Типи політичних систем.

Поняття політичної системи суспільства являє собою високий рівень абстракції. Кожна країна має свою уні­кальну й неповторну політичну систему, специфіка якої зумовлена особливостями соціальне - культурного, еко­номічного і міжнародного середовища її існування, істо­ричними традиціями розвитку самої політичної системи. Разом із тим порівняльний аналіз дозволяє класифіку­вати усю багатоманітність політичних систем за окре­мими групами-типами. (Див.: схема №3).

У політології використовують різні типології політичних систем залежно від того, які критерії (підвалини) застосовано для їх класифікації. Так, за характером взаємодії з середовищем політичні системи поділяють на відкриті й закриті. За класифікаці­єю Р. Арона та У. Ростоу, залежно від типу суспільства політичні системи поділяють на традиційні, тоталітарні і модернізовані демократії.

За типологією Г. Алмонда, що виходить із критеріїв політичної культури та ролевої структури (характеру взаємодії між собою різних політичних інститутів), існує чотири основні типи політичних систем:

1) англо-американська (характерні риси — прагматизм, раціоналізм, ос­новні цінності — свобода особистості, індивідуалізм, добробут, безпека);

2) континентально-європейську (взаємодія політичних субкультур із модернізованими інститутами);

3) доіндустріальну (або частково індустріальну), що передбачає перехрещення різ­них політичних культур і відсутність чіткого поділу владних повноважень;

4) тоталітарна(концентрація влади в руках бюрок­ратичного апарату, монополія правлячої партії, заідеологізованість).

Пер­ші два типи є демократичними За цією класифікацією, для англо-американського типу характерні однорідна політична культура та автономні політичні партії, групи захисту інтересів і засоби комунікації вона асоціюється із стабільністю, в той час як континентальний європей­ський тип з його подрібненою (сегментарною) політич­ною культурою і взаємною залежністю між партіями і групами — з нестабільністю.

Третій тип політичних систем характерний для країн, що розвиваються; його відзна­чають недемократичність нестабільність конфлікти між численними соціальними групами, порізненими за етні­чною і расовою приналежністю, мовою, кастою, релігією, регіоналізмом.

Тоталітарним політичним системам влас­тиві однорідна політична культура, високий рівень інтег­рації суспільства, чого однак досягнено через насильст­во та придушення опозиції.

Поділ політичних систем на демократичні й недемо­кратичні дуже поширений у сучасній політичній науці та політичній практиці. Основи такої типології базуються на використовуванні двох критеріїв характеру політич­ного режиму і рівня розвитку громадянського суспільства. Поняття «політичний режим» характеризує засоби і методи виявлення політичної влади. Політичні режими, що переважно спираються на такий метод вияву полі­тичної влади, як насильство, вважають недемократичними.

Демократичний політичний режим базується на волевиявленні більшості через голосування, а в реаліза­ції цієї волі спирається на закон.

Наступним поняттям, використовуваним для виявлення сутності тієї чи іншої політичної системи, є «громадянське суспільство», під яким розуміють автономну й безпосередньо не залежну від держави систему громадських інституцій, між особистих та між групових відносин. Мова йде про такі інституції, як родина, церква, засоби масової інформацією інститути культури, професійна наукові та інші недержавні організацією об'єднання тощо. Через них люди виявляють і реалізують свої приватні інтереси і потреби. Громадян­ське суспільство є своєрідною мембраною, прикордон­ною сферою між політичною системою і громадським середовищем. Рівень розвитку громадянського суспіль­ства визначає ступінь незалежності громадян від держави. Співвідношення між громадянським суспільством і дер­жавою є однією з найважливіших характеристик полі­тичної системи. Визначивши характер політичного режи­му й рівень розвитку громадянського суспільства у тій чи іншій країні, ми можемо з'ясувати сутність (визначити тип) конкретної політичної системи.

Демократична політична система базується на демо­кратичному політичному режимі й розвиненому грома­дянському суспільстві. Громадянське суспільство обмежує державу, передаючи або розподіляючи з її інститутами частину своїх регулятивних функцій в економічній, со­ціальній і духовній сферах громадського життя. Деталь­нішу характеристику демократичної політичної системи буде подано в одній із подальших тем курсу.

Недемократичні політичні системи часто позначають терміном «автократія» (від грецького autokrateia — самовладдя, самодержавство). Автократію розуміють як необмежену владу однієї особи або групи осіб. Із дав­нини аж до XX ст. автократія була домінуючою формою виявлення політичної влади. Тиранія у Давній Греції, диктатура й цезаристська імперія в Давньому Римі, дес­потія на Сході, абсолютна монархія у середньовічній Європі — ось деякі історичні форми автократії.

У XX-ХХI ст.ст. автократичні системи поділяють на автори­тарні й тоталітарні. Ті й інші базуються на недемократич­ному політичному режимі. Принципова відмінність між ними полягає у ставленні до громадянського суспільства.

Для авторитарної політичної системи (авторитаризму) характерною є необмежена влада однієї людини (диктатора, монарха) або групи людей (політична партія, військова хунта та ін.), яка забороняє і придушує всіляку діяльність, що загрожує її позиціям. Безжальна (або надто жорстока) стосовно своїх суперників, авто­ритарна система доволі нейтрально ставиться до діяльності яка не загрожує її правлінню. Держава, як правило, не втручається у приватне життя людини; громадянське суспільство чи окремі його інститути зберігають віднос­ну автономію.

На відміну від авторитаризму, тоталітарна політична система прагне контролю над усіма сферами громадсь­кого життя, втручається у приватне життя людини. Ав­торитаризм вимагає слухняності, тоталітаризм — поко­ри й обожнювання. Характерною рисою тоталітарної системи є ідеологічний контроль. Громадський інститут, що здійснює ідеологічний контроль (політична партія, церква тощо), підкоряє собі державні структури, гро­мадські організації засоби масової інформації

Тоталі­таризм — це специфічний феномен XX ст., оскільки лише технологічні можливості індустріального суспільства дозволили здійснити ефективний політичний та ідеоло­гічний контроль над усіма сферами суспільства.

Детальніша класифікація політичних систем пов'яза­на з визначенням особливостей форм державного кері­вництва та форм державного ладу (устрою) в різних країнах (про що мова піде в інших Темаах).

Політичні системи багатьох країн мають перехідний (від тоталітаризму до авторитаризму, від авторитаризму до демократії та ін.), або проміжний, характер Поєд­нують у собі елементи тоталітаризму й авторитаризму, авторитаризму і демократії. В останньому випадку ви­користовують термін «частково демократичні системи». Такі політичні системи існують, як правило, у країнах, що розвиваються, де громадянське суспільство відносно нерозвинене, а політичні режими зберігають доволі ба­гато ознак авторитаризму.

Існування й розвиток (трансформація, а можливо, й заміна) певного типу політичної системи залежать від рівня й умов розвитку суспільства, його економічної та соціальної організації, від історичних традицій.

Фактори ефективності політичної системи (див.: схема №4).

Функціонування політичної системи обумовлене наявніс­тю відносин з іншими політичними системами. Кожна політич­на система має свої ознаки й характеристика форми і типи. Для з'ясування того, як вони формуються, чим різняться або як поєднуються, політологія ставить перед собою важливе за­вдання з вироблення класифікації тобто типології політичних систем.

Розв'язання цього питання почалося ще за часів Платона, який вирізняв монархію, аристократію та демократію. Розши­рив класифікацію форм правління Аристотель, запропонував­ши шестичленну систему:

§ монархія — тиранія, аристократія (правильні форми);

§ олігархія, політея — демократія. (неправильні форми);

Значно пізніше, коли політич­на система почала набувати структурних рис, марксизм, спи­раючись на класові пріоритети, виводив типологію з соціаль­но-економічних структур суспільства: рабовласницька, феодальна, буржуазна й соціалістична системи. Нині на Заході існує багато різних типологій, що спираються на різноманітні критерії.

У сучасній західній політичній науці вирізняють такі типи політичних систем: військові та громадянська консервативні й ті, що трансформуються; закриті й відкриті (в основу покладе­но ступінь і глибину зв'язків з навколишнім середовищем і зовнішнім світом); завершені й незавершені (основний крите­рій — наявність усіх складників); мікроскопічні макроскопічні та глобальні; традиційні й модернізовані демократичні авто­ритарні й тоталітарні.

Досить поширеною е типологія Ж. Блонделя, який вирізняє п'ять типів політичних систем:

· ліберально-демократичні;

· ради­кально-авторитарні (комуністичні) системи;

· традиційні (збереження наявних соціальних відносин);

· популістські (властиві кра­їнам третього світу);

· авторитарно-консервативні.

Дж. Коулмен поділяв політичні системи на конкурентні, напівконкурентні та авторитарні.

В основу типології російсько­го вченого К. Гаджієва покладено такі ознаки:

1) природа полі­тичної системи, характер політичного режиму (демократія, авторитаризмі тоталітаризм );

2) форми державно-адміністративного устрою (унітарна держава, федерація, конфедерація);

3) співвідношення різних гілок влади (монархія, республіка та їх різновиди).

Усі вищеназвані типології є умовними. Насправді не існує «чистого» виду політичних систем, оскільки всі вони, насамперед, є плодом свідомих зусиль людей, що живуть у певний час і в певному місці.

До того ж політична система суспільства — досить специфічне і своєрідне утворення, характер якого виз­начається історичними, економічними, культурними та іншими умовами.