Буковина

Загальний опис. На ранньому етапі існування Київської Русі землі Буковини входили до складу союзів племінних князівств, пов’язаних із центральною владою обов’язком брати участь у військових походах київських князів та сплачувати їм данину²⁸. Від Х ст. територія сучасної Буковини становила частину Київської держави, а у ХІІ ст. – частину Галицько-Волинського князівства. У 1241 р. край потрапив під правління татарських ханів²⁹.

У складі Молдавського князівства після 1514 р. Буковина опинилася під пануванням Туреччини³⁰.

Внаслідок російсько-турецької війни 1768-1774 рр. Буковина була зайнята російськими військами³¹, а у 1775 р. приєднана до Австрії ³². Спочатку Буковина перебувала під військовим управлінням, з 1786 р. її приєднано до Галичини, у 1849 р. Буковина стала окремою провінцією³³.

На час приєднання до Австрії більшість населення Буковини майже не знала писаного права. Несистематизоване князівське законодавство свідчить про невисокий рівень життя тодішньої Молдавії³⁴.

Після розпаду Австро-угорської імперії Буковина увійшла до складу Румунії, а у 1940 р. увійшла до складу УРСР.

Особливості земельно-правового регулювання у складі Австрії. У 1786 р. забороняється вільний перехід селян, а 24.02.1787 декретом уряду передаються у постійне користування селянам землі, якими вони у 1786 р. користувалися з дозволу пана, що прискорило руйнування общини³⁵. Проте наділення селян землею у спадкове користування не відбулося. Селянські (рустикальні) землі залишалися у користуванні громади, а не окремих селянських родин³⁶.

На території українських земель, що знаходились під Австрією протягом кін. XVIII ст. – поч. ХХ ст., діяло австрійське цивільне Уложення 1811 р., яке, зокр., містило досить детально розроблену римську модель сервітутного права³⁷. Конкретизація чи адаптація норм цього акту, який стосувалися земельних сервітутів, до реалій життя українського населення владою Австро-Угорщини не провадилась³⁸.

У 1872 р. було прийнято закон про вільний продаж земельних ділянок³⁹.

Земельний кадастр. Перші досить ґрунтовні земельно-кадастрові роботи на Буковині проводились у 1819-1823 рр., а з 1854 по 1857 рр. велось уточнення показників кадастру та перші земельно-оціночні роботи з метою визначення прибутковості земельних ділянок. Реєстрації підлягали всі землі із характеристикою кожного виду угідь, кожної парцели, нанесенням місцезнаходження їх меж та розмірів на відповідні карти-схеми, присвоєнням ділянкам кадастрових номерів, визначенням якості та прибутковості землеволодінь із зазначенням власності. Крім реєстрації земельних ділянок, здійснювалася реєстрація цивільно-правових угод у «контрактових протоколах», а з 1783 р. у «книгах зобов’язань» реєструвалися сервітути та обмеження на використання конкретних земельних ділянок. При наданні ділянкам кадастрових номерів будівлі і споруди реєструвалися під тим самим номером. Власники земельних ділянок та будинків у присутності сусідів повинні були підтвердити своє право власності документами⁴⁰.

З початку створення земельний кадастр на Буковині був підпорядкований крайовому суду, а з середини 1810 р. окремим міським судам надане право вести реєстрацію. З 1801 р. ведення поземельної книги покладалося на спеціального чиновника, про важливість посади якого свідчить його заробітна платня – половина від заробітної платні міського голови⁴¹.

Особливістю стягнення тимчасового поземельного податку, запровадженого з 1818 р., в Буковині було те, що він розподілявся між окремими громадами на основі парцельного прибуткового кадастру, який частково складався на основі заяв, а частково встановлювався оціночними комісіями⁴².

При крайовому суді Буковини з 1781 по 1918 рр. велися об’ємні реєстраційні книги «Крайові табули Буковини», у яких реєструвалися всі маєтки та вносилися всі суттєві відомості про нерухомість та її власників. До книг вносилися копії усіх правоустановчих документів, ситуаційні плати, кадастрові карти-схеми угідь із нумерацією всіх парцел, відомості про кредити, орендні відносини⁴³.

«Комасація». У період до 1848 р. характер землеволодіння, особливо селянського, на Буковині характеризувався надзвичайним черезсмужжям. Значна кількість селянських земель була поділена на 5-12 ділянок на віддалі 2-5 км. 6-10% усіх земель займали межі та дороги. За таких умов на Буковині, як і у всій Австрії, була проведення реформа у вигляді т.з. «комасації», тобто зведення розрізнених парцел одного власника в одну ділянку. Так, у 1869 р. в Австрії було прийнято загальноімперський закон про дозвіл на обмін земельними ділянками з метою ліквідації черезсмужжя, навесні 1870 р. видано відповідний крайовий закон для Буковини. В подальшому вводилася примусова комасація у разі проведення робіт загальнодержавного чи регіонального значення (напр., при будівництві залізниць та шосейних доріг). Результати комасації нівелювалися подрібненням земельних наділів при спадкуванні, за якого, до того ж, «заради справедливості» зазвичай ділився кожен із черезсмужних наділів⁴⁴.

Особливості земельно-правового регулювання у складі Румунії. Відповідно до міжнародної угоди від 17.08.1916 між Росією, Францією, Італією та Румунією Буковина підлягала розділу за етнічним принципом між Росією та Румунією. В зайнятій російськими військами зоні восени 1914 р. було створене «Військове генерал-губернаторство Галичина», до якого увійшла і новостворена Чернівецька губернія⁴⁵. Відповідно до Сен-Жерменської (вересень 1919 р.), Тріанонської (з Угорщиною, червень 1920 р.) та Севрською (серпень 1920 р.) мирними угодами уся територія Буковини відійшла до Румунії⁴⁶.

8-11.11.1918 війська королівської Румунії окупували Північну Буковину. 18.12.1918 король Фердинанд підписав декрет про включення Буковини до складу Румунського королівства⁴⁷.

Декретом від 07.09.1919 на Буковині оголошено проведення аграрної реформи⁴⁸.

На основі закону про земельну реформу від 30.07.1921 вилученню підлягали землеволодіння понад 100 або 250 (для румунських громадян) га. Вилучені землі планувались до передачі головним чином румунам, насамперед, інвалідам та ветеранам військової служби, чиновникам тощо; проте останні господарювати зазвичай не бажали і продавали наділи⁴⁹.

Входження до СРСР. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15.08.1940 було проведено націоналізацію землі і майна в Буковині⁵⁰, націоналізовано 191 тис.га. Розпочато колективізацію, яку через війну завершено лише на початку 1950-х рр. (на 01.05.1950 98,7% орної землі перебувало в колгоспах).