ІІ. Стилістика усної та писемної форми, стилістика мовлення.
Стилістика мовлення(функціональна) вивчає стилі мовлення – розмовний і книжні (науковий, публіцистичний, офіційно-діловий, художній), а також загальні ознаки стилю:
- функцію висловлювання (спілкування, повідомлення);
- завдання мовлення, мовленнєву ситуацію, тему й форму висловлювання;
- стильові риси (образність – відсутність образності, емоційність – нульова емоційність);
- мовні засоби (фонетичні, лексичні, словотвірні, морфологічні, синтаксичні).
Стиль мовлення – це своєрідна сукупність мовних засобів, що свідомо використовується мовцем за певних умов спілкування.
До стилістичних засобів належать багатозначні слова, слова з переносним значенням, омоніми, антоніми.
Емоційно-експресивне забарвлення мовних явищ – теж невід’ємний компонент стилістики. Емоційно-експресивні елементи невіддільні від явища синонімії, оскільки вони характерні для окремих синонімічних варіантів як засіб вираження їх стилістичної функції (наприклад, губи – стилістично нейтральне слово, уста – має відтінок урочистості).
Стилістика пов’язана з культурою мовлення. Стилістику й культуру ділового мовлення єднає спільне завдання – збагатити мовлення кожної людини, зробити його кращим, змістовнішим, правильнішим; без систематизації й узагальнення знань зі стилістики не можна навчитися правильно висловлювати думку з добором стилістично доцільних мовних засобів у відповідності до ситуації мовлення.
ІІІ.Стилістика художньої літератури досліджує взаємодію літературної мови і різних стилів художньої літератури в історичному розвитку. Сюди належить стилістика індивідуального мовлення (стилю) письменника або окремого твору.
Взагалі лінгвістична стилістика тісно пов'язана з літературознавчою стилістикою. Обидві вивчають художні твори і, зокрема, явища індивідуально-художнього стилю, творчої манери письменника. Проте літературознавча стилістика вивчає тільки стиль художніх творів, тоді як лінгвістична стилістика вивчає мову текстів усіх типів (художніх і нехудожніх: наукових, офіційно-ділових, публіцистичних, усно-розмовних). Літературознавча стилістика вивчає лише образність художніх творів, в окремих випадках — мовні ознаки певного літературно-мистецького напряму (романтизму, сентименталізму, класицизму, реалізму), а лінгвістична стилістика, вивчаючи повніше і глибше мову художніх творів, підіймається до узагальнень і формування поняття функціонального стилю художньої літератури, його специфічних рис. У спільному об'єкті дослідження (мові творів) кожна з них має свій напрям і свою мету. Літературознавство досліджує літературний процес, напрями і стилі, творчі школи, індивідуальний стиль письменника і звертає увагу на мову лише як на показник літературних вартостей. Літературознавство вивчає світогляд письменника, мотиви його творчості, те, як ідейно-тематичні та художньо-естетичні позиції автора втілюються у художньо-образній системі його творів, у чому традиційність і новаторство письменника, в чому виявляється творча особистість і чим досягається професійна майстерність.
Все це потребує від літературознавців знання як сучасної літературної мови, так і її історії, знання стилістичних можливостей, норм літературної мови. Однак для літературознавця аналіз мови художнього твору є допоміжним елементом, який своїми результатами може підтвердити або спростувати літературознавчі висновки.
ІV.Історична стилістика. Стилістична система національної мови, як найбільш залежна від позамовних факторів і динамічна, є категорією історичною. Тому може бути два аспекти дослідження стилістичної системи конкретної мови — синхронний і діахронний.
Сучасна, або синхронна, стилістика досліджує стилістичну систему національної мови з погляду сучасних потреб мовного спілкування і відповідності стилістичних явищ та засобів нині чинним літературним і стилістичним нормам.
Дослідженням стилістичної системи в діахронному аспекті, тобто в її історичному розвитку, займається історична стилістика. Вона вивчає формування і розвиток стилів упродовж усіх етапів розвитку національної мови, динаміку розвитку виражальних одиниць, часову і якісну зміну конотації, хронологічно марковані стилістичні засоби. Історична стилістика досліджує як історію сучасних стилістичних засобів національної мови, причини їх появи, основні етапи розвитку, так і стилістичні засоби минулих історичних епох у розвитку конкретної мови або споріднених мов.
V.Діалектна стилістика. До сфери діалектної стилістики відносять дослідження говіркового мовлення з погляду спеціального і доцільного вибору, використання, розподілу в ньому мовних одиниць носіями говору відповідно до функціонального призначення, комунікативної настанови, тобто діалектна стилістика вивчає стилістичне розшарування і диференціацію мовних одиниць у межах певного діалекту чи говірки. Інший аспект діалектної стилістики полягає у з'ясуванні співвідношення літературної мови і діалектів (чи діалекту) та його впливу на формування літературної мови, вироблення її стилів, у вивченні стилістичної ролі діалектизмів у межах стилю, найчастіше художнього.
Дата добавления: 2015-09-18; просмотров: 2072;