства повинна описуватися без специфічних (технічних) подробиць, в описанні необхідно звернути увагу на різницю між продукцією та послугами, що виробляються організацією, і аналогами продукції фірм-конкурентів. Важливим є визначення унікальних особливостей продукції, яка буде вироблятися на підприємстві та прогнози щодо розширення виробництва в майбутньому.

У розділі «Маркетинг» необхідно визначити й оцінити ринкові можливості бізнесу: оцінити існуючий і потенційний попит на продукцію, дати точну і реалістичну оцінку конкуренції, сильних і слабких сторін підприємства (порівняно з іншими підприємствами). Використовуючи правдиві передбачення, необхідно оцінити потенційні потреби у продукції або послугах підприємства. Важливим є взаємозв’язок чутливості підприємства до «ринкових важелів», і те, як зміни в навколишньому середовищі будуть впливати на розвиток бізнесу.

Розділ «Виробнича діяльність» повинен включати в себе визначення потреб у приміщенні, основному та допоміжному обладнанні, а також трудових ресурсах, необхідних для досягнення цілей підприємства. Крім наведених потреб у ресурсах, необхідним є також визначення майбутніх постачальників, сировини та матеріалів, які зможуть замінити заплановані, виробничу потужність підприємства та нагляд за якістю як сировини, так і виробленої продукції.

У розділі «Організаційний план» необхідно охарактеризувати якісний і кількісний склад управлінського персоналу, його здатність працювати в мінливих умовах, розглянути розподіл обов’язків між керівництвом компанії, визначити загальну структуру управління підприємством, навести переваги вибору саме такої організаційної структури.

Розділ «Оцінка ризиків» визначає ризики, пов’язані зі здійсненням інвестиційного проекту, а також подальшої його реалізації. При написанні бізнес-плану необхідно всебічно розглянути майбутню діяльність для виявлення найбільшої кількості ризиків. Це необхідно для розробки заходів щодо їх ліквідації або мінімізації.

Розділ «Фінансовий план» є вирішальним, оскільки в ньому проводиться обґрунтування всього бізнес-плану. Цей розділ повинен включати фінансові документи за попередні періоди, підтвердження ефективної діяльності підприємства. Підрозділом наведеного розділу є визначення потреб в інвестиційних коштах, додаткових фінансових ресурсах, необхідних для виконання поставлених завдань. У перспективній оцінці необхідно вказати, як будуть використані фонди, навести графік повернення кредитів або інвестиційних коштів. У цьому ж розділі необхідно навести попередні балансові звіти про прибутки і збитки на найближчі три роки. Однин із підрозділів має бути присвячений визначенню доцільності вкладення капіталу за основними показниками ефективності («точка беззбитковості», термін окупності, чистий дисконтований дохід, внутрішня норма дохідності, індекс дохідності та ін.).

Крім основних розділів бізнес-плану доцільно подавати додатки, які можуть містити інформацію, корисну при аналізі, але не внесену в основний текст у зв’язку з великим обсягом і деталізацією.

2.4. Тактичне і оперативне планування на підприємстві

Для забезпечення успішної реалізації стратегічного плану, керівництво організації повинне розробляти плани нижчого рівня: середньо- і короткострокові, як інструмент технології управління для досягнення цілей організації.

Середньострокове або тактичне планування за визначеними ознаками відрізняється від довгострокового за рядом аспектів:

1) часовий – стратегічне планування пов'язане з постановами, наслідки яких будуть спостерігатися протягом досить тривалого періоду, а тактичні плани конкретизують і доповнюють стратегічні;

2) за охопленням сфер впливу – стратегічне планування справляє більш широкий і глибокий вплив на всі сторони діяльності підприємства, а тактичне планування є значною мірою вузько спрямованим;

3) сутнісно-змістовний – стратегічні плани окреслюють місію і підпорядковані цій місії, а тактичні повинні чітко визначати всю сукупність конкретних практичних заходів, необхідних для здійснення визначених цілей.

Змістовна характеристика тактичних планів передбачає виділення показників (планових завдань) за певними ознаками оцінки ступеня їх виконання і діяльності підприємства в цілому.

Оперативне планування – це процес доведення до безпосередніх виконавців розроблених виробничих завдань на різні періоди – квартал, місяць, тиждень, добу, зміну – виходячи з конкретних умов їх реалізації, що створилися на планований період.

Основною задачею оперативного планування є конкретизація стратегічних і тактичних планів з урахуванням фактично досягнутих результатів із метою забезпечення виконання планових завдань із випуску продукції відповідно до запланованої номенклатури, обсягів, якості при максимальній ефективності виробництва.

МОДУЛЬ 2. ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ ВИРОБНИЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА