Шведська навала

19 липня 1655 р. Швеція оголосила війну Речі Посполитій,хоча до закінчення строку Штурмдорфського перемир'я лишалося шість років. У своєму прагненні повністю запанувати на південному узбережжі Балтійського моря Швеція мала намір захопити польсько-литовську частину Інфлянт, Курляндію і Королівську Пруссію. Опанування Москвою у 1654 р. значної частини Білорусі і побоювання, що московити під час війни з Річчю Посполитою на цьому не зупиняться прискорило реалізацію цього задуму. На рішення вплинуло й сильне послаблення Речі Посполитої у багаторічній війні з повсталою Україною та у конфлікті з Москвою. Приводом для оголошення війни Речі Посполитій послужило вживання Яном Казимиром титулу короля Швеції (його попередники на польському престолі з династії Вазів Сиґізмунд III і Владислав IV робили те саме). Ян Казимир був готовий позбутися цього титулу заради того, щоб спільно з Швецією виступити проти Москви, проте це не завадило Карлові X Ґуставу (1654-1660; належав до Пфальц-Цвайбрюккенської династії) розпочати війну з Річчю Посполитою.

До виступу проти Речі Посполитої шведського короля заохочували деякі магнатські угруповання Корони і Великого князівства Литовського, занепокоєні прагненням Яна Казимира посилити королівську владу, його неспроможністю покінчити з "бунтом" в Україні та повернути Речі Посполитій окуповані Москвою Смоленську й білоруські землі. Цим магнатам здавалося, що при шведській допомозі і під протекторатом Карла X Ґустава, якого вони планували посадити на польський трон, вдасться відновити територіальну цілість Речі Посполитої і зберегти її традиційний державно-політичний устрій.

21 липня із західної частини Західного Помор'я, в якій Швеція остаточно запанувала за умовами Вестфальського миру 1648 р., через східну частину того ж Помор'я, яка належала Бранденбургії. 17-тисячне шведське військо на чолі з фельдмаршалом Магнусом Віттенбергом у липні 1655 р. вдерлося у Великопольщу і невдовзі її окупувало, завдяки тому, що великопольське шляхетське ополчення практично без опору капітулювало перед ним біля села Уйсьцє. Шведи захопили також польсько-литовські Інфлянти, Курляндію і просунулися в Жемайтію. Чимало литовсько-білоруської шляхти на чолі з гетьманом великим литовським Янушем Радзивіллом перейшло на їхній бік.

Далі воєнні дії відбувалися в основному на польських землях. 8 вересня шведи взяли Варшаву, 25 вересня обложили Краків. 29 вересня союзник шведів Б. Хмельницький спільно з російським допоміжним корпусом розбив армію великого гетьмана коронного С. Потоцького, після чого сім тижнів тримав в облозі Львів. Між тим, козацькі загони опанували Люблін і підійшли до Вісли в районі міст Казімєж Дольни і Пулави. Після одержання звістки про появу в їхньому тилу кримських татар - союзників Речі Посполитої - Б. Хмельницький взяв від львів'ян контрибуцію і пішов назустріч ханові Мегмед-Ґірею IV, щоб уладнати з ним відносини. Повернули на схід і зазначені щойно козацькі загони.