ГРУПОВЕ ЗАНЯТТЯ № 1

Тема №3. Основи бойового застосування ВТЗ

Заняття № 4. Основи бойового застосування армійської авіації (АА).

1.Призначення, роль та організаційна структура армійської авіації.

2.Основні завдання армійської авіації в загальновійськовому бою.

3.Основи бойового застосування частин і підрозділів армійської авіації.

ВСТУП

Відповідно до прийнятої деякими державами концепції "повітряно-наземна операція (бій)" сухопутні війська повинні мати високу мобільність, бути здатними наносити противнику глибоку вогневу поразку, швидко переходити від одного виду бойових дій до іншого, уміло використовувати місцевість, а також різні прийоми і способи виконання бойових завдань. Найбільшою мірою забезпеченню виконання цих вимог сприяє армійська авіація, що є важливим компонентом сухопутних військ і включає вхідні в штатний склад армійських корпусів і дивізій бригади армійської авіації й окремих частин і підрозділи, на озброєнні яких знаходяться легкі літаки і вертольоти різного призначення.

Необхідно відзначити істотне зростання ролі бойових вертолітних частин і підрозділів армійської авіації сухопутних військ НАТО в реалізації можливостей ВТЗ ближньої дії. Вертолітні полки і батальйони, оснащені вертольотами з ПТРК другого і третього поколінь, будуть здатні вирішувати завдання по знищенню мобільних танкових і механізованих формувань противника як на передньому краї, так і на глибину до 30-50 км /після придушення військової системи ППО протидіючих військ/, тобто їх можна розглядати як сполучну ланку між ВТЗ ближньої дії і далекобійною ВТЗ.

Проведені з використанням методу математичного моделювання розрахунки бойових можливостей армійської авіації на прикладі армійського корпусу США показують, що можливості вертолітних частин цього загальновійськового об'єднання по поразці бронетанкової техніки противника можуть зрости в 2 рази, а їхній внесок у загальні можливості корпусу збільшиться в 1,5 рази і складе більш 20%.

Навчальне питання №1. Призначення, роль та організаційна структура армійської авіації.

Армійська авіація є самостійним родом військ і призначена для забезпечення успішних бойових дій з'єднань і частин сухопутних військ.

По оцінці військових фахівців найбільш розвинутих країн світу, частини і підрозділи армійської авіації будуть відігравати усе більш важливу роль на сучасному полі бою. Діючи самостійно або у взаємодії з тактичною авіацією, вертольоти АН-64, які озброєні ПТКР "Хеллфайр" здатні достатньо ефективно знищувати бронетанкові підрозділи противника. Зокрема, батальйон таких вертольотів в одному вильоті може, при імовірності влучення ПТКР "Хеллфайр" 0,9 знищити до 300 одиниць бронетанкової техніки (розраховано для ідеальних умов, у тому числі при надійному придушенні ППО). Навіть при коефіцієнті ефективності 0,25...0,3 один протитанковий вертолітний батальйон здатний знищити ударне угруповання противника в смузі дивізії (до 100 одиниць бронетанкової техніки).

Розвідувальні вертолітні підрозділи виконують такі ж завдання, як і наземні розвідувальні підрозділи, однак завдяки своїй мобільності можуть оперативно вести розвідку і спостереження на велику глибину (до 100 км) і на більшій території. Багатоцільові і транспортно-десантні вертольоти забезпечують висадження аеромобільних десантів, швидкий маневр силами і засобами на полі бою і рішення інших завдань.

Загальне керівництво армійською авіацією США здійснює начальник штабу армії США через свого заступника по оперативних питаннях і планування.

Безпосереднє керівництво всіма аспектами діяльності частин і підрозділів армійської авіації здійснюється їхніми командирами.

На озброєнні частин і підрозділів армійської авіації є більш 20 типів (модифікацій) літаків і вертольотів різного призначення. При цьому основу армійської авіації складають вертольоти. Роль і значення літаків у порівнянні з вертольотами в армійській авіації неухильно знижуються, що знаходить конкретне вираження як у зменшенні їхньої питомої ваги, так і обсягу розв'язуваних ними завдань.

За своїм призначенням вертольоти армійської авіації підрозділяються на вертольоти вогневої підтримки, розвідувальні, багатоцільові (загального призначення) і транспортно-десантні. Крім того, в окрему категорію виділяються вертольоти спеціального призначення (зв'язку, РЕБ і інші).

Вертольоти АА є малошвидкістними, високоманевреними повітряними цілями, які здійснюють політ зі швидкістю, що не перевищує 80-100 м/с. Вони спроможні здійснювати набір і зниження висоти по вертикалі, а також зависати на будь-якій висоті, в тому числі і у землі. Володіючи швидкістю підйому 10-15 м/с, вертольоти здібні за 10 с набрати висоту 100-150 м, обстріляти ціль і зі швидкістю 5-6 м/с опуститися по вертикалі і сховатися за природними укриттями. Крім того, вертольоти спроможні змінювати в широкому діапазоні швидкість і висоту польоту. Так, наприклад, вони спроможні робити розгін із режиму зависання (від нулевої швидкості·) до швидкості 75 м/с за 13-15 секунд, зависати при швидкості польоту 100 м/с за 17 секунд і здійснювати політ на гранично малих, малих і середніх висотах.

Проте основними висотами польоту вертольотів над полем бою слід вважати від 15 до 200 метрів. Вертольоти обладнаються спеціальним радіоелектронним обладнанням, що дозволяє здійснювати політ із огинанням рельєфу місцевості на висоті 30 м в умовах середньопересеченої місцевості· і до 45 м - в умовах гірської місцевості.

Вертольоти вогневої підтримки (attack helicopters) призначені для боротьби з танками й іншими броньованими цілями противника, знищення засобів ядерного нападу, польової артилерії, придушення засобів військової ППО в тактичній глибині, боротьби з вертольотами і низьколітящими літаками противника, порушення системи керування і постачання. Вони можуть виконувати завдання безпосередньої вогневої підтримки своїх військ у різних видах бойових дій, боротьби з другими ешелонами (резервами) супротивника, супроводу транспортно-десантних вертольотів, ведення розвідки, охорони і патрульної служби. Вертольоти вогневої підтримки оснащені різноманітним стрілково-гарматним і ракетним озброєнням, з якого найбільшою ефективністю володіють системи ПТКР.

Розвідувальні вертольоти призначені для ведення розвідки, виявлення цілей і видачі дані цілевказівки бойовим вертольотам і наземним вогневим засобам. Крім того, розвідувальні вертольоти можуть широко використовуватися для забезпечення керування і зв'язку. Планується їхнє оснащення керованими ракетами класу "повітря-повітря", що дозволить покласти на них частково завдання повітряного прикриття бойових вертольотів і наземних військ.

Багатоцільові вертольоти (загального призначення) залучаються для виконання широкого кола завдань по перекиданню військ і вантажів, вогневій підтримці наземних військ, супроводові транспортних вертольотів, висадженню десантів і розвідувально-диверсійних груп, евакуації поранених, постановці мінних загороджень і т.д.

На базі багатоцільових вертольотів (загального призначення) розроблені вертольоти РЕБ ЕН-1Н, що входять до складу вертолітних комплексів перешкод радіозв'язку "Квикс фікс-1", і ЕН-60А, що входять до складу вертолітного комплексу радіозв'язку і радіоелектронної протидії "Квикс фікс-2".

Транспортно-десантні вертольоти призначені для транспортування і десантування військ, перекидання зброї, військової техніки і засобів МТЗ, евакуації поранених і ушкодженої техніки.

Організаційно АА у СВ США представлена окремою, корпусними, і дивізіонними бригадами АА, а також батальйонами АА обркп регулярної армії, дивізій і обркп національної гвардії СВ США. Крім того, у СВ є окремі батальйони АА (у регулярних військах, національній гвардії та резерві армії, призначених для посилення угруповань АА на різних ТВД, і інші вертолітні підрозділи бойового і тилового забезпечення.

Бригада армійської авіації "важкого" армійського корпусу (до складу якого переважно входять механізовані і бронетанкові дивізії) по своїй структурі складається зі штабу і штабної роти, двох протитанкових вертолітних полків і вертолітного транспортно-десантного полку.

Батальйони вертолітних протитанкових і транспортно-десантних полків бригади можуть використовуватися централізовано або передаватися в оперативне підпорядкування дивізій корпуса.

Вертолітний батальйон загальної підтримки вертолітного транспортно-десантного полку звичайно діє під керуванням штабу полку в тиловому районі корпуса і передається в оперативне підпорядкування дивізій тільки на час рішення визначених задач.

У мирний час у складі бригади мається тільки один протитанковий вертолітний полк регулярних військ. Другий протитанковий вертолітний полк передбачається розгортати на базі протитанкових вертолітних батальйонів організованого резерву в надзвичайний період.

В окремому бронекавалерійському полку мається розвідувальний вертолітний батальйон, до складу якого входять штаб і штабна рота (один вертоліт OH-58, три вертольоти РЕБ EH-60), три розвідувальні вертолітні роти (по 4 вертольоти AH-64, 6 вертольотів OH-58 і одному - UH -60 у кожній), дві протитанкові вертолітні роти (по 7 вертольотів вогневої підтримки і 4 розвідувальних вертольоти) і рота армійської авіації (15 вертольотів UH-60).

Варіанти організаційних структур з єднань, частин та підрозділів АА надаються у альбомі.

Навчальне питання №2. Основні завдання армійської авіації в загальновійськовому бою.

У загальновійськовому бою армійська авіація може виконувати наступні завдання: розвідувальні, вогневі, транспортно-десантні й спеціальні.

Бойові завдання

- Розвідувальні завдання

- Вогневі завдання

Транспортно-десантні завдання армійської авіації включають десантування тактичних аэромобильных десантів, перекидання по повітрю військ і матеріальних засобів, евакуацію з полю бою поранених.

Розвідка району бойових дій ведеться з метою добування в реальному масштабі часу відомостей про положення, бойовий склад і характер дій супротивника; розташуванні його вогневих засобів (особливо системи ППО й танків) і резервів; придатності запланованих вогневих позицій для вертольотів вогневої підтримки, смуг прольоту й зон висадження, тактичних аэромобильных десантів; добування даних по оцінці результатів застосування ядерної зброї й звичайних засобів поразки.

Розвідка здійснюється одиночними вертольотами ВІН-58А «Кайова», літаками OV-1D «Moxayk» або змішаними літаково-вертолітними групами шляхом візуального спостереження й за допомогою фото - і інфрачервоної апаратур, а також радіолокаційних станцій бортового огляду. В окремих випадках для рішення розвідувальних завдань можуть залучатися вертольоти вогневої підтримки. Розвідка ведеться по зонах, районах і маршрутам на тактичну глибину до 25 км і найближчу оперативну (до 100 км) глибину польотом на крейсерській швидкості на висотах 10 - 2000 м і більше.

Маршрути польотів розвідувальних вертольотів (літаків) вибираються, як правило, паралельно лінії фронту на виддаленні 1 - 15 км від неї. Політ відбувається стосовно до рельєфу місцевості, з метою ускладнення виявлення й поразки вертольоту засобами ПВО противника.

Протягом години екіпаж вертольоту (літака) може розвідати 5-10 об'єктів; дальність виявлення об'єктів при гарній видимості - 2-20 км, в умовах обмеженої видимості й уночі - 200-500 м.

Надходження на озброєнні вертолітних комплексів радіорозвідки й радіоелектронної протидії AN/ALQ-151 «Квик фікс» (діапазон - 1,5...76 Мгц, дальність радіорозвідки й РЭП - 20...40 км) і вертолітної радіолокаційної системи «Сотас» (дальність виявлення цілей - до 60 км, ширина смуги розвідки - до 120 км) значно підвищила можливість армійської авіації по веденню розвідки. У перспективі очікується оснащення військ мало розмірними багатоцільовими безпілотними літальними апаратами «Акила» (фото- і телерозвідка).

Вогневі завдання включають у першу чергу знищення (придушення) наземних, головним чином броньованих об'єктів супротивника, забезпечення прольоту й бойових дій, тактичних аеромобільних десантів. Крім того, вертольоти залучаються для боротьби з бойовими вертольотами супротивника і його розвідувально-диверсійними групами; супроводження мотопіхотних і танкових колон, розвідувальних і транспортно-десантних вертольотів; прикриття флангів і тилу, забезпечення виходу з бою (відходу) підтримуваних військ і виконання інших завдань.

Знищення (придушення) наземних, попереду всього рухомих броньованих об’єктів супротивниказдійснюється армійською авіацією в інтересах підрозділів, частин і з'єднань сухопутних військ у всіх видах загальновійськового бою (операції). Першочерговими цілями для нанесення ударів вертольотами є танки, бойові машини піхоти, БТР, військові засоби ПВО, артилерійські системи, пункти керування батальйонів (дивізіонів) і полків у найближчій тактичній глибині й на флангах. У якості типового вертолітного озброєння для поразки об'єктів застосовуються: ПТУР «Хеллфайр» і «Тоу» дальність стрільби 8000 і 3750 м відповідно), 70-мм НАР (дальність стрільби 3000 м), 40-мм гранатомети (дальність стрільби 1500 м), 30- і 20-мм пушки, 7,62-мм кулемети, касетні бомби об'ємного вибуху CBU-55/В, протипіхотні міни й гранати зі сльозоточивим ОВ.

Знищення (придушення) об'єктів покладає на ударні вертолітні або змішані літаково-вертолітні групи, склад яких залежить від обстановки, наявності сил і засобів. Ударні вертолітні групи можуть включати 1-3 розвідувальних і 2-7 вертольотів вогневої підтримки, змішані літаково-вертолітні групи - 4 штурмовики А-10, 5 вертольотів вогневої підтримки й 4 розвідувальних .

Навчальне питання №3. Основи бойового застосування частин і підрозділів армійської авіації.

Статутами СВ США передбачається використання бригад АА аналогічно будь-якій іншій бойовій бригаді. У цьому випадку підрозділи бригади можуть організовуватися в тактичні групи. При необхідності для рішення специфічних задач бригаді можуть надаватися бронетанкові, мотопіхотні й артилерійські підрозділи і частини.

Однак у більшості випадків підрозділи бригад АА передаються в оперативне підпорядкування або здійснюють підтримку загальновійськових частин.

Основними бойовими підрозділами бригад АА є протитанкові вертолітні батальйони, що, володіючи високою мобільністю і вогневою міццю, здатні завдавати поразки танковим і механізованим формуванням супротивника у всій смузі дій дивізії (армійського корпуса). Ці батальйони можуть діяти в складі бригади АА, самостійно або передаватися в оперативне підпорядкування командирам загальновійськових бригад. Розпилення сил і засобів протитанкових вертолітних батальйонів шляхом перепідпорядкування їхніх рот бойовим батальйонам загальновійськових бригад, по поглядах американського командування, небажано і зв'язано з визначеним ризиком.

Командир батальйону може використовувати свої підлеглі роти такими способами: нанесення максимальної поразки, що досягається шляхом одночасного розгортання всіх рот і зосередження вогневої моці для поразки першочергових об'єктів (цілей); ведення безперервних атак за рахунок чергування перебування підлеглих рот над метою і на передовому пункті поповнення запасів боєприпасів і палива; поетапного застосування сил і засобів (як один з варіантів способу безперервних атак).

У ряді випадків аналогічно використовуються і ВВП розвідувальних батальйонів.

Протитанкові вертолітні роти протитанкових вертолітних батальйонів (7 ВВП і 4 розвідувальних вертольоти в кожній) використовуються, як правило, у якості ротних тактичних груп, що у свою чергу можуть використовуватися в повному складі або підрозділятися на двох секцій (2-3 вертольота вогневої підтримки і 1-2 розвідувальних вертольота в кожній).

Знищення (придушення) наземних, насамперед рухливих броньованих об'єктів противника Знищення (придушення) об'єктів покладається на ударні вертолітні або змішані літаково-вертолітні групи, склад яких залежить від обстановки, наявності сил і засобів. Ударні вертолітні групи можуть включати 1–3 розвідувальних і 2–7 вертольотів вогневої підтримки, змішані літаково-вертолітні групи – 4 штурмовики А-10, 5 вертольотів вогневої підтримки і 4 розвідувальних (схема 14).

У ході виконання завдання ударні вертолітні групи можуть застосовувати послідовні удари по цілям з дотриманням правила «однієї третини» або одночасні удари двома – трьома групами.

Послідовні удари по цілям з дотриманням правила «однієї третини» передбачаються у випадках, коли необхідно забезпечити ведення безперервного вогню по противнику. При цьому 1/3 виділених вертольотів атакує, 1/3 знаходиться на маршруті для нанесення вогневого удару або після його нанесення для нанесення вогневого удару або після його нанесення для дозаправлення паливом і поповнення боєзапасу, 1/3 – на передовому пункті поповнення боєприпасами і паливом (схема 15).

Одночасні удари двома – трьома вертолітними групами (схеми 16,17) застосовуються в обстановці, коли потрібно забезпечити ведення масованого вогню на великій площі і нанесення противнику максимально можливих втрат у гранично короткий термін. Однак при цьому виключається можливість надання безперервного вогневого впливу на противника (повторний вихід вертольотів на вогневий рубіж можливий через 45 – 60 хвилин).

При діях змішаних літаково-вертолітних груп у район цілі першими прибувають розвідувальні вертольоти з завданням розкрити систему військовий ППО, уточнити склад і розташування броньованих об'єктів і визначити найбільш вигідні напрямки атаки.

У наступному в заданий район прилітають вертольоти вогневої підтримки, що у взаємодії з польовою артилерією придушують виявлені зенітні засоби і потім разом зі штурмовиками наносять удари по цілям.

Вихід штурмовиків А-10 у район цілей здійснюється на гранично малій висоті (10...150 м) парами, а раптова атака – з боку флангів і тилу танкових (мотострілкових) підрозділів. Чергування ударів вертольотів і літаків здійснюється до виконання бойового завдання.

Для ведення бойових дій підрозділам ВВП призначаються райони очікування, вогневі рубежі·і бойові позиції. Райони очікування вибираються на маршрутах польоту до переднього краю для збору їх у бойовий порядок і прихованого виходу на вогневі рубежі. Вертольоти знаходяться там, як правило, в режимі висіння.

Вогневі рубежі визначаються, як правило, на відстані 2/3 від максимальної дальності стрільби. Це забезпечує ефективне застосування екіпажами бортової зброї і виключає ураження засобами ППО ближньої дії. В межах призначеного вогневого рубежу кожному з них призначається бойова позиція. Вона займається завчасно або під час бою, з таким урахуванням, щоб досягалась раптовість атаки, достатній сектор обстрілу, максимальна дальність ведення вогню.

Завдання по знищенню танків та інших об’єктів противника підрозділи (групи) бойових вертольотів будуть виконувати:

а) діючи за попередньо складеним планом;

б) з засад;

в) по виклику;

г) в призначеному районі в результаті самостійного вільного пошуку.

Дії АА за попередньо складеним планом найбільш ймовірні при наявності у противника достатньо повної інформації та часу на підготовку. Кожній групі вертольотів завчасно виділяється сектор з визначенням конкретного об'єкту i попередньо відпрацьованими питаннями взаємодії з наземними військами та авіацією. Вважається, що такий спосіб набуде широкого застосування з початком наступу на противника, що перейшов до оборони та в ході його подальшого розвинення в глибину.

Діями АА з засад досягається раптовість та ефективність. Вертольоти завчасно займають вибрані (площадки) ділянки місцевості поблизу об'єкту удару, проте на безпечній відстані від нього (5-15км), потім на висоті 15-20 м виходять з укриття й наносять удар.

При діях АА по виклику завдання ставиться попередньо декільком групам.

Перша група знаходиться в очікувальному районі в готовності до негайного вильоту. З отриманням сигналу здіймається i наносить удар. В цей час чергова група займає цей очікувальний район тобто стає черговою.

Крім очікувального району, який знаходиться між районами зосередження та бойовими позиціями (у якому вертольоти знаходяться короткий час, необхідний для: дорозвiдки цілей, уточнення маршрутів i бойових завдань) призначається також район зосередження, в якому ставиться бойове завдання, проводиться обслуговування та частковий ремонт, поповнюються боєприпаси, паливо, і т.і.

Бойові позиції вибираються за укриттям й масками місцевості з урахуванням можливості нанесення швидкого й раптового удару по цілям, відкриття вогню з максимальної дальності, прихованого переміщення на нові позиції.

Самостійний пошук може привести до випадкового появлення в зоні дій засобів ППО, його ефективність невелика через великі витрати палива й часу на пошук цілей.

Операторам РЛС можливості засобів розвідки щодо виявлення вертольотів суттєво обмежується через:

дуже мали висоти польоту;

мали швидкості польоту;

незначний час перебування в зоні бачення РЛС.

Застосування СДЦ зменшує дальність виявлення РЛС в 1,5 - 1,7 рази. Ефективним способом виявлення вертольотів є візуальний -9-10км.

Розглянемо способи атак бойових вертольотів.

Найбільш ефективними способами атак бойових вертольотів є атаки з горизонтального польоту із зависання в повітрі.

Атака наземного об'єкту ·з горизонтального польоту укладається в тому, що вихід бойових вертольотів в заданий район (район цілі) здійснюється на мінімально можливій висоті (15-20 м) і максимально можливій швидкості. При підльоті вертольоту до об'єкту удару на дальність, яка декілька перевищує дальність застосування бортової зброї, він робить набір висоти до 50-100 м (гірка) в цілях поліпшення умов пошуку цілі. Початок пошуку починається, як правило, з дальності 4000-5000 м. Вихід вертольоту на рубіж атаки робиться приховано і набір висоти закінчується до моменту появи цілі або можливого району її розташування в полі зору екіпажу вертольоту.

Виявивши і розпізнав ціль, екіпаж робить прицілювання і пуск ПТКР (НКР) або відкриває гарматно-кулеметний вогонь. Під час польоту ПТКР до цілі екіпаж вертольоту практично не має можливості виконувати будь-який маневр, тому вертоліт учиняє прямолінійний політ в напрямі цілі. За час польоту ПТКР вертоліт пролітає 500-700 м.

З обладнанням вертольотів самонаведеною ПТКР типу "Хеллфайр" екіпаж вертольоту одержує можливість після пуску ракети виконувати будь-який маневр.

Атака з положення зависання більш ефективна, так як дає можливість наносити удари ·з максимально можливої дальності. При такому способі атаки характерно ще й то, що пуск і наведення ПТКР здійснюється за відсутністю поступального руху вертольоту i мінімально можливого часу перебування в полі зору зенітних засобів противника. Висота зависання визначається дальністю до цілі і величиною масок місцевості, проте в усіх випадках висота повинна бути мінімально можливою. На протязі всього часу пошуку цілі, пуску, а для вертольотів обладнаних ПТКР старого покоління типу ("Тоу" і "Хот") і наведення, бойовий вертоліт висить на місці.

Загальний час атаки з положення зависання з застосуванням ПТКР складається ·з наступного:

набір висоти - до 5с;

пошук і впізнавання цілі - 10...20 с;

прицілювання і пуск ПТКР - 10...15 с;

зниження - до 5с.

По закінченню наведення ПТКР вертоліт різко знижується за укриття i змінює позицію. Вогневі удари з положення зависання застосовуються в основному при діях вертольотів із засад і по виклику.

Загальний час атаки вертольоту з ПТКР, керованим по проводам (типу "Тоу", "Хот" , може складати 35...50 с; при стрільбі з підсвіткою цілі з носія (вертольоту) - 35...40 с, а при стрільбі ПТКР із підсвіткою цілі з цілевказника або ПТКР з самонаведенням (типу "Хеллфайр") - 20...30 с. Час атаки при стрільбі НКР складає приблизно 10...15 с.

Таким чином, головною особливістю ведення стрільби по бойовим вертольотам є короткочасність його перебування в зон· поразки зенітних засобів.

Заключення.

Бойові властивості вертольотів і літаків армійської авіації (злітно-посадочні характеристики, свобода маневру, могутнє і різноманітне озброєння, вантажопідйомність і способи транспортування вантажів, висота польоту і діапазон швидкостей, навігаційно-пілотажне і спеціальне устаткування) дозволяють використовувати них для виконання широкого кола задач у різних умовах обстановки, погоди і часу доби. При цьому ефективність бойового застосування армійської авіації особливо висока при діях на сильнопересеченной місцевості і недоліку часу для організації загальновійськового бою (операції).

Недоліками, або слабкими сторонами армійської авіації є: уразливість від вогню засобів ППО супротивника, стрілецької зброї і вражаючих факторів ядерних вибухів; уразливість від артилерійської (авіаційної) підтримки при виконанні бойових задач; обмежені можливості по веденню тривалих бойових дій без достатнього тилового забезпечення (пальним і мастильними матеріалами, боєприпасами й іншими засобами МТЗ).

ЛЕКЦІЯ № 8

Тема №4. Бойове застосування спеціальних літаків розвідки,РЕБ тауправління.

Заняття № 1. Бойове застосування спеціальних літаків розвідки, РЕБ та управління

1. Призначення, склад та основи бойового застосування літаків дальнього радіолокаційного виявлення і управління.

2. Призначення, склад та основи бойового застосування літаків РЕБ.

3. Бойове застосування малопомітних літаків. Особливості бойового застосування малопомітних літаків.

Вступ

Літаки далекого радіолокаційного виявлення і упраління (ДРЛВ і У) (Е-3 А,В,Д, Е-2С, А-50, “Nimrod” AEW-3) виконують роль оперативного центра авіаційної підтримки, повітряного центра виявлення і управління. Вони входять до складу системи ДРЛВ і управління авіацією на театрі воєнних дій і вирішують задачі виявлення, супроводи і впізнання повітряного супротивника у всьому діапазоні висот їхнього польоту і кораблів при дії над морем, своєчасного попередження про повітряний напад і постійне представлення інформації про обстановку в повітряному просторі і на море в зоні спостереження, наведення винищувачів на засоби повітряного нападу противника і керування ударними і розвідувальними літаками.

Літаки ДРЛВ і У можуть також давати цілевказівки зенітним засобам системи ППО, здійснювати ретрансляцію команд чи даних при забезпеченні зв'язку наземних (корабельних) центрів керування силами і засобами ППО (головним чином літакам, що діють на малих висотах), керувати повітряним рухом при виході з ладу основного устаткування, вести пошук потерпілих аварію літаків і забезпечувати рятувальні операції.

Питання:1. Призначення, склад та основи бойового застосування літаків далекого радіолокаційного виявлення і управління

Питання 1.1. Літак Boeing E-3А (Model 707) “Sentry” (США)

На озброєнні ВПС США та об'єднаних ВПС блоку НАТО знаходяться літаки ДРЛВ і управління типу - Е-3 системи AWACS – (Airborne Warning Еnd Control System - система повітряного попередження i управління).

Літак Е-3, створений у середині 70-х років на базі авіалайнера Боинг 707, призначався для далекого радіолокаційного виявлення і супроводу повітряних цілей (у тому числі низколетящих на тлі земної поверхні) в інтересах ППО спочатку Північноамериканського континенту (у системі НОРАД), а потім і Західної Європи («Нейдж»). Він дозволяв виявляти і визначати координати бомбардувальників, що вторгаються, на видаленні 600 км, а истребителей винищувачів з ефективною площею розсіювання (ЕПР), рівної 7м², - до 400 км, і керувати в повітряних боях тактичною авіацією з наведенням на повітряні цілі противника декількох десятків літаків одночасно.

Літак Е-3А являє собою гнучку, помехоустойчивую, мобільну оглядову радіолокаційну станцію і командний, зв'язковий і координуючий центр. На додаток до своїх можливостей далекого огляду повітряного простору великих і малих висот, літак системи АВАКС забезпечує усепогодне виявлення, ідентифікацію і ведення цілей на тлі будь-якої місцевості. З цих літаків можна керувати всіма авіаційними силами, що здійснюють перехоплення, блокування й ізоляцію супротивника, розвідку і нанесення ударів, авіаційну підтримку повітряного транспорту і наземних військ.

На цьому літаку введена комплексна система схованого обміну тактичною інформацією літаків ВПС і ВМС. Вона забезпечує швидкі безпечні канали зв'язку для 98000 користувачів. Перший серійний літак Е-3А був поставлений 24 березня 1977 р.

Модифікації літака:

E-3A Sentry - перша серійна модифікація з РЛС APY-1 на базі Boeing 707-300B.
E-3B Sentry - модифікація 1984 року з новим електронним обладнанням.
E-3З Sentry - модифікація Е-3В с РЛС APY-2. На цій модифікації можлива підвіска УР "повітря-повітря" AIM-9 Sidewinder, з метою самооборони.
E-3D Sentry - модифікація для ВВС Великобританії з ТВД CFM56-2A-2. Sentry AEW.Mk.I - позначення E-3D Sentry c 1990 року.
E-3F Sentry - варіант E-3D Sentry для ВВС Франції.

Тактико-технічні характеристики літака:

Рік прийняття на озброєння – 1979

Крейсерська швидкість - 860 км/год

Дальність дії - 1612 км

Тривалість польоту - 11 год

Практична стеля - 8840 м

У бойовому складі ВПС США й об'єднаних ВПС НАТО знаходиться відповідно 34 літака Е-ЗВ (екіпаж 22 чоловік) і 18 Е-ЗА (17).

Основу їхнього устаткування складає бортова многорежимная РЛС AN/APY-2 (10-см діапазону хвиль, масою близько 3,5 т). Огляд простору здійснюється за допомогою антени (розмір 7,3 х 1,5 м, маса 1,5 т), що обертається в горизонтальній площині з постійною швидкістю 6 про/хв. Вона розміщена в радиопрозрачном обтічнику (9,1 х 1,8 м) над фюзеляжем літака. Зона пошуку розбивається на 32 азимутальні сектори, у кожнім з який здійснюється власний режим роботи. Причому ці сектори і їхні режими можуть змінюватися в ході спостереження з періодичністю аж до одного обороту антени.

Станція має вісьмох режимів роботи:

- импульсно-доплеровский без сканування лучачи у вертикальній площині; импульсно-доплеровский зі скануванням лучачи по куті місця для оцінки висоти польоту повітряних цілей;

- надгоризонтный пошук імпульсами (з відсіченням сигналів нижче лінії обрію) без доплеровской селекції;

- огляд що рухаються і нерухомих надводних цілей суперкороткими імпульсами (для придушення відображень від морської поверхні);

- пасивне пеленгування джерел перешкод 10-см діапазону хвиль;

- сполучення усіх (чи в будь-якій комбінації) вищевказаних режимів;

- резервний (для термінової підміни в радіолокаційному спостереженні іншого літака Е-3);

- перевірки і технічне обслуговування станції .

З моменту введення літаків Е-ЗА в 1977 році до складу авіації ППО і тактичного авіаційного командування ВПС США вони пройшли дві фази модернізації, включаючи посилення конструкції й інші заходи щодо збільшення експлуатаційного ресурсу планера і двигунів не менш чим на 20 - 25 років. У процесі модернізацій, крім забезпечення відповідно до вимог НАТО можливостей по виявленню надводних цілей, були змінені параметри сигналу РЛС таким чином, щоб уникнути взаємних перешкод системи AWACS і наземних РЛС системи ППО в Західній Європі. У рамках програми «Солти нет» (Salty Net) була також забезпечена оперативна сумісність літака Е-3 з натовськими системами керування 412L (об'єднані ВПС), «Нейдж» (ППО) і іншими системами на Європейському театрі війни.

Одним з важливих етапів еволюції системи AWACS було оснащення в 1979 році літаків Е-3 і винищувачів апаратурою об'єднаної тактичної системи розподілу даних ДЖИТИДС, що дозволила передавати не тільки мовну, але і візуально відображувану символьну інформацію про обстановку на борт одночасно декількох десятків літаків, що знаходяться в радіусі до 600 км, що значигельно спростило керування авіацією. Раніше при перехопленні мети, що маневрує, звичайно був необхідний трихвилинний радіообмін з використанням до 300 слів статутної термінології, що позначають номери цілей, радіолокаційні контакти з ними, дані супроводу, цілевказівки, власного місця розташуванняі курсу винищувачів. Тепер же за допомогою системи ДЖИТИДС усе це з більшою точністю й у збільшеному обсязі може передаватися і виводитися на дисплей льотчика майже в реальному масштабі часу.

Роль літаків Е-ЗА при виконанні задач ДРЛВ і управління постійно зростала. Постійне розширення задач ДРЛВ літака Е-ЗА стало можливим завдяки високій перешкодозахищеності антени його РЛС, обумовленої винятково низьким рівнем заднього і бічного пелюстків діаграми спрямованості. Цей факт, раніше не раз отмечавшийся військовими фахівцями, був підтверджений у реальних бойових умовах під час операції «Буря в пустелі» на початку якої Іракська сторона почала спроби радіоелектронного придушення системи AWACS, оказавшиеся цілком марними. Ефективність РЛС AN/APY-2 обумовлювалася також широким застосуванням у ній цифрової обробки сигналів - майже чверть маси апаратури станції (S30 кг) приходиться на її процесорну частину. Усе це гарантувало еволюційне удосконалювання системи ДРЛВ і управління AWACS протягом 10 - 15 років. Однак замість еволюції відбувається якісний стрибок у розвитку цієї системи, зв'язаний з кардинальною зміною концепції бойового застосування літака Е-3, у результаті реалізації США і НАТО третьої фази його модернізації - удосконалення РЛС і її інтеграція з бортовою станцією радіотехнічної розвідки (РТР ).

У період після 2010 року американські фахівці планують замість літака Е-3 розгорнути на новій авіаційній платформі універсальну систему розвідки повітряних, морських і наземних цілей і керування - MMSP (Multi Mission Surveillance Platform) з конформними антенними ґратами. Вона повинна об'єднати функції трьох нині існуючих літаків: Е-3 AWACS, Е-8 «Джистарс» і повітряний командний пункти ЕС-130Е.

Американські фахівці проводять дослідження з метою подальшого удосконалювання систем ДРЛВ і управління, що дозволить підвищити їхні бойові можливості. Зокрема, корпорація «Нортроп - Грумман» планує примененить метод бистатического спостереження цілей у РЛС системи ДРЛВ і управління AWACS, що дозволить істотно підвищити її можливості по виявленню і супроводу повітряних об'єктів.

У ході реалізації даного проекту як носія прийомної частини бистатической РЛС намічається використовувати безпілотні літальні апарати (БЛА) «Глоубал Хок». Передбачається, що вони будуть летіти на напрямках найбільш ймовірної появи цілей перед носія системи AWACS, на відстані, приблизно рівному максимальної дальності виявлення повітряних об'єктів її РЛС. При цьому відбиті від цілей радіолокаційні сигнали, випроменені станцією, будуть прийматися апаратурою БЛА «Глоубал Хок», а потім, після посилення, ретранслюватися на борт літака ДРЛО і керування, де і буде здійснюватися їхня обробка. По розрахунках американських фахівців, у такий спосіб можна домогтися значного (у 2 рази) збільшення дальності виявлення повітряних цілей системою AWACS. Для забезпечення високого рівня перешкодозахищеності до складу бистатической системи передбачається включити спеціальне устаткування.

Повідомляється, що керівництво ВПС США виявляє велику цікавість до подібних НИОКР.

Вивчається також пропозиція про включення в перелік заходів щодо модернізації літаків E-3D пунктів, виконання яких дозволить їм вирішувати задачі ПРО на ТВД, що передбачено програмою американських ВМС «Хокай-2000». Як відзначається вона розроблена з метою забезпечення ЗРК різними системами виявлення повітряних цілей, у тому числі і по целеукнзаниям з літаків ДРЛВ і управління.

Питання:2. Призначення, склад та основи бойового застосування літаків РЕБ

Під радіоелектронною боротьбою (РЕБ) розуміється комплекс заходів і дій по радіоелектронному придушенню противника і захисту своїх військ (сил) і систем зброї від радіоелектронного придушення.

Складовими частинами РЕБ є радіоелектронне придушення, радіоелектронний захист і заходи щодо забезпечення РЕБ.

Радіоелектронне придушення (РЕП) являє собою заходи і дії, проведені військами (силами) по гнітючому і впливі, що дезінформує, на РЕЗ і системи противника енергією електромагнітних випромінювань.

У сучасних бойових діях для впливу на РЕЗ протиборчі сторони спільно з засобами РЕП використовують і різні засоби поразки, насамперед самонавідні на джерела електромагнітного випромінювання ракети.

Заходу щодо забезпечення РЕБ (радіоелектронне забезпечення) передбачають пошук, перехоплення й аналіз випромінювань, впізнання і визначення місця розташування РЕЗ противника, оцінку створюваної ними погрози для наступного радіоелектронного придушення і видачі цілевказівки засобам поразки, а також керування самотужки і засобами РЕП.

У зв'язку зі зростанням масштабів застосування в арміях держав РЕЗ, а також автоматизованих систем розвідки, керування і високоточної зброї, можливості і роль РЕП і РЕЗ значнтельно зростають.

Це впливає на хід і результат операції (бою), що підтверджується досвідом локальних воєн і військових конфліктів у різних регіонах світу.

2.1. Радіоэлектрона боротьба в бойових діях ВПС

Досвід бойових дій у локальних війнах і військових конфліктах свідчить, що успіх виконання бойових задач усіма видами авіації багато в чому залежить від її здатності перебороти систему ППО з використанням засобів РЕП. Перебороти систему ППО можливо при комплексному застосуванні сил і засобів РЕП і поразки РЕЗ шляхом дезорганізації систем розвідки і управління силами і засобами ППО. Як показав досвід, ВПС мають значно великі можливості по РЕП у порівнянні з іншими видами збройних сил, тому що вони краще оснащені засобами РЕП і більш мобільні.

Головна увага в закордонних ВПС приділяється радіоелектронному придушенню системи ППО в повітряних наступальних операціях.

Основною метою першої повітряної наступальної операції на ТВД вважається порушення цілісності системи ППО протиборчої сторони, нанесення поразки угрупованням збройних сил противника і дезорганізація системи управління військами (силами) і зброєю. Для досягнення цієї мети ставиться задача завоювати перевагу в повітрі, при якому забезпечується успіх бойових дій ВПС, сухопутних військ, а на приморських напрямках і ВМС.

У повітряній наступальній операції може бути нанесене по двох-трьох масованих авіаційних удару в добу. Оперативна побудова авіації при нанесенні масованих ударів передбачає два основних ешелони - ешелон придушення системи ППО й ударний ешелон.

На ешелон прориву системи ППО покладається задача поразки сил і засобів ППО, літаків на землі й у повітрі, вивід з ладу аеродромів і пунктів управління противника. Частина літаків бере участь в ізоляції району бойових дій і в безпосередній авіаційній підтримці військ.

Одночасно діючі з зон літаки РЕБ і безпілотні літальні апарати (БЛА), які будуть придушувати РЛС далекого виявлення і наведення винищувальної авіації.

Прорив системи ППО здійснювався на ділянках шириною 100—120 км.

2.2. Сили і засобу радіоелектронного придушення ВПС РЕЗ противника

Розвідка і придушення РЕЗ систем ППО забезпечуються пілотованими і безпілотними летальними апаратами і вертольотами усіх видів авіації, обладнаними комплексами РЕП, що складаються з пристроїв створення активних, пасивних перешкод і застосування помилкових цілей.

На початку 60-х рр. у США засобами РЕП були в основному оснащені стратегічні бомбардувальники В-52. Однак під час війни у В'єтнаму цією технікою обладналися в терміновому порядку літаки тактичної авіації, потім - палубної й армійської авіації. Крім того сталі застосовуються спеціальні літаки РЕБ, призначені для розвідки і придушення РЕЗ із зон баражування і бойових порядків ударної авіації для приховання напрямку головного удару авіації і складу ударного угруповання.

Літаки ВПС і авіації ВМС обладнані в основному контейнерними засобами РЭП індивідуального захисту, призначеними для придушення РЕЗ керування зброєю- зенітними ракетами й артилерією, і групового захисту для придушення РЛС виявлення, цілевказівки і наведення, радіозв'язку, керування зенітними ракетами і винищувальною авіацією.

Стратегічні бомбардувальники типу В-52Н, В-1В, В-2А, ТУ-95МС, ТУ-160, «Міраж»-IV мають: засобу активних заад, що маскують і імітують; автомати для викидання ДРВ і ІЧ пасток; ракети з ДРВ, які выстреливаемыми вперед за курсом літака; станції попередження про опромінення літака радіолокаційними й інфрачервоними засобами і наведенні ракет; станції попередньої радіорозвідки.

Так, наприклад, комплекс РЕБ літака В-52 складається з пристроїв, здатних виявляти і придушувати засобу радіолокації і радіозв'язку в діапазоні 30—10900 Мгц. До складу комплексу входять: дві-три станції завад-ALQ-117 і ALQ-122 що маскують і імітують, які призначені для придушення РЛС ЗРК і ЗА, станцій перехоплення і прицілювання літаків-винищувачів; одна-дві станції завад ALQ-71, -72; три автомати ALE-24 для викидання ДРВ, ІЧ пасток , а також приймач радіорозвідки і приймач попередження про радіолокаційне опромінення (ППРО); два ALR-18 (-19, -20) і один APR-36; приймачі інфрачервоного випромінювання ALR-21, -23 для попередження екіпажів про пуск по літаку ракет. Крім того, він може застосовувати ракети хибні - цілі, обладнані пристроями створення активних і пасивних завад РЛС, і ракети-пастки ADR-8A, що запускаються пусковими установками ALE-25. На борті літак може мати також близько 100 ІЧ пасток і 1000 пачок ДРВ.

Стратегічний бомбардувальник В-1В обладнаний комплексною системою РЕБ, призначеної для розвідки і придушення РЕЗ, що працюють у діапазоні радіочастот від 50 до 18000 Мгц. Система складається зі станцій активних радіозавад ALQ-161, автоматів ALE-29, станцій радіорозвідки і попередження екіпажа про радіолокаційне опромінення літака і про пуск по ньому ЗКР.

Ударна тактична авіація, основу якої в об'єднаних ВПС НАТО складають літаки F-15, F-16, «Торнадо», обладнана ППРО, контейнерами з апаратурою активних завад РЛС типу ALQ-72 (ALQ-119, ALQ-131); станціями завад ІЧ засобам ALQ-123; автоматами ALE-29 для викидання ІЧ хибних цілей-пасток.

Літаки і вертольоти армійської авіації обладнані апаратурою виявлення радіо-, ІЧ і лазерних випромінювань (типу APR-39, -44, ALR-46, AAR-38, ALQ-156, AVR-2); станціями завад РЛС типу ALQ-131 (-162, -165); пристроями створення завад ІЧ засобам ALQ-107 (ALQ-132, -144, -147); автоматами М-130 для викидання ДРВ, ІЧ хибних цілей.

2.4. Способи радіоелектронного придушення в бойових діях ВПС

У ВПС західних держав велика увага приділяється відпрацьовуванню способів бойового застосування авіаційних засобів РЕБ.

На підставі досвіду ведення бойових дій у локальних війнах за рубежем вироблені наступні основні принципи ведення РЕБ авіацією:

1. Приховання задуму командування і дій авіації застосуванням помилкових і радиодезинформацией.

2. Своєчасне виявлення характеристик і місця розташування РЕС.

3. Раптовість застосування і зосередження зусиль сил і засобів РЕП на забезпеченні виконання найбільш важливих бойових задач.

4. Одночасне придушення найважливіших об'єктів системи ППО протиборчої сторони.

5. Мінімальний час перебування авіації в зонах радіолокаційного виявлення і поразки системи ППО.

Виходячи з перерахованих принципів вироблені три основних способи бойового застосування літаків РЕБ : із зон баражування, у ладі ударної авіації і перед ударної авіації.

При першому способі (Рис.3,а) літаки РЕБ, що знаходяться поза зоною поразки зенітних засобів, придушують РЕС розвідки, наведення ЗРК і ИА для захисту ударної авіації, що повинна знаходитися протягом усього польоту в секторі перешкод, створюваних системам ППО.

З бойових порядків ударної авіації (Рис.3.,б) придушення здійснюється літаками РЕБ, що супроводжують авіацію до об'єктів удару і на зворотному маршруті. Для

цього вони роблять політ з такою же швидкістю, що і літаки, що захищаються.

Тому що при цьому способі літаки РЕБ можуть бути обстріляні зенітними засобами, у тому числі ракетами з ГСН на джерела перешкод, а також атаковані винищувальною авіацією супротивника, то в бойових порядках вони розміщаються так, щоб забезпечити надійний захист всього авіаційного угруповання.

Літаки РЕБ вибирають райони і маршрути для створення найбільш ефективних перешкод протягом усього польоту ударної авіації.

Перед нанесенням авіаційного удару літаки РЕБ займають положення в зонах за межами досяжності ЗРК, і починають створювати активні радиопомехи бортовими засобами. Літаки ударної групи після початку створення перешкод літаками РЭБ виконують політ до цілі на малих і гранично малих висотах під захистом активних і пасивних перешкод РЛС, використовуючи і властивості місцевості, що маскують. При виявленні РЛС ППО противника літаків ударної групи останні починають застосовувати засобу РЕП відповідно до заздалегідь розробленої й уточнений у польоті програмою. Одночасно екіпажі тактичних винищувачів виконують протизенітний і противоистребительный маневри.

При підході до цілі ударні літаки набирають висоту для поліпшення огляду і підвищення точності нанесення ударів, застосовують ЛЦ, РВ, ІЧ пастки для захисту від поразки зенітними ракетами і ракетами класу «повітря-повітря». Після нанесення удару авіація, прдолжая застосовувати засобу РЕБ.

Сили і засобу РЕБ ППО в ході нанесення удару авіації супротивника повинні забезпечувати маскування і РЕЗ систем радіолокаційної розвідки і керування силами і зброєю, здійснювати радіоелектронне придушення повітряних і наземних засобів розвідки, наведення зброї і керування пілотованими і безпілотними засобами повітряного нападу. Для цього використовуються наземні і літакові засоби РЕП. З огляду на, що в сучасних системах розвідки і керування силами і засобами ППО комплексно використовуються різноманітні засоби, що працюють на різних фізичних принципах, у збройних силах закордонних держав переходять від придушення окремих РЕС до дезорганізації зазначених систем шляхом комплексного придушення РЕС розвідки, зв'язку, навігації .

В авіації ВМС країн НАТО, що включає авіацію флоту маються спеціальні літаки РЕБ і РЕР, а бойові літаки оснащені засобами РІП індивідуального і групового захисту. Так, у складі авіації ВМС США маються літаки РЕБ і РЕР типу ЕА-6В «Проулер», ЕА-ЗВ «Скайуориер», ЕР-ЗІ «Оріон».

Питання 3. Бойове застосування малопомітних літаків. Особливості бойового застосування малопомітних літаків

Программа «Стелт» (“Stealth”) – программа создания трудно обнаруживаемых радиолокационными и инфракрасными средствами ПВО самолетов , беспилотных летательных аппаратов и крылатых ракет.

Работы по программе “Stealth” начались в 1977 году, а в последнее время получили новый импульс в связи с поставленной командованием ВВС США задачей обеспечить в 90-у годы эффективные удары тактической и стратегической авиации на всю глубину ТВД.

Основные направления работ фирмы по снижению степени обнаруживаемости этих самолетов сохранились и в программе “Stealth”:

- снижение интенсивности инфракрасного излучения силовой установки и уменьшение эффективной площади рассеивания (ЭПР) планера. Кроме того, в эту программу вошли и вопросы дальнейшего повышения эффективности действия средств РЭБ.

В рамках этой программы исследовались и другие возможности обеспечения преодоления самолетами перспективной ПВО противника.

Наибольшие усилия были предприняты в области снижения радиолокационной обнаруживаемости летательных аппаратов за счет уменьшения их ЭПР (основной радиолокационной характеристики цели).

Радиолокационные характеристики цели, характеристики, определяющие возможность обнаружения, распознавания целей и измерения параметров их движения средствами радиолокации. Основной радиолокационной характеристикой цели является отражающая способность цели (интенсивность отраженного сигнала), которая зависит от:

- геометрических размеров;