Організація роботи з науковою літературою

Важливим елементом творчої роботи є цілеспрямоване вивчен­ня наукової літератури. Вміння працювати злітературою — складний творчий процес. Вивчення наукової літератури дозволяє:

· виявити здобутки науки, її досягнення і недоліки;

· визначити основні тенденції у поглядах фахівців па проблему, з огляду на те, що вже досягнуто в науці;

· визначити актуальність і рівень вивченості проблеми;

· допомагає вибрати напрям, аспекти дослідження;

· забезпечує достовірність висновків і результатів науковця, зв'я­зок його концепції із загальним розвитком науки.

При роботі із літературою обов'язково слід робити виписки, ано­тації і конспекти, за допомогою яких виділяють найбільш цінну інформацію, стисло викладають зміст інформації в цілому.

Необхідно переглянути всі види джерел інформації, зміст яких пов'язаний з темою дослідження. До них належать матеріали, опуб­ліковані в різних вітчизняних і іноземних виданнях, звіти науково- дослідної роботи, дисертації, офіційні документи.

Вивчення літератури з обраної теми слід починати з загальних робіт, щоб отримати уявлення про основні питання, а пізніше вже вести пошук нового матеріалу.

Роботу з літературою рекомендовано проводити поетапно:

· загальне ознайомлення з матеріалом в цілому за його змістом;

· швидкий перегляд усього змісту;

· проробка в порядку послідовності розміщення матеріалу;

· вибіркове читання будь-якої частини монографії, посібника дисертації, статті;

· виписка матеріалу, що належить до теми і є цікавим;

· критична оцінка записаного, його редагування, чистовий за­пис, як фрагмент тексту майбутньої роботи.

При вивченні літератури за обраною темою використовується не вся інформація, що міститься в ній, а лише та, яка має безпосе­реднє відношення до теми. Критерієм оцінки прочитаного є мо­жливість його практичного використання в роботі. Вивчаючи літе­ратурні джерела, слід ретельно стежити за оформленням виписок, щоб можна було ними користуватись у майбутньому. Частина отри­маних даних не буде використовуватись в роботі, тому потрібен їх ретельний відбір та оцінка. Необхідно збирати тільки наукові фак­ти, а не будь-які.

Під науковими фактами розуміють елементи, що складають ос­нову наукового знання, які відображають об'єктивні властивості ре­чей та процесів. Їм характерні такі властивості:

· новизна,

· точність,

· об'єктивність,

· достовірність.

Новизна наукового факту свідчить про принципово новий, не­відомий дотепер предмет, явище, процес. Точність наукового факту визначається об'єктивними методами та характеризує сукупність найбільш суттєвих ознак предметів, явищ, подій, їх кількісних та якіс­них визначень.

Відбір фактів повинен бути науково об'єктивним. Достовірність наукового факту характеризує його безумовне реальне існування, яке підтверджується при аналогічних ситуаціях. За відсутності підтверд­ження факту немає і його достовірності. Достовірність інформації, її цільове призначення і характер дають основу для достовірності нау­кових фактів.

Слід уважно ставитись до матеріалів, які використовуються в ро­боті: офіційні дані, опубліковані від імені державних або громадсь­ких організацій, не повинні викликати сумніву; практично абсолют­ною достовірністю володіє опис винаходів як у монографії, так і в інформаційній статті.

Наукові статті мають знаходитись в залежності від достовірності вихідної інформації, що використовується. У них можуть міститися результати незакінчених наукових досліджень, тому їх необхідно особливо ретельно аналізувати й оцінювати. Подібно статтям, різного

ступеня достовірності, відповідають доповіді, зроблені на наукових конференціях, симпозіумах тощо. Деякі з них можуть містити обгрун­товані,, доказові, апробовані відомості, інші - включати питання про­блемного характеру, пропозиції та інше.

Про достовірність вихідної інформації може свідчити не тільки характер першоджерел, а й науковий, професійний авторитет його автора, його приналежності до тієї чи іншої наукової школи, а також чинник часу. Для ідентифікації поглядів при зіставленні різних то­чок зору, а також для передачі без перекручування думки автора пер­шоджерела можна використовувати цитати. Їх використання визна­чається проблемами розробки теми. Поряд з прямим цитуванням, часто застосовують першоджерело, обов'язково звіряючи його з ори­гіналом. На таких виписках обов'язково вказується джерело запози­чення. Залежно від назви і наукового значення теми обсяг інформації може бути в межах 100—200 найменувань літературних джерел.

Особливо уважно потрібно користуватись цитатами, щоб без пе­рекручень передати думку автора першоджерела. При цитуванні слід дотримуватись таких правил:

· цитати повинні бути точними;

· не можна перекручувати основний зміст поглядів автора;

· використання цитат має бути оптимальними, тобто визнача­тись потребою наукової теми;

· слід точно зазначити джерело цитування;

· цитати мають вписуватись у контекст теми дослідження.

Вивчення і аналіз літератури вимагає певної культури дослідни­ка. Всі прізвища авторів, які дотримуються єдиної точки зору з того чи іншого питання, необхідно вказати в алфавітному порядку.

Алфавітний порядок підкреслює однакове ставлення дослідни­ка до наукових концепцій учених.

На завершальному етапі роботи з літературою доцільно зробити порівняльний аналіз отриманої інформації. Цс дозволить оцінити ак­туальність, новизну і перспективність інформації. За даними критич­ного аналізу слід зробити висновки. Їх узагальнення дозволить мето­дологічно правильно поставити і сформулювати тему дослідження, намітити цілі і конкретні завдання.