Тижневі газети

Крім питань, що перекликаються з попередніми (щоденні газети), слід звернути увагу на такі:

• останні строки подачі матеріалів, звернень про висвітлення, час, коли передплатники отримують газету;

• наявність зв'язків з іншими редакціями газет у країні;

• ставлення газети до й Колонки гостей» або редакційних статей;

• територія розповсюдження газети і демографічна характеристи­ка передплатників;

• наявність у газеті тижневого «Календаря подій» і коли має пода­ватися оглядовий матеріал.

Додаткові канали інформації. Джерелами інформації для бага­тьох друкованих видань, радіо- і телестанцій є телеграфні агентства як вітчизняні, так і закордонні. Прес-секретар виборчої кампанії по­винен мати їх телефони, імена керівників центральних і місцевих від­ділень, прізвища репортерів, які висвітлюють те або Інше коло пи­тань, мати уявлення про політичну спрямованість таких агентств.

Необхідно також скласти список незалежних журналістів, які над­силають власні матеріали до різних засобів інформації.

Відомо, що, крім політичних партій, які мають власні засоби інфор­мації, є чимало громадських організацій, спілок, релігійних організацій, асоціацій, які також друкують і розповсюджують газети й бюлетені. Ця група організацій із готовністю відгукнеться на прохання надрукувати матеріали, в яких порушуються проблеми, які їх особливо цікавлять.

Порада. Поширюючи прес-релізи або надсилаючи запрошення, слід потурбуватися про те, щоб жодний інформаційний канал не залишився поза увагою. Преса надто чупгава'до того, тдоб бути в курсі всіх подій. Дуже важливо також постійно поновлювати контрольний список засобів інформації. У засобах масової Інформації, особливо на радіостанціях, часто трапляється перестановка кадрів. Якщо канди­дат стане надсилати матеріали не туди або не тій особі, шансів, що во­ни будуть надруковані чи обнародувані, мало.

Підхід до працівників засобів інформації

Проаналізувавши коло засобів інформації та їх можливості, пере­ходять до розробки стратегії ефективного підходу до них. Вона зале­жить від особливостей політичної ситуації, завдань кандидата й опо­нентів, їх особистостей. Головне: не боятися працівників засобів ін­формації, але ставитися до них з повагою.

Наведемо окремі поради, як спілкуватися з працівниками засобів інформації.

Нанести перший візит. Кандидат має особисто познайомитися з клю­човими працівниками місцевих засобів Інформації. Перший візит - це візит ввічливості, під час якого кандидат інформує працівників ЗМІ про свій намір балотуватися на виборну посаду та передає кожному з них добре підготовлений пакет для преси. Кандидата може супроводжувати прес-секретар. Ця довірена особа може нанести пізніше й окремий візит

Підтримувати контакти. Кандидат повинен зустрічатися з керів­никами засобів інформації і репортерами регулярно, а не лише тоді, коли в нього є що «продати». Він організовує щотижневі сніданки з ними сам на сам, візити і зустрічі типу «забіг на хвилинку».

Бути джерелом інформації. Робота репортерів - постійно шукати новини та Інформацію. Сенсації, події, повідомлення тощо - усе це їх­ній хліб, особливо в ринкових умовах. Якщо кандидат надає репорте­рам відповідну інформацію, він стає необхідним і важливим для них. Кандидат і його прес-секретар мають стати постійним і надійним джерелом Інформації для преси.

Використовувати телефон. Прес-релізи, безперечно, відіграють роль документів, що містять новини. Але новини можна повідомляти і телефоном. Кандидат телефонує репортерам, коли в нього є про що розповісти. Телефонне повідомлення кандидата вони можуть проци­тувати значно швидше. Прес-реліз, надісланий факсом, можна також швидко використати для поширення в засобах інформації.

Думати, перш ніж говорити. Кандидат може вважати якого-небудь репортера своїм добрим «товаришем», а потім бути шокованим небажаним або нищівним для його виборчої кампанії матеріалом, на­писаним цим «товаришем». Слід пам'ятати: завдання репортера по­відомляти новини (хороші вони чи погані), незважаючи на особисті стосунки. Кандидату і членам його команди треба остерігатися, адже все, про що вони говорять репортерові, може бути опублікованим. Контролювати ситуацію. Перш ніж розмовляти з репортером, кандидат або його прес-секретар повинні твердо знати, що вони хочуть по­відомити. Вони не дають репортерові збивати себе з пантелику або вкладати їм в уста чужі слова, володіють усіма тонкощами повідомлен­ня або проблеми, не дозволяють відволікати себе від теми інтерв'ю.

Бути професійним і співчутливим. Повідомляючи новини про хід кампанії, варто поступати так, щоб задовольняти запити і режим ро­боти засобів інформації, відповідати на всі телефонні дзвінки з боку преси. Слід не надсилати погано складеної інформації та уникати друкарських помилок.

Бути чесним. Ніколи не треба брехати репортеру. Зробивши це раз, можна втратити довіру назавжди. Якщо ж він поцікавиться чи­мось занадто делікатним, можна сказати, що це необхідно перевіри­ти, перш ніж давати відповідь. Однак кандидат і його команда нічого не доб'ються, відмовляючи подавати інформацію, яка і без них стане відомою громадськості. Крім того, не треба блефувати, відповідаючи на делікатні питання.

Не затівати бійки з тим, хто закуповує чорнила бочками, а папір тоннами. За пресою завжди залишається останнє слово. У ситуації, ко­ли штаб кампанії відчуває, що преса ставиться до кандидата несправед­ливо, спочатку необхідно переконатися, чи припустився репортер ми­мовільної помилки, чи справді хотів зашкодити йому. Якщо в інформа­ції виявлені серйозні перекручення, слід поставитися до ситуації так:

1. Зв'язатися з репортером і спокійно обговорити статтю. Запропо­нувати свої пояснення думки чи факту, але не встрявати в гостру суперечку.

2. Попросити про поправку, а не про спростування.

3. Попросити написати або поширити через ефір матеріал, що відоб­ражає точку зору кандидата.

4. Якщо репортер не погоджується, можна звернутися по допомогу до його керівника. Але слід мати на увазі, що так можна нажити собі ворога в особі репортера. У будь-якому випадку не треба зви­нувачувати його в тому, що він навмисне упереджений.