Понятійний апарат.

Як у природі, так і в суспільстві всі предмети та явища пов’язані між собою, тобто взаємодіють одне з одним. Вивчення цієї взаємодії приводить до відкриття законів, в основі яких лежать виявлені та вивчені зв'язки.

Людина є частиною природи й суспільства, тому всі закони, що діють в них, обов'язково стосуються її, тобто повинні враховуватися та використовуватися в педагогічному процесі.

Педагогічний процес, з одного боку, є частиною більш широких соціальних процесів, а з іншого – сам містить у собі цілий ряд більш дрібних процесів, на які поширюється дія його законів. У цьому зв'язку закони в педагогіці можна розглядати як усесвітні, загальні та специфічні.

2. Усесвітнізакони стосуються всіх педагогічних явищ і процесів, діють на всіх рівнях, враховуються повсюдно. Як правило, вони є відображенням законів природи в педагогічній дійсності й описують як зовнішні, так і внутрішні зв'язкиміж її елементами. До них можна віднести:

· закон цілісності педагогічного процесу. Він говорить про те, що педагогічний процес являє собою певну цілісність, порушення якої приведе до зникнення самого педагогічного процесу;

· закон розвитку говорить про те, що ніяке явище, як у природі, так і в педагогіці, не можна зупинити. Зупинка в розвитку – смерть. Наприклад, зупинка в розвитку дитячого колективу приводить до знищення зв’язків, що поєднують його членів, тобто приводить до руйнування самого колективу;

· закон загального взаємозв'язку та взаємозалежності педагогічних явищ, що не існують ізольовано одне від одного. Одні є початком і продовженням інших;

· закон подоби,що витікає з аналогічного закону природи (те, що внизу, подібне тому, що вгорі; подібне розчиняється в подібному; подібне притягується подібним тощо), започатковує традуктивний (за аналогією) шлях пізнання педагогічної дійсності та відтворюється у вигляді тверджень: особистість виховується особистістю; скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти; яке коріння, таке й насіння і т. ін.;

· закон рівноваги витікає з аналогічного закону природи й започатковує в педагогіці принцип амбівалентності, заснований на почутті міри. Він спрямовує педагогічний процес на формування таких якостей як толерантність, виваженість, врівноваженість;

· закон нескінченності педагогічного процесу. Як нескінченний всесвіт, як нескінченна матерія, як нескінченне пізнання, так само, будучи їх дітищем, нескінченний і педагогічний процес. Цей закон говорить про невпинний рух від старого до нового в педагогіці, від менш досконалого до більш досконалого, від простого до складного, від невідомого до відомого і навпаки.

3. Загальні закони в педагогіці випливають із усесвітніх і конкретизують їх. Вони стосуються великої кількості педагогічних явищ, працюють у обраному напрямку, описують зовнішні зв'язки педагогіки. До них можна віднести дію законів діалектики (конкретизація закону розвитку) в педагогічному процесі, що показує зв’язок педагогіки з філософією.

· Закон переходу кількісних накопичень у якісні змінипроявляється в педагогічних процесах як накопичення «критичної маси» та наступне перетворення педагогічного явища. Так, збільшення мозку з ростом дитини приводить до вдосконалення її мислення, розширення пізнавальних можливостей, що повинно враховуватись при визначенні змісту і технологій навчання та виховання. Вікові етапи розвитку являють собою накопичення певних ознак, а перехід від одного етапу до іншого – якісний стрибок у розвитку особистості. Нагромадження знань у певній педагогічній області неодмінно приводить до відкриття якісно нових теорій, систем, концепцій тощо.

· Закон єдності та боротьби протилежностей лежить в основі визначення рушійних сил педагогічного процесу. Немає і не може бути ідеальних хлопчиків і дівчаток, будь-яка позитивна якість людини співіснує зі своєю протилежністю: сміливість народжується в боротьбі з боягузтвом, сила – зі слабістю, чесність – з нечесністю, знання – з незнанням, уміння – з невмінням тощо. Уміти керувати розвитком дитини, значить, бачити цю боротьбу, допомагати дітям долати свої недоліки, не підмінюючи дитячу працю педагогічною муштрою.

· Закон заперечення заперечень у педагогіці базується на тім, що розвиток іде шляхом відмирання старого й народження нового. Нове завжди зароджується в надрах старого, базується на ньому та заперечує його. Педагогічні ідеї, теорії, системи міняються на альтернативні, які свого часу теж вичерпають себе, даючи новий виток спіралевидного розвитку. Немає вічних ідей, є вічний пошук.

В даний час наша школа ступила на шлях альтернативи. Вона перейшла від однаковості до розмаїтості, надавши можливість вибору замість імперативної заданості: вибір типу школи (загальноосвітня, гімназія, ліцей, школа-комплекс, спеціалізована тощо), вибір навчальних програм і підручників у межах навчального предмета, вибір методів і форм навчання в роботі вчителя, створення авторських програм, шкіл, підручників і т. ін., що практично не допускалося в старій школі. Однак на шляху альтернативи, на шляху заперечення старого, педагога завжди підстерігає небезпека «виплеснути дитину», тобто, втратити те позитивне, що напрацьовано раніше, зайнятися не збільшенням уже досягнутого рівня культури, а повним її руйнуванням з абсолютно помилковою гадкою про те, що створювати нове треба на порожньому місці. Історичний досвід показує нерозумність дій таких лжеперетворювань, особливо коли йдеться про освітні системи.

4. Специфічні закони педагогіки є конкретизацією загальних. Вони описують внутрішні зв'язки в педагогічних системах. Це закони навчання та виховання, закони засвоєння інформації, закони життя та діяльності дитячого колективу й багато інших. Зважаючи на те, що весь курс педагогіки присвячений розгляду педагогічних явищ у тих чи інших зв'язках (іншими словами, вивченню педагогічних законів), зараз ми їх розглядати не будемо. Однак орієнтуємо вас на виділення таких із загальної педагогічної інформації, поданої в наступних розділах курсу.

Крім поняття «закон» у педагогіці часто користуються поняттям «закономірність». Іноді ці поняття розглядають як синоніми, але це, на наш погляд, не відповідає дійсності. У науковій літературі даються два принципово відмінних тлумачення поняття «закономірність». У першому закономірність розглядається як поняття ширше за закон, як визнання загальної упорядкованості природи й суспільства, в рамках якої виділяються закони. У другому – закономірність приймається як недостатньо пізнаний закон, його частина, як упорядкованість явищ у межах чинності закону.

У педагогічній галузі знань, де точних законів відпрацьовано не так багато, доцільно прийняти поняття «закономірність» у другому його значенні й використовувати в тих випадках, коли можна зафіксувати:

· упорядкованістьпедагогічних явищ, що не сягає рівня закону;

· міру закону(законо + мірність);

· застосування закону в зазначених умовах чив обраному напрямку.

Таким чином, закон і закономірність педагогічного процесу характеризують зв'язки між педагогічними явищами й усередині них. Однак закон описує загальні й істотні зв'язки, а закономірність – часткові й другорядні. Вона розкриває якісні й кількісні характеристики та причинно-наслідкові залежності між педагогічними явищами та їх частинами; законстверджує (педагогічний процес цілісний, педагогічний процес соціально зумовлений тощо), а закономірністьвідтворює умови, за яких цей закон діє (якщо ..., то ...; чим ..., тим ...; коли ..., тоді...» й ін.). Так, у межах чинності закону соціальної зумовленості педагогічного процесу можна сформулювати кілька закономірностей, що стосуються освіти:

· чим вищий рівень розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, тим більш високого рівня освіти вони потребують;

· чим вищий рівень освіти в країні, тим вищі темпи розвитку її виробництва;

· чим вищий рівень розвитку суспільства, тим більш демократичні його освітні системи тощо.

Підсумовуючи, можна констатувати, що закони й закономірності педагогічного процесу тісно пов'язані між собою. З усесвітніх законів витікають загальні, а з них – специфічні. На попередніх базуються наступні, що містять у собі їх дію, і в окремих випадках можуть розглядатися як закономірності, тобто, мають таку властивість як відносність. Наприклад, закони дидактики щодо законів педагогіки виступають як часткові, специфічні, а щодо законів засвоєння – як загальні. Безвідносні лише усесвітні закони.

Закони й закономірності об'єктивні, як об'єктивний зв'язок, який вони описують. Їх не можна замінити чи скасувати. Їх дію потрібно пізнати та врахувати в практичній діяльності.

Відбиваючись у суспільній та індивідуальній свідомості, закони та закономірності трансформуються в принципи й правила, що стають керівництвом до дії. На відміну від законів і закономірностей, принципи та правила мають суб'єктивний характер, тому що їх носієм є суб'єкт, у ролі якого може виступати як окрема людина (чи група людей), так і суспільство в цілому. Зміна суспільного ладу завжди несе з собою зміну провідних принципів педагогіки. Так, у радянський період провідними в педагогіці були принципи ідеологічної спрямованості та партійності, а в постсоціалістичній країні на перше місце вийшли принципи національної спрямованості педагогічного процесу.